Рішення № 75291825, 11.07.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/9312/17

Провадження № 2-а/521/32/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«11» липня 2018 року м.Одеса

Малиновський районний суд м. Одеса в складі:

Головуючого судді - Целуха А.П.,

при секретарі судового засідання - Корнієнко Л.В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одесі про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м.Одеси звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одесі про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії, в якому просить визнати відмову Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одесі в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років протиправною та скасувати рішення № 149740 від 31.05.2017р.; зобов’язати Малиновське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі провести перерахунок та здійснювати виплату пенсії за вислугу роківОСОБА_1, виходячи з розрахунку 90% від середньомісячного заробітку, який становить 19225,15 грн. відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 509 від 18.05.2017 року, без обмеження граничного розміру, з урахуванням проведених виплат, починаючи з дня звернення за перерахунком - 24 травня 2017 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 29.05.2015 р. Управлінням Пенсійного фонду України в Малиновському районі м.Одеси йому призначено пенсію за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII, в сумі 6 131,69 грн. Суму пенсії обчислено із врахуванням стажу роботи в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, який склав 19 років 6 місяців 20 днів (з 09 листопада 1995 року по 29 травня 2015 року) та половини строку навчання в Одеському державному університеті ім. І.І.Мечнікова, який склав 2 роки 5 місяців 12 днів (з 13 серпня 1991 року по 05 липня 1996 року) в розмірі 60 % від середньомісячного заробітку, який на час призначення пенсії складав 10 219,48 грн.

14.11.2016 р. позивач звільнений з органів прокуратури. На час звільнення розмір заробітної плати позивача збільшився та складав 19225,15 грн. Крім того, раніше призначена пенсія розрахована в розмірі 60 % від середньомісячного заробітку, проте позивав вважає, що має право на отримання пенсії в розмірі 90% від середньомісячного заробітку відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. N 1789-XII.

24.05.2017 р. позивач звернувся до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років, однак рішенням Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі № 149740 від 31.05.2016 року в перерахунку пенсії відмовлено із мотивуванням, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213, а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VІІІ з 01.06.2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та зазначено, що з 01.06.2015 року раніше призначені пенсії не перераховуються. Не погодившись з даним рішенням позивач звернувся до суду з зазначеними вище позовними вимогами.

Ухвалою судді Малиновського районного суду м.Одеси від 20 червня 2017року відкрито провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії.

Відповідач - Малиновське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі надав заперечення та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що позивач перебуває на обліку в Малиновському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

24.05.2017 року він звернувся до об'єднаного управління із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років, виходячи з суми заробітної плати. Рішенням об'єднаного управління №149740 від 31.05.2016 р. позивачу відмовлено в перерахунку пенсії з посиланням на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-V11 від 02 березня 2015 року та у зв’язку з тим, що з 15 липня 2015 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» №1697- VII від 14 жовтня 2014 року, з яким втратив чинність Закон України «Про прокуратуру» №1789-Х11 від 05 листопада 1991 року, крім частини 3,4,6,11, ст. 50-1 Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до ч.20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697- VII від 14 жовтня 2014 року підстави та порядок перерахунку пенсій прокурорам були врегульовані частинами тринадцятою, вісімнадцятою статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ. Однак, Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року №76-УІІІ,частина вісімнадцята статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІвикладена в наступній редакції: "Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України". Даний Закон згідно пункту 1 Прикінцевих положень набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідач зазначив, що на момент звернення позивача до об'єднаного управління із заявою про перерахунок пенсії (травень 2017 року) Кабінетом Міністрів України не прийнято відповідний нормативно - правовий акт на виконання положень статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ у чинній редакції. Таким чином на теперішній час відсутні норми законодавства, що визначають підстави, умови та порядок перерахунку. Об'єднане управління як суб'єкт владних повноважень, що повинен здійснювати власну діяльність на підставі чинного законодавства та у спосіб передбачений законом, не може на власний розсуд провести перерахунок пенсії за умови відсутності відповідного законодавства.

Крім того, відповідач зазначив, що позивач вже звертався до суду з аналогічного питання, саме зобов'язання управління провести перерахунок та здійснювати виплату пенсії за вислугу років позивачу, виходячи з розрахунку 90% від середньомісячного заробітку, що становить 19152,16 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 по справі №521/17160/16-а відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

Виходячи із вищенаведеного, відповідач вважає, що адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24.05.2017 р. позивач звернувся до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі із заявою про перерахунок пенсії за вислугу років, виходячи з суми заробітної на час звільнення.

