Постанова № 75284840, 11.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Заічко О.В.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

11 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 639/4223/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Макаренко Я.М., Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Дорошенко Д.О.

за участю:

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» на рішення Харківського окружного адміністративного суду (суддя Заічко О.В.) від 03.05.2018 р. (повний текст рішення складений 10.05.2018 р.) по справі № 639/4223/17

за позовом ОСОБА_4

до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»

про визнання протиправною відмови, скасування наказу, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_4, звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог та заяви про зменшення позовних вимог, просив: визнати протиправною відмову відповідача у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік та відмову у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно; визнати протиправним наказ начальника факультету НТУ «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 про виключення ОСОБА_4 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення; скасувати наказ начальника факультету НТУ «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 про виключення полковника ОСОБА_4 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 р. по справі № 639/4223/17 позовні вимоги задоволено частково: скасовано наказ начальника факультету НТУ «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 про виключення полковника ОСОБА_4 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення; зобов’язано Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» ( код ЄДРПОУ 07905262, 61098, м. Харків, вул. Полтавський Шлях, 192) нарахувати та виплатити ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, ід. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 61020) грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік та грошову компенсацію за неотримане речове майно. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в цій частині та прийняти нове рішення, якою відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 07.11.2005 р. до 19.05.2017 р. проходів військову службу на офіцерських посадах на Факультеті військової підготовки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (на момент розгляду справи в суді першої інстанції - Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»).

Наказом Міністра оборони України від 16.05.2017 р. № 327 полковника ОСОБА_4 - начальника кафедри хімії та бойових токсичних хімічних речовин факультету військової підготовки Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» звільнено з військової служби у відставку за п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (за станом здоров'я).

Наказом начальника факультету військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 ОСОБА_4 виключено зі списків особового складу факультету та усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Богодухівського ОМВК Харківської області. Після реалізації вказаного наказу № 110, відповідачем було 15.06.2017 р. складено довідку № 397, з якої вбачається, що вартість речового майна, що належить до видачі за період з 2014 р. до травня 2017 р. позивачу складає 44286,42 грн.

Після звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу, враховуючи, що довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, видано значно пізніше, останній звернувся до відповідача з приводу виплати відповідної грошової компенсації, що не заперечувалося відповідачем.

Також судом першої інстанції встановлено, що позивач має двох дітей, мати яких померла 17.08.2007 р. та діти виховувались батьком, який у 2014 році знов одружився.

При цьому, позивач вказував, що за час проходження служби у період з 2007 р. по 2017 р. він не скористався правом на додаткові соціальні відпустки, тому 21.04.2017 р., тобто, ще під час служби, звернувся до начальника факультету з рапортом про виплату компенсації за невикористані дні такої відпустки. Згідно роз'яснень Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України, які були надані на звернення позивача, він має право на 42 календарних дні соціальної відпустки за 2007-2009 роки за двома підставами, як «одинокий батько» та як «батько, що має двох дітей віком до 15 років», та на 50 календарних днів цієї відпустки за 2010-2014 роки, як «одинокий батько».

В свою чергу, відповідачем у виплаті компенсації відмовлено з посиланням на положення Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закону України «Про оборону України», якими припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток в особливий період та з огляду на роз'яснення, надані органами вищих військових управлінь.

Не погодившись з такими рішення відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовним вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що на час прийняття оскаржуваного наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем не було проведено усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо грошової компенсації за неотримане речове майно та щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік. Також суд першої інстанції зазначив, що виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню, проте, відповідного розрахунку по грошовому забезпеченню в контексті грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік та грошової компенсації за неотримане речове майно з позивачем проведено не було, а тому, наказ начальника факультету НТУ «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 про виключення полковника ОСОБА_4 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення є таким, що підлягає скасуванню.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині, суд першої інстанції зазначив, що вимога про визнання протиправним наказу начальника факультету НТУ «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 про виключення ОСОБА_4 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення фактично дублює вимогу, про його скасування, яка задоволена судом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що ані позивачем, ані відповідачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не оскаржувалося, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних не переглядається.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, що стосуються грошової компенсації за неотримане речове майно, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 20.12.1991 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 р., якою затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 1 Закону № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-ХІІ продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами та в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна згідно норм забезпечення в разі: звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно з п. 4 Порядку № 178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) за наказом командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), в якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 р. № 232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з п. 4 розділу ІІІ військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України 2011-ХІІ ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Аналіз викладених правових норм свідчить, що військовослужбовці, звільнені з військової служби, мають право на виплату грошової компенсації за не отримане речове майно. Розрахунок з даними особами на день їх звільнення зі списків особового складу військової частини повинен бути здійснений в повному обсязі. Законодавством України передбачено право вибору військовослужбовця, який звільняється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього.

Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Судовим розглядом встановлено, що наказом начальника факультету військової підготовки імені Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 ОСОБА_4 виключено зі списків особового складу факультету та усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Богодухівського ОМВК Харківської області.

В той же час, після реалізації вказаного наказу № 110, відповідачем було 15.06.2017 р. складено довідку № 397, з якої вбачається, що вартість речового майна, що належить до видачі за період з 2014 р. до травня 2017 р. позивачу складає 44286,42 грн. Після звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків особового складу, враховуючи, що довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, видано значно пізніше, останній звернувся до відповідача з приводу виплати відповідної грошової компенсації, що не заперечувалося відповідачем.

Колегія суддів зазначає, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно передбачена безпосередньо Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців» № 567-VIII від 01.07.2015 р., вона є соціальною гарантією, що забезпечує реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

При цьому, у відповідності до абз. 1 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у ЗС України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Приписами абз. 3 пункту 242 Положення № 1153/2008 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна, оскільки відповідає вимогам, встановленим п. п. 2 та 3 Порядку № 178, та подав відповідну заяву, яка передбачена пунктом 4 вказаного порядку № 178 до відповідача, де він перебував на речовому забезпеченні.

При цьому, безпідставним є посилання апелянта на те, що рапорт про виплату грошової компенсації позивачем поданий вже після його звільнення з військової служби, тобто після втрати позивачем статусу військовослужбовця, права на отримання грошової компенсації, оскільки на момент подання позову та вирішення цієї справи вже діяли інші законодавчі норми, а саме, ст. 9-1 Закону № 2011-XII в редакції Закону № 567-VIII та п. 3 Порядку № 178, за якими грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема: звільнення з військової служби.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що підставами для відмови позивача у виплаті компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік слугували виключно ті обставини, що позивач протягом строку проходження військової служби не звертався до відповідача із заявами про надання йому такої відпустку, а також те, що надання військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, під час дії воєнного стану припиняється надання інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії. У свою чергу, закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Судовим розглядом встановлено, що позивач мав право на 42 календарних дні соціальної відпустки за 2007-2009 роки за двома підставами, як «одинокий батько» та як «батько, що має двох дітей віком до 15 років», та на 50 календарних днів цієї відпустки за 2010-2014 роки, як «одинокий батько».

Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни (надалі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про відпустки», батьку дитини, який виховує дитину без матері, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів.

Згідно зі ст. 182-1 КЗпП України передбачено також, що додаткові відпустки надаються одинокій матері та батьку який виховує їх без матері. Ці дві підстави є самостійними. Приписами ст. 186-1 КЗпП України визначено, що гарантії встановлені ст. 182-1 КЗпП України поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері.

Відповідно до ч. 7 ст. 20 Закону України «Про відпустки» визначено, що додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6, 7 і 8 цього Закону, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

Положеннями ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Що стосується посилання апелянта на те, що надання соціальної відпустки або компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки носить заявний характер, тобто надається за бажанням та на підставі рапорту військовослужбовця і не є обов’язком відповідача, колегія суддів зазначає, що дійсно, у відповідача відсутній обов’язок у примусовому порядку надавати таку відпустку військовослужбовцю, за відсутності поданої ним заяви (рапорту). В той же час, неподання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) не є свідчення того, що особа втратила право на використання цієї відпустки у майбутньому, оскільки, з аналізу наведених вище норм права вбачається, що у разі не використання додаткової соціальної відпустки протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію.

Крім того, судовим розглядом встановлено, що ще під час проходження служби, позивач звернувся до начальника факультету з рапортом про виплату компенсації за невикористані дні такої відпустки, що також спростовує доводи апелянта щодо неподання заяви (рапорту) про виплату компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки.

Що стосується самої підстави для відмови позивачу у виплаті компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, а саме, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, під час дії воєнного стану припиняється надання інших видів відпусток, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів зазначає, що поняття особливого періоду наведене у частині першій ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 р. № 3543-ХІІ (далі – Закон №3543-ХІІ), згідно з якою особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію.

Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303/2014, затвердженим Законом України від 17.03.2014 р. №1126-VI, в Україні оголошено часткову мобілізацію. Після цього Президент України своїми указами оголошував часткову мобілізацію (чергові хвилі мобілізації).

Особливий період закінчується не з моменту демобілізації (часткової демобілізації) осіб призваних на військову службу, а лише з моменту закінчення воєнного часу і частково відбудовного періоду після закінчення воєнних дій, а закінчення періодів мобілізацій не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Згідно з п. п. 17, 18 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв’язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З аналізу наведених вище норм права вбачається, що дійсно, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової соціальної відпустки. В той же час, цим законом не встановлена припинення виплати компенсації за невикористані частини відпустки, в тому числі і додаткової соціальної відпустки, право на яку набув позивач за період проходження ним військової служби.

Що стосується посилання апелянта на пропуск строку звернення до суду із вимогами що стосуються нарахування та виплати компенсацій за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік та за неотримане речове майно, колегія суддів зазначає наступне.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці, але питання відповідальності за не виплату вказаних вище компенсацій при звільненні з військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України, де ч.2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, доводи скаржника щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Що стосується рішення суду першої інстанції позовних вимог щодо скасування наказу начальника факультету НТУ «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 про виключення полковника ОСОБА_4 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що наказ начальника факультету НТУ «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 про виключення полковника ОСОБА_4 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення виданий, зокрема, і у зв’язку з тим, що на думку відповідача, із позивачем при звільненні з військової служби були проведені усі необхідні розрахунки.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду із вказаними вище позовними вимогами, позивач просив суд захистити його права шляхом, зокрема, визнання протиправною відмови відповідача у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік та відмови у виплаті грошової компенсації за неотримане речове майно та шляхом зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік та грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням суду першої інстанції, зокрема, зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки за період з 2007 року по 2017 рік та грошову компенсацію за неотримане речове майно, що свідчить про те, що права позивача на отримання цих компенсацій вже відновлені судовим рішенням, а тому підстав для відновлення ОСОБА_4 у списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення відсутні, оскільки нарахування та виплата компенсацій буде здійснена відповідачем на підставі рішення суду. При цьому, сам факт виключення позивача із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення на право на отримання цих компенсацій не впливає.

Враховуючи те, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 р. по справі № 639/4223/17 в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, воно підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 р. по справі № 639/4223/17 – задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 р. по справі № 639/4223/17 за позовом ОСОБА_4 до Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», про визнання протиправною відмови, скасування наказу, зобов’язання вчинити певні дії скасувати в частині задоволення позовних вимог про скасування наказу начальника факультету НТУ «Харківський політехнічний інститут» від 19.05.2017 р. № 110 про виключення полковника ОСОБА_4 із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог – відмовити.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.05.2018 р. по справі № 639/4223/17 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_5 ОСОБА_6

Повний текст постанови складений 13.07.2018 року.