Рішення № 75300032, 05.07.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 р. № 820/4007/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шляхової О.М.,

за участі

секретаря судового засідання - Молчанової О.М.,

представника позивача - не прибув,

представника відповідачів - Кезлі М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), до Державної міграційної служби України, (01001,м. Київ, вул. Володимирська, б. 9), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, б. 24) про визнання протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулась позивач, ОСОБА_1, з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати п.11 (пп.11.1- 11.3) наказу Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» № 324 від 18.12.2017 року, що стосується громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

- Зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області поновити громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

- Стягнути з Державної міграційної служби України па користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 704 гривні 80 копійок здійснених ним судових витрат.

- Стягнути з Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області на користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 704 гривні 80 копійок здійснених ним судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Харківський області від 17.05.2005 року на підставі дозволу на імміграцію в Україну, відповідно Закону України «Про імміграцію», позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року терміном дії - безстроково. 09.02.2009 року Комінтернівським РВ ГУМВС України в Харківський області зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1 10.05.2018 року співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області у позивача за місцем проживання була вилучена посвідка на постійне проживання в в Україні серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року. Співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області 10.05.2018 року в паспортному документі НОМЕР_3 від 03.07.2007 року строк дії до 03.07.2012 року на ім'ї ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 на останній вільній сторінці паспорту анульовано відмітку встановленого зразку «Дозволено постійне проживання в Україні 17.05.2005 року».

Позивач зазначає, що жодного акту вилучення посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області позивачу не надавалось. Також в паспортному документі НОМЕР_3 від 03.07.2007 року не було зазначено дату та час анулювання відмітки встановленого зразку «Дозволено постійне проживання в Україні 17.05.2005 року» та так само, не вказано ким здійснено анулювання. Відмітка, якою співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області в паспортному документі позивача НОМЕР_4 від 03.07.2007 року анульовано відмітку встановленого зразку «Дозволено постійне проживання в Україні 17.05.2005 року», є відміткою не встановленого зразку, проставлена печаткою, яка не є офіційною печаткою ГУ ДМС України в Харківської області. Також співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області було надано позивачу наказ Державної міграційної служби України №324 від 18.12.2017 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», згідно якого п.11 (пп.11.1- 11.3) скасовано повністю рішення відділу ПРФО ГУМВС України в Харківський області від 13.06.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 13.06.2003 року та серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року визнано недійсними та такими що підлягають вилученню.

Вважає п.11 ( пп.11.1- 11.3) наказу Державної міграційної служби України № 324 від 18.12.2017 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» стосовно позивача протиправним та таким, що грубо порушує законодавства України, права, свободи та законні інтереси позивача та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 24.05.2018 року відкрито провадження по адміністративній справі за означеним позовом, підготовче судове засідання призначене на 21.06.2018 року.

Через канцелярію суду представником відповідача - Державної міграційної служби України, 12.06.2018 р. поданий відзив на позову заяву, в якому зазначений відповідач просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні адміністративного позову (а.с. 46-49). В обґрунтування своїх доводів, зокрема, зазначає, що керівництвом ВГІРФО УМВС України в Харківській області 13.06.2003 року на підставі заяви вказаного іноземця було прийнято рішення щодо документування його посвідкою на постійне проживання відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію». Проте, вищезазначене рішення було прийнято керівництвом ВГІРФО УМВС України в Харківській області з порушенням норм міграційного законодавства. Відповідно до зазначеної норми, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. З аналізу наведеного пункту прикінцевих положень можливо виділити три основні підстави для того щоб вважати особу такою, що має дозвіл на імміграцію: прибуття особи в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР; залишення проживання на території України після сплину терміну навчання, роботи; звернення із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в України на протязі шести місяців після набрання чинності Закону України «Про імміграцію».

Зазначає, що на момент звернення позивача 16.05.2003 року, положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу 4 пункту 4 розділу V «Прикінцевих положень» Закону України «Про імміграцію», а вказаний іноземець не мав жодних підстав щодо отримання посвідки на постійне проживання. У зв'язку з чим, оформлена на ім'я позивача 13.06.2003 року посвідка серії НОМЕР_5 та видана на її підставі у подальшому посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 підлягають визнанню недійсними та вилученню.

Відповідач наголошує на тому, що з 30.12.2014 набув чинності наказ МВС України від 20.11.2014 № 1259, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.12.2014 року за №1583/26360, яким внесені зміни до Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013 № 681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.08.2013 року за № 1335/23867. Згідно вказаних змін абзац 3 пункту 2.9 розділу II та абзац 3 пункту 3.7 розділу III Тимчасового порядку доповнені абзацом такого змісту: «Рішення про видачу або відмову у видачі посвідки, прийняті з порушенням вимог закону, скасовуються наказом голови ДМС повністю або в окремій частині. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом Голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню. Наказ Голови ДМС про скасування рішення про видачу або відмову у видачі посвідки може бути оскаржений до суду.

Представником позивача 18.06.2018 року через канцелярію суду подана відповідь на відзив (а.с. 61-71), в якій представник позивача висловив своє непогодження з позицією відповідача, викладеній у відзиві на позов, посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, підтримала доводи заявленого позову, який просила задовольнити в повному обсязі.

Через канцелярію суду 21 червня 2018 року представником позивача також подана заява про відшкодування судових витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги та заява про перенесення розгляду справи у зв'язку із направленням на адресу відповідача зазначеної заяви лише 21.06.2018 року, в якій вона просить вирішити питання щодо відшкодування судових витрат на користь позивача в загальній сумі 3500,00 грн. (а.с.86-88).

Представником ГУ ДМС у Харківській області через канцелярію суду 03.07.2018 року подані заперечення проти заяви з питань відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій зазначає, що ГУ ДМС України в Харківській області заперечує в повному обсязі щодо відшкодування судових витрат, які стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. Звернув увагу суду на те, що відповідно до пункту 11 частини 6 статті 12 КАС України незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України. Отже, складання позовної заяви, відповіді на відзив та представництво інтересів у судовому засіданні не потребує значного часу на надання адвокатом зазначених вище послуг.

У судове засідання, призначене на 05.07.2018 року, прибув представник відповідачів, представником позивача подана заява про розгляд справи без її участі, оскільки апеляційним судом м. Києва на 05.07.2018 року відкладено розгляд іншої справи № 758/3877/18, в якій адвокат ОСОБА_4 є представником, явку якої визнано судом обов'язковою.

Представник відповідачів - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області та Державної міграційної служби України у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені у наданих письмових запереченнях, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Як встановлено за матеріалами справи, позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин В’єтнаму документований паспортом НОМЕР_6 від 18.05.2015 року строком дії до 18.05.2025 року.

Рішенням ВГІРФО ГУМВС України в Харківський області від 17.05.2005 року на підставі дозволу на імміграцію в Україну, відповідно Закону України «Про імміграцію» позивача документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року терміном дії - безстроково.

В подальшому 09.02.2009 року Комінтернівським РВ ГУМВС України в Харківський області зареєстровано місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_1

Судом встановлено, що 10.05.2108 року співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області у позивача за місцем проживання була вилучена посвідка на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року.

У цей же день співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області в паспортному документі НОМЕР_6 від 03.07.2007 року, зі строком дії до 03.07.2012 року, на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на останній вільній сторінці паспорту анульовано відмітку встановленого зразку «Дозволено постійне проживання в Україні 17.05.2005 року».

Позивач зазначає, що при цьому акт вилучення посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області позивачу надано не було.

Також в паспортному документі НОМЕР_6 від 03.07.2007 року не було зазначено дату та час анулювання відмітки встановленого зразку «Дозволено постійне проживання в Україні 17.05.2005 року» та так само, не вказано ким здійснено анулювання. Відмітка, якою співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області в паспортному документі позивача НОМЕР_6 від 03.07.2007 року анульовано відмітку встановленого зразку «Дозволено постійне проживання в Україні 17.05.2005 року» є відміткою не встановленого зразку, проставлена печаткою, яка не є офіційною печаткою ГУ ДМС України в Харківської області.

Як встановлено під час розгляду справи, 10.05.2018 року співробітниками ГУ ДМС України в Харківський області було надано позивачу наказ Державної міграційної служби України № 324 від 78.12.2017 року «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», п.11 (пп.11.1- 11.3) якого скасовано повністю рішення відділу ГІРФО ГУМВС України в Харківський області від 13.06.2003 року про документування посвідкою на постійне проживання в Україні громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, які видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 13.06.2003 року та серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року визнано недійсними та такими що підлягають вилученню.

Не погодившись із вказаними рішеннями відповідача у вигляді п. 11 (пп.11.1- 11.3) наказу, вважаючи його таким, що прийнято не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, позивач звернувся із означеним позовом до суду.

Перевіряючи відповідність вчинених суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах дій на відповідність вимогам ч. 3 ст.2 КАС України, суд зазначає, що умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства " від 22 вересня 2011 року №3773-VI, Законом України "Про імміграцію» від 7 червня 2001 року №2491-ІII (далі - Закон), Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року (далі Порядок).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22 вересня 2011 року №3773-VI, іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ст.6 Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: 1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; 2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; 3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та надання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; 4) організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; 5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.

