Постанова № 75282830, 11.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/217/18

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Костіва М.В.

суддів Гулида Р.М., Кузьмича С.М.,

за участю секретаря Гнатик А.З.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року в справі №803/1560/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (колегія суддів І інстанції: головуючий суддя – Сорока Ю.Ю., судді: Андрусенко О.О., Ковальчук В.Д., місце ухвалення: м. Луцьк, дата складення повного тексту рішення суду І інстанції: 05.12.2017),

встановив:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (надалі – відповідач 1), Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (надалі – відповідач 2; ГУ Держгеокадастру у Волинській області), в якому просила: визнати протиправними та скасувати наказ Держгеокадастру від 03.11.2017 № 815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.», наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.11.2017 №433-к «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 03.11.2017 №815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.»; поновити її на посаді заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області; стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.11.2017 №815-то «Про звільнення ОСОБА_1»; визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 433-к від 03.11.2017 «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 03.11.2017 № 815-то «Про звільнення ОСОБА_1»; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з 03 листопада 2017 року; стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Волинській області в користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 21581 гривня 07 копійок. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 21581 гривня 07 копійок зверенено до негайного виконання.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачами подані апеляційні скарги, в яких зазначають, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідністю висновків обставинам справи, неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому підлягає скасуванню. Просять постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аргументи апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Волинській області зводяться до наступного: згідно з п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпПУ (за угодою сторін), договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника; щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зазначає, що оскільки позивача звільнено з посади, трудові відносини припинено, відповідно правові підставі для сплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Волинській області вказано на наявність двох листків непрацездатності, відповідно до яких позивач перебувала на лікарняному з 06.11.2017 по 23.11.2017 та з 24.11.2017 по 08.12.2017. вважає, що зазначене є додатковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки при здійсненні середньоденного розрахунку заробітної плати позивача не враховано факту її тимчасової непрацездатності. Просить також стягнути з ОСОБА_1 кошти в розмірі 21581 грн 07 коп., сплачені головним управлінням на виконання рішення суду.

Апеляційна скарга Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру обґрунтована тим, що звільнення відбулося на підставі власноручно написаної заяви позивача про звільнення за угодою сторін, яка була зареєстