Рішення № 75287281, 04.07.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/9975/14-ц

пр.№ 2/464/139/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.07.2018 року

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Теслюка Д.Ю.,

за участі секретаря судового засідання Горбач О.І.,

представника позивача Гнатишака О.В.,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання: АДРЕСА_2), ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_3, АДРЕСА_2), ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_4, серія та № паспорту НОМЕР_2, АДРЕСА_2), треті особи ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_5, АДРЕСА_1), приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тертична Наталія Іллівна (АДРЕСА_3) про звернення стягнення на квартиру та виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання: АДРЕСА_2) до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) про захист прав споживачів, позовом третьої особи, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_5, АДРЕСА_1) до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) про визнання недійсним договору іпотеки,

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») 03.10.2014 року звернулось в суд із позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_7 та ОСОБА_7, в якому, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 22.09.2015 р., просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., в розмірі 44 984,87 доларів США, що за курсом 13.13. відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.08.2014 р., складає 590 651,35 грн.: звернути стягнення на квартиру загальною площею 48.80 кв.м, житловою площею 27.50 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки за ціною, визначеною договором між сторонами, а у випадку недосягнення такої згоди - за ціною, визначеною в експертному звіті суб'єкта оціночної діяльності; виселити ОСОБА_7, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 з квартири - предмету іпотеки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, а також стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що відповідно до укладеного договору № LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 73 750 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 13.03.2013 р. Сторонами 02.03.2012 р. та 18.01.2012 р. були укладені Додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до умов яких, новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом становить 15,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 10.02.2020 року. Згідно умов вищезазначеного кредитного договору, погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за кредитним договором, відсотків, комісії, а також інших витрат. У порушення умов кредитного договору, відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання належним чином не виконала, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов'язкових платежів з цих коштів. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором, у відповідача ОСОБА_2 виникла заборгованість 44 984,87 доларів США, яка складається із: 31 831,15 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 901,19 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 139,12 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 4 953,14 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до Договору: 19,04 доларів США - штраф (фіксована частина); 2 141,23 доларів США - штраф (процентна складова). В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором, ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., відповідно до якого відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, загальною площею 48.80 кв.м, житловою площею 27.50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2, яка належить останній на праві власності, обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки становить 505 000 грн. Відповідно до довідки ЛКП «Житловик-С», у квартирі АДРЕСА_2, окрім відповідача ОСОБА_2, зареєстровані та проживають відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_7 Договором іпотеки, укладеним між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає, що реєстрація ОСОБА_7 та ОСОБА_7 у квартирі є порушенням умов цивільно-правового договору та є неправомірною. З покликанням на норми ст. ст. 33, 39 Закону України «Про іпотеку», які передбачають право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а також ст. 109 ЖК України, якою передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

В судовому засіданні 25.12.2015 р. відповідачем ОСОБА_2 подану зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, в якому позивач просить: захистити її порушені права споживача за кредитним договором, визнавши неправомірними дії відповідача по зміні в односторонньому порядку умов кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., а саме збільшення з 26.10.2008 р. розміру відсоткової ставки за користування кредитом до 15,12 % річних; зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок суми заборгованості за відсотками за користування кредитом, за основною сумою боргу та нарахованими у зв'язку з цим штрафними санкціями (штраф, пеня) за кредитним договором №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., починаючи з 26.10.2008 р. по 02.03.2012 р. (дату укладення Додаткової угоди про збільшення процентів) та зарахувати внесену нею різницю коштів по відсотках, яка виникла внаслідок одностороннього збільшення відсоткової ставки за кредитом, в рахунок сплати заборгованості за основною сумою кредиту; скасувати усі штрафні санкції, які виникли через неправомірні дії по збільшенню процентної ставки за користування кредитними коштами; визнати недійсним п. 8.4 кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. у зв'язку із його невідповідністю п.5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»; визнати недійсними Додаткову угоду №1 від 02.03.2012 р. до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. та Додаткову угоду №2 до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. у зв'язку із недотриманням вимог ст.1055 ЦК України щодо обов'язкової письмово форми правочину.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 покликається на те, що відповідно до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., дійсно їй було надано кредитні кошти ПАТ КБ «ПриватБанк» та в момент укладення договору була обумовлена відсоткова ставка в розмірі 12 % річних, нарахованих на суму залишку заборгованості за кредитом, які вона сплачувала. Проте, як їй стало відомо у жовтні 2014 року із тексту позовної заяви, Банк в односторонньому порядку, без дотримання обумовлених у кредитному договорі умов, за якими можливе збільшення процентної ставки, з 26.10.2008 року збільшив розмір процентної ставки, що, в свою чергу, потягло безпідставне нарахування заборгованості за відсотками, штрафами, пені, що стало підставою для звернення із позовом Банку до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Із долученого до позовної заяви розрахунку Банку вбачається, що з 26.10.2008 р. відсоткова ставка змінилась із 12% річних до 15,12%, тобто на 3,12 %. Позивач вважає такі дії Банку неправомірними, оскільки домовленості про підвищення процентної ставки між сторонами не було досягнуто, жодної Додаткової угоди до кредитного договору не укладалось, право Банку на одностороннє збільшення відсотків не дотримано. Зокрема, право Банку на одностороннє збільшення процентної ставки за кредитом, відповідно до п.2.3.1. Кредитного договору, було можливе лише при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів України, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше, ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного кредитного договору та зміні облікової ставки НБУ, проте вказані умови були відсутні. Окрім цього, всупереч п.2.3.1 кредитного договору, позивачу не було направлено Банком письмове повідомлення про зміну розміру процентної ставки, а також повідомлення про дату вступу в чинність підвищеної ставки. Також зазначає, що в матеріалах кредитної справи відсутній будь-який документ, який би підтверджував правомірність підвищення процентної ставки з 26.10.2008 р. Вказує, що твердження представника Банку про те, що умови Додаткової угоди №1 від 02.03.2012 р., якою збільшено процентну ставку за кредитом, повинні застосовуватись з дати укладення кредитного договору - 13.03.2008 р., не відповідають чинному законодавству, а також самому тексту Додаткової угоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо визнання недійсним п. 8.4 кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., ОСОБА_2 покликається на те, що укладаючи кредитний договір, Банк зобов'язаний дотримуватись Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, не повинен включати у договори із споживачами умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо, всупереч принципу добросовісності, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Позивач вважає, що п.8.4. кредитного договору є несправедливим, оскільки вона сплачує пеню 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, що є непропорційно великою сумою компенсації у разі невиконання зобов'язань. Щодо визнання недійсними Додаткової угоди №1 від 02.03.2012 р. до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. та Додаткової угоди №2 до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. зазначає, що такі слід визнати недійсними, оскільки при укладенні таких не було дотримано вимог ст. 1055 ЦК України щодо обов'язкової письмової форми правочину. Зокрема зазначає, що у вказаних Додаткових угодах від імені Банку вчинений факсимільний підпис Голови Правління Банку, окрім цього, печатка Банку відтворена технічними друкованими засобами, що суперечить ст. 207 ЦК України.

20.01.2016 р. до суду надійшла позовна заява третьої особи, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_8 до ПАТ КБ «ПриватБанк», в якій останній просить визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_2, що був укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 13.03.2008 р., у зв'язку з відсутністю його нотаріально посвідченої згоди на укладення такого договору, як співвласника предмета іпотеки.

Свої вимоги ОСОБА_8 мотивує тим, що вищевказана квартира була придбана його дружиною, шляхом укладення договору купівлі-продажу від 13.03.2008 р., під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності, а відтак квартира АДРЕСА_2 є об'єктом їх спільної сумісної власності. Покликається на ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону України «Про іпотеку», якими передбачено, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників, а враховуючи те, що такої згоди він, як співвласник, не надавав, договір іпотеки слід вважати недійсним.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк» в судовому засіданні позовні вимоги первісного позову підтримав в повному обсязі, просить такі задовольнити. В задоволенні зустрічного позову та в задоволенні позову третьої особи просить відмовити за безпідставністю. Пояснення представника відповідають змісту первісної позовної заяви, письмовим додатковим поясненням, письмовим запереченням проти зустрічного позову та позову третьої особи. Додатково представник заявив про застосування строків позовної давності щодо подання зустрічного позову ОСОБА_2, так як позовна давність становить три роки, кредитний договір укладений у 2008 році, а позивач звернулась до суду за захистом своїх прав лише у 2015 році.

Відповідач за первісним позовом - позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні просять відмовити в задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов в повному обсязі. В судовому засіданні надали пояснення, що відповідають змісту зустрічної позовної заяви, а також їх письмовим поясненням.

Відповідачі за первісним позовом ОСОБА_7 та ОСОБА_7 в судове засідання не з'явились, належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги ОСОБА_8 в судове засідання не з'явився, звернувся до суду із заявою, в якій просить розглядати справу у його відсутності, вимоги заявленої ним позовної заяви підтримує в повному обсязі.

Третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тертична Наталія Іллівна в судове засідання не з'явилась, належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності справедливості. Згідно із ст. 11 ЦК України, підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).

Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит в розмірі 73 750 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 13.03.2013 р.

Між сторонами вказаного кредитного договору 02.03.2012 р. та 18.01.2012 р. укладені Додаткові угоди до кредитного договору, відповідно до умов яких, новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом становить 15,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 10.02.2020 року.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно із ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

В забезпечення виконання умов кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_2 уклали договір іпотеки № LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., відповідно до умов якого, відповідач ОСОБА_2 передала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру загальною площею 48.80 кв.м, житловою площею 27.50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2, яка належить останній на праві власності.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, зокрема, надав відповідачу ОСОБА_2 кредитні кошти у розмірі, встановленому договором.

У відповідності до ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У відповідності до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України та умов договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язань в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно з умовами договору, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу неустойку (штраф, пеня). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати.

Згідно розрахунку, наданого ПАТ КБ «ПриватБанк», заборгованість ОСОБА_2 перед Банком за кредитним договором становить 44 984,87 доларів США, з яких: 31 831,15 доларів США - заборгованість за кредитом; 5 901,19 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 139,12 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 4 953,14 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до Договору: 19,04 доларів США - штраф (фіксована частина); 2 141,23 доларів США - штраф (процентна складова).

Не погоджуючись із розміром заборгованості, зокрема нарахованих відсотків, ОСОБА_2 у зустрічному позові заявила позовну вимогу про визнання неправомірними дій ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки з 12,00 % до 15, 12%, за період з 26.10.2008 р. по 02.03.2012 р.

За умовами кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., на момент його укладення процентна ставка була визначена сторонами договору - 12.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку із укладенням сторонами 02.03.2012 р. та 18.01.2012 р. Додаткових угод до кредитного договору, новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом становить 15,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Проте, як вбачається із розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., Банк застосовує процентну ставку 15,12% річних, починаючи з 26.10.2008 року, однак в матеріалах справи відсутні докази про погодження збільшення процентної ставки.

Відповідно до висновку за результатами проведення судово-економічної експертизи №301/17 від 19.10.2017 р., дослідженням встановлено невідповідність розрахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо заборгованості за договором №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. (в т.ч. додатковими угодами до нього) умовам зазначеного договору та розрахунковим документам щодо видачі та погашення заборгованості. Серед іншого, у висновку зазначено, що при нарахуванні відсотків за період з 26.10.2008 р. по 01.03.2012 р. застосовувалась ставка (15,12 %), не передбачена умовами кредитного договору, що свідчить про утримання з Позичальника додаткових нарахувань по процентах, які збільшують фактичну вартість кредиту. Судовий експерт у висновку зазначає, що в межах наявних матеріалів визначити дійсний загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. станом на 12.08.2014 р., із зазначенням суми заборгованості за основним боргом, заборгованістю за процентами, неустойкою (штраф, пеня), не видається за можливе, оскільки не встановлено документальних підтверджень заборгованості по кредиту за договором.

В судовому засіданні представник ПАТ КБ «ПриватБанк» надав пояснення про те, що збільшення процентної ставки проводилось з відома ОСОБА_2, якій було надіслано відповідне повідомлення, після якого остання не висловлювала будь-яких заперечень та продовжувала сплачувати кредитні кошти.

Відповідно до повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк», адресованого ОСОБА_2, №20.1.2/6-32410843 від 25.07.2008 р., останню повідомлено про підстави зміни та розмір процентної ставки за кредитним договором №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р.

Вирішуючи питання про належність такого повідомлення, суд бере до уваги, що належним повідомленням боржника щодо підвищення процентної ставки за кредитом є спосіб, визначений сторонами у договорі. Банк має довести, що він повідомив боржника належним чином.

На підтвердження доведеності цього факту, слід використовувати положення ЦПК України, що стосується процедури направлення повісток і повідомлень (так зване локальне доказування).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про недоведеність банком належності повідомлення боржника про збільшення процентної ставки.

Згідно із п. 2.3.1 укладеного сторонами кредитного договору, банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше, ніж на 10% у порівнянні з курсом США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на яке збільшується ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

Разом з тим, частиною 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, яка діяла як на момент укладення кредитного договору так і на момент підвищення відсоткової ставки до 13,20 відсотків річних), було передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні і покликання представника ПАТ КБ «ПриватБанк» на ті обставини, що ОСОБА_2 продовжувала вносити платежі за кредитом і після збільшення відсоткової ставки, що свідчить про її обізнаність у підвищенні відсоткової ставки та така добровільно прийняла пропозицію банку.

Вказані вище обставини підтвердженні і висновком судово-економічної експертизи від 19.10.2017 року, відповідно до якого при нарахуванні відсотків за період з 26.10.2008 р. по 01.03.2012 р. застосовувалась ставка (15,12 %), не передбачена умовами кредитного договору, що свідчить про утримання з Позичальника додаткових нарахувань по процентах, які збільшують фактичну вартість кредиту.

Отже, з цих підстав до зазначених правовідносин положення ч.2 ст.642 ЦК України застосуванню не підлягають, відтак відповідно до вимог ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» зміна відсоткової ставки в односторонньому порядку є недійсною, а тому слід визнати неправомірними дії банку щодо збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором № LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. з 12,00 % до 15,12 % за період з 26.10.2008 року по 01.03.2012 року та зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором за період з 26.10.2008 року по 01.03.2012 р. з врахуванням відсоткової ставки - 12,00%.

Заява представника ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування до вимог зустрічного позову ОСОБА_2 наслідків пропуску строків позовної давності та відмову у позові з цих підстав задоволенню не підлягає, з врахуванням такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як пояснила відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 та її представник, укладаючи 13.03.2008 р. кредитний договір, позичальник розраховував на добросовісну поведінку Банку, не передбачала і не могла передбачити приховування реальної процентної ставки за кредитом, жодного разу не отримувала з Банку будь-яких повідомлень про зміну процентної ставки, а тому дізналась про порушення свого права лише після звернення Банку до суду з позовом про стягнення заборгованості 03.10.2014 р.

Банком не надано суду доказів протилежного, тому керуючись принципом змагальності сторін, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом про захист прав споживачів, в межах загального строку позовної давності.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи зазначене, представником позивача не доведено розміру заборгованості ОСОБА_2 перед Банком за кредитним договором №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р, а встановити таку за матеріалами справи не видається можливим, оскільки судом встановлено безпідставне збільшення відсоткової ставки за період з 26.10.2008 р. по 01.03.2012 р. та з урахуванням висновку за результатами проведення судово-економічної експертизи №301/17 від 19.10.2017 р.