На думку відповідачів, на момент звернення у травні 2003 року та у 2005 році - положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну.

Суд зазначає, що згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції Закону, яка дала на момент отримання першої посвідки у грудні 2003 року), посвідка на постійне доживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п. 18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання з урахуванням вимог законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1986 році з метою праці, а Закон України "Про імміграцію", прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні позивачу посвідок на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 13.06.2003 року та серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року управління у правах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області та ДМС України в Харківській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та видало посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Між тим, цією ж нормою Закону, ГУ ДМС України в Харківській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - Висновку від 04.10.2017 р. про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні відносно позивача - громадянина СРВ ОСОБА_1, на підставі якого ДМС України Наказами № 324 від 18.12.2017 року скасовано повністю рішення відділу УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 13.06.2003 року про видачу посвідки на постійне проживання громадянину СРВ ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року визнаються недійсними та такими, що підлягають вилученню.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому відповідачами зазначається, що перелік підстав для прийняття такого рішення зазначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинне законодавство не було передбачено.

Між тим, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз. 3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення "Закону України "Про імміграцію".

Відповідно до п.п. 21-23 Порядку дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МІВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію. Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв тішення про надання такого дозволу.

У разі, коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу (п.22) ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Відповідно до пункту 19 Порядку №1983, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу діє протягом року від дня його прийняття. Особи, яким надано дозвіл на імміграцію, зобов'язані протягом періоду дії дозволу звернутися до територіального підрозділу за місцем проживання із заявою про видачу посвідки на постійне проживання, якщо вони перебувають на законних підставах в Україні.

Отже, ГУ МВС України в Харківській області посвідкою на постійне місце проживання в Україні від 24.12.2003 р. на підставі п.4 прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» позивачу надано дозвіл на імміграцію. Позивачем дане рішення було реалізоване у встановлений законом строк та отримано посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 13.06.2003 р.

Проте, зі змісту висновку ГУ ДМС України в Харківській від 04.0.2017 року Відповідач 2, ГУ ДМС України в Харківській області вважає, що міграційними органами допущено помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію позивачу та документування посвідкою на постійне проживання.

Проте, у даному висновку відсутні докази вини позивача при зверненні із клопотанням про отримання дозволу на імміграцію та документування посвідкою на постійне проживання.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні жодні докази щодо притягнення до відповідальності керівника та посадових осіб УГІРФО УМВС України в Харківській області, оскільки згідно висновку Відповідача від 04.10.2017 року встановлено, що документовано позивача посвідкою на постійне проживання з порушенням діючого законодавства.

Суд зазначає, що в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.99р. визначено, що згідно з частиною другою статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. З цього конституційного припису випливає, що діяння як певне правопорушення може визнаватись тільки законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом. Такий висновок підтверджується положеннями пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України про те, що виключно законами визначаються "засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них".

Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово робив значення критерію «необхідності у демократичному суспільстві». Так, за практикою Суду при визначенні питання «необхідності у демократичному суспільстві» держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, Верховний Суд дійшов висновку, що будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що позивач по справі тривалий час проживає в Україні. Працює приватним підприємцем, про що має відповідне Свідоцтво про державну реєстрацію Серії НОМЕР_7, видане 23.05.2002 року. За весь час проживання на Україні не порушував чинного законодавства України, в тому числі Закону України «Про правовий статус іноземців», не вчиняв злочинів.

На підставі викладених обставин, суд приходить до висновку, що дії та рішення відповідачів порушують права позивача на постійне проживання в Україні та його права і законні інтереси, як іноземця та породжують негативні наслідки для нього.

Окрім того, відповідачі - суб'єкти владних повноважень, при прийнятті оскаржуваних рішень про скасування посвідок позивачу на постійне проживання та визнання їх недійсними - не викликали позивача для надання пояснень.

Ефективність засобу юридичного захисту у значенні статті 13 ЄКПЛ не залежить від визначеності сприятливого для заявника результату. Крім того, «орган», що згадується в цій статті, не обов'язково має бути судовим. Однак, при визначенні того, чи є звернення до нього ефективним засобом юридичного захисту мають враховуватися його повноваження і процесуальні гарантії, які він забезпечує (рішення у справі Кlаss та інші проти Німеччини від 6 вересня 1978 року, п. 67).

Під визначенням терміну «процесуальні гарантії» вважається, зокрема, право бути вислуханим компетентним органом під час проведення процедури, що передувала оскаржуваному рішенню.

Також, у суду не має сумніву, що оскаржуване рішення суб'єкта владних повноважень №324 в разі набрання законної сили, неминуче призведе до негативних наслідків для позивача. Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є -обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про тасування дозволу на імміграцію. Особа, яка не виїхала протягом місяця підлягає творенню в порядку передбаченому Законом.

Право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме: п.23 Порядку №1983.

Громадянин країни, якого стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинен мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному орані, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Аргументи відповідачів про те, що Державна міграційна служба України при прийнятті оскаржуваного рішення керувалася пунктом 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року № 681 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за №1335/23867), тобто діяла на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством, не спростовують висновків суду і не дають підстав вважати, що відповідачі діяли у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист трав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно -правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, Висновок від 04.10.2017 "Про розгляд матеріалів щодо оформлення громадянину В’єтнаму ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання Україні"; Наказ Державної міграційної служби України №324 від 18.12.2017 "Про скасування повністю рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області про видачу громадянину В’єтнаму ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_5 від 13.06.2003 року та посвідки серії НОМЕР_2 від 17.05.2005 року» не можуть бути визнані судом такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши матеріали заяви про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, а також наявні у матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

Відповідно до наданого представником позивача акту №1 виконаних робіт до договору п надання правничої допомоги №Д-58/18 від 21 червня 2018 року, сума виконаних посл становить 3500,00 грн. (три тисячі п'ятсот грн. 00 коп.).

Зі змісту заяви про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, а також доданих до заяви доказів, вбачається, що позивачем понесені витрати за складання та подання позовної заяви в розмірі 1500 грн., за складання відповіді на відзив в розмірі 1500 грн., за представництво інтересів у судовому засіданні в розмірі 500 грн., а всього на суму 3500 грн.

Заява про відшкодування позивачу судових витрат підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

З огляду на викладене, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, виходив зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг).

Відповідно до п. 11 ч.6 ст.12 КАС України, незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Враховуючи те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, а також представництво інтересів у судовому засіданні не потребує значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу, через що суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі

Згідно частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2)чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони а чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження а заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під ч розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч.2-5 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Суд зазначає, що відповідно до приписів пункту 11 частини 6 статті 12 КАС України незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.

Отже, складання позовної заяви, відповіді на відзив та представництво інтересів у судовому засіданні не потребує значного часу на надання адвокатом зазначених вище послуг.

Крім того, судом береться до уваги, що судове засідання, яке призначене на 21.06.2018 року, було перенесено на інший календарний день. У судовому засіданні, яке відбулось 05 липня 2018 року, представник позивача участі не приймав, оскільки приймав обов'язкову участь в іншому судовому засіданні по іншій справі.

Отже, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тією особою, яка одержала за це плату, та їх сплата підтверджується належними підтверджуючими документами.

Частина 7 статті 139 КАС України встановлює, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи те, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, суд зазначає, що складання адвокатом в рамках даної адміністративної справи документів, а також представництво інтересів у судовому засіданні не потребує значного часу, такі послуги не є послугами значного обсягу, через що суд дійшов висновку про те, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, підлягає частковому задоволенню у сумі 1750 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1), до Державної міграційної служби України, (01001, м. Київ, вул. Володимирська, б. 9), Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м.Харків, вул. Римарська, б. 24) про визнання протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п.11 (пп.11.1- 11.3) наказу Державної міграційної служби України «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання» №324 від 18.12.2017 року, що стосується громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківський області поновити громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 посвідку на постійне проживання в Україні шляхом видачі нової посвідки.

Стягнути з Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470; 01001, м. Київ, вул. Володимирська, б. 9) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНПП: НОМЕР_1; АДРЕСА_1) 704 гривні 80 копійок (сімсот чотири гривні 80 копійок) здійснених ним судових витрат.

Стягнути з Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області (61057, місто Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ІНПП: НОМЕР_1; АДРЕСА_1) 704 гривні 80 копійок (сімсот чотири гривні 80 копійок) здійснених ним судових витрат.

Заяву представника позивача про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката у справі №820/4007/18 - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470; 01001, м. Київ, вул. Володимирська, б. 9) та з Головного Управління Державної міграційної служби України в Харківський області (61057, місто Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката ОСОБА_4, згідно умов договору про надання правничої допомоги № Д-58/18 від 21.05.2018 р., оплачені на користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, (ІНПП: НОМЕР_1; АДРЕСА_1) у загальному розмірі 1750 грн. (одна тисяча сімсот п'ятдесят гривень).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення підписано 16 липня 2018 року.

Суддя Шляхова О.М.