Постанова № 75283617, 10.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/600/18

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача-головуючого – ОСОБА_1,

суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,

при секретарі – Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини А 2802 про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії, –

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною відмову відповідача, яка полягає у незарахуванні до загального строку військової служби позивача, часу навчання у Криворізькому міському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, у період з 28 серпня 1996 р. до 19 червня 1999 р., а також просить суд зобов’язати відповідача зарахувати цей термін навчання до загального строку військової служби.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що на час його навчання у Криворізькому міському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, Законом України "Про загальний військовий обов’язок та військову службу" таке навчання вважалось військовою службою. На переконання позивача, подальші зміни, внесені в даний Закон, якими була виключена норма про зарахування часу навчання у строк військової служби, не можуть бути розцінені як втрата ним права на зарахування періоду навчання до строку військової служби, так як за конституційним принципом закон не має зворотної дії.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Обставини справи.

Суд першої інстанції встановив, що у період з 28 серпня 1996 р. до 19 червня 1999 р. позивач навчався у Криворізькому міському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою (далі - Ліцей) та отримав атестат про повну загальну середню освіту.

У вересні 2017 р. позивач подав до відповідача рапорт про перерахування йому вислуги років з урахуванням навчання у Ліцеї.

Відповідач своїм листом повідомив позивача про відсутність підстав для зарахування до вислуги років періоду навчання у Ліцеї, враховуючи, що таке навчання не є військовою службою.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ліцей є закладом освіти, який характеризується певною специфікою навчання, але навчання в ньому не дорівнює проходженню військової служби, якій притаманні більші обмеження та вимоги.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України "Про загальний військовий обов’язок та військову службу"

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом статті 24 частини 1 абзацу 3 Закону України "Про загальний військовий обов’язок та військову службу", початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Така редакція статті діяла до 31 липня 1999 р. В наступному, вона була викладена в іншій редакції і після 31 липня 1999 р. ця норма вже не пов’язує початок перебування на військовій службі із днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею).

Згідно статті 24 Закону України "Про загальний військовий обов’язок та військову службу" передбачає, що початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.

Таким чином, на час звернення позивача до відповідача із вимогою про перерахування йому строку військової служби, з урахуванням періоду навчання в Ліцеї, норма права, яка визначала, що початком перебування на військовій службі є день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), не діяла майже 19 років.

В самому Законі України "Про загальний військовий обов’язок та військову службу" між нормами статей 2 і 24 існувала певна колізія, яка полягала в тому, що стаття 2 Закону передбачає виключний перелік видів військової служби і навчання у військовому ліцеї ніколи до військової служби не відносилось. Водночас, стаття 24 в редакції до 31 липня 1999 р. встановлювала, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею).

До того ж відповідно частини 1 статті 15 Закону України "Про загальний військовий обов’язок та військову службу" для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку, тоді як набір до Ліцею здійснюється у віці 15-16 років, тобто на час навчання у Ліцеї позивач не мав статусу військовослужбовця.

Варто врахувати і норми Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 1999 р. № 717, яке визначає що ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середньої загальноосвітньої школи третього ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків.

Таким чином, такий ліцей є закладом освіти, який характеризується певною специфікою навчання, але навчання в ньому не дорівнює проходженню військової служби, якій притаманні більші обмеження та вимоги.

Варто зазначити, що питання про включення до загального військового стажу терміну навчання у суворівських (нахімовському) училищах, військових ліцеях та ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою, неодноразово розглядалось Верховним Судом України, який у своїх рішеннях підкреслив, що навчання у таких закладах не слід вважати проходженням військової служби (справи № 21-41а11, № 21-129а11, № 21-358а11).

При цьому Верховний Суд України виходив з того, що за змістом частини 4 статті 2 та частини 1 статті 24 Закону України "Про загальний військовий обов’язок та військову службу" навчання у військовому ліцеї не зараховується до вислуги років для призначення пенсії військовослужбовця, так як на момент призначення такої пенсії, норма Закону про зарахування до стажу військової служби навчання в ліцеї, не діє.

Доводи апеляційної скарги.

Доводи апелянта стосовно порушення статті 22 Конституції України колегією суддів не сприймаються з огляду на таке.

Слід зазначити, що відмова відповідача, яка полягає у незарахуванні до загального строку військової служби позивача, часу навчання у Криворізькому міському ліцеї не є звуженням обсягу вже набутих ним прав.

В свою чергу, жодні соціальні права не є абсолютними, вони можуть бути обмежені у визначеному Законом порядку. Так, як зазначалося вище, у відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Більш того, виключення законодавцем положення, що передбачало, що початок перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею) не може бути розцінено як звуження соціально-правових гарантій, порушення принципу передбачуваності Закону, та відповідно не створює обов'язку держави для здійснення зарахування до загального строку військової служби без правових на те підстав.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Щодо посилання апелянта на статтю 58 Конституції України, яка визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, помилкове, оскільки визначення строку військової служби проводиться на підставі того закону, якій діє на такий час. Протилежний підхід фактично означатиме, що держава позбавлена права змінювати правове регулювання тих чи інших правовідносин.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 травня 2018 року у справі № 814/600/18 – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду – 12 липня 2018 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: В.О. Потапчук

Суддя: Г.В. Семенюк