Рішення № 75299255, 16.07.2018, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2018 р. справа № 809/951/18

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Григорук О.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 01.06.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання виконати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03.09.2015 у справі №344/9404/15-а, а саме виплатити недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2012-2015 роки в розмірі 23155,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11.03.2016 набрала законної сили постанова Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі 344/9404/15-а, згідно якої стягнуто з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2012-2015 роки в розмірі 23155,00 грн. З метою примусового виконання вищевказаної постанови від 03.09.2015, позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську з виконавчим листом Івано-Франківського міського суду від 19.04.2016, який 18.05.2016 зареєстрований та взятий на облік до виконання в органах Казначейства, однак, на даний час постанова Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі 344/9404/15-а залишається невиконаною, а кошти в розмірі 23155,00 грн. як недоплачена щорічна допомогу на оздоровлення за 2012-2015 роки ОСОБА_1 не отримані. За вказаних обставин, позивач просить суд: визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо невиконання постанови Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015; зобов'язати відповідача виконати постанову Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі 344/9404/15-а, а саме виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2012-2015 роки в розмірі 23155,00 грн.; встановити Головному управлінню Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області строк для подання звіту про виконання судового рішення.

Ухвалою від 05.06.2018 Івано-Франківським окружним адміністративним судом відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 15.06.2018, відповідно до якого Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо заявлених позовних вимог заперечило (а.с.22-25). Представник відповідача зазначив, що 20.05.2016 Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради повідомив Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську про неможливість виконати постанову Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі №344/9404/15-а, оскільки бюджетні призначення на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту у Державному бюджеті на 2016 рік не передбачені, відповідно видатки на зазначені цілі не затверджувались у кошторисах боржника. Відповідно до підпункту 1 пункту 9 розділу VІ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством України у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Виконавчий лист Івано-Франківського міського суду в справі №344/9404/15-а знаходиться на зберіганні в органах Казначейства до виконання його у повному обсязі. При цьому, представник відповідача повідомив суд, що лише після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше виконавчого листа Івано-Франківського міського суду в справі №344/9404/15-а, відповідач зможе здійснити заходи щодо перерахунку коштів по справі №344/9404/15-а. Таким чином, на думку представника відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області діяло в межах своїх повноважень та у спосіб передбачений нормами діючого законодавства, просив суд відмовити в задоволенні позову.

18.06.2018 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла відповідь позивача на відзив Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області, згідно якої ОСОБА_1 зазначив, що відповідач у відзиві підтвердив право позивача на недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2012-2015 роки в розмірі 23155,00 грн. та факт не отримання ОСОБА_2 такої допомоги (а.с.30-31).

Розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.

Івано-Франківський міський суд за результатами розгляду позову ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради прийняв постанову від 03.09.2015 в справі №344/9404/15-а, якою позов задовольнив: визнав протиправними дії Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті разової щорічної грошової допомоги на оздоровлення як інваліду І групи відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної зарплати за 2012-2015 роки; стягнув з Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2012-2015 роки в розмірі 23155,00 грн. (а.с.15-17). Вищевказана постанова від 03.09.2015 в справі №344/9404/15-а набрала законної сили 11.03.2016.

З метою примусового виконання вищевказаної постанови від 03.09.2015, позивач звернувся до Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську з виконавчим листом Івано-Франківського міського суду від 19.04.2016.

В свою чергу, Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську звернулось до боржника - Департаменту соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради з запитом про надання відповіді щодо виконання вищенаведеного виконавчого листа.

20.05.2016 у відповідь на запит Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради повідомив, що проведення безспірного списання коштів по КПКВ 2501200 «Соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи», КЕКВ 2710 «Виплата пенсій і допомог» неможливе. Бюджетні призначення на забезпечення виконання судових рішень за програмами соціального захисту у Державному бюджеті на 2016 рік не передбачені, відповідно видатки на зазначені цілі не затверджувались у кошторисах Департаменту.

23.05.2016 Управління Державної казначейської служби України у м. Івано-Франківську направило виконавчий лист Івано-Франківського міського суду від 19.04.2016 в справі №344/9404/15-а до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (а.с.12).

17.05.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив повідомити про хід виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі №344/9404/15-а (а.с.8).

18.05.2018 Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області листом №14-50/54-2125 повідомило ОСОБА_1, що виконавчий лист Івано-Франківського міського суду від 19.04.2016 в справі №344/9404/15-а внесений до АРМ Реєстр судових рішень для його виконання за бюджетною програмою КПКВ 3504040. Також, відповідач зазначив, що безспірне списання коштів Державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України за черговістю надходження рішень суду на виконання. Після виконання виконавчих документів, що надійшли раніше виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від 19.04.2016 в справі №344/9404/15-а, Казначейство України здійснить заходи щодо перерахування коштів на користь ОСОБА_1 (а.с.13-14).

Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо невиконання постанови Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі №344/9404/15-а, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов'язковості судових рішень знайшов своє відображення і в статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», за містом частин першої, другої, четвертої, якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання, встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно частини 1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» визначено, що стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 №45).

Згідно пункту 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 4 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників визначено, що органи Казначейства: забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання; вживають заходів до виконання виконавчих документів; розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 5 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право: повідомляти органу, який видав виконавчий документ, про наявність обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють його виконання, у спосіб і порядку, які визначені таким документом, крім випадків виконання рішень про стягнення коштів за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів; звертатися у передбачених законом випадках до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання; безоплатно отримувати необхідні для виконання виконавчих документів судові рішення, пояснення, довідки, іншу інформацію; вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів; застосовувати заходи впливу до боржників відповідно до Бюджетного кодексу України та у разі виявлення фактів порушення бюджетного законодавства у процесі або за результатами виконання виконавчих документів, повідомляти про такі порушення органам Держаудитслужби; повідомляти органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ, про дії або бездіяльність боржника, що перешкоджає виконанню виконавчого документа; відкладати, зупиняти безспірне списання коштів і їх перерахування стягувачам у випадках, передбачених законом та цим Порядком; вживати інших заходів до виконання виконавчих документів.

Рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати рішення суду, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, у спірних правовідносинах саме на Державну казначейську службу України та її територіальні органи покладено обов'язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання.

Судом встановлено, що на час розгляду даної адміністративної справи рішення Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі №344/9404/15-а залишається не виконаним більше двох років, що підтверджується відзивом Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області на позовну заяву (а.с.22-25).

Таким чином, суд вважає, що відповідно до наданих органам Державної казначейської служби України повноважень, останні зобов'язані вживати дійсні та повні заходи щодо виконання судових рішень про стягнення з державних органів коштів (майна), і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб. В даному випадку, відповідачем була допущена бездіяльність щодо своєчасного виконання судового рішення, оскільки сплили строки перерахунку коштів, визначені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій в постанові від 27.02.2018 в справі №305/1672//16-а.

При цьому суд вважає, що посилання відповідача на пункт 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, за яким рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються у порядку черговості надходження таких документів, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення.

Так, вказана норма не встановлює жодних винятків для недотримання приписів статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» щодо тримісячного строку для перерахування стягувачу коштів та підлягає застосуванню виключно у системному взаємозв'язку із зазначеним законодавчим положенням.

Також, у рішенні від 19.03.1997 в справі «Горнсбі проти Греції», Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

В рішенні від 20.07.2004 в справі «Шмалько проти України», Європейський суд з прав людини зазначив, що, Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України»).

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Також, суд звертає увагу на те, що в рішенні Європейського суду від 28.08.2009 у справі «Шилкін і Побережний проти України» визначено, що згідно із усталеної практики Конвенційних органів, установи органів місцевого самоврядування є державними органами в тому сенсі, що їх діяльність регулюється нормами публічного права і вони виконують публічні функції, якими наділені згідно Конституції та законів. Судом наголошено, що згідно з нормами міжнародного права термін «державні органи» не обмежується лише центральними органами виконавчої влади. У тих випадках, коли державна влада є децентралізованою, він поширюється на будь-який національний орган, який здійснює публічні функції. З цього випливає, що відповідальність за дії та/або бездіяльність органів місцевого самоврядування несе держава-відповідач. Виходячи з вищевикладеного, Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за борги комунальних підприємств такою ж мірою, якою вона несе відповідальність за борги підприємств державної форми власності.

Тотожне тлумачення змісту поняття «державні органи» міститься і у інших рішеннях Суду, зокрема, у справах: «Глоба проти України»; «Овчаров і Хомич проти України»; «Фільштейн проти України»; «Шмалько проти України»; «Колосенко проти України»; «Отиченко та Федіщенко проти України» та інші.

З наведеного можна зробити висновок, що Департамент соціальної політики виконкому Івано-Франківської міської ради охоплюється окресленим у статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» колом суб'єктів-боржників, при виконанні судових рішень, щодо яких підлягають застосуванню запровадженні Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд вважає, що вказані обставини свідчать про наявність підстав для визнання неправомірною бездіяльності Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо невиконання постанови Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 та зобов'язання відповідача вчинити дії щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі 344/9404/15-а.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання до вчинення дій, підлягає частковому задоволенню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код - НОМЕР_1) до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018, код - 37951998) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області щодо невиконання постанови Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015.

Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області вчинити дії щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 03.09.2015 в справі 344/9404/15-а.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Григорук О.Б.