Постанова № 75289748, 11.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/988/17 11.07.2018

Провадження №22-ц/784/1058/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 486/988/17 Категорія 5

Провадження № 22-ц/784/1058/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого – Темнікової В.І.,

суддів – Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання – Лептуга С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 квітня 2018 року, постановлене під головуванням судді Волкової О.І. в приміщенні суду о 09 год. 39 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6, про визнання незаконним та скасування рішення Южноукраїнської міської ради про приватизацію житла та визнання недійсним свідоцтва на право власності, -

В С Т А Н О В И Л А :

В вересні 2017 року позивачка звернулась до суду з даним позовом, який в подальшому уточнила та в якому посилалась на те, що 09.07.2015 року помер її батько ОСОБА_7, після смерті якого вона звернулась до державного нотаріуса щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. 21.06.2017 року нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії на підставі того, що правовстановлюючий документ, а саме договір міни 289/1000 часток квартири, посвідчений Южноукраїнською державною нотаріальною конторою 20.04.2011 року за № 905 має невідповідність дійсності часток квартири. Відповідно до довідки КП «Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнська» на 286/1000 часток чотирикімнатної квартири № 18 розташованої у будинку № 3, по вул. Олімпійська в м. Южноукраїнськ Миколаївської області було видано свідоцтво на право власності Органом приватизації житла Южноукраїнського міськвиконкому від 03.08.2010 р. загальна площа - 78,9 м.кв. та оформлено договір міни квартири (286/1000 часток квартири). Також Южноукраїнською міською радою, 10 серпня 2016 р. на підставі рішення міської ради від 28.07.2016 року за № 264 було видано свідоцтво про право власності на окрему квартиру № 18/1 по вул. Олімпійська, 3, яка фактично є частиною квартири № 18. В зв'язку з неможливістю встановлення складу спадкового майна, а саме розбіжністю часток квартири № 18, розташованої в будинку № 3 по вул. Олімпійська в м. Южноукраїнськ Миколаївської області, їй було відмовлено у вчинені нотаріальної дії та у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно, яке залишилося після смерті батька. На підставі викладеного позивачка просила суд визнати незаконним та скасувати п.п.1.7 п.1 рішення Южноукраїнської міської ради від 28 липня 2016 року за № 264 про передачу (приватизацію) у власність безоплатно з урахуванням санітарної норми громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у приватну спільну часткову власність, в рівних частках квартиру № 18/1, житловою площею 31,1 кв. м., загальною площею 44,78 кв. м. в будинку № 3 на вулиці Олімпійській, та визнати недійсним свідоцтво про право власності на окрему квартиру № 18/1 по вул. Олімпійська, 3, яке видане 10 серпня 2016 року Южноукраїнською міською радою на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

До судового засідання учасники процесу не з’явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні ( ст.263 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин ( ст. 264 ЦПК України).

Рішення суду зазначеним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Так, судом встановлено, що позивачка є спадкоємцем після смерті свого батька та позбавлена можливості одержати право власності на спадкове майно з огляду на невідповідність у правовстановлюючих документах спадкодавця.

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 21.06.2016 року позивачці відмовлено у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно після смерті померлого ОСОБА_7, який помер 09 липня 2015 року у зв'язку з неможливістю встановити склад спадкового майна, а саме із - за розбіжності часток квартири № 18, розташованої в будинку № 3 по вулиці Олімпійська в м. Южноукраїнськ Миколаївської області.

Відповідно до інформації Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнська» від 01.07.2017 р., підприємство не має можливості надати довідку про технічний стан квартири на вимогу державного нотаріуса.

Разом з тим в судовому засіданні встановлено, що позивачка добросовісно, чесно звернулася з заявою, а із-за розбіжності часток у спадковій квартирі позивачка позбавлена можливості одержати свідоцтво про право на спадщину.

Суд вважав, що виявлені розбіжності підлягають усуненню у визначений законом спосіб, а не через звернення позивачки до суду, так як суд позбавлений можливості не в законний спосіб встановлювати законність, а саме скасовувати рішення Южноукраїнської міської ради від 28 липня 2016 р. за № 264.

Проаналізувавши зазначені обставини та враховуючи те, що позивачем не надано доказів, що органи державної влади не спроможні виправити розбіжності в правовстановлюючих документах спадкодавця у визначений законом спосіб, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Висновок суду про необхідність відмови у задоволенні вимог в межах заявлених в установленому законом порядку позовних вимог по даній справі відповідає законодавству, яке регулює спірні правовідносини. Проте підстави, викладені в рішенні суду на обґрунтування такого висновку, не відповідають встановленим обставинам по справі та законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Так, суд згідно положень ст. 13 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має правов порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів.

Як убачається з тексту позовної заяви, з якою позивач звернулася до суду, вона просила визнати незаконним та скасувати п.п.1.7 п.1 рішення Южноукраїнської міської ради від 28 липня 2016 року за № 264 про передачу (приватизацію) у приватну спільну часткову власність, в рівних частках з урахуванням санітарної норми громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 квартири № 18/1, житловою площею 31,1 кв.м., загальною площею 44,78 кв.м. в будинку № 3 на вулиці Олімпійській, та визнати недійсним свідоцтво про право власності на цю квартиру, яке видане 10 серпня 2016 року Южноукраїнською міською радою на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Тобто, позивачем було чітко визначений предмет позову (спосіб захисту права, який вона просить суд застосувати до відповідачів).

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини. Саме про таке розуміння визначення порушення прав особи йдеться в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017р. у справі № 6-951цс16. І тільки у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону ( ч.2 ст.5 ЦПК України).

Позивачем було обрано спосіб захисту права, який передбачено ст. 16 ЦК України. При цьому слід погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009р. роз’яснено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. В даному випадку на підставі рішення Южноукраїнської міської ради від 28 липня 2016 року за № 264 відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали свідоцтво про право власності на квартиру № 18/1, житловою площею 31,1 кв. м., загальною площею 44,78 кв. м. в будинку № 3 на вулиці Олімпійській, що позбавляє Южноукраїнську міську раду права внести будь – які зміни в своє рішення, яке стало підставою для видачі свідоцтва про право власності на квартиру відповідачів.

Отже, висновок суду про те, що позивачем обрано не той спосіб захисту, що порушене право позивача підлягає захисту шляхом внесення змін в правовстановлюючі документи, не відповідає вимогам діючого та зазначено вище законодавства.

В той же час, розглядаючи справу в межах заявлених позивачем в установленому законом порядку вимог та на підставі наданих нею доказів, слід дійти висновку про їх необґрунтованість, виходячи з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, які існують на час розгляду справи судом.

З урахуванням наведеного надзвичайно важливого значення набуває необхідність належного з’ясування судом питання щодо того, про захист яких саме прав особи йдеться. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб’єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з’ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Як убачається з матеріалів справи, позивач просила визнати незаконним та скасувати п.п.1.7 п.1 рішення Южноукраїнської міської ради від 28 липня 2016 року за № 264 про передачу (приватизацію) у приватну спільну часткову власність, в рівних частках з урахуванням санітарної норми громадянам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 квартири № 18/1, житловою площею 31,1 кв.м., загальною площею 44,78 кв.м. в будинку № 3 на вулиці Олімпійській, та визнати недійсним свідоцтво про право власності на цю квартиру, яке видане 10 серпня 2016 року Южноукраїнською міською радою на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на неможливість отримання нею свідоцтва про право власності в порядку спадкування після смерті її батька ОСОБА_7, який помер 09.07.2015 року через невідповідність дійсності частки, яка належить її батьку, що не дає можливості встановлення складу спадкового майна.

Проте, матеріалами справи встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Органом приватизації житла Южноукраїнського міськвиконкому б/н від 03.08.2010р. (зареєстрованого в КП «Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнськ Миколаївської області» в книзі №31 під записом №304 та 03 грудня 2010р. в Електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно під реєстраційним номером № 32257315) 286/1000ч. 4-кімнатної квартири № 18 (загальною площею 78,9 кв. м та жилою -63,3 кв. м), розташованої в будинку №3 на вул. Комсомольська (зараз Олімпійська) в м. Южноукраїнськ, належали ОСОБА_8 та ОСОБА_9 Тобто їм належало 286/1000ч. від загальної 78,9 кв. м та від жилої -63,3 кв. м площі всієї квартири.

На підставі договору міни від 20 квітня 2011р. між ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 власником 286/1000ч. цієї квартири став ОСОБА_7 Даний правочин був зареєстрований в реєстрі правочинів 20.04.2011р. (а. с. 11-13). 20 квітня 2011 р. це право власності було зареєстровано в КП «Бюро технічної інвентаризації м. Южноукраїнськ Миколаївської області» ( а. с. 14), що свідчить про те, що склад майна, яке належить спадкодавцю ОСОБА_7 визначений правовстановлюючими документами.

В подальшому Южноукраїнською міською радою, 10 серпня 2016 р. на підставі рішення міської ради від 28.07.2016 року за № 264 було видано свідоцтво про право власності на окрему квартиру № 18/1(загальною площею 44,78 кв. м та жилою -31,1 кв. м), по вул. Олімпійська, 3, яка фактично є частиною квартири № 18, на ім’я відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( а. с. 7, 15).

В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що приймаючи рішення від 28 липня 2016р. Южноукраїнська міська рада не врахувала частку ОСОБА_7 в спірній 4-кімнатній квартирі і розділила її на дві: №18 та № 18/1 без врахування частки ОСОБА_7 В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що саме рішенням Южноукраїнської міської ради від 28.07.2016р. було здійснено розподіл 4-кімнатної квартири на дві квартири. В позовній заяві позивач не посилається на конкретний пункт рішення Южноукраїнської міської ради від 28.07.2016р., яким ніби-то розділено квартиру, та не просить визнати його незаконним та скасувати.

Не було надано позивачем суду також доказів того, хто на час приватизації 03.08.2010р. крім ОСОБА_8 та ОСОБА_9 мешкав в спірній 4-кімнатній квартирі та чи реалізовано ними право на приватизацію житла. Не просила позивач також витребувати ці докази суд.

З урахуванням того, що за ОСОБА_7 у встановленому законом порядку зареєстровано право власності на 286/1000ч. 4-кімнатної квартири № 18 (загальною площею 78,9 кв. м та жилою -63,3 кв. м) без визначення загальної та жилої площі, які припадають на дану частку, позивачем не надано належних та допустимих доказів того, яким чином порушені її права як спадкоємця ОСОБА_7, саме передачею відповідачам у власність в порядку приватизації квартири 18/1 загальною площею 44,78 кв. м та жилою -31,1 кв. м, а саме чи призвело це до зменшення площі частки квартири, яка припадає на 286/1000ч.

Аналіз зазначених обставин у справі свідчить про те, що позивачем не надано достатньої кількості безспірних, належних та допустимих доказів того, що її права порушені саме відповідачами у справі.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що всі відповідачі визнали позов, не відповідає дійсності та не є безумовною підставою для задоволення позову, виходячи з наступного.

В матеріалах справи знаходяться клопотання про розгляд справи у їх відсутності та про не заперечення проти задоволення заяви тільки від міського голови ( а. с. 137) та від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_10 ( а. с. 139,140). Заяви такого змісту від інших відповідачів в матеріалах справи відсутні. Крім того, згідно ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд ухвалює рішення про задоволення позову, але за наявності для того законних підстав. Тобто визнання позову відповідачами не є безумовною підставою для задоволення позову, якщо суд дійде висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову.

Суд даним обставинам належної правової оцінки не дав та помилково дійшов висновку, що право позивача підлягає захисту шляхом виправлення органами державної влади розбіжностей в правовстановлюючих документах спадкодавця ОСОБА_7

Тобто, суд, не визначившись з характером спірних відносин та нормами матеріального права, що їх регулюють, відмовив у задоволенні позовних вимог до відповідачів не з підстав, зазначених вище в тесті постанови апеляційного суду, а з підстав того, що право позивача підлягає захисту шляхом виправлення органами державної влади розбіжностей в правовстановлюючих документах спадкодавця ОСОБА_7, тому рішення суду слід змінити в частині правового обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог і вважати підставою відмови в позові зазначені в тексті постанови висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність достатньою кількістю належних та допустимих доказів позивачем заявлених нею позовних вимог в установленому законом порядку.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, судова колегія, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Змінити рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 квітня 2018 року в частині правової підстави відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Южноукраїнської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення Южноукраїнської міської ради про приватизацію житла та визнання недійсним свідоцтва на право власності.

Постанова набирає законної сили негайно після її прийняття його, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного її тексту в порядку та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови складено 13 липня 2018 року