Постанова № 75283573, 03.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/6524/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Гуцала М.І.

суддів: Мельнікової Л.В. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2018, суддя Кухар М.Д., (повний текст складено 26.03.18) по справі № 820/6524/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрзернопром-Шевченкове"

до Головного управління ДФС у Харківській області , Управління державної казначейської служби України у Шевченківському районі Харківської області , Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрзернопром-Шевченкове", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вимогами до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, Управління Державної казначейської служби України у Шевченківському районі Харківської області про стягнення з Державного бюджету України на його користь бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 135916,55 грн. В подальшому, у зв’язку з частковим отриманням сум заявленого бюджетного відшкодування, позивач зменшив свої вимоги до 85917,55 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2018 адміністративний позов було задоволено.

В обгрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав на дію ст. 19 Конституції України, ст. 2 КАС України, ст. 43 Бюджетного кодексу України, п. 200.17 ст. 200 Податкового кодексу України, а також на обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Не погодившись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій стверджує про неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Просить скасувати рішення суду та прийняте нове про відмову у задоволенні позову. На підтвердження таких вимог зазначає, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 у справі №820/4332/16, яка набрала законної сили, вже було зобов’язано відповідний податковий орган надати висновок, передбачений п. 200.15 ст. 200 Податкового кодексу України, про відшкодування з Державного бюджету 135916,55 грн. сплаченого податку на додану вартість. Єдине, чим відрізняється ця справа від вказаної – це спосіб захисту порушеного права, а тому повторне задоволення позову є неможливим. В той же час контролюючий орган зазначає про неможливість виконання попереднього судового рішення щодо надання висновку на відшкодування, оскільки змінився порядок відшкодування сум податку на додану вартість.

В судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, надавши письмові додаткові пояснення. Наполягав на тому, що на сьогодні жодним нормативно-правовим актом не передбачено механізму відшкодування сум податку на додану вартість, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення сум бюджетного відшкодування, які станом на 01.01.2017 року не були відшкодовані з бюджету.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджує про законність та обгрунтованість прийнятого судового рішення. В судовому засіданні представники позивача звернули увагу суду на неможливість виконання попереднього судового рішення, зважаючи на зміну порядку відшкодування, що зумовило закриття виконавчого провадження. Відповідно єдиним ефективним способом захисту порушеного права щодо отримання сум бюджетного відшкодування, підтверджених судовим рішенням, яке набрало законної сили, є стягнення такої суми з Державного бюджету.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 по справі 820/4332/16, якою було зобов’язано Головне управління ДФС у Харківській області надати висновок, передбачений пунктом 200.15 статті 200 Податкового кодексу України щодо відшкодування з Державного бюджету України Товариству обмеженою відповідальністю “Укрзернопром-Шевченкове” суму податку на додану вартість у розмірі 135916,55 грн.

Зазначене судове рішення набрало законної сили, оскільки ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.11.2016 року апеляційна скарга контролюючого органу була повернута заявнику.

Таким чином, з огляду на приписи ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені таким судом рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідач також не заперечує проти того факту, що на час прийняття такого судового рішення існувала така заборгованість перед позивачем з відшкодування сплачених ним сум податку на додану вартість.

Разом з тим, незважаючи на розпочату позивачем процедуру примусового виконання судового рішення, на підставі отриманого виконавчого листа від 29.09.2016, постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 була виконана лише частково на суму 49999 грн. 29.12.2016 на підставі висновку Салтівської ОДПІ №225 від 29.12.2016, що підтверджується даними інтегрованої картки платника, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

При цьому податковий орган не надав до суду жодних обгрунтованих пояснень неможливості виконання судового рішення в повному обсязі у грудні 2016 року.

Подальше виконання судового рішення було унеможливлено у зв’язку зі зміною порядку бюджетного відшкодування сплачених сум податку на додану вартість, незважаючи на факт накладення на податковий орган штрафу постановою державного виконавця від 29.08.2017 та повторно 02.11.2017. Неможливість виконання судового рішення зумовила винесення державним виконавцем 02.11.2017 постанови про закінчення виконавчого провадження, яка, незважаючи на оскарження податковим органом, не була скасована у судовому порядку.

Дійсно, порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків до 01 січня 2017 року визначався положеннями статті 200 Податкового кодексу України, якою встановлювались: порядок дій контролюючого органу після отримання заяви платника податку про повернення суми бюджетного відшкодування; процедура узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами перевірки, зазначеної у такому пункті, що проводяться відповідно до цього Кодексу та процедура оформлення висновку, який подається органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Після набрання 01 січня 2017 року чинності змін до Податкового кодексу України змінено механізм бюджетного відшкодування, зокрема пунктом 200.7 статті 200 цього кодексу встановлено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Підпунктом 200.7.2 цієї статті передбачено, що заяви про повернення сум бюджетного відшкодування автоматично вносяться до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування протягом операційного дня їх отримання у хронологічному порядку їх надходження. Повернення узгоджених сум бюджетного відшкодування здійснюється у хронологічному порядку відповідно до черговості внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Відтак, з огляду на приписи статті 200 Податкового кодексу України та Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 року N26, внесення заяви платника податку до вищевказаного Реєстру має наслідком автоматичну виплату органами казначейства зазначеної у заяві платника податку суми з Державного бюджету України.

Разом з тим, згідно п. 56 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, до 1.02.2017 центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, формує у хронолічному порядку надходження заяв про повернення сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість, Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування поданих до 1.02.2016, за якими станом на 1.01.2017 суми податку не відшкодовані з бюджету. В той же час виконання судових рішень про зобов’язання податкового органу надати висновок на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість не відноситься до Тимчасового реєстру, оскільки не передбачено Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2017 №26.

Таким чином, предметом спору у справі є нові спірні правовідносини щодо неможливості отримання позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, правильність формування яких та право отримання яких підтверджено судовим рішенням, яке набрали законної сили. При цьому колегія суддів бере до увагу, що неможливість отримання позивачем таких сум бюджетного відшкодування, яка зумовлена зміна податкового законодавства щодо порядку такого відшкодування, підтверджена постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження у зв’язку з відсутністю можливості здійснити примусове виконання такого судового рішення.

Вирішуючи такі спірні правовідносини суд першої інстанції правильно виходив з положень ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

В свою чергу суд апеляційної інстанції, застосовуючи принцип верховенства права, у відповідності до вимог ст. 6 КАС України, враховує практику Європейського суду з прав людини при вирішенні таких спірних правовідносин.

Зокрема, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Immobiliare Saffi «проти Італії», заява № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого ст. 1 Протоколу № 1 (п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року № 18966/02).

Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов'язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Так, у справі «ОСОБА_1 проти України» (заява № 40450/04, п. п. 56 - 58 та 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв'язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення ст. 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

У п. 1 ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року №475/97-ВР зазначено, що "Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції", а ст.ст. 13 і 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV передбачено, що "при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права" та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Враховуючи наведене, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, з огляду на тривалий термін не виконання рішення суду про зобов’язання податковий орган надати висновок про бюджетне відшкодування на користь позивача через зміни законодавства, суд вважає правомірним висновок суду попередньої інстанції стосовно наявності у останнього права на отримання всієї суми заборгованості шляхом стягнення її стягнення з Державного бюджету, як найбільш ефективного способу захисту права позивача на мирне володіння його майном.

У своїх висновках суд апеляційної інстанції враховує правові позиції Верховного Суду, висловлені, зокрема, у постановах від 25.05.2018 у справі № 808/5771/13-а, від 27.03.2018 у справі № 809/2644/14.

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості задоволення заявлених позовних вимог з огляду на їх вирішення у іншому судовому провадження є не обгрунтованими з вищевикладених мотивів прийнятого рішення. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що сам податковий орган погоджується з неможливістю виконання судового рішення про надання ним висновку, передбаченого пунктом 200.15 статті 200 Податкового кодексу України, щодо відшкодування з Державного бюджету України на користь позивача сум податку на додану вартість, зважаючи на зміни порядку такого відшкодування, в тому числі шляхом зміни способу чи порядку виконання такого рішення.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для зміни чи скасування прийнятого судового рішення відсутні, що зумовлює, у відповідності до вимог ст. 316 КАС України, залишення поданої відповідачем апеляційної скарги без задоволення.

Зважаючи на наслідки апеляційного перегляду справи, положення ст. 139 КАС України, відсутні підстави для здійснення перерозподілу чи нового розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2018 по справі № 820/6524/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст постанови складено 12.07.2018.