Постанова № 75283375, 09.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3254/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_2,

секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гулик А.Г.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 12 год 29 хв. 12 березня 2018 року, повне рішення суду складене 16 березня 2018 року, у справі №813/3204/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Укрбуд» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

18.09.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Укрбуд» (далі – Товариство) звернулось в суд з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, просило визнати протиправним та скасувати рішення №0001311302 від 07.04.2017 про застосування штрафних санкцій в сумі 8027,91 грн. та нарахування пені в розмірі 10689,48 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимога ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області про сплату боргу (недоїмку) зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове держане соціальне страхування від 20.03.2015 №Д-266/05-17-02-07/275 на суму 16642,43 грн. винесена з тих самих підстав, за той самий період, що й скасована постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11.02.2016 у справі №813/5662/15 вимога про сплату боргу від 03.07.2015 №Ю-540-23 на суму 16637,55 грн., а відтак не могла бути підставою для винесення рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0001311302 від 07.04.2017.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДФС у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.03.2018 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що підставою для застосування штрафної санкції та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 26.04.2015 по 02.03.2017 стала Вимога про сплату боргу від 20.03.2015 №Ю-5266/13/05-17-02-07/275 на суму 16642,43 грн, яка надіслана платнику 07.04.2015 та отримана ним 15.04.2015. Скаржник вказує, що зазначена вимога позивачем в судовому порядку не оскаржувалась, а тому визначена у такій сума про сплату недоїмки вважається узгодженою.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представники Товариства щодо апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Згідно з ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Холдингова компанія Укрбуд» зареєстровано як юридична особа, код ЄДРПОУ 36659992, місцезнаходження: 79044, м.Львів, вул.Генерала Чупринки, 58-а, основний вид економічної діяльності - 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Рішенням ГУ ДФС у Львівській області від 07.04.2017 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» до Товариства застосовано штраф у розмірі 9027,91 грн за період з 26.04.2015 до 02.03.2017 та нараховано пеню у розмірі 10689,48 грн. (а.с.8).

Вважаючи вказане рішення таким, що не відповідає чинному законодавству, є безпідставним та підлягає скасуванню, Товариство звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон №2464-VI).

Частиною 1 статті 12 Закону №2464-VI встановлено, що завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.3 ст.9 Закону №2464-VI).

Згідно з ч.8 ст.9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Відповідно до ч.11 ст.9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідальність за вказані правопорушення передбачена ст.25 Закону №2464-VI положення якої поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з ч.3 ст.25 Закону №2464-VI суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Так, відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абз.8 ч.4 ст.25 Закону №2464-VI).

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч.10 ст.25 Закону №2464-VI).

Згідно з п.2 ч.11 ст.25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч.13 ст.25 Закону №2464-VI).

Відповідно до ч.14 ст.25 Закону №2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.

Як зазначено Товариством в позовній заяві та запереченні на відзив, оскаржуване рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску винесено на підставі висновків акта перевірки від 20.03.2015 №230/22-02/36659992, складеного за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки, проведеної на підставі Наказу ДПІ у Франківському районі м.Львова ГУ ДФС у Львівській області №22 від 15.01.2015. Вказаний наказ скасовано постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2015 №813/2067/15, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2015, в частині, яка не стосується фінансово-господарської діяльності позивача з ТОВ «Денікс Груп».

У відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі відповідачем вказано, що підставою застосування штрафної санкції та нарахування пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 26.04.2015 по 02.03.2017 стала Вимога про сплату боргу (недоїмку) від 20.03.2015 №Ю-5266/13/05-17-02-07/275 на суму 16 642,43 грн., яка винесена на підставі картки особового рахунку платника та акту перевірки від 20.03.2015 №230/22-02/36659992, та не оскаржувалась позивачем. Вказана вимога надіслана платнику 07.04.2015 та отримана ним 15.04.2015.

Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи долучено розрахунок штрафної санкції з якого вбачається, що розрахунок штрафів та пені проводився на підставі Рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21.10.2015 №0016291704, самостійного нарахування Товариством єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24.03.2015 Ю-5266 AESV04.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача не зміг надати обґрунтоване пояснення щодо проведення розрахунку штрафної санкції на підставі зазначених вимоги від 24.03.2015 Ю-5266 AESV04 та рішення від 21.10.2015 №0016291704 та надати такі суду апеляційної інстанції.

Водночас, з долученої до матеріалів справи копії інтегрованої картки платника податків за 2015-2017 роки вбачається що:

станом на 31.03.2015 за Товариством по сплаті єдиного внеску рахувалась переплата 0,01 грн.

25.04.2015 донараховано 16642,43 єдиного внеску за актом поточного року на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмку) Ю-5266 від 24.03.2015;

станом на 31.12.2015 заборгованість Товариства становила 16634,86 грн.;

станом на 31.12.2016 – 16574,97 грн.;

станом на 31.03.2017 заборгованість відсутня.

Відсутність у Товариства станом на 09.03.2017 заборгованості з податків, зборів, що контролюються органами державної податкової служби підтверджено долученою до матеріалів справи Довідкою Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 09.03.2017 №1591/10/13-03-17-00.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

З врахуванням положень статей 2, 8, 72 КАС України, суд апеляційної інстанції звертає увагу на необхідність застосування правила вирішення сумнівів на користь платника податків (тобто принцип in dubio pro tributario), у разі виникнення спору між платником податків та державою суд не може відмовити платнику податків в захисті лише через сумніви в правомірності його дій. Особливість розподілу тягаря доказування в адміністративних справах не дозволяє трактувати «сумніви» інакше, як неспроможність фіскального органу переконливо довести обґрунтованість та правомірність власних дій у спірних відносинах, тобто невиконання ним свого процесуального обов’язку. Натомість нездатність державного органу довести обґрунтованість та законність власних дій має стати підставою для надання захисту платнику податків, вина якого не була переконливо доведена перед судом, але аж ніяк не для відмови в такому захисті. Будь-який інший висновок фактично спотворює всю систему завдань адміністративного судочинства та підриває конституційні засади України.

Враховуючи вказані законодавчі положення та обставини справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що контролюючим органом не доведено належними та допустимими доказами правомірності винесення рішення №0001311302 від 07.04.2017 про застосування штрафних санкцій в сумі 8027,91 грн. та нарахування пені в розмірі 10689,48 грн., і погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності та скасування такого.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 316, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року у справі №813/3204/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 судді ОСОБА_3 ОСОБА_2 Повне судове рішення складено 12.07.2018