Пунктом 16.7.1 Договору іпотеки передбачено, що Іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 ст. 33, ст. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов'язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 41, п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 р. при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК), при цьому в резолютивній частині в обов'язковому порядку має зазначатись загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Окрім цього, згідно ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Всупереч вказаним вимогам закону, суду не подано достатніх даних та належних і допустимих доказів обставин, які підлягають обов'язковому зазначенню у рішенні суду у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки. Так, суду не доведено реальну суму заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором, що позбавляє суд об'єктивно оцінити співмірність та обґрунтованість позовних вимог банку, а відтак в задоволенні позовної вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо звернення стягнення на предмет іпотеки слід відмовити. У зв'язку з наведеним і відсутні підстави для виселення відповідачів із квартири (предмета іпотеки), в межах наявних у справі доказів, задоволення первісного позову є неможливим.

Не підлягає і задоволенню вимога ОСОБА_2 в зустрічному позові про захист прав споживача щодо визнання недійсними додаткових угод до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. від 02.03.2012 р. та від 18.01.2013 р., з огляду на таке.

Згідно із ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За правилом, передбаченим ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.7, п.8 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Згідно із п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048 - 1052, 1054-1055), статті 18,19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З матеріалів справи вбачається, що обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсними вказаних додаткових угод, позивач зазначає, що Голова Правління Банку, не підписував такі, а підпис від його імені виконано за допомогою факсиміле.

За приписами частини 1-3 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Підписуючи додаткові угоди №1 від 02 березня 2012 року та №2 від 18.01.2012 року до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р., ОСОБА_2 діяла, як особа, яка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, мала вільне волевиявлення, діяла у відповідності до внутрішньої волі і повністю погодилась з умовами угод, як у момент підписання, так у подальшому, не висловлюючи своєї незгоди з умовами таких. Окрім цього, ОСОБА_2 не вважала додаткові угоди неправомірними, незаконними та такими, що порушують її права.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що додаткові угоди №1 від 02 березня 2012 року та №2 від 18.01.2012 року до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. підписані уповноваженими особами, містить усі суттєві умови.

На переконання суду, при укладенні вищевказаних додаткових угод, позичальник діяв вільно та виходив виключно з власних інтересів. Окрім цього, суд звертає увагу на те, що такими угодами лише внесені зміни в раніше укладений кредитний договір №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р.

Таким чином, судом встановлено, що додаткові угоди №1 від 02 березня 2012 року та №2 від 18.01.2012 року до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особи, які вчинили даний правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинено у формі, встановленій законом; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Окрім цього, вказані додаткові угоди до кредитного договору укладені ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 у письмовій формі, за домовленістю сторін, відповідачем при вчиненні цих правочинів використано факсимільне відтворення підпису уповноваженої особи та печатки банку, що узгоджується з положеннями частини третьої статті 207 ЦК України.

Дана позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 468/1517/15-ц.

З врахуванням наведеного, обставини, наведені ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві, в тому числі щодо порушень Закону України «Про захист прав споживачів», не є підставами, встановленими ст. ст. 203, 215 ЦК України для визнання недійсними додаткових угод №1 від 02 березня 2012 року та №2 від 18.01.2012 року до кредитного договору №LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р.

Відносно позовних вимог третьої особи, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_8 про визнання договору іпотеки недійсним, суд приходить до такого висновку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 придбала у 2008 році квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до положень статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки, як зазначалося вище, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 був укладений 23 квітня 1982 року, а відтак вищезазначена квартира, яка придбана ОСОБА_2 за час перебування в шлюбі, є спільною сумісною власністю подружжя.

Частиною 3 статті 65 СК України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально посвідчена.

Таким чином, для укладення одним з подружжя договору щодо нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, необхідна письмова згода другого з подружжя і зазначена згода повинна бути нотаріально посвідчена.

Крім того, частиною другою статті 369 ЦК України встановлено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

У відповідності до ст. 578 ЦК України, ст. 6 Закону України «Про іпотеку», майно, що є у спільній сумісній власності, може бути передано в заставу лише за згодою усіх співвласників.

Разом з тим, з вищенаведених підстав, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_8 знав про укладення дружиною ОСОБА_2 кредитного договору для придбання нерухомого майна та надав свою згоду на укладення договору іпотеки з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, що підтверджується Додатком 1 до Договору іпотеки від 13.03.2008 року.

Крім того, згода співвласника за своєю правовою природою є одностороннім правочином.

Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. Разом з тим відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання недійсним договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

В зв'язку з наведеним, вимога третьої особи ОСОБА_8 про визнання іпотечного договору недійсним з підстав відсутності згоди другого із співвласників майна не підлягають задоволенню.

Щодо вимог зустрічного позову ОСОБА_2 в частині визнання недійсним п. 8.4. кредитного договору, слід зазначити таке.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Частиною 1 статті 546, ч.ч.1, 3 статті 549 ЦК України також передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено ч.ч.2, 3 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, правовідносини про надання споживчого кредиту є договірними, до яких мають бути застосовані, зокрема, як загальні положення Кодексу про зобов'язання та договір, так і приписи його частини другої статті 627 щодо необхідності врахування вимог законодавства про захист прав споживачів.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (пункт 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У положеннях частин 57 статті 18 вказаного Закону також йдеться про те, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Аналізуючи цю норму Закону України «Про захист прав споживачів», можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Вказана правова позиція Верховного Суду України наведена у постанові від 11 травня 2016 року у справі за № 6-3020цс15.

Відповідно до приписів статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 203 ЦК України встановлено вичерпний перелік підстав, за яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зі змісту п. 8.4 укладеного між сторонами кредитного договору від 13 березня 2008 року вбачається, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні, тобто, зазначені у договорі умови не суперечать вимогам п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та не свідчать про несправедливість вказаних умов укладеного договору, так як оскаржуваний пункт договору передбачає відповідальність позичальника у разі порушення ним умов кредитного договору. В той же час, при належному виконанні договірних зобов'язань санкції у вигляді пені не застосовуються, а якщо брати до уваги грошову суму нарахованої пені, то її розмір залежить і від періоду невиконання боржником взятих на себе зобов'язань.

Окрім цього, для визнання п. 8.4 укладеного між сторонами кредитного договору несправедливими, позивач ОСОБА_2 не довела наявність одночасно трьох ознак того, про що зазначено у наведеній вище правовій позиції Верховного Суду України у справі за № 6-3020цс15 від 11 травня 2016 року, а саме: порушення принципу добросовісності, наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та заподіяння шкоди споживачеві, а тому, враховуючи правовий характер пені, яка є видом забезпечення виконання зобов'язання та обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд приходить до висновку, що в задоволення вказаної вимоги слід відмовити.

З врахуванням викладеного та зважаючи на вимоги первісного, зустрічного позовів та позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги, суд приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову, а також позову третьої особи слід відмовити в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_2 слід задовольнити частково, визнавши неправомірними дії відповідача ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором.

Керуючись ст. ст. 7, 10, 12, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України,

у х в а л и в:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) до ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання: АДРЕСА_2), ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_3, АДРЕСА_2), ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_4, серія та № паспорту НОМЕР_2, АДРЕСА_2), треті особи ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_5, АДРЕСА_1), приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Тертична Наталія Іллівна (АДРЕСА_3) про звернення стягнення на квартиру та виселення - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_1, місце проживання: АДРЕСА_2) до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) про захист прав споживачів - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії відповідача Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» щодо збільшення в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитним договором № LVH1GK0000000016 від 13.03.2008 р. з 12,00 % до 15,12 % за період з 26.10.2008 року по 01.03.2012 року та зобов'язати Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором за період з 26.10.2008 року по 01.03.2012 р. з врахуванням відсоткової ставки - 12,00%.

В задоволенні інших вимог - відмовити.

В задоволенні позову третьої особи, що заявляє самостійні вимоги ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_5, АДРЕСА_1) до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код юридичної особи 14360570, місцезнаходження - м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) про визнання недійсним договору іпотеки - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подання апеляційної скарги через Сихівський районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 12.07.2018 р.

Суддя Д.Ю. Теслюк