Рішенням Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі №149740 від 31.05.2016 року в перерахунку пенсії відмовлено. Дане рішення вмотивовано тим, що відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. № 213-VІІІ, а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VІІІ з 01.06.2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» та зазначено, що з 01.06.2015 року раніше призначені пенсії не перераховуються.

На момент звернення ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі і на сьогодні діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII, відповідно до ст.86 якого прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Частиною 2 ст.86 цього ж Закону передбачено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року – страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Частиною 13 ст.86 цього ж Закону передбачено, що пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачується уповноваженими на це державними органами.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка набрала чинності 15.12.2015 року, з 01.12.2015 року на 25% підвищено посадові оклади працівникам прокуратури, тобто з її прийняттям виникли підстави для перерахунку позивачу раніше призначеної пенсії.

Частиною 20 ст.86 Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VII визначено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України, але до теперішнього часу такий порядок не визначений.

У той же час, до липня 2011 року діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. N1789-XII, відповідно до статті 50-1 якого в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року, передбачалось, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Крім того, частиною 17 статті 50-1 цього ж Закону передбачалось, що призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв’язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників.

Таким чином, з 1995 по 2011 рік, коли позивач працював на посадах в органах прокуратури, для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, які суттєво відрізняються від положень, передбачених нині діючим Законом.

Фактично, діючий на сьогодні Закон від 14.10.2014р. № 1697-VII суттєво погіршує становище позивача та обмежує в реалізації його законних прав та інтересів, які гарантувалися державою продовж 16 років Законом від 05.11.1991р. № 1789-XII, та на які позивач розраховував працюючи в органах прокуратури.

За таких обставин та враховуючи, що позивач має вислугу 22 роки, суд вважає, що позивач має право на перерахунок пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. N 1789-XII, в редакції Закону № 2663-ІІІ.

Відповідно до ст.8 ОСОБА_2 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй.

ОСОБА_2 є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Статтєю 22 ОСОБА_2 України встановлено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_2, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з ч.2 ст.19 ОСОБА_2 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій певним категоріям громадян, у тому числі працівникам прокуратури, полягає також у тому що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлено не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 ОСОБА_2 України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер (рішення Конституційного Суду України: від 6 липня 1999 року N 8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) (Рішення від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004).

Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен ураховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію).

Усупереч викладеному, Законом від 08.07.2011 № 3668-VІ (3668-17) внесено зміни до Закону від 05.11.1991р. № 1789-ХІІ, а потім в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 р. викладено такі ж положення, які суттєво звужують зміст і об'єм прав позивача щодо розміру призначеної пенсії та можливості його перерахунку, що є несправедливим. Більше того, вказаний закон ставить у нерівні умови працівників органів прокуратури, які виконували однакові функціональні обов'язки в однакових умовах та в той же період часу. Як наслідок, прокурори, які працювали в органах прокуратури у той же період що і позивач, але звернулися за пенсією до 2011 року, опинилися у більш вигідніших умовах, хоча виконували з позивачем одинакові функції, мали однакове навантаження і обмеження, пов'язані з виконанням прокурорських функцій тощо.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) - як джерело права.

Так, за змістом ст.1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf, Ргеssos Соmраnіа Nаvіега S.А. v. Веlgіum, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Тотожна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).

Таким чином, з наведеного можна дійти висновку, що в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону №1789-ХІІ, і які, всупереч положенням ОСОБА_2 України, були звужені статтею 86 Закону №1697-VII, а тому суд вважає, що в даних спірних правовідносинах при вирішенні питання про перерахунок пенсії не можуть застосовуватися положення 86 Закону №1697-VII.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, відповідно до якої при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Згідно з приписами частини першої статті 58 ОСОБА_2 України, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між необхідністю змін у законодавчому регулюванні та збереженням стабільності в суспільстві, однак слід пам'ятати, що першочерговими є інтереси громадян.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп зазначив, що стаття 58 ОСОБА_2 України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення).

Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2000 КСУ від 19 квітня 2000 року).

Отже, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року значно звужено обсяг права ОСОБА_1 на соціальний захист як працівника прокуратури, встановлений ОСОБА_2 України та спеціальним законами в частині права на отримання пенсії в очікуваному та раніш гарантованому державою розмірі, а також в її перерахунку у разі збільшення заробітної плати, яке існувало до 2011 року, що суперечить статті 58 ОСОБА_2 України.

Фактично Законом від 14.10.2014 №1697-VII установлено менш сприятливі умови соціального захисту прокурорів порівняно з тими умовами, що були законодавче передбачені в період з 2001 по 2011 рік, що означає порушення конституційного принципу рівності всіх перед законом (частина перша статті 24 ОСОБА_2 України).

Рівність усіх перед законом, що випливає із частини першої статті 24 ОСОБА_2 України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин.

Дотримання цього принципу означає, зокрема, й безпідставну заборону без розумного виправдання запроваджувати різницю в правах осіб, які належать до однієї й тієї самої категорії (заборону відмінного поводження з особами, які знаходяться в однакових чи споріднених ситуаціях).

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статті 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 14), Протоколі №12 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 1), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1,2,7).

Крім того, суд вважає, що посилання відповідача на положення п.5 «Прикінцевих положень» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до п.14 ч.1 ст.92 ОСОБА_2 України, виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

Наведеними відповідачем положеннями п.5 "Прикінцевих положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення було передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

В той же час, вказані норми не є спеціальними нормами, які регулюють пенсійне забезпечення прокурорів і слідчих, оскільки були визначені в не профільному (спеціальному) Законі України, на відміну від положень ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, які є спеціальними нормами законодавства, регламентують питання пенсійного забезпечення прокурорів, а тому мають пріоритетне застосування в даних правовідносинах.

Додатково слід зазначити, що пунктом 5 «Прикінцевих положень» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" не було внесено відповідні зміни до Закону України «Про прокуратуру».

Стосовно доводів відповідача про звернення позивача в 2016 році до суду з аналогічного питання та ухвалення Одеським апеляційним адміністративним судом 29 березня 2017 по справі №521/17160/16-а постанови, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, суд зазначає, що предметом спору в зазначеній справі було інше рішення суб’єкта владних повноважень та суть спору стосувалось іншої суми перерахунку, тому на розгляд даного спору ця обставина впливати не може.

Згідно зі ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Згідно з ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта ОСОБА_2 України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Частина 4 цієї ж статті встановлює, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить ОСОБА_2 України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми ОСОБА_2 України як норми прямої дії.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог суд виходить з положень ст.22 ОСОБА_2 України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зміни в законодавстві, які суттєво звужують соціальні права і суперечать ОСОБА_2 України, а також нормам міжнародного права, не можуть бути підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Оскільки ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді конкретної справи застосовує ОСОБА_2 України, як акт прямої дії, так як рішення суду повинно ґрунтуватися на ОСОБА_2 України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одесі про визнання неправомірним рішення про перерахунок йому пенсії за вислугу років та скасування рішення № 149740 від 31.05.2017 р., а також про зобов’язання Малиновське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі провести перерахунок та здійснювати виплату пенсії за вислугу роківвиходячи з розрахунку 90% від середньомісячного заробітку, який становить 19225,15 грн. відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 509 від 18.05.2017 року, без обмеження граничного розміру, з урахуванням проведених виплат, починаючи з дня звернення за перерахунком - 24 травня 2017 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 19,22 ОСОБА_2 України, ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. N 1789-XII в редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001р., ст.ст.2, 6, 7, 241-246, 255, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одесі про визнання протиправним рішення та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним рішення Малиновського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Одесі про відмову в перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугу років та скасувати рішення № 149740 від 31.05.2017 р.

Зобов’язати Малиновське об’єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі провести перерахунок та здійснювати виплату пенсії за вислугу роківОСОБА_1, виходячи з розрахунку 90% від середньомісячного заробітку, який становить 19 225,15 грн. відповідно до довідки прокуратури Одеської області № 509 від 18.05.2017 року, без обмеження граничного розміру, з урахуванням проведених виплат, починаючи з дня звернення за перерахунком - 24 травня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ А.П. ЦЕЛУХ

Повне судове рішення складено «11» липня 2018року.