Постанова № 75283799, 10.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1765/13-а

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача-головуючого – ОСОБА_1,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі – Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області (правонаступник - Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі управління Державного архітектурно-будівельного інспекції у Миколаївській області) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування приписів від 01.02.2013 р. № 9, №10, –

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом про визнання протиправними дій, що полягають у проведенні 01.02.2013 р. позапланової перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ОСОБА_2; визнання протиправним та скасування приписів від 01.02.2013 р. №9, №10.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідач повідомив про проведення перевірки лише ОСОБА_3, позивача про її проведення взагалі не повідомлено, хоча в акті перевірки, протоколі та приписі зазначено позивача, як суб’єкта, стосовно якого проведено перевірку. Також, позивач вважав протиправним винесення приписів про зупинення експлуатації СТО, оскільки на його думку у відповідача не має повноважень на зупинення роботи об’єкта, шляхом винесення припису, а також зазначав, що ним взагалі не було здійснено реконструкції об’єкту, а тому і не вчинено порушень, які викладені в акту перевірки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що на підставі направлення від 25.01.2013 р. №115, виданого у зв’язку з дорученням Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 27.11.2012 р. №40-3532-В щодо розгляду звернення ОСОБА_4, яке надійшло листом 22.11.2012 р. №19-р від Генеральної прокуратури України, 01.02.2018 р. проведено позапланову перевірку на об’єкті: «реконструкція господарського приміщення під розміщення СТО з автомийкою по вул. Одеській, 110-А у м. Миколаєві».

Про проведення перевірки у період з 28.01.2013 р. по 01.02.2013 р. Інспекцією повідомлено ОСОБА_3 листом №7/14-382-13 від 25.01.2013 р., який вручено під підпис.

Перевірку проведено у присутності власника об’єкту ОСОБА_3 01.02.2018 р. За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 01.02.2013 р., в якому зафіксовано порушення статей 9, 27 Закону України «Про архітектурну діяльність», статей 5, 26, 34, 39 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності.

З цих підстав, відповідачем винесено приписи №9 та №10 від 01.02.2013 р. про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил, зупинення експлуатації вказаного об’єкта та оформлення відповідних документів, які дають право на експлуатацію об’єкта.

Акт перевірки та приписи складені Інспекцією на ім’я ОСОБА_2 (позивача) та надіслані позивачу рекомендованим листом відповідно до п. 21 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМ України №553 від 23.05.2011 р. (далі - Порядок №553).

З пояснень наданих відповідачем у запереченнях вбачається, що Інспекцією під час проведення перевірки встановлено, що саме ОСОБА_2, якому на підставі договору оренди ОСОБА_3 передано у користування нежитлові приміщення, здійснено реконструкцію об’єкта та використання його об’єкта без дозвільних документів.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв в межах та у спосіб передбаченим чинним законодавством України.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

В ході судового розгляду встановлено та матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка за адресою: м. Миколаїв, Центральний район, вул.. Одеська, 110-а належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку (серія ЯЕ №927984) з цільовим призначенням під будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

В технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, виготовленого ММБТІ 07 червня 2008, власником збудовано: житловий будинок (літ.”А-2”), вбиральня (літ. “Б-1”), гараж (літ. “Г-1”), гараж (літ. “Д-1”), огорожа (№1,2,8), споруди (№1,2).

Відповідно до наданого договору оренди нежитлових приміщень від 01.01.2009 ОСОБА_3 передав в оренду ОСОБА_2, строком до 01.01.2019 р., нежитлові приміщення, площею 139,5 кв. м. (гараж (літ. “Г-1” - 98,0 кв.м.), гараж (літ. “Д-1” - 41,5 кв.м.) за адресою: м. Миколаїв, Центральний район, вул.. Одеська, 110-а., а позивач в свою чергу прийняв в оренду ці нежитлові приміщення для використання під СТО та авто мийку.

ФОП ОСОБА_2 30.04.2009 р. виконавчим комітетом Миколаївської міської ради видано дозвіл №090573/11 на розміщення СТО з автомийкою на території об’єктів благоустрою будівель і споруд соціально-культурного, побутового, торговельного та іншого призначення по вул. Одеській, 110-а в м. Миколаєві для здійснення в ньому ремонту автомобілів та надання послуг з миття автотранспорту.

Вищезазначені документи свідчать про те, що саме позивач здійснив реконструкцію без дозвільних документів, а також без письмової згоди орендодавця (ОСОБА_2В.) та самовільно, без необхідних дозвільних документів використовував нежитлові приміщення під СТО та автомийку, що є порушенням вимог статей 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На підставі частини 1 статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після: подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об’єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об’єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об’єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об’єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Згідно частин 1, 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об’єктів з незначними наслідками (СС1), та об’єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви. Експлуатація закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється.

У зв’язку з виявленням під час проведення перевірки порушень вищезазначених норм законодавства, Інспекцією винесено приписи №9, згідно якого з метою усунення порушень Інспекція вимагає зупинити експлуатацію СТО з автомийкою в реконструйованих будівлях об’єкту і №10, згідно з яким Інспекція вимагає оформити відповідні дозвільні документи.

Позивач зазначав, що в Інспекції не було підстав для прийняття цих приписів, а також Інспекція не мала прав на прийняття таких приписів.

З таким твердженням позивача суд першої інстанції правильно не погодився, оскільки пунктом 9 частини 4 статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що посадові особи інспекції державного архітектурно-будівельного контролю мають право за вмотивованим письмовим рішенням керівника інспекції або заступника забороняти експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, не прийнятих в експлуатацію.

За змістом пункту 3 частини 4 статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пп. 3 пункту 11 Порядку №553 передбачено, що посадові особи Інспекції мають право видавати обов’язкові для виконання приписи щодо:

- усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил;

- зупинення підготовчих та будівельних робіт, які виконуються без реєстрації декларації про початок їх виконання або дозволу на виконання будівельних робіт.

Отже, вказаними нормами прямо передбачено право Інспекції щодо прийняття приписів про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, а відтак оскаржувані приписи, з врахуванням встановлених Інспекцією і підтверджених в ході розгляду справи матеріалами порушень позивачем законодавства у сфері містобудівної діяльності, є правомірними та скасуванню не підлягають. Також, як встановлено вище, правомірними є і дії відповідача щодо проведення 01.02.2013 р. позапланової перевірки об’єкта.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги.

Стосовно доводів апелянта про те, що при проведенні перевірки позивач був відсутній слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 9 Порядку №553 державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва.

Права та обов'язки посадових осіб інспекцій під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю визначені у пунктах 11, 12 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою КМ України № 553 від 23.05.2011 року.

Відповідно до пункту 13 цього Порядку суб'єкт містобудування, щодо якого здійснюється державний архітектурно-будівельний контроль, має право: вимагати від посадових осіб інспекції дотримання вимог законодавства; перевіряти наявність у посадових осіб інспекції службових посвідчень; бути присутнім під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; за результатами перевірки отримувати та ознайомлюватись з актом перевірки, складеним інспекцією; подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта перевірки, складеного інспекцією за результатами перевірки.

Отже, положення цієї норми визначає комплекс прав суб'єкта містобудування під час здійснення контролю суб'єкта містобудування.

Системний аналіз зазначеного Порядку дає підстави вважати, що у разі не використання суб'єктом містобудування цих прав, не можна визнати такі порушення безумовною підставою для скасування рішення органу контролю, прийнятого за наслідками проведених заходів, оскільки ці недоліки не можуть нівелювати факт встановлених правопорушень у сфері містобудування, які виявлені під час перевірки, та вплинути на результат встановленого правопорушення.

При цьому, суб'єкт містобудування не позбавлений права подавати в суді свої пояснення, зауваження або заперечення до актів перевірки, протоколів, складених інспекцією за результатами перевірки, під час розгляду спору про скасування постанов щодо накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 08 травня 2018 року, № судового рішення в ЄДРСРУ 73901650.

З приводу доводів апелянта щодо недоведеності обставин, що мають значення для справи з огляду на те, що на момент передачі нерухомого майна за адресою вул.Одеська.110-А у м. Миколаєві йому було передане нерухоме майно, переобладнане під СТО та автомийку за договором оренди від 01.01.2009 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_3, колегія суддів зазначає, що вказаний договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2009 року (а.с.34-35) не містить відомостей про його державну реєстрацію чи нотаріальне завірення.

При цьому згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2. Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Відповідно до частини 4 статті 12 ЦК України термін "майнове право" стосується операцій, які прямо або побічно пов'язані з майном, здатні задовольнити майнові потреби особи.

Згідно зі статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, зокрема гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Тобто, майнові права виступають одним з об'єктів цивільного обігу, який відрізняється від речей, майна, об'єктів інтелектуальної власності та можуть визначатись як суб'єктивне право учасників цивільних правовідносин, пов'язане з володінням, користуванням, розпорядженням речами, а також майновими вимогами, що виникають між учасниками цивільного обороту з приводу цих речей.

Згідно з частиною 1 статті 144 ГК України майнові права суб'єкта господарювання можуть виникати з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

При цьому відповідно до частини 2 статті 190 ЦК України майнові права визнаються речовими права.

Як вбачається із наведеного договору предметом вказаного договору є майнове право позивача на володіння, користування майновим комплексом, тобто об’єктом нерухомості.

Відповідно до частини першої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно положень статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Отже, вказаний правочин підлягає відповідній державній реєстрації.

Відповідно до статті 210 ЦК України правочин, який підлягає обов’язковій державній реєстрації є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Враховуючи, що договір 01.01.2009 року про передачу майнових прав на користування нерухомим майном не пройшов відповідну державну реєстрацію, то відповідно до приписів ст.210 ЦК України його не можна вважати вчиненим.

Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу (надалі - ЦК) України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі ( частина 1). Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (частина 2).

Відповідно до статті 794 ЦК право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно із частиною 1 статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи, що наведений позивачем договір від 01.01.2009 року ( а.с.34-35) не оформлений належним чином , відсутні правові підстави вважати, що під час передачі приміщення за адресою вул..Одеська ,110-А у м.Миколаєві вже було переобладнане під СТО та автомийку та погоджуватись з доводами апелянта , що він як орендар не мав права оформляти введення приміщення в експлуатацію.

Окрім того, як вбачається із листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 14614/512-14-02 від 26.12.2012 року рішення щодо зміни цільового призначення , зокрема для обслуговування автомийки, міською радою не приймалось, звернень з цього приводу до міської ради не надходило. В експлуатацію автомийка по вул. Одеській ,110-а не приймалася ( а.с.43).

З приводу доводів апелянта щодо судом першої інстанції не здійснена заміна на належного відповідача, колегія суддів зазначає, що вказана процесуальна помилка виправлена апеляційним судом та вона не є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на те, що позовні вимоги були звернуті та розглянуті судом з урахуванням вимог КАС України в редакції Закону від 22.11.2017 року 36232 саме до територіального управління Державної архітектурно-будівельної інспекції України, підстави вважати, що суд розглянув справу неповноважним складом суду відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року у справі № 814/1765/13-а – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Дата складення та підписання повного тексту судового рішення – 12 липня 2018 року.

Головуючий суддя: ОСОБА_1Судді: ОСОБА_5 ОСОБА_6