Постанова № 75283385, 11.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4124/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

ОСОБА_1,

з участю секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «Будівельна компанія «Буделектромонтаж» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року (прийняте у м. Львові суддею Сакалошем В.М.; складене у повному обсязі 24 квітня 2018 року) в адміністративній справі № 813/875/18 за позовом приватного підприємства «Будівельна компанія «Буделектромонтаж» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року приватне підприємства «Будівельна компанія «Буделектромонтаж» (далі – ПП БК «Буделектромонтаж», Підприємство) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просило визнати протиправною і скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області (далі – ГУ Держпраці у Львівській області) про накладення штрафу уповноваженими особами № 028 від 15.02.2018.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вказаною постановою на Підприємство неправомірно накладено штраф у розмірі 111 690 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП).

Проте, висновки інспектора про фактичний допуск гр. ОСОБА_2 до роботи сторожа без оформлення трудового договору у визначеному законодавством порядку є помилковими, так як ця особа виконувала обов’язки сторожа на підставі цивільно-правового договору. Тобто, Підприємством не допущено порушення вимог статті 24 КЗпП.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ПП БК «Буделектромонтаж», яке вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з’ясування та недоведеності судом обставин, що мають значення для справи; невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; та неправильного застосування норм матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує загалом тими ж обставинами, що й вимоги позовної заяви. Зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги того, що в цьому випадку мова йде про надання послуг і ця послуга споживалась замовником у процесі надання її виконавцем.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у зв’язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про пра-цю юридичними особами та фізичними особа, які використовують найману працю визначається Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 26.04.2017 № 295 (далі – Порядок № 295).

Пунктом 2 цього Порядку визначено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці.

А згідно із підпунктом 5 пункту 5 Порядку № 295 інспекційні відвідування проводяться за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю.

Як встановлено судом, 11.12.2017 на адресу ГУ Держпраці у Львівській області від ПП БК «Буделектромонтаж» надійшло повідомлення про нещасний випадок із смертельним наслідком, який трапився 10.12.2017 з ОСОБА_2; місце роботи вказано – ПП БК «Буделектромонтаж», професія – охоронець.

У відповідності до вимог Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 30.11.2011 № 1232 (далі – Порядок № 1232) на підставі отриманого повідомлення, наказом ГУ Держапраці у Львівській області від 12.12.2017 № 226-НВ призначено комісію для спеціального розслідування цього нещасного випадку.

У ході спеціального розслідування нещасного випадку Підприємство надало цивільно-правовий договір, укладений з потерпілим, у зв’язку з чим голова комісії зі спеціального розслідування ОСОБА_3 підготував службову записку № 231/1 від 12.01.2018 на ім’я начальника ГУ Держапраці у Львівській області з пропозицією провести інспекційне відвідування на ПП БК «Буделектромонтаж» на підставі абзацу дванадцятого пункту 38 Порядку № 1232, з метою з’ясування дійсного характеру правовідносин між громадянином ОСОБА_2 та цим підприємством.

На підставі наказу ГУ Держпраці у Львівській області від 23.01.2018 № 0078-П та направлення від 23.01.2018 № 0078 було проведено інспекційне відвідування на ПП БК «Буделектромонтаж», за результатами якого складено акт інспекційного відвідування від 24.01.2018 № 13-01-189/0011 (далі – ОСОБА_3 інспекційного відвідування), яким встановлено порушення законодавства про працю, виявлені під час здійснення контрольного заходу, а саме: порушення вимог частини першої статті 24 КЗпП України, зокрема фактичний допуск ОСОБА_2 до роботи сторожа без оформлення трудового договору у порядку, визначеному чинним законодавством.

На підставі ОСОБА_3 інспекційного відвідування та відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП перший заступник начальника ГУ Держпраці у Львівській області 15.02.2018 прийняв постанову за № 028 про накладення на Підприємство штрафу у розмірі 111 690 грн.

Не погоджуючись із цією постановою, Підприємство оскаржило її до суду.

Приймаючи рішення про відмову задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що із умов цивільно-правого договору № 5/к від 01.01.2017, укладеного між ОСОБА_2 та Підприємством, (далі – Договір) видно, що його предметом є виконання робіт виконавцем, а саме виконання обов’язків сторожа, що свідчить про наявність відносин трудового характеру між сторонами, оскільки чинним законодавством передбачено професію сторожа, визначено її функціональні обов’язки та завдання тощо.

А відповідно до ОСОБА_3 інспекційного відвідування передбачувану договором роботу ОСОБА_2 здійснював не самостійно, а у відповідності до графіка (нічного) чергування на будівельному майданчику по вул. Личаківській, 232 у м. Львові за грудень 2017 року, затвердженого директором Підприємства, де навпроти прізвища ОСОБА_2 проставлено темними комірками робочі дні, що свідчить про виконання обов’язків сторожа на будівельному майданчику особами позмінно, як це передбачено статтею 58 КЗпП України.

Згідно із п.2.1 Договору за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду в сумі 800 грн кожен місяць; виплата цієї винагороди проводиться в день виплати заробітної плати на підприємстві.

Тобто, праця за Договором не була юридично самостійною, а здійснювалася у межах діяльності всього Підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу в день виплати заробітної плати на підприємстві.

Договір передбачав систематичне виконання трудової функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, згідно розробленого для виконання графіку. При цьому самим Договором не було визначено обсягу виконуваної роботи, а лише обумовлене зобов’язання виконавця виконувати обов’язки сторожа.

Вказане підтверджує те, що предметом Договору був процес праці, а не її кінцевий результат і за цим Договором, з огляду на визначений ним предмет, фактично неможливо було передати результат виконаної роботи замовникові при виконанні робіт.

Таким чином, правовідносини між ПП БК «Буделектромонтаж» та ОСОБА_2 носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником.

Водночас, позивачем, як роботодавцем, не було укладено трудовий договір у відповідності до вимог статті 24 КЗпП України, за що встановлена відповідальність згідно із абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП, натомість надано трудовому договору форми цивільно-правового договору шляхом його укладення.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів апеляційного суду, відповідають нормам матеріального права, фактичним обставинам справи і є правильними з огляду на таке.

Частиною другою статті 2 КЗпП України встановлено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 КЗпП трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

За змістом статті 23 КЗпП трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

А статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов’язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, – також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6.11.1992 за № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

За змістом статті 626 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) договір (цивільно-правовий) – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

За змістом цих норм трудовий договір регулює процес організації трудової діяльності, його предметом є трудова функція в діяльності підприємства, виконання роботи за відповідною професією (спеціальністю), після закінчення якої трудова діяльність не припиняється. Працівник за трудовий договором зараховується на посаду згідно штратного розпису підприємства, з усіма передбаченими трудовим законодавством гарантіями.

Натомість, цивільно-правовий договір цей процес не регулює і має на меті виконання його стороною визначеного обсягу робіт та отримання певного матеріального результату. Виконавець за цим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу за трудовим договором, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик; цей працівник не зараховується до штату підприємства на певну посаду.

Додатком «А» до Класифікатора професій ДК 003:2010, затвердженого наказом Держпродспоживстандарту України від 28.07.2010 № 27, передбачено професію «Сторож», код професії – 9152.

Завдання та обов’язки сторожа, кваліфікаційні вимоги до цієї посади, визначені випуском 1 Професій працівників, що є загальним для всіх видів економічної діяльності Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, що затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 336.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 підпорядковувався відповідним посадовим особам і трудовому розпорядку Підприємства, що підтверджується договором, графіком чергування та іншими зазначеними вище обставинами, тому колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що договір, укладений Підприємством з ОСОБА_2 має ознаки трудового характеру.

Проте, під час інспекційного відвідування Підприємством не було надано наказу про прийом цієї особи на роботу, його особової картки, відомостей нарахування та виплати заробітної плати, повідомлення ДФС про прийом його на роботу, табелю обліку робочого часу тощо, з огляду на те, що такі не велись (не видавались).

Згідно з частинами першою статті 265 КЗпП посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у виді штрафу, зокрема, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Абзацом другим частини другої статті 265 КЗпП визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), – у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 КЗпП передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення цих штрафів визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2013 року № 509 (далі – Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб’єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.

Відповідно до п. 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Згідно з п. 8 Порядку № 590 за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Аналізуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах позивачем не було дотримано вимог статті 24 КЗпП України в частині обов’язкового укладання трудових договорів у письмовій формі шляхом укладення договору (контракту), або видання наказу, або розпорядження та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ.

Натомість, відповідачем під час прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу дотримано вимоги Порядку № 509, а отже оскаржувана постанова ГУ Держпраці у Львівській області № 028 від 15.02.2018 про накладення на Підприємство штрафу у розмірі 111 690 грн на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України є правомірною, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Будівельна компанія «Буделектромонтаж» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року в адміністративній справі № 813/875/18 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Постанова складена у повному обсязі 12 липня 2018 року.