Постанова № 75284394, 11.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: І.Г. Шевченко

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

11 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/393/18

Харківський апеляційний адміністративний суд

колегія суддів у складі:

Головуючого судді Бартош Н.С.,

Суддів: Мінаєвої О.М., Макаренко Я.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сумського окружного адміністративного суду (суддя Шевченко І.Г.) від 04.05.2018 р. (повний текст рішення складений 10.05.2018 р.) по справі № 818/393/18

за позовом ОСОБА_2

до Військової частини А 2860

третя особа Командир військової частини А 2860 ОСОБА_3

про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2, звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправними рішення відповідача від 27.11.2017 р., яке полягає у відмові внести зміни до службових документів (акту службового розслідування, наказу, повідомлення) в частині визначення причини загибелі солдата 9623 підрозділу військової частини А2860 ОСОБА_4, як самогубство; визнати таким що не відповідає дійсності наказ по військовій частині А2860 № 35 від 19.01.2017 р. про результати службового розслідування в частині визначення причини загибелі солдата ОСОБА_4М.О., як самогубство; визнати таким, що не відповідає дійсності повідомлення військової частини від 27.12.2016 р. № 1401 про смерть солдата ОСОБА_4М.О в частині здійснення одиночного пострілу з автомата АК-74 собі в голову (в район ротової порожнини); зобов’язати відповідача направити до Сумського міського військового комісаріату повідомлення про смерть (загибель) солдата ОСОБА_4М.О. з формулюванням причини смерті у точній відповідності до лікарського свідоцтва про смерть № 460, витягу з протоколу ЦВЛК МО України та висновку судово-медичної експертизи № 460, а також скласти та надати позивачу акт службового розслідування, наказ про його результати, всі інші службові документи щодо загибелі солдата ОСОБА_4М.О., виключивши з них посилання на можливе самогубство як доконаний факт.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2018 р. по справі № 818/393/18 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодилася з рішенням суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про законність судового рішення, у зв’язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що син позивачки з 10.12.2014 р. проходив військову службу за контрактом у Збройних Силах України, що підтверджується витягом з наказу від 10.12.2014 р. № 41-рс (а.с. 16).

Також судом першої інстанції встановлено, що 24.12.2016 р. наказом № 360-НР син позивачки призначений в добовий наряд на 26.12.2016 р. (а.с. 74) та що 26.12.2016 р. ОСОБА_4М.О. загинув під час несення караульної служби у добовому наряді у якості помічника чергового на КПП відділення 9623 військової частини А2860 в с. Данилівка Броварського району, Київської області від кульового поранення в район голови.

У зв’язку з цим, 27.12.2016 р. складено лікарське свідоцтво про смерть № 460, в якому причиною смерті зазначено «наскрізне вогнепальне кульове поранення голови з переломами кісток черепа та розмізкуванням речовини головного мозку» (а.с. 19,79).

За цим фактом на підставі рапорту від 26.12.2016 р. було призначено службове розслідування наказом від 26.12.2016 р. № 883 (а.с. 126, 128), а 27.12.2016 р. на підставі повідомлення від 26.12.2016 р. було внесено до ЄРДР за ч. 1 ст. 115 КК України кримінальне провадження за фактом загибелі ОСОБА_4М.О. (а.с. 52, 83).

Також, 27.12.2016 р. відповідачем на адресу Сумського об’єднаного міського військового комісару Сумської області було направлено повідомлення про смерть (загибель) ОСОБА_4М.О. з проханням сповістити позивачку про те, що її син солдат ОСОБА_4М.О. 26.12.2016, перебуваючи в добовому наряді здійснив одиночний постріл з АК-74 собі в голову (в район ротової порожнини) внаслідок чого помер на місці (а.с. 15,64).

За результатами службового розслідування 19.01.2017 р. складений акт розслідування, в ході якого було встановлено, що ОСОБА_4М.О., який виконував обов’язки помічника чергового контрольно-пропускного пункту приблизно о 19:20, 26.12.2016 р. здійснив самогубство. За наслідками розслідування пропонувалось вчинити ряд дій, в тому числі за неналежний рівень психологічного вивчення військовослужбовців, які залучаються до несення служби зі зброєю офіцеру-психологу 9623 підрозділу молодшому лейтенанту ОСОБА_5 оголосити догану (а.с. 9-12, 65-72).

