Ухвала суду № 75294656, 13.07.2018, Городоцький районний суд Хмельницької області

Справа№672/425/18

Провадження №1-кп/672/57/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2018 р. м. Городок

Городоцький районний суд Хмельницької області у складі головуючого судді Шинкоренка С.В., за участю секретаря Терещук Н.А., прокурора Прокопчука В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Городок у кримінальному провадженні за №12018240280000029 заяву про роз’яснення вироку Городоцького районного суду Хмельницької області від 26.06.2018 р.

ВСТАНОВИВ:

Представник органу виконання судового рішення - державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор" звернувся до суду з приводу роз'яснення змісту судового рішенння, а саме вироку Городоцького районного суду Хмельницької області від 26.06.2018 р., яким засуджено ОСОБА_1 за ч.2 ст.185 КК України, на підставі ст.71 КК України до 5 років 3 місяців позбавлення волі, в частині уточнення кінцевого терміну дії запобіжного заходу, а також того, які дії повинна вчинити адміністрація державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор" в разі, якщо даний вирок не набере законної сили до 09.00 год. 07.08.2018 р.

В судове засідання представник державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор" не з'явився, не доставлявся і обвинувачений, на підставі поданих ними заяв про розгляд даного питання у їх відсутність.

Потерпілий та захисник в судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду даної заяви, що в силу положень ч.2 ст.380 КПК України, не є перешкодою для розгляду заяви.

Прокурор в судовому засіданні вважає заяву безпідставною, а вирок суду чітким і зрозумілим, тому не вбачає підстав для задоволення заяви.

Оголосивши зміст заяви про роз’яснення вироку суду, заслухавши думку прокурора, суд приходить до висновку про безпідставність поданої заяви виходячи із такого.

26.06.2018 р. вироком Городоцького районного суду Хмельницької області було визнано винним та засуджено ОСОБА_1 за ч.2 ст.185 КК України, на підставі ст.71 КК України до 5 років 3 місяців позбавлення волі. Вирішено питання про запобіжний захід, а саме ухвалено запобіжний захід до вступу вироку в законну силу, залишити обвинуваченому попередній - тримання під вартою в межах строку дії ухвали суду від 08.06.2018 р.

Згідно ухвали Городоцького районного суду Хмельницької області від 08.06.2018 р. ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком шістдесят днів – по 09.00 год. 07.08.2018 р.

Представник державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор" вважає в цій частині вирок незрозумілим, просить уточнити кінцевий термін дії запобіжного заходу: чи до набрання вироком законної сили чи до 09.00 год. 07.08.2018 р., оскільки вважає, що судом має визначатись запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Крім того, не розуміє яким чином діяти адміністрації державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор" у разі якщо даний вирок не набере законної сили до 09.00 год. 07.08.2018 р.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути арештований та триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

У діючому КПК України питання застосування запобіжних заходів, у тому числі і тримання під вартою на стадії підготовчого провадження врегульовані ч. 3 ст. 315 КПК, а на стадії судового розгляду ст. 331 КПК, які вирішують ці питання в порядку, передбаченому главою 18 розділу ІІ КПК України.

У главі 18 порядок розгляду клопотань і застосування запобіжного заходу, у виді тримання під вартою визначаються відповідно статтями 183, 193, 194, 196, 197, 202 КПК України. Згідно приписів ч.ч. 1, 4 ст. 196, 197, 202, 205 КПК застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою здійснюється на підставі ухвали суду, яка підлягає негайному виконання і строк дії якої не може перевищувати 60 днів. Ухвала слідчого судді, суду щодо застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення (ст. 205 КПК).

Жодна із глав КПК не містить іншого порядку взяття, тримання та звільнення особи з-під варти на будь-якій стадії процесу, ніж в порядку та строки як це передбачено у главі 18 розділу ІІ КПК, а саме шляхом винесення ухвали суду щодо взяття особи під варту або зміну запобіжного заходу.

У розділ ІІ Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально виконавчої служби України, затвердженими 18.03.2013 р. за № 460/3 встановлено, що підставами для приймання та тримання у СІЗО ув’язнених і засуджених є ухвала слідчого судді, суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або про застосування тимчасового або екстрадиційного арешту та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом або вирок суду, що набрав законної сили. Тобто, начальник СІЗО не має законних підстав для приймання та тримання особи під вартою без судового рішення, яке набрало законної сили.

Ч. 4 п. 2 ст. 374 КПК України зазначає, що у резолютивній частині вироку у разі визнання особи винуватою, крім інших питань, приймається рішення щодо заходів кримінального провадження

Аналізуючи ці дві правові норми – ч.2 ст.331 та ч.4 п.2 ст.374 КПК, можна дійти висновку, що ст. 331 ч. 2 КПК є спеціальною нормою по відношенню до загальної норми ч.4 п.2 ст. 374 КПК щодо вирішення питань запобіжного заходу. Вказаний висновок витікає з наступного : диспозиція ст. 331 КПК, яка стосується лише питань запобіжних заходів, є більш вузькою ніж диспозиція ч.4 п.2 ст. 374 КПК, яка охоплює вирішення питань щодо всіх заходів забезпечення кримінального провадження, в тому числі і запобіжних заходів. Сфера дії диспозиції ст. 331 не виходить за межи дії загальної норми ч. 4 п. 2 ст. 374 КПК, сфера дії якої навпаки, охоплює різні види заходів забезпечення кримінального провадження і виходить за межі дії ст. 331 КПК України. Таким чином, застосовуючи принцип Lex spesialis derogat generale, за яким спеціальний закон відміняє загальний, можна дійти висновку, що при вирішенні питань обрання, скасування або зміни запобіжного заходу, суд повинен керуватись приписами ст. 331, а не ч. 4 п. 2 ст. 374 КПК України. Стаття 331 КПК має відсильну диспозицію до статей розділу ІІ глави18 КПК, в якій питання тримання під вартою врегульовані статтями 183, 196, 197, 202, 205 КПК і які є спеціальними по відношенню до загальної норми ч. 4 п. 2 ст. 374 КПК України, а тому при вирішенні питання щодо обрання запобіжного заходу під час судового розгляду, суд повинен керуватись приписами вказаних положень закону. Тобто взяття обвинуваченого на стадії судового розгляду під варту можливо лише на підставі ухвали суду, яка постановлена відповідно до приписів глави 18 КПК і вступає в законну силу відразу після її проголошення.

Разом з тим, однією із засад кримінального провадження є доступ до правосуддя та обов’язковість судових рішень (ч. 1 п. 14 ст. 7 КПК України). Відповідно до диспозиції ч.2 ст. 21 КПК України, вирок та ухвала суду, що набрали законної сили в порядку, визначеному цим Кодексом, є обов’язковими і підлягають безумовному виконанню на всій території України. При тлумаченні вказаної правової норми за допомогою висновку від протилежного, можна дійти висновку, що якщо обов’язковими і такими що підлягають безумовному виконанню є судові рішення, що набрали законної сили, то, відповідно, судові рішення, які не набрали законної сили не є обов’язковими і не підлягають виконанню. Із системного тлумачення статей 532, 533, 535 КПК, які встановлюють порядок набрання судовим рішенням законної сили та його виконання, можна зробити висновок, що вирок вступає у законну силу після спливу строку на подачу апеляційної скарги або після апеляційного оскарження, у зв’язку із чим виконання вироку суду до набрання ним законної сили законом не передбачено.

Європейський суд наголошує, що у справі, в якій йдеться про позбавлення свободи, особливо важливим аспектом є дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, неодмінною вимогою є наявність у національному законі чітко сформульованих умов, за яких здійснюється позбавлення свободи, та забезпечення передбачуваності застосування самого цього закону, тобто відповідності його до встановленої Конвенцією вимоги «законності» (рішення по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства»). Суд не може за своєю ініціативою, без клопотань сторін провадження і наступного обговорювання щодо існування ризиків, вирішувати питання обрання, зміни та продовження строків тримання особи під вартою, так як це суперечить принципу диспозитивності (ст.26 КПК) та практиці Європейського суду з прав людини.

Тобто суд може лише поставити сторонам на обговорення вказане питання, якщо не має клопотань від сторін провадження, і за його результатами, після обговорювання сторонами, прийняти відповідне рішення шляхом винесення ухвали про тримання під вартою, строк дії якої не може перевищувати шістдесяти днів.

В той же час питання про продовження дії запобіжного заходу може мати місце лише при завершенні строку дії попереднього судового рішення про обрання (продовження) запобіжного заходу.

Саме з підстав свавільного відношення до строків тримання під вартою Європейський суд з прав людини ухвалив рішення «Чанєв проти України» від 9.10.2014 р.

Крім того, у п.74 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), суд також повторює, що практика, яка виникла у зв'язку із законодавчою прогалиною і яка допускає можливість тримання особи під вартою протягом необмеженого непередбачуваного строку за обставин, коли таке тримання під вартою не передбачається ні конкретним положенням законодавства, ні судовим рішенням, сама по собі суперечить принципу юридичної визначеності, який випливає з Конвенції і який є одним з основних

елементів верховенства права.

А тому, обрання (продовження) запобіжного заходу із формулюванням "до набрання вироком законної сили", як про то вказує представник державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор" є таким, що суперечить п.1 ст.5 Європейської Конвенції з прав людини, оскільки такий строк є невизначеним та непередбачуваним.

У ч.3 ст.12 КПК України визначено, що затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Щодо питання представника заявника про те, яким чином має діяти адміністрація державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор" у разі завершення строку тримання особи під вартою, дане питання чітко врегульовано законодавством України, серед іншого і п.4 ст.12 КПК, де визначено, що кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений. Цим положенням, серед іншого гарантується одна із засад кримінального провадження – забезпечення права на свободу та особисту недоторканість.

Ч.5 ст.202 КПК України також передбачено, що у разі закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув’язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

За таких обставин, з врахуванням чіткості вирішення даних питань у вироку суду і в діючому законодавстві (щодо підстав звільнення особи з-під варти), суд не вбачає за можливе роз’яснювати представнику державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор" чіткі і зрозумілі висновки вироку та положення діючого законодавства.

Керуючись ст.ст. 372, 380 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника державної установи "Хмельницький слідчий ізолятор", про роз’яснення вироку Городоцького районного суду Хмельницької області від 26.06.2018 р. – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення до Апеляційного суду Хмельницької області через Городоцький районний суд Хмельницької області.

Суддя: