Постанова № 75289889, 09.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/1459/17 09.07.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 486/1459/17

Номер провадження 22-ц/784/1029/18

Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 27

Постанова

Іменем України

09 липня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

з секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

за участі:

представника відповідача – ОСОБА_2,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» ОСОБА_3 рішення, яке ухвалене Южноукраїнським міським судом Миколаївської області під головуванням судді Далматової Г.А., в приміщенні цього ж суду 23 квітня 2018 року о 10 годині 52 хвилині (повний текст судового рішення складено 25 квітня 2018 року), у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» ОСОБА_3, Приватного акціонерного товариства «Ренесанс життя» про визнання недійсним пунктів кредитного договору та визнання кредитного договору таким, що припинив свою дію у зв’язку із повним виконанням,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2017 року ОСОБА_4 пред’явила вищевказаний позов, в якому просила визнати недійсним пункти кредитного договору та визнання кредитного договору таким, що припинив свою дію у зв’язку із повним виконанням.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 14 квітня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Платинум Банк» (далі – ПАТ «Платинум Банк»), ОСОБА_4 та Приватним акціонерним товариством «Ренесанс життя» (далі – ПАТ «Ренесанс життя») укладено кредитний договір зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (пошта) №970/8246ECLKB36S11, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 43 067 грн. 54 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% річних, із строком повернення кредитних коштів 20 липня 2019 року.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23 лютого 2017 року №95-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24 лютого 2017 року №743 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Платинум Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Платинум Банк» з 24 лютого 2017 року по 23 лютого 2019 року включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Платинум Банк» ОСОБА_3

У зв’язку із зміною 16 березня 2017 року реквізитів банку для погашення заборгованості, про що банк позивача не повідомив, остання припинила сплачувати кошти на погашення заборгованості по кредиту.

З квітня 2017 року ОСОБА_4 не мала змоги сплачувати кредит з незалежних від неї причин, оскільки у зв’язку з ліквідацією банку припинили діяльність у місті Южноукраїнську відділення ПАТ «Платинум Банк», на телефоні дзвінки його представники не відповідали, а тому вона не могла ані отримати розрахунок заборгованості, ані нові реквізити банку.

Лише на третій адвокатський запит 25 жовтня 2017 року банком було надано розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором, за яким станом на 25 жовтня 2017 року заборгованість становить 49 850 грн. 59 коп., з яких 33 475 грн. 95 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 6 384 грн. 93 коп. - пеня, 7 576 грн. - комісія та 2 413 грн. 71 коп. - відсотки.

Проте з таким розрахунком заборгованості за кредитним договором позивач не погодилась, оскільки, з моменту укладення договору та до початку процедури ліквідації банку нею сплачувалася безпідставна щомісячна комісія за обслуговування кредиту в розмірі 947 грн., та всього за цей період сплачено 8 523 грн. комісії, що суперечить вимогам ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

За вказаних обставин позивач вважала пункти договору щодо сплати комісії несправедливими та такими, що порушують її права, як споживача, а тому наявні підстави для визнанні їх недійсними.

Разом з тим, маючи намір достроково погасити заборгованість за кредитом, 29 листопада 2017 року ОСОБА_4 добровільно сплатила на рахунок відповідача суму заборгованості у розмірі 27 878 грн. 62 коп.

У зв’язку із вищевикладеним, 08 листопада 2017 року представник позивача надіслав на адресу банку вимогу про здійснення перерахунку заборгованості та пропозицією укласти додаткову угоду про розірвання кредитного договору у зв’язку із повним його виконанням, на що отримав відмову.

У зв’язку з відмовою врегулювати спір добровільно позивач змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.

Крім того позивач вважає, що зазначення третейського застереження в розділі 6 кредитного договору від 14 квітня 2016 року є порушенням Закону України «Про третейські суди» та ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», так як на час укладення договору вказаний закон містив заборону розгляду третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів.

Посилаючись на викладені обставини ОСОБА_4 просила суд:

визнати умови кредитного договору зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (пошта) №970/8246ECLKB36S11 від 14 квітня 2016 року, укладеного між нею та ПАТ «Платинум Банк», ПАТ «Ренесанс життя» щодо сплати комісії з обслуговування кредиту, а саме: п.1.1 в частині сплати комісії за надання та обслуговування кредиту; п.1.2. п.п. «д»; п.2.4, п.2.7 в частині платежів комісії за обслуговування кредиту; п.2.13 в частині дострокового погашення комісії за обслуговування кредиту та Додатку №1 Графік платежів до кредитного договору (6) в частині сплати щомісячно комісії у розмірі 947 грн. – недійсними з моменту укладення договору;

визнати п.6.1 Розділ 6 Порядок вирішення спорів (Третейське застереження) кредитного договору зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (пошта) №970/8246ECLKB36S11 від 14 квітня 2016 року, укладеного між нею та ПАТ «Платинум банк», ПАТ «Ренесанс життя» – недійсним з моменту укладення договору;

визнати кредитний договір зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (пошта) №970/8246ECLKB36S11 від 14 квітня 2016 року, укладений між нею та ПАТ «Платинум банк», ПАТ «Ренесанс життя» – припиненим, у зв’язку з його повним виконанням позичальником.

Відповідач надіслав до суду відзив в якому позовні вимоги не визнав. Зазначав, що позивачем пред’явлено позов до неналежного відповідача оскільки Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» не є стороною оскаржуваного правочину, а тому належним відповідачем є ПАТ «Платинум Банк». Крім того, вказував на те, що умови щодо нарахування комісії відповідають чинному законодавству та договір був підписаний позичальником, що підтверджує обізнаність та згоду позивача з його умовами.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області 23 квітня 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Визнано недійсними п.1.1 в частині сплати комісії за надання та обслуговування кредиту; п.п. «д» п.1.2; п.2.4, п.2.7 в частині платежів комісії за обслуговування кредиту, п.2.13 в частині дострокового погашення комісії за обслуговування кредиту та Додатку №1 Графіку платежів до кредитного договору (6) в частині сплати щомісячно комісії у розмірі 947 грн. кредитного договору зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (пошта) №970/8246ECLKB36S11 від 14 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Платинум Банк», ПАТ «Ренесанс життя» щодо сплати комісії з обслуговування кредиту.

Визнано недійсним п.6.1 Розділ 6 Порядок вирішення спорів (Третейське застереження) кредитного договору зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (пошта) №970/8246ECLKB36S11 від 14 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Платинум Банк», ПАТ «Ренесанс життя».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат, шляхом стягнення з ПАТ «Платинум Банк» на користь держави 704 грн. 80 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними підпункту «д» пункту 1.2 та пункту 2.4 кредитного договору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволені названих позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що доводи позивача в частині недійсності окремих положень договору в повному обсязі необґрунтовані. Спірний договір було підписано позичальником власноручно, що підтверджує обізнаність і згоду з його умовами, та спростовує твердження останнього про несправедливі умови договору відповідно до норм Закону України «Про захист прав споживачів». До того ж, позивач був письмо ознайомлений з умови кредитування, про що свідчить його підпис.

Також відповідач зазначав, що постановою Правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» ((п.3.1), чинними на час виникнення спірних правовідносин), встановлена можливість включення комісій (тарифів) банку, що пов’язані з наданням та обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо, що і було зроблено в оскаржуваному кредитному договорі та жодним чином не порушило права позивача, як споживача фінансових послуг. У відповідності до вимог Правил позивачу в письмовому вигляді було надано детальну інформацію про те, за надання яких саме послуг він сплачує щомісячно комісію, яка передбачена умовами кредитного договору, а також, про усі інші умови договору. Позивач, в свою чергу, під цим підписався та зобов’язався виконувати. Тому відсутні будь-які обставини та законні підстави для визнання умов кредитного договору щодо сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту недійсними чи припиненими з формальних міркувань, оскільки відсутні будь-які докази таких тверджень позивача.

Судове рішення в іншій частині задоволених позовних вимог в апеляційному порядку сторонами не оскаржується.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, шо апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині таким вимогам відповідає.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п.8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України № 2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов’язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов’язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов’язання в натурі.

За положеннями ст.ст.626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст.1048-1052 ЦК України істотними умовами є мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

За положеннями ч.5 ст.11, ч.ч.1,2,5,7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з положеннями ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України за угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (з подальшими змінами) у взаємозв'язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 (чинними на час виникнення спірних правовідносин), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

З матеріалів справи вбачається, що 14 квітня 2016 року між ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_4 та ПАТ «Ренесанс життя» укладено кредитний договір зі страхуванням життя позичальника та можливістю перенесення платежу (пошта) №970/8246ECLKB36S11, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 43 067 грн. 54 коп., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12.00% річних, із строком повернення кредитних коштів 20 липня 2019 року (а.с.17-19).

Підпунктом «д» пункту 1.2 розділу 1 кредитного договору передбачено, що за даним договором банк надає позичальнику грошові кошти на умовах, зокрема, сплати комісії за обслуговування кредиту у розмірі 947 грн.

Відповідно до пункту 2.4 розділу 2 кредитного договору, комісія за обслуговування кредиту нараховується та сплачується щомісяця, починаючи з першої дати сплати заборгованості разом зі сплатою процентів та заборгованості за кредитом в дату сплати заборгованості, з урахуванням умов розділу 3 цього договору .

Судом встановлено, що умови кредитного договору не містять переліку послуг, які надаються позичальнику (споживачу) за рахунок суми комісії.

Установивши наведені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що умови договору про встановлення комісії за обслуговування кредиту в розмірі 947 грн. є недійсними, оскільки в договорі не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, а нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, за рахунок позивача, є незаконним.

Такі висновки відповідають правовій позиції, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16.

Умови кредитного договору не містять переліку, розміру і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а тому відсутні підстави вважати, що умови договору щодо встановлення комісії за обслуговування кредиту відповідають положенням Закону України «Про захист прав споживачів».

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про задоволення позову в цій частині.

Щодо посилання відповідача на порушення судом правил предметної юрисдикції.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.

Відповідно до положень ч.ч.1,3 ст.15 ЦПК України (у редакції на час звернення позивача до суду) суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно зі ст.17 КАС України (у редакції на час звернення позивача до суду) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (ч.2 ст.2 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Аналогічні положення містить ст.19 ЦПК України, за якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, що виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Разом з тим, за змістом даних правовідносин спір не носить ознак публічно-правового в частині вимог до банку в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки виник з приводу виконання цивільно-правової угоди.

До того ж, слід заначити, що ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено повноваження Фонду безпосередньо або уповноваженої особи Фонду у разі делегування їй повноважень, до яких належать, зокрема, право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом; продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.

Уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду. На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку (ч. ч.3 та 4 ст.37 Закону України, у редакції, чинній на час розгляду справи судами).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду, у разі делегування їй повноважень, після запровадження тимчасової адміністрації в банку, фактично набуває всіх повноваження органів управління та контролю банку та діє в тому числі як представник останнього, зокрема в договірних правовідносинах з клієнтами банку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах ОСОБА_5 Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15 (провадження №11-239апп18), від 24 квітня 2018 року у справі № 755/1700/16-ц (провадження 14-89цс18).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Судове рішення в іншій частині задоволених позовних вимог не оскаржується, а тому колегія суддів не дає оцінки законності як окремих висновків суду в межах цього позову, так і основного висновку за вимогами позивача.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ст.375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 квітня 2018 року в оскаржуваній частині – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_6

Повний текст судового рішення

складено 13 липня 2018 року