Постанова № 75283202, 12.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2018 р.м. ОдесаСправа № 815/747/18

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Єщенка О.В.

суддів – Димерлія О.О.

– ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі виплатити нараховані суми пенсій з серпня 2014 року по 31.07.2016 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів; зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі провести поновлення та виплату пенсії за віком з 01.08.2016 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підстав документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач перебуває на обліку в Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі та отримував пенсію за віком. Проте, починаючи з 2014 року по теперішній час пенсію не отримує у зв’язку із припиненням її виплати. В 2017 році представник позивача звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії, проте Управління йому відмовило, посилаючись на відсутність правових підстав для її поновлення. Відмову Управління позивач вважає протиправною, такою, що суперечить вимогам законодавства та порушує його конституційне право на належне пенсійне забезпечення, у зв’язку із чим звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Суд зобов’язав Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити та здійснити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 09.08.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підстав документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів. В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його змінити в частині періоду, з якого має бути поновлена пенсія.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, однак в судове засідання вони не з’явились, поважність своєї неявки суду не повідомили, від представника апелянта надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України.

З 1992 року позивачу призначено пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV.

З 1994 року позивач постійно проживає Ізраїлі.

Розпорядженням Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 01.08.2016 року №843166 ОСОБА_2 припинено виплату пенсії з 01.08.2016 року у зв’язку із неотриманням пенсії протягом шести місяців, а саме з 01.02.2016 року по 31.07.2016 року згідно із п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

09.08.2017 року представник позивача (згідно штемпелю на конверті) звернувся в Управління із апостильованою заявою, підписаною позивачем, про поновлення ОСОБА_2 виплати пенсії, підтвердивши свої повноваження на звернення апостильованою довіреністю.

Однак, управління відмовило у задоволенні вказаної заяви, посилаючись на те, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником.

Враховуючи, що позивач особисто не звернувся до органу пенсійного фонду із відповідною заявою, а його представник не є уповноваженим у розумінні закону на ініціювання вказаного питання, відповідач не вбачав правових підстав для поновлення виплати раніше призначеної пенсії.

Не погоджуючись із відмовою у поновленні виплати пенсії, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість, позивач звернувся до суду із цим позовом, в якому ставиться питання про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії в судовому порядку.

Вирішуючи спір по суті та часткового задовольняючи позов у вказаній справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на пенсію, призначену відповідно до національного законодавства, незалежне від місця свого проживання.

За таких обставин, оскільки під час звернення із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії позивач діяв обґрунтовано, а відмова Управління в задоволенні вказаної заяви не відповідає чинному законодавству, суд вбачав підстави для задоволення позову шляхом зобов’язання органу пенсійного фонду здійснити відповідні соціальні виплати з проведенням індексації та компенсації втрати її частини з дня звернення із відповідною заявою.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову правильними, проте вони не у повній мірі відповідають нормам матеріального права, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд.

Водночас, згідно із ч. 2 ст. 49 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Статтею 46 вказаного Закону визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми нестриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Колегія суддів враховує, що згідно із ст. 51 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

В своєму Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Висновки Конституційний Суд України кореспондуються із висновками рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року.

Таким чином, оскільки положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №25-рп/2009, колегія суддів вважає, що позивач має право на виплату пенсії незалежно від його місця проживання.

Слід зазначити, що відповідно до п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року №22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за правилами п. 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління пенсійного Фонду України від 25.11.2005 року №22-1, поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Враховуючи, що наведеними правовими нормами визначено можливість звернення за поновленням виплати пенсії як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, всі необхідні документи щодо обчислення пенсійних виплат містяться в матеріалах пенсійної справи позивача, тобто є у розпорядженні органу пенсійного фонду, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач відмовив позивачу у задоволенні відповідної заяви фактично з формальних підстав, необґрунтовано і в порушення чинного законодавства.

Разом з цим, як показали обставини справи та аналіз наведених правових норм, позивач має право на виплату раніше призначеної йому пенсії, ці виплати нараховувались відповідачем, проте не були одержані самим позивачем, тобто з його власної вини, що не заперечується ним і в позові.

Зазначені обставини свідчать про те, що в силу ч. 2 ст. 49 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV суми пенсії мають бути виплачені позивачу за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, тобто за період з 08.08.2014 року.

При цьому, оскільки неодержання позивачем належних йому виплат не залежало від відповідача, колегія суддів не вбачає підстав для зобов’язання органу пенсійного фонду компенсувати йому втрату частини доходу.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, за правилами наведеної норми процесуального законодавства захисту в суді підлягають, зокрема, порушені органом державної влади та його посадовими особами, права, свободи та інтереси фізичних осіб.

Водночас, оскільки пенсія позивачу за відповідний період вже була нарахована, а перерахунок соціальних виплат у зв’язку із її поновленням не проводився, відповідач не вчиняв будь-яких дій під час її розрахунку, в тому числі з порушенням чинного законодавства, колегія суддів вважає, що підстави для зобов’язання суб’єкта владних повноважень провести її індексацію в судовому порядку відсутні.

Судові витрати підлягають розподілу за правилами ч. 1 ст. 139 КАС України, згідно яких при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 317 КАС України підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п.п. 2 ч. 1 ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2018 року – скасувати.

Визнати протиправною відмову Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі у поновленні ОСОБА_2 виплати пенсії за віком.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі поновити ОСОБА_2 пенсію з 09.08.2017 року та виплатити нараховані суми пенсії, починаючи з 08.08.2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків -НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її постановлення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 12.07.2018 року.

Головуючий-суддя: О.В. Єщенко

Судді: О.О. Димерлій

ОСОБА_1