Також судом першої інстанції встановлено, що 19.01.2017 р. наказом командира військової частини № 35 «Про результати службового розслідування» було наказано заступникам командирів підрозділів по роботі з особовим складом, начальнику штабу – першому заступнику командира військової частини А2860, заступнику командира військової частини А2860, командирам усіх підрозділів, начальнику відділення персоналу – заступнику начальника штабу військової частини А2860, ТВО помічника командира військової частини А2860 вчинити ряд дій, в тому числі випадок самогубства ОСОБА_4М.О. довести до офіцерів підрозділів в частині, що їх стосується, вжити заходів щодо вимог наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 26.03.2016 р. № 123 «Про затвердження інструкції про порядок використання мобільних телефонів та інших засобів мобільного зв’язку і передачі інформації», до 30.01.2017 р. спланувати та провести заняття з командирами низової ланки щодо навчання їх питання психологічного супроводження військової служби, забезпечити здачу мобільних телефонів під час отримання зброї та боєприпасів, забезпечити використання офіцерів-психологів за призначенням, спланувати та провести інструктивно-методичні заняття щодо порядку роботи з військовослужбовцями, віднесених до групи «посиленого психологічного впливу», надіслати матеріали службового розслідування до Військової прокуратури Дарницького гарнізону та до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, нагадати про обов’язки служби та вказати на недоліки в роботі з особовим складом командиру 9623 підрозділу, начальнику штабу – першому заступнику командира 9623 підрозділу, заступнику командира 9623 підрозділу та за неналежний рівень психологічного вивчення військовослужбовців, які залучаються до несення служби зі зброєю офіцеру-психологу 9623 підрозділу молодшому лейтенанту ОСОБА_5 оголосити зауваження (а.с. 13-14, 40-42, 75-78). Також, 25.01.2017 р. матеріали службового розслідування були направлені прокурору Військової прокуратури Дарницького гарнізону (а.с. 80).

Судом першої інстанції також встановлено, що 02.02.2017 р. позивачка отримала від Сумського міського військового комісара сповіщення, в якому зазначено, що ОСОБА_4М.О. здійснив одиночний постріл собі в голову, внаслідок чого помер на місці (а.с. 18 зворот). В даному сповіщенні зазначено, що це сповіщення є документом для порушення клопотання про призначення пенсії (допомоги) і надання пільг, встановлених законодавством України. Також, 06.02.2017 р. на адресу відповідача надіслано витяг з протоколу ЦВЛК № 403 від 06.02.2017 р., в якому зазначено причина смерті: поранення та причина смерті, так, пов’язані з проходженням військової служби (а.с. 17, 60, 61).

У зв’язку з наведеними вище обставинами, 16.02.2017 р. наказом за 4-рс ОСОБА_4М.О. було виключено зі списків, та в якому зазначено, що смерть пов’язана з проходженням військової служби (а.с. 17 зворот, 43, 59), та 16.02.2017 р. на адресу Сумського об’єднаного міського військового комісару Сумської області відповідачем було надіслано сповіщення про смерть (загибель), де зазначено, що поранення та причина смерті, так, пов’язані з проходженням військової служби (а.с. 63).

В межах кримінального провадження 05.06.2017 р. проведено експертне дослідження, про що складено висновок № 460, яким встановлено, що смерть ОСОБА_4М.О. настала від наскрізного вогнепального кульового поранення голови з переломами кісток черепа та розмізкуванням речовини головного мозку (а.с. 20-22, 119-122), а 28.09.2017 р. постановою слідчого було закрито кримінальне провадження, у зв’язку з встановленням відсутності складу кримінального порушення (а.с. 132).

Також судом першої інстанції встановлено, що 17.11.2017 р. представник позивача звернувся до відповідача з листом, в якому, з посиланням на існування кримінального провадження та не розкриття злочину, просив виключити з акту службового розслідування посилання на самогубство ОСОБА_4М.О. як на встановлений факт та вказати причину смерті у відповідності до лікарського свідоцтва про смерть № 460, та направити відповідне повідомлення про загибель ОСОБА_4М.О. з зазначенням причини смерті «наскрізне вогнепальне кульове поранення голови з переломами кісток черепа та розмізкуванням речовини головного мозку». Смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби» (а.с. 129).

Відповідач листом за № 350/208/29/1206 від 27.11.2017 р. (а.с. 26), повідомив, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_4М.О. закрито відповідно до ч. 1 ст. 284 КПК України.

Разом з тим, 10.01.2018 р. винесено ухвалу слідчого судді про скасування постанови про закриття кримінального провадження (а.с. 25).

У зв’язку з цим, в січні 2018 року представник позивача повторно звернувся до відповідача з проханням виключення з акту службового розслідування посилання на самогубство ОСОБА_4М.О. як на встановлений факт та вказати причину смерті у відповідності до лікарського свідоцтва про смерть № 460, та направити відповідне повідомлення про загибель ОСОБА_4М.О. (а.с. 130), але 22.01.2018 р. відповідач повідомив, що по факту загибелі ОСОБА_4М.О. проведено службове розслідування, та на даний час, законних підстав, які спростовують висновки, викладені в матеріалах службового розслідування, не встановлено (а.с. 27).

Не погодившись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов до висновку, що ні оскаржуване рішення, ні повідомлення, ні наказ від 19.01.2017 р. № 35, не впливають на права та свободи позивача, не породжують для неї настання будь-яких юридичних наслідків, та їх існування, на переконання суду, не може перешкоджати позивачу в отриманні пільг та доплат, позовні вимоги про визнання протиправними таких рішень, а також зобов’язання вчинити дії щодо направлення іншого повідомлення про смерть (загибель) до Сумського міського військового комісаріату та складання та направлення на адресу позивача службових документів, не можуть бути визнані такими, що спрямовані на захист та відновлення порушених її прав та інтересів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) визначені Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 82 від 15.03.2004 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.03.2004 р. за № 385/8984 (яка діяла на момент проведення службового розслідування) (далі – Інструкція № 82).

Відповідно до п. 1.2 Інструкції № 82 службове розслідування проводиться у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, що загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення або заподіяло матеріальну чи моральну шкоду; невиконання або недбалого ставлення до виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичної сили, зброї або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільного населення; порушення правил несення вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити тяжкі наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових осіб.

Згідно з п. 3 Інструкції № 82 розслідуванням повинно бути встановлено: наявність чи відсутність події, з приводу якої було призначено розслідування, та її обставини (час, місце) і наслідки; осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли шкідливим наслідкам або створювали загрозу для їх спричинення; наявність причинного зв'язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями військовослужбовця; конкретні неправомірні дії військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; вимоги чинного законодавства чи інших нормативно-правових актів та керівних документів, які було порушено; ступінь вини кожної з осіб, причетних до правопорушення; форму вини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного; умови та причини, що сприяли правопорушенню; чи вчинено правопорушення під час виконання військовослужбовцем службових обов'язків.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 82, за результатами службового розслідування складається акт, у якому, крім положень, що визначені пунктом 3 цієї Інструкції, обов'язково зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування; підстави службового розслідування; час, місце, суть порушення, який нормативний акт порушено (його назва, дата прийняття); обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність чи знімають вину; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення; пропозиція щодо притягнення винних осіб до відповідальності; інші заходи, які пропонується здійснити.

Згідно з п. 5.5 Інструкції № 82 рішення за результатами службового розслідування може бути оскаржено зацікавленими особами в порядку, встановленому розділом 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Судовим розглядом встановлено, що за результатами службового розслідування 19.01.2017 р. складений акт розслідування, в ході якого було встановлено, що ОСОБА_4М.О., який виконував обов’язки помічника чергового контрольно-пропускного пункту приблизно о 19:20, 26.12.2016 р. здійснив самогубство. За наслідками розслідування пропонувалось вчинити ряд дій, в тому числі за неналежний рівень психологічного вивчення військовослужбовців, які залучаються до несення служби зі зброєю офіцеру-психологу 9623 підрозділу молодшому лейтенанту ОСОБА_5 оголосити догану (а.с. 9-12, 65-72).

Колегія суддів зазначає, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що є врегульованими ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Колегія суддів зазначає, що акт службового розслідування, не набуває статусу рішення в розумінні приписів КАС України, не є актом державного чи іншого органу в розумінні цього Кодексу, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для особи щодо якої проводилася перевірка, оскільки не містить обов'язкового припису для нього, а відтак не є правовим актом індивідуальної дії.

Крім того, як правильно вказав суд першої інстанції, ні нормами Інструкції № 82, ні жодним іншим нормативно-правовим актом не передбачено порядку та підстав виключення з акту вже проведеного службового розслідування, певних фактів чи обставин.

Що стосується рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання таким що не відповідає дійсності наказ по військовій частині А2860 № 35 від 19.01.2017 р. про результати службового розслідування в частині визначення причини загибелі солдата ОСОБА_4М.О., як самогубство та визнання таким, що не відповідає дійсності повідомлення військової частини від 27.12.2016 р. № 1401 про смерть солдата ОСОБА_4М.О в частині здійснення одиночного пострілу з автомата АК-74 собі в голову (в район ротової порожнини), колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.1. Інструкції з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 р. № 333, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 12.06.2014 р. № 611/25388 (далі – Інструкція № 333), командир військової частини про смерть (загибель) військовослужбовця зобов’язаний у день встановлення смерті (загибелі) особисто повідомити телеграмою або по телефону військового комісара за місцем проживання сім’ї померлого (загиблого). У телеграмі або по телефону він повідомляє дату і причину смерті (загибелі) військовослужбовця.

Військовослужбовці, які померли від захворювання або загинули в результаті подій, стихійного лиха і нещасних випадків, а також безвісти відсутні, після встановлення причин і обставин смерті (загибелі), розслідування причин відсутності і отримання підтверджувальних документів виключаються наказом по стройовій частині зі списків особового складу військової частини.

Наказ по стройовій частині є підставою для відправки в районний (об’єднаний, міський) військовий комісаріат сповіщення про смерть (загибель) військовослужбовця, відправки за належністю власних речей, цінностей і особистих документів померлого (загиблого), а також для внесення до облікових документів даних про час і причину виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Сповіщення про смерть (загибель) (додаток 32) військовослужбовця складається у двох примірниках. Перший примірник сповіщення разом із свідоцтвом про смерть, отриманим від органів РАЦС або з дипломатичних представництв (консульських установ) України, висилається районному (об’єднаному, міському) військовому комісару за місцем проживання сім’ї (родичів) військовослужбовця не пізніше наступного дня після видання наказу по стройовій частині про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. Сповіщення підписується командиром і начальником штабу військової частини і засвідчується гербовою печаткою. Одночасно із сповіщенням до військового комісаріату висилаються фотографії місць поховання померлих (загиблих) військовослужбовців у разі їх поховання за місцем служби, а на померлих офіцерів, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, крім того, висилаються особові справи і витяги з наказів про виключення зі списків особового складу військової частини. Другі примірники сповіщень про смерть (загибель) зберігаються у справі військової частини. (п.п.7.3, 7.4,7.5 Інструкції № 333).

З положень наведених вище норм права вбачається, що на виконання вимог Інструкції № 333 командир військової частини зобов’язаний особисто повідомити військового комісара за місцем проживання сім’ї померлого (загиблого) у день встановлення смерті (загибелі), тобто зазначення повідомлення лише доводить до відома військового комісара настання факту смерті військовослужбовця для подальшого направлення останнім сповіщення про смерть військовослужбовця, що свідчить про те, що таке повідомлення носить виключно інформативний характер та жодним чином не впливає на права та свободи позивача та не породжує для неї певних юридичних наслідків.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання таким що не відповідає дійсності наказу по військовій частині А2860 № 35 від 19.01.2017 р., колегія суддів зазначає наступне.

Судовим розглядом встановлено, що 19.01.2017 р. наказом командира військової частини № 35 «Про результати службового розслідування» було наказано заступникам командирів підрозділів по роботі з особовим складом, начальнику штабу – першому заступнику командира військової частини А2860, заступнику командира військової частини А2860, командирам усіх підрозділів, начальнику відділення персоналу – заступнику начальника штабу військової частини А2860, ТВО помічника командира військової частини А2860 вчинити ряд дій, в тому числі випадок самогубства ОСОБА_4М.О. довести до офіцерів підрозділів в частині, що їх стосується, вжити заходів щодо вимог наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 26.03.2016 р. № 123 «Про затвердження інструкції про порядок використання мобільних телефонів та інших засобів мобільного зв’язку і передачі інформації», до 30.01.2017 р. спланувати та провести заняття з командирами низової ланки щодо навчання їх питання психологічного супроводження військової служби, забезпечити здачу мобільних телефонів під час отримання зброї та боєприпасів, забезпечити використання офіцерів-психологів за призначенням, спланувати та провести інструктивно-методичні заняття щодо порядку роботи з військовослужбовцями, віднесених до групи «посиленого психологічного впливу», надіслати матеріали службового розслідування до Військової прокуратури Дарницького гарнізону та до Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України, нагадати про обов’язки служби та вказати на недоліки в роботі з особовим складом командиру 9623 підрозділу, начальнику штабу – першому заступнику командира 9623 підрозділу, заступнику командира 9623 підрозділу та за неналежний рівень психологічного вивчення військовослужбовців, які залучаються до несення служби зі зброєю офіцеру-психологу 9623 підрозділу молодшому лейтенанту ОСОБА_5 оголосити зауваження.

Зі змісту цього наказу вбачається, що ним вирішено виключно внутрішні питання військової частини А2860, в тому числі щодо притягнення винних осіб до відповідальності, а тому цей наказ не породжує для позивача жодних юридичних наслідків та не може впливати на її права та свободи.

В доводах апеляційної скарги позивач по справі, що оспорювані нею рішення стосуються її прав та порушують, зокрема, щодо отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.

Вказане підтверджується і нормою частини другої статті 124 Конституції України, в якій закріплено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Тобто, обов'язковою умовою для застосування інституту судового захисту має бути наявність юридичного спору між сторонами у справі, тобто порушення однією стороною законних прав та охоронюваних інтересів іншої сторони.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають, що начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

З наведеного слідує, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача- суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Така ж правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018 року (справа П/9901/91/18 800/397/17), рішення Верховного Суду від 25.01.2018 (справа П/9901/5/18 800/399/17).

Як зазначалося вище, порушення своїх прав оспорюваними рішеннями відповідача позивач пов’язує виключно з тією обставиною, що ці рішення (зокрема в частині встановлення причини смерті сина позивачки) перешкоджають реалізації її права на отримання одноразової грошової допомоги.

Колегія суддів зазначає, що механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст) визначені Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. (далі – Порядок № 975).

Відповідно до п. 10 Порядку № 975, члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), такі документи: заяву кожного повнолітнього члена сім'ї, батьків та утриманців загиблого (померлого), які мають право на отримання допомоги, а у разі наявності неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги; витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста із списків особового складу військової частини (підрозділу, органу); витяг з особової справи про склад сім'ї військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

До заяви додаються копії, зокрема, документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства.

При цьому, колегія суддів зазначає, що документом, що свідчать про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця є саме лікарське свідоцтво про смерть (видається сім’ї) та постанови військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв’язку загибелі (смерті). При цьому, судовим розглядом встановлено, що відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 460 від 27.12.2016 р., смерть ОСОБА_4М.О. настала внаслідок наскрізного вогнепального кульового поранення голови з переломом кісток черепа.

Також колегія суддів вважає за доцільним зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачем реалізовувалося її право на звернення до компетентного органу із заявою про отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовця та доказів того, що цим органом приймалося рішення про відмову у реалізації позивачем цього права, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ні оскаржуване рішення, ні повідомлення, ні наказ від 19.01.2017 р. № 35, не впливають на права та свободи позивача, не породжують для неї настання будь-яких юридичних наслідків.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції із вищенаведених підстав не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2018 р. по справі № 818/393/18 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для її скасування.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2018 р. по справі № 818/393/18 – залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.05.2018 р. по справі № 818/393/18 за позовом ОСОБА_2 до Військової частини А 2860, третя особа Командир військової частини А 2860 ОСОБА_3, про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку і строки, визначені ст. ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_1Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_6 ОСОБА_7

Повний текст постанови складений 13.07.2018 року.