Постанова № 75284262, 09.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 818/1739/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Любчич Л.В.

суддів: Чалого І.С. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

представника відповідача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Управління Держпраці у Сумській області Державної служби України з питань праці, ОСОБА_3 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.03.2018, суддя І.Г. Шевченко, повний текст рішення складено 23.03.2018, вул. Г. Кондратьєва 159, м. Суми, 40021, по справі № 818/1739/17

за позовом ОСОБА_3

до Управління Держпраці у Сумській області Державної служби України з питань праці

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 (далі – позивач, ОСОБА_3Н.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Сумській області Державної служби України з питань праці (далі – відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №231/СМ128 від 26.10.2017 у розмірі 384000,00 грн.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 частково задоволено позовні вимоги.

Визнано протиправною та скасовано постанову відповідача №231/СМ128 від 26.10.2017 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами в частині накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 штрафу у розмірі 288 000, 00 грн.

Стягнуто з Управління Держпраці у Сумській області Державної служби України з питань праці за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 2880,00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що постановою Зарічного районного суду м. Суми від 22.12.2017 ОСОБА_3 визнаний винним у вчиненніадміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а саме за фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору. Оспорювана в суді постанова про накладення на позивача штрафу є правовим наслідком вчинення останнім вищевказаних дій. Висновок суду щодо ненадання Управлінням Держпраці у Сумській області Державної служби України з питань праці достатніх доказів, що позивач вчинив дії щодо допуску ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до роботи без оформлення трудового договору не відповідає обставинам справи, оскільки на підтвердження зазначеного факту до суду надано акт перевірки від 21.09.2017 № СМ 128 з доданим до нього відеофайлом, припис № 225 від 22.09.2017, особисто підписані позивачем без зауважень, крім того надано письмові пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, постанова Зарічного районного суду м. Сумми від 22.12.2017 по справі № 591/6328/17, постанова Апеляційного суду Сумської області від 22.01.2018 у справі № 591/6328/17. Відповідач під час винесення оспорюваної постанови керувався ОСОБА_6 перевірки, приписом та іншими матеріалами перевірки. У постанові суду першої інстанції зроблений висновок про протиправність оспорюваної постанови, проте відсутнє посилання на норми права, які були порушені відповідачем при винесенні вказаної постанови. Скасування постанови від 26.10.2017 з посиланням виключно на пояснення свідків, що надані після приведеної дати, а саме 30.01.2018, без правового обгрунтування протиправності постанови, свідчить про безпідставність та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції помилково визначено, що ОСОБА_7 була допущена до виконання роботи без укладання договору, оскільки свідчення ОСОБА_8, на які послався суд при встановленні даного факту, не відповідають дійсності, не логічні, не послідовні, нічим не підтверджуються та надані вказаним свідком з метою помсти позивачу. Пояснення ОСОБА_7 про те, що вона працювала у позивача нічим не підтверджені, викладались не добровільно, а були надиктовані без попередження про відповідальність за надання неправдивих пояснень та не можуть бути письмовими доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову - без змін.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї, прийшла до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом першої інстанції були встановлені наступні обставини, які не оспорені сторонами.

Позивач у період з 23.04.2008 по 30.10.2017 здійснював підприємницьку діяльність з виробництва хліба та хлібобулочних виробів, виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання, що підтверджується витягом з реєстру.

Позивачем було укладено договір оренди приміщення від 01.04.2016 № 42 з ТОВ «Сумське АТП 15954» за адресою: м. Суми, вул. Роменська, буд.79 строком до 31.12.2018.

Додатком до договору сторони домовились про безперешкодний вхід до орендованого приміщення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (далі – ОСОБА_9М.) згідно пред’явлених паспортів.

20 вересня 2017 року начальником управління Держпраці у Сумській області було видано наказ № 426 про проведення інспекційного відвідування.

Відповідно до наказу та направлення контролю підлягали питання щодо дотримання трудового законодавства в частині належного оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_3Н за фактичним здійсненням господарської діяльності - 40002, м. Суми, вул. Роменська, буд.79.

З 20.09.2017 по 21.09.2017 інспекторами відповідача ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на підставі виписаного направлення СМ 128 позапланово проведено інспекційне відвідування позивача за фактичним місцем здійснення господарської діяльності: м. Суми, вул. Роменська, буд.79.

В ході перевірки, висновки якої зафіксовані в акті перевірки додержання суб’єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 21.09.2.017 №СМ 128, було встановлено порушення позивачем ч.ч.1,3 ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме: 20.09.2017 допущено до виконання робіт по виробленню хлібобулочних виробів ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 без оформлення трудового договору та без повідомлення органу центральної влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, відповідно до порядку встановленого Кабінетом Міністрів України.

Про розгляд справи за результатами інспекційного відвідування позивач був повідомлений належним чином листом від 17.10.2017 №15-30/02/6056/2017 та за результатами розгляду справи 26.10.2017 начальником Управління Держпраці у Сумській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №231/СМ128, якою за вищевказане правопорушення до позивача на підставі абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України застосовано штраф у розмірі 384 000,00 грн.

Відмовляючи частково в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з наявності доказів фактичного допуску ОСОБА_7 до роботи без укладення трудового договору.

Суд апеляційної інстанції з даним висновком суду погоджується з огляду на наступне.

Абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 3 статті 24 КЗпП визначено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Колегія суддів зазначає, що про існування між працівником та роботодавцем трудових відносин свідчить наявність або відсутність юридичного факту, з яким закон пов'язує їх виникнення, а саме - допуску працівника до виконання роботи з відома роботодавця.

З акту перевірки від 21.09.2.017 №СМ 128 слідує, що ФОП ОСОБА_3 20.09.2017 фактично допустив до виконання робіт по виготовленню хлібобулочних виробів ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 без оформлення трудового договору, що і стало підставою для винесення оскаржуваної постанови та накладення штрафу на позивача.

Під час перевірки, інспектором відповідача були відібрані пояснення у ОСОБА_7, в яких остання пояснювала, що у ФОП ОСОБА_3 вона працює з січня 2017 року на посаді кухара згідно трудового договору на договірній оплаті. Тривалість зміни - з 20 години до 4 годин ранку. Копію трудового договору має. Дані пояснення узгоджуються з поясненнями свідка ОСОБА_8, допитаної 21.02.2018 в суді першої інстанції, та яка пояснила, що вона працювала у ФОП ОСОБА_3 згідно трудового договору. Режим роботи також вказала з 8 години вечора до 4 годин ранку. Разом з нею працювали ОСОБА_9 та ОСОБА_7, при чому ОСОБА_9 почала працювали у ОСОБА_3 раніше за неї, а ОСОБА_7 прийшла пізніше. Однак, до дня перевірки ОСОБА_7 працювала вже близько півроку. ФОП ОСОБА_3 сказав, що вона буде працювати разом з ними та вони (ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9М.) між собою визначили хто, які роботи буде виконувати.

Вищезазначені письмові пояснення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 свідчать, що позивач фактично допустив ОСОБА_7 до роботи, остання виконувала систематично у період з січня 2017 року роботу по приготуванню хлібобулочних виробів з установленим режимом роботи з 20 години до 4 годин ранку та отримувала за вказане винагороду.

Враховуючи, що належним чином оформленого трудового договору між ФОП ОСОБА_3 та ОСОБА_7 надано не було та матеріали справи не містять, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обгрунтованість накладення штрафу на ФОП ОСОБА_3 постановою від 26.10 2017 № 231/СМ128 згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Посилання позивача в апеляційній скарзі на хибність наданих ОСОБА_8 свідчень та здійснення тиску інспекторами відповідача під час відібрання свідчень у ОСОБА_7, не попередження вказаних осіб про відповідальність за дачу завідомо неправдивих відомостей не знайшли підтвердження під час судового розгляду. Будь-яких доказів щодо тиску на ОСОБА_8 та ОСОБА_7 інспекторів під час інспекційного відвідування позивачемне надано та під час судового засідання не встановлено. Тому дані доводи позивача колегією суддів до уваги не приймаються як необгрунтовані.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано суду достатніх доказів того, що позивач вчинив дії щодо допуску ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до роботи без оформлення трудового договору.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне.

Позивач у своїх письмових поясненнях, які містяться в матеріалах справи зазначав, що дійсно використовує найману працю. У нього офіційно працевлаштовані дві особи – ОСОБА_9 та ОСОБА_8 Щодо присутності 20.09.2017 в приміщенні цеху інших осіб, пояснив це проведенням навчання з приготування національної вірменської випічки, яке проводила сестра дружини ОСОБА_6, яка приїхала в Україну на запрошення. А ОСОБА_7 та ОСОБА_4 проходили навчання.

Надаючи письмові пояснення ОСОБА_6 зазначала, що вона приїхала на запрошення своєї сестри з Вірменії. Маючи бажання навчити готувати національну вірменську випічку сестру та інших, прийшла до цеху. В трудових відносинах не перебуває.

ОСОБА_5, надаючи письмові пояснення, повідомляла, що перебувала в приміщенні по вул. Роменська, 79 в м. Суми, у зв’язку з тим, що прийшла до чоловіка разом з сестрою, яка приїхала в Україну та яку попросила показати рецепт приготування нової випічки.

В суді першої інстанції ОСОБА_5 була допитана в якості свідка 30.01.2018, підтримала вказані письмові пояснення. Додатково зазначила, що восени до неї за її запрошенням приїхала в Україну її сестра із Вірменії – ОСОБА_6, яка являється кондитером. Саме тому вона запропонувала їй навчити приготуванню національної вірменської випічки дівчат, які працюють у чоловіка. Чоловік запропонував провести навчання за адресою Роменська, 79, оскільки вдома у них не було таких умов. Для цього вони заздалегідь придбали всі необхідні продукти та прийшли за вказаною адресою близько 6 години вечора. На майстер-клас були присутні дві дівчини, які офіційно працевлаштовані, та запрошені даними дівчатами їх знайомі. З сестрою давно не бачились, розмовляли, пили чай. Під час майстер-класу вона нічого не робила, а слідкувала за тим, як сестра замішувала тісто. Також бачила, що одна із запрошених дівчат різала для майстер-класу начинку. Приготовану продукцію збирались розподілити між собою. Заперечувала той факт, що вона виконувала роботу з миття посуду. Додатково пояснила, що коштів за майстер-клас ніхто не платив, та ніхто не отримував. Те, що на ній та сестрі були спецодяг пояснює тим, що вона особисто проходить хіміотерапію, тому не полюбляє ходити без головного убору, а сестра являється кондитером, а тому слідкує за тим, як одягатись під час приготування їжі. Під час майстер-класу ОСОБА_3 в приміщенні не було.

ОСОБА_4 в письмових поясненнях, наданих під час перевірки повідомляла, що працює у ФОП ОСОБА_3 з 17.09.2017 та займається нарізкою, трудового договору не укладала та письмових заяв для цього не писала. Коштів за виконану роботу не отримувала та працює зміну з 20 годин до 4 годин ранку.

В суді першої інстанції ОСОБА_4 була допитана 30.01.2018 в якості свідка, зазначила, що пояснення, які вона писала під час перевірки, не відповідають дійсності. Стосовно режиму роботи написала, те, що перше прийшло в голову, з урахуванням інформації, яку раніше їй повідомляла подруга ОСОБА_9 стосовно її режиму роботи. Зазначила, що ОСОБА_9 їй повідомила про проведення майстер-класу з приготування вірменської випічки за місцем її роботи. Враховуючи, що вона цікавиться кулінарією, виключно для себе виявила бажання відвідати такий майстер-клас. Особисто ОСОБА_3 їй нічого не пропонував робити, коштів від нього та за майстер-клас не отримувала. Додатково зазначила, що ОСОБА_9 щось не встигала по своїй основній роботі, тому на майстер-класі запропонувала нарізати начинку (ковбасу) для випічки.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення даної справи є встановлення характеру правовідносин між позивачем та ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, адже за умови відсутності існування між ними трудових відносин, відсутня передумова для притягнення ФОП ОСОБА_3 згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України.

При цьому, оцінці підлягають відносини позивача з кожною із зазначених осіб окремо, в тому числі в розрізі характеру виконуваної роботи, порядку та способу оплати, тощо. Дані фактичні обставини повинні підтеврджуватися допустимими та належними доказами.

В ході проведення перевірки відповідачем не зібрано достатніх доказів, які б давали можливість об'єктивно встановити факт перебування позивача з вказаними особами в трудових відносинах.

Висновок відповідача про перебування зазначених громадян, вказаних в акті перевірки (ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5Л.), в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 фактично був зроблений без аналізу в сукупності всіх обставин справи.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що встановлені судовим розглядом обставини у справі, досліджені докази, показання свідків не доводять фактичний допуск до роботи ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, здійснення оплати вказаним особам за виконану роботу без укладення трудового договору.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відеофайл колегія судді вважає таким, що не спростовує достовірності висновків суду першої інстанції, оскільки, в сукупності з іншими доказами у справі, даний відеофайл не містить беззаперечних доказів перебування ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5 у трудових відносинах з позивачем.

Посилання відповідача на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 22.12.2017, якою визнано винним ФОП ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 41 КУпАП (за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) колегія суддів з даними висновками суду першої інстанції погоджується та зазначає наступне.

З урахуванням положень ч. 6 та 7 ст. 78 КАС України, суд вправі надавати правову оцінку фактам, які досліджувалися при розгляді цієї справи.

Доводи відповідача про відсутність правового обгрунтування протиправності оскаржуваної постанови відповідача колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки перевіряючи правомірність винесення відповідачем даної постанови, суд першої інстанції перевіряв її на відповідність вимогам, визнаяченим ч. 2 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Управління Держпраці у Сумській області Державної служби України з питань праці, ОСОБА_3 залишити без задоволення .

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 березня 2018 року по справі № 818/1739/17 за позовом ОСОБА_3 до Управління Держпраці у Сумській області Державної служби України з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_12Судді ОСОБА_13 ОСОБА_14 Повний текст постанови складено 12.07.2018