Постанова № 75285055, 10.07.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №335/967/18 Головуючий у 1 інстанції: Крамаренко А.І.

Провадження № 22-ц/778/2041/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

В січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, вимоги за яким протягом розгляду справи уточнив, до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 31 липня 2017 року звільнився в порядку переведення до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області та 01 серпня 2017 року прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документообігу та господарського забезпечення Управління у порядку переведення на підставі наказу від 31 липня 2017 року № 25-к.

26 жовтня 2017 року був ознайомлений з попередженням № 10-1601 від 24 жовтня 2017 року, що відповідно до вимог ст.32 КЗпП України, керуючись відповідними Постановами правління Фонду, з 01 січня 2018 року змінюються умови оплати та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, відбудуться зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадових окладів, зміну найменування посади, які вступлять в дію 01 січня 2018 року.

Після вказаного попередження відповідач не вчиняв дій, пов'язаних з його інформуванням щодо посад, професій, які скорочуються (виводяться зі нового штатного розпису), про його майбутнє звільнення у зв'язку із скороченням його посади або чисельності, а також у зв’язку з відсутністю у нього переважного права на залишення на роботі, не повідомляв, іншу роботу не пропонував.

Наказом відповідача № 135-к від 26 грудня 2017 року його було звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, пункт статті 40 КЗпП України. Підстава - штатний розпис, який вступає в дію з 01 січня 2018 року, попередження від 24 жовтня 2017 року № 10-1601.

Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідачем було повідомлено не про наступне вивільнення, а про зміни в організації виробництва і праці, про зміни істотних умов праці, про зміну системи оплати праці, розмірів окладу, найменування посад, у зв'язку чим припустив про можливе звільнення.

Він має переважне право на залишення на роботі, оскільки має спеціалізовану профільну вищу освіту, досвід роботи в галузі соціального страхування починаючи з вересня 1998 року, за результатами роботи відзначався тощо.

Відповідач з моменту ознайомлення з повідомленням № 1601 жодних пропозицій щодо працевлаштування не надавав.

На підставі зазначеного остаточно просив визнати незаконним пункт 11 наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 26 грудня 2017 року №135-к та поновити його на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документообігу та господарського забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області від 29 грудня 2017 року, стягнути з Управління середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 23877,84 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2018 року позов задоволено.

Визнано незаконним і скасовано пункт наказу 11 №135-к «Про звільнення працівників» від 26 грудня 2017 року щодо звільнення ОСОБА_3 з посади головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документообігу та господарського забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документообігу та господарського забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу станом на 20 березня 2018 року у сумі 23 877,84 грн. 84 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 на посаді головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документообігу та господарського забезпечення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та стягнення з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області судовий збір у розмірі 1 409,60 грн. в доход держави.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на дотримання вимог законодавства про працю при звільненні позивача, попередження позивача про звільнення у передбачені строки, відсутність можливості переведення позивача на іншу роботу, відсутність в рішенні суду розрахунку стягнутих сум, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилався на вірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, відсутність порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За змістом п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 31 липня 2017 року ОСОБА_3 в порядку переведення до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України та 01 серпня 2017 року був прийнятий на посаду головного спеціаліста відділу організаційної роботи, документообігу та господарського забезпечення Управління у порядку переведення, на підставі наказу від 31 липня 2017 року № 25-к.

З 01 січня 2018 року постановою Правління Фонду соціального страхування України від 12 вересня 2017 №47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України» затверджено граничну чисельність працівників Фонду у кількості 5192 штатні одиниці.

Постановою Правління Фонду соціального страхування України від 10 жовтня 2017 року №50 «Про затвердження структури органів Фонду» затверджено та введено в дію з 01 січня 2018 року структуру робочих органів Фонду соціального страхування згідно з Додатком 1.

На виконання зазначеної постанови наказом виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 23 жовтня 2017 року №562 «Про затвердження граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Запорізькій області» (надалі - Наказ №562) затверджено граничну чисельність працівників Управління та його відділень, у кількості 212 штатних одиниць. Пунктом 2 зазначеного наказу зобов’язано начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області ОСОБА_4 провести до 01 листопада 2017 року передбачені чинним законодавством заходи щодо попередження працівників управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області та його відділень про зміни в організації виробництва і праці та про зміни істотних умов праці.

31 жовтня 2017 року директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_5 затверджено новий штатний розпис управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Запорізькій області у кількості - 65 штатних одиниць та погоджено штатні розписи 10 відділень управління у кількості - 147 штатних одиниць, які вводяться в дію з 01.01.2018 року.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на підприємстві дійсно мало місце скорочення штату працівників.

26 жовтня 2017 року Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області ознайомило ОСОБА_3 з попередженням № 10-1601 від 24 жовтня 2017 року, відповідно до якого з 01 січня 2018 року на підприємстві змінюються умови оплати та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, відбудуться зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадових окладів, зміну найменування посади, які вступлять в дію 01 січня 2018 року та про можливе майбутнє звільнення.

Наказом від 26 грудня 2017 року № 135-к (пункт 11) ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України (а.с.3-5).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Як вбачається зі змісту попередження від 24 жовтня 2017 №10-1601 (а.с.7), що ОСОБА_3 було повідомлено про зміни в організації виробництва і праці, зміни істотних умов праці, зокрема про зміну системи оплати та стимулювання праці, розміру посадового окладу, зміну найменування посади, а не про наступне вивільнення. Вказане попередження містить посилання на те, що ОСОБА_3 попереджається відповідно до вимог ст.32 КЗпП України.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що попередження, в якому зазначено про можливе майбутнє звільнення не може бути розцінено як повідомлення про наступне звільнення, як того вимагає закон.

Довід апеляційної скарги про належне виконання підприємством вимог ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України щодо попередження позивача про наступне звільнення колегія суддів вважає неприйнятним, оскільки по-перше, зазначена в попередженні норма права (ст.32 КЗпП України) регламентує питання пов'язані з переведенням працівника у зв'язку із зміною істотних умов праці, а не звільненням у зв'язку із скороченням чисельності або штату працівників; по-друге, попередження про звільнення за обставинами, передбаченими ст.32 КЗпП України, відбувається в разі відмови працівника від подальшої роботи в нових умовах; по-третє, попередження про наступне звільнення на підставі п.1.ч.1. ст.40 КЗпП України (на яку підприємство не посилалось) вказує на майбутнє звільнення та не містить посилань на «можливе майбутнє звільнення».

За приписами ч. 1, 2 ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято в якості доказу інформаційну довідку від 24 жовтня 2017 року, якою начальником відділу було проінформовано, що ОСОБА_3 зарекомендував себе як працівник з низькою продуктивністю праці у порівнянні з іншими працівниками відділу, оскільки її зміст стосується лише продуктивності праці ОСОБА_3, а доказів які б свідчили про надання переважності права іншим працівникам, а саме: з якими працівниками порівняно вказану особу та кому надано перевагу і з яких підстав, не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

За положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

За наявності вакантних посад на підприємстві, що підтверджується наданим штатним розписом, жодна з них на порушення вищезазначених вимог закону не була запропонована позивачу, а лише було констатовано відсутність відділу (який було скорочено), у якому працював позивач.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-3048цс15.

Суд дійшов правомірного висновку про те, що відповідача не надав доказів на підтвердження того, що на підприємстві відсутні будь-які вакансії та ОСОБА_3 було запропоновано будь-яку іншу роботу, яка є в установі.

Посилання відповідача на те, що суд в рішенні встановив, що на підприємстві не було вакантних посад, які було можливо запропонувати позивачу не заслуговує на увагу, оскільки в рішенні суд зазначив лише про встановлення обставин щодо наявних змін в організації виробництва і праці, відповідно до яких відбулось скорочення чисельності штату працівників.

Як вбачається з наданого позивачем та не спростованого відповідачем розрахунку, відповідно до Довідки про доходи та розрахункових листів ОСОБА_3 в жовтні 2017 року за відпрацьовані 21 (двадцять один) робочий день нараховано 16215,00 грн., а після утримання податку на доходи громадян та військового збору позивачу було виплачено заробітну плату в розмірі 8353,07 грн. (а.с.96).

В листопаді 2017 року за відпрацьований місяць ОСОБА_3 була нарахована заробітна плата за 22 (двадцять два) робочих дні в сумі 12399,81 грн., а після утримання податку на доходи громадян та військового збору позивачу було виплачено заробітну плату в розмірі 9 981,84 грн.

Таким чином середньоденна заробітна плата за останні два місяця, які передували звільненню складала 426 грн.39 коп. ( ( 8353,07 грн. + 9 981,84 грн.) : (21 день+22 дні) = 18 334,91грн. : 43 дні = 426 грн.39 коп.) (а.с.109).

Станом на 20.03.2018 року (дату ухвалення рішення) судом було визначено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 23877 грн. 84 коп.: (426 грн.39 коп. .х 56 робочих днів = 23 877грн. 84 коп.).

Зазначений розрахунок позивача відповідачем не спростовано, іншого розрахунку суду надано не було.

За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду в частині розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 23 877 грн. 84 коп., які підлягають стягненню з відповідача.

Той факт, що в рішенні суд першої інстанції не навів розгорнутого розрахунку розміру суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, з огляду на посилання суду на наданий позивачем розрахунок, який знаходиться в матеріалах справи (а.с.109,125) не є підставою для скасування рішення, оскільки вказане питання може бути вирішено судом у порядку, передбаченому ст.271 ЦК України.

Довід апеляційної скарги про порушення норм процесуального законодавства, а саме частини 2 статті 190 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України, не надіслання копії позовної заяви з копіями доданих до неї документів, не передбачене цивільним процесуальним законодавством, як підстава для скасування рішення.

За приписами статті 177 ЦПК України, правила щодо подання копій документів не поширюється на позови, що виникають з трудових правовідносин.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони є повторенням заперечень на позовну заяву, які були розглянуті судом першої інстанції та їм дана належна оцінка в рішенні суду.

Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Немає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції та для постановляння нового рішення по справі.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 13 липня 2018 року.

Головуючий

Судді: