Постанова № 75285198, 12.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1578/18 Головуючий у 1-й інстанції: Беспалько Т.Д.

Є.У.№ 314/995/17 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

ОСОБА_2,

секретар: Бєлова А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоря» до фізичної особи – підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договору оренди недійсним, припинення права користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю – адвоката ОСОБА_5 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом. Зазначав, що у 2014 році успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_6 земельну ділянку площею 6,7300 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0062. Вказана земельна ділянка з 20 травня 2009 року перебувала в оренді у ТОВ «Зоря» на підставі договору №356, укладеного строком на п’ять років. Посилаючись на те, що за умовами договору він набирає чинності після підписання його сторонами і державної реєстрації, проте орендар за життя власника земельної ділянки не здійснив його державну реєстрацію, а отже не набув права користування землею, просив суд визнати договір недійсним.

Заперечуючи проти позову, у липні 2017 року ТОВ «Зоря» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання договору оренди недійсним, припинення права користування земельною ділянкою та усунення перешкод у користуванні. Зазначав, що 20 травня 2009 року між ТОВ «Зоря» та ОСОБА_6, матір’ю ОСОБА_3, було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 6,7300 га, що знаходиться на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, кадастровий номер земельної ділянки 2321584500:02:003:0062, терміном на 5 років.

Вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області відповідно до Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 2073 від 25 грудня 1998 року, який діяв на момент укладення вищевказаного договору, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2012 року за № 232150004002900. Протягом строку дії договору ТОВ «Зоря» належно виконувало свої зобов'язання зі сплати орендної плати.

Після смерті власника землі ОСОБА_6 її син ОСОБА_7 набув право власності на вказану земельну ділянку і 05 вересня 2014 року після закінчення сільськогосподарських робіт передав її в оренду ТОВ «Зоря», про що було укладено відповідний договір, проте орендар не зміг зареєструвати своє право в установленому законом порядку, оскільки заявлене право вже зареєстровано іншим орендарем ФОП «ОСОБА_4В.» на підставі договору оренди від 03 листопада 2014 року, укладеного зі ОСОБА_3 терміном на 10 років. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 18.10.2016 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 02.03.2017 р. за позовом ТОВ «Зоря» вказаний договір оренди визнано недійсним з підстав порушення переважного права товариства.

При повторному зверненні до державного реєстратора з вимогами про реєстрацію договору оренди від 05 вересня 2014 року, ТОВ «Зоря» дізналося, що між ОСОБА_3 та ФОП «ОСОБА_8П.» укладено ще один договір оренди тієї ж самої земельної ділянки від 30 травня 2014 року, про що державним реєстратором 02 грудня 2016 року було здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав. Посилаючись на те, що договором від 30 травня 2014 року порушені права ТОВ «Зоря» як орендаря тієї ж самої земельної ділянки, на момент укладення договору ділянка перебувала у користування останнього, просив суд на підставі ст.ст.203,215,234 ЦК України, ст.ст.15,18,20,24 Закону України «Про оренду землі» визнати вказаний договір недійсним і усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 січня 2018 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ТОВ «Зоря». Зустрічний позов ТОВ «Зоря» до фізичної особи – підприємця ОСОБА_4, ОСОБА_3 про визнання договору оренди недійсним, припинення права користування земельною ділянкою та усунення перешкод в користуванні задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки укладений між ОСОБА_3 та фізичною особою – підприємцем ОСОБА_4 від 30 травня 2014 року на земельну ділянку площею 6,7300 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0062, запис про інше речове право № 17895306 від 02.12.2016 року.

Фізичній особі – підприємцю ОСОБА_4 припинено користування земельною ділянкою площею 6,7300 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0062, яка належить на праві власності ОСОБА_3.

Усунено перешкоди ТОВ «Зоря» у користуванні земельною ділянкою площею 6,7300 га, кадастровий номер 2321584500:02:003:0062, яка належить на праві власності ОСОБА_3

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_3 та Фізичної особи – підприємця ОСОБА_4 на користь позивача ТОВ « Зоря» судовий збір у розмірі 4800 грн.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 20 травня 2009 року між ОСОБА_6 і ТОВ «Зоря», і відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 зазначає про те, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вважає, що суд безпідставно застосував строки позовної давності за його вимогами, оскільки про невідповідність договору оренди від 20 травня 2009 року, укладеного його матір’ю і ТОВ «Зоря», він дізнався тільки у 2015 році під час розгляду іншої справи у суді першої інстанції. Звертає увагу суду на те, що фактично реєстрація договору оренди від 20 травня 2009 року не відбулася, оскільки відсутня заява власника про проведення державної реєстрації, у поземельній книзі відсутній підпис власника земельної ділянки, відсутній підпис посадової особи, яка здійснювала відповідний запис. Вважає висновки суду першої інстанції про порушення оспорюваним правочином прав ТОВ «Зоря» такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. На думку ОСОБА_3, право користування належною йому земельною ділянкою ТОВ «Зоря» за договором від 05 вересня 2014 року не набуло, оскільки це право не зареєстровано у передбаченому законом порядку, строк дії раніше укладеного договору з його матір’ю ОСОБА_6, про визнання недійсним якого ним заявлений позов у цій справі, вже скінчився.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Зоря» зазначає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і матеріалам справи. Вважає висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позову ОСОБА_3 і про підставність зустрічного позову правомірними. Укладеним між ОСОБА_3 і ТОВ «Зоря» договором оренди від 30 травня 2014 року порушені права ТОВ «Зоря» як попереднього орендаря цієї ж земельної ділянки за договором, строк дії якого не скінчився. У період з 20 травня 2009 року по листопад 2014 року існувало чотири договори оренди однієї і тієї ж самої земельної ділянки, які були укладені і з ТОВ «Зоря» і з ФОП ОСОБА_4 Вказані дії свідчать про те, що орендодавець перешкоджає орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди від 20 травня 2009 року, укладеного матір’ю позивача ОСОБА_6 і ТОВ «Зоря», суд першої інстанції виходив з того, що позивач після смерті своєї матері набув право власності на земельну ділянку, яка вже перебувала в оренді. За свого життя спадкодавець не оспорював вказаний договір оренди, він пройшов державну реєстрацію у відповідності з вимогами законодавства, що діяли на час укладення договору. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності, оскільки після укладення договору пройшло 8 років, а з моменту його державної реєстрації – близько 5 років.

Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між ОСОБА_3 і ФОП «ОСОБА_4В.» договір оренди від 30 травня 2014 року є фіктивним, оскільки щодо цієї ж самої земельної ділянки 03 листопада 2014 року сторони укладали аналогічний договір, який пройшов державну реєстрацію, і який в подальшому в судовому порядку був визнаний недійсним. На думку суду, вказаним договором порушуються права ТОВ «Зоря» як землекористувача, оскільки на час його укладення останнє ще було орендарем за договором, укладеним з попереднім власником землі. Зі смертю власника землі договір оренди не припинився, а тому є обов’язковим і для спадкоємця орендодавця.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та ґрунтується на доказах, яким дана правильна оцінка.

За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства – ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ч. 4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Отже, учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоду встановленій формі.

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Підпунктом 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні договору оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Встановлено, що 20 травня 2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Зоря» та ОСОБА_6, матір’ю позивача, укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення № 356, відповідно до якого товариству була передана в оренду земельна ділянка загальною площею 6, 73 га (рілля), що знаходиться на території Михайло-Лукашівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області. Пунктами 8, 43 цього договору передбачено, що цей договір укладено на 5 років (у разі укладення договору оренди землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва – з урахуванням ротації культури згідно з проектом землеустрою. Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Пунктом 9 договору розмір орендної плати визначено у грошовій формі – 2 100 грн. на рік, в тому числі прибутковий податок 15% (а.с.70-71).

Вказаний договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Вільнянському районі Запорізької області, відповідно до Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 2073 від 25 грудня 1998 року, який діяв на момент укладення вищевказаного договору, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 грудня 2012 року за № 232150004002900 (а.с. 71 зворот).

Протягом строку дії договору ТОВ «Зоря» належно виконувало свої зобов’язання зі сплати орендної плати, що встановлено судовим рішенням від 18 жовтня 2016 року у справі по спору між тими ж сторонами про той самий предмет.

Після смерті власника землі ОСОБА_6 позивач ОСОБА_3 набув право власності на вказану земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 246 від 13 травня 2014 року і по закінченню виробничого циклу з метою переведення не себе прав орендодавця за вищевказаним договором і заміну правонаступника померлого орендодавця уклав з ТОВ «Зоря» договір оренди успадкованої земельної ділянки на такий же строк, про що сторони підписали відповідний договір оренди від 5 вересня 2014 року.

На виконання умов договору 30 жовтня 2014 року орендар видав ОСОБА_3 натуроплату у вигляді 2 тон кукурудзи на суму 1460 грн., 8 тон пшениці на суму 5840 грн., 400 кг соняшника на суму 1 200.

Не розірвавши договірні відносини з ТОВ «Зоря», 03 листопада 2014 року ОСОБА_3 уклав з ФОП ОСОБА_4 договір оренди тієї ж земельної ділянки строком на десять років, який зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06.11.2014 р. за № 7661859.

30 грудня 2014 року ТОВ «Зоря» передало договір оренди від 5 вересня 2014 року державному реєстратору для проведення державної реєстрації, проте рішенням від 31 грудня 2014 року №18500268 орендарю відмовлено у державній реєстрації, оскільки вказана земельна ділянка вже знаходиться в оренді.

18 березня 2015 року ТОВ «Зоря» отримало листа від ФОП ОСОБА_4, в якому останній повідомив позивача про укладення 03 листопада 2014 року двох договорів оренди, в тому числі і щодо спірної земельної ділянки, і попередив про наслідки порушення прав нового орендаря. Вказані у листі договори оренди у листопаді 2014 року пройшли державну реєстрацію, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Судовим рішенням від 18 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 02 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_3 і ФОП ОСОБА_4 договір оренди від 03 листопада 2014 року було визнано недійсним за позовом ТОВ «Зоря». Задовольняючи позов ТОВ «Зоря», суд першої інстанції виходив з того, що договором оренди, укладеним відповідачами 03 листопада 2014 року, були порушені права позивача як землекористувача. За висновками суду, спірна земельна ділянка перебувала в оренді товариства з 2009 року за договором оренди, укладеним з попереднім власником землі – ОСОБА_6 Відповідач як правонаступник померлої ОСОБА_6 погодився на продовження орендних відносин, після оформлення своїх спадкових прав, підписав з товариством відповідний договір оренди, проте пізніше, у листопаді 2014 року уклав ще один договір з ФОП ОСОБА_9, чим порушив права позивача на користування земельною ділянкою.

Після набрання рішення суду законної сили ТОВ «Зоря» повторно звернулося до державного реєстратора з метою реєстрації договору оренди, але державним реєстратором в реєстрації договору знову було відмовлено, оскільки виявилося, що реєстратором вчинено запис про інше речове право № 17895306 від 02.12.2016 року, яким було зареєстровано договір оренди від 30.05.2014 року між ОСОБА_3 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4

В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 цього кодексу.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Фактичні обставини свідчать про те, що одну й ту саму земельну ділянку позивач ОСОБА_3 двічі передав в оренду ФОП ОСОБА_4 – 30 травня 2014 року і 03 листопада 2014 року в той час, як ця сама земельна ділянка перебувала в оренді у ТОВ «Зоря» за договором, укладеним з попереднім власником, і строк дії договору ще не скінчився.

Державна реєстрація договору від 30 травня 2014 року відбулася одразу після ухвалення судом першої інстанції рішення про визнання недійсним договору від 3 листопада 2014 року.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір від 30 травня 2014 року не відповідає вимогам закону, порушує права ТОВ «Зоря» як орендаря.

Як встановлено судовим рішенням в іншій справі, в зазначений період часу спірна земельна ділянка ще перебувала в оренді ТОВ «Зоря» за договором оренди від 20 травня 2009 року, зареєстрованим 28 грудня 2012 року, укладеним з попереднім землевласником ОСОБА_6, а тому не могла бути передана в оренду ФОП ОСОБА_4 (а.с.37-39).

За таких обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що станом на 30 травня 2014 року – дату укладення договору оренди з ФОП ОСОБА_4, ТОВ «Зоря» не мало права користування спірною земельною ділянкою, є неспроможними, вони суперечать фактичним обставинам справи, і судовому рішенню в іншій справі.

Судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено ОСОБА_3 у визнанні недійсним договору оренди від 20 травня 2009 року, укладеного між його матір’ю ОСОБА_3 та ТОВ «Зоря».

Відповідно до ч.3 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені судовим рішенням від 18 жовтня 2016 року, яке набрало законної сили 02 березня 2017 року, а саме: факт правомірного користування ТОВ «Зоря» спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди, який пройшов державну реєстрацію у грудні 2012 року, відповідність договору оренди і його державної реєстрації вимогам закону, – в силу ч.3 ст.82 ЦПК України вважаються встановленими і доказуванню при новому розгляді справи не підлягають.

За життя власник земельної ділянки спірний договір не оспорювала, погодилася з його умовами, отримувала орендну плату.

Суд першої інстанції правильно зазначив у своєму рішенні, що недотримання державним реєстратором порядку ведення Поземельної книги не вплинула на законність вчинення правочину, тому що волевиявлення сторін на укладення договору оренди було, підпис вчинено сторонами правочину, умови, права та обов’язки орендар та орендодавець повністю виконували і уповноваженим реєстратором Відділу Держкомзему було прийнято рішення про внесення відповідного запису до Поземельної книги, про що міститься відповідний запис на договорі оренди.

Висновки суду підтверджуються довідкою Управління Держземагенства у Вільнянському районі Запорізької області від 07.09.2015 року за вих. № 29-28-0.4-6015/2-15, згідно якої реєстрація оспорюваного ОСОБА_3 договору оренди відбулася у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин .

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності.

За положеннями ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України, позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст.260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253 - 255 цього Кодексу (а саме, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок).

Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Отже, позовна давність, як загальна, так і спеціальна, є диспозитивною, а не імперативною у застосуванні.

Згідно абзацу 3 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Дійшовши обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції допустився порушень у застосуванні норм матеріального права.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє у позові у зв'язку із спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на те, що оспорюваним договором оренди від 20 травня 2009 року, укладеним між ТОВ «Зоря» і матір’ю позивача, права позивача ОСОБА_3 не порушені, підстав для висновку про пропуск останнім встановленого законом строку для звернення до суду за захистом свого права суд першої інстанції не мав. Позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення з підстав їх необґрунтованості.

За положенням ст.376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За вказаних обставин оскаржуване рішення у відповідності до ст. 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом виключення із його мотивувальної частини висновки суду про пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності.

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам закону, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст.374, 376, 381-383 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 11 січня 2018 року по цій справі змінити, виключивши із його мотивувальної частини висновки суду про пропуск ОСОБА_3 строку позовної давності.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 13 липня 2018 року.

Головуючий

Судді: