Рішення № 75297822, 16.07.2018, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2018 Справа № 917/581/18

м. Полтава

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДК Трейдінг", вул. Саперно-Слобідська, 24, м. Київ, 03028

до Фізичної особи - підприємця Коляндри Сергія Володимировича, АДРЕСА_1, 36000

про стягнення 35 051,81 грн.

Суддя Пушко І.І.

Секретар судового засідання Квіта О.Т.

Представники сторін в судове засідання не викликались, справа розглядається за наявними в ній матеріалами в порядку спрощеного провадження відповідно до ст. 247 ГПК України.

Суть справи: Розглядається позовна заява про стягнення 35051,81 грн. за договором поставки № 99 від 11.10.2017 року, з яких 28 160,00 грн. основного боргу, 2307,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2408,00 грн. штрафу, 444,39 грн. 3% річних, 1731,84 грн. інфляційних втрат.

За ухвалою від 05.06.2018 року в цій справі відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач не виконав прийнятих на себе зобов'язань щодо поставки позивачу товару, внаслідок чого позивач звернувся із вимогами про стягнення суми передоплати та нарахував відсотки за користування чужими грошовими коштами, штраф, річні та інфляційні.

Учасники процесу в судове засідання не з'явились, ухвала суду від 05.06.2018 року надсилалась учасникам справи в порядку, встановленому ст. 242 ГПК України, та вручена представникам сторін 08.06.2018 року (повідомлення про вручення поштового відправлення залучені до матеріалів справи, а.с. 40-41).

Позивач надав суду клопотання про розгляд справи без участі представника (вх. № 6098 від 23.06.2018року) та повідомив, що відповідач заборгованість не сплатив, відзив не направив. Суд вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Відповідач в судове засідання не з'явився, відзив на позов у встановлений судом строк не надав.

Відповідно до п. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матералами.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За змістом ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Таким чином, про час та місце проведення судового засідання господарський суд Полтавської області повідомляв відповідача належним чином та відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, ухвала від 05.06.2018 року вважається врученою.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на неявку відповідача та не подання ним відзиву на позов у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Також, згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки представники сторін в судове засідання 26.06.2018 року не з'явились, відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного тексту рішення - 16.07.2018 року.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДДК Трейдінг» як Покупцем та Фізичною особою - підприємцем Коляндрою Сергієм Володимировичем як Постачальником укладено договір поставки № 99 від 11.10.2017 року (далі - Договір, а.с. 12-15), згідно якого Постачальник зобов'язався поставляти Покупцеві Товар у встановлені строки, а Покупець зобов'язується приймати такий Товар і сплачувати за нього на умовах даного Договору (п. 1.1 Договору).

За п. 1.2 Договору, предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у Специфікаціях та/або інших документах згідно умов Договору, підписаних Постачальником та Покупцем.

Відповідно до п. 3.1 Договору, найменування (асортимент) Товару, його кількісні та якісні характеристики, ціна Товару за одиницю і по позиціях, одиниці вимірювання, його часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами, а також загальна вартість Товару, який повинен бути поставлений в рамках однієї партії, терміни поставки окремих партій Товару, а також інші умови, які Сторони вважатимуть суттєвими, визначаються Специфікацією за згодою Сторін.

За п. 4.4 Договору, Товар вважається зданим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання повноважними представниками Сторін накладних.

Ціни на Товар та порядок розрахунків вказуються у Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору (п. 7.1 Договору).

Відповідно до Специфікації № 1 від 11.10.2017 року до договору № 99 від 11.10.2017 року (далі - Специфікація, а.с. 16), відповідач мав поставити позивачу Товар: пиломатеріали обрізні (хвойні) сосна сухостійна, розмірами 89x89x2985 мм у кількості 43 куб.м., розмірами 89x89x3985 мм у кількості 43 куб.м., вартістю 2800 грн. за 1 куб.м., а всього 86 куб.м. загальною вартістю 240 800грн.

Згідно пункту 6 Специфікації, товар може відвантажуватись партіями. В п. 7 Специфікації сторони узгодили умови оплати: 20% передоплати на першу домовлену партію (1 контейнер), решта 80% - в день завантаження цієї партії Товару у транспорт та надання документів на Товар.

У відповідності до п. 8 Специфікації, термін поставки кожної окремої партії товару складає до 7 календарних днів з моменту надходження попередньої оплати за цю партію.

На виконання умов Договору, позивач перерахував відповідачу 48 160,00 грн. передоплати за платіжним дорученням № 132 від 12.10.2017 року із призначенням платежу: передоплата 20% згідно договору № 98 і Специфікації № 1. За поясненнями позивача, приведеними у позовній заяві, в платіжному дорученні №132 від 12.10.2017 року у призначені платежу помилково зазначено невірний номер договору, а саме № 98 замість вірного № 99. Оскільки відповідач не доказів в спростування зазначеної обставини не надав, суд приймає пояснення позивача щодо сплати 48160,00 грн. за платіжним дорученням № 132 від 12.10.2017 року як передоплату за договором № 99.

Відповідач прийняті на себе зобов'язання з поставки пиломатеріалів за Договором та Специфікацією не виконав.

За платіжним дорученням № 10 від 06.11.2017 року (а.с. 18) відповідач повернув частину передоплати в сумі 20 000,00 грн.

За наведеного, позивач заявив до стягнення 28 160,00 грн. повернення суми попередньої оплати.

Також, за порушення виконання зобов'язання відповідач заявив до стягнення з відповідача 2307,58 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 2408,00 грн. штрафу, передбаченого п. 8.3 договору, 444,39 грн. 3% річних, 1731,84 грн. інфляційних втрат.

Приймаючи рішення суд виходить із наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати отриманого товару.

У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Суд при вирішенні спору враховує, що правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються нормами про договір поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2. ст. 712 ЦК).

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як передбачено ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що відповідач всупереч досягнутих домовленостей порушив свої зобов'язання - не здійснив поставку товару в строк, визначений в п. 8 Специфікації.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч. 2 ст. 693 ЦК України). На час розгляду справи відповідач суму попередньої оплати товару в розмірі 28 160,00 грн. не повернув.

Враховуючи, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, здійснивши попередню оплату за товар згідно Договору та Специфікації в сумі 48 160,00 грн., тоді як відповідач товар не поставив і передоплату повернув частково в сумі 20 000,00 грн., суд прийшов до висновку що позовні вимоги в частині повернення попередньої оплати в сумі 28 160,00 грн. підлягають задоволенню.

Пунктом 8.3 Договору, в разі порушення Постачальником строків поставки Товару, встановлених ст. 4 Договору, Постачальник може сплачувати Покупцю штраф в розмірі 5% від вартості партії Товару, що повинна постачатись Постачальником Покупцю.

Таким чином, заявлені вимоги про стягнення штрафу у розмірі 2408,00 грн. (48160,00 грн. * 5%) задовольняються судом.

Вимоги позивача щодо стягнення 2307,58 грн. процентів у формі пені, 444,39 грн. 3% річних та 1731,84 грн. інфляційних втрат суд визнав необґрунтованими з огляду на наступне.

В справі, яка розглядається, право на повернення грошових коштів виникло у позивача внаслідок порушення відповідачем обов'язку передати йому відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

Посилання позивача на ч. 2 ст. 1214 ЦК України суд не приймає, оскільки зазначена норма не застосовується до спірних правовідносин, які мають зобов'язальний характер та регулюються ст. 693 ЦК України.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання, за такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною 3 статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. При цьому, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).

Умовами договору поставки № 99 від 11.10.2017 року розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено.

Статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до положень частини 6 статті 231 ГК України, штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, встановлені лише за порушення грошових зобов'язань.

Стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією. Чинним законодавством України не передбачені проценти у формі пені.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата, не може розцінюватись як грошове зобов'язання відповідно до правової позиції Верховного Суду України (постанови №№ 3-357гс15, 3-133гс17), що виключає можливість нарахування на суму попередньої оплати як процентів та інфляційних нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, так і процентів, передбачених ч. 6 ст. 231 ГК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 2307,58 грн. процентів у формі пені, 444,39 грн. 3% річних та 1731,84 грн. інфляційних втрат відхиляються за їх безпідставністю.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати вартості отриманого товару.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 13 ГПК України).

За наведеного, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 28 160,00 грн. основного боргу, 2408,00 грн. штрафу із покладенням судового збору на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129 (ч. 1), 232-233, 237-238 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Коляндри Сергія Володимировича (АДРЕСА_1, 36000, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДДК Трейдінг", вул. Саперно-Слобідська, 24, м. Київ, 03028, код ЄДРПОУ 40410708) - 28 160,00 грн. основного боргу, 2408,00 грн. штрафу; 1536,61 грн. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині вимог в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Пушко І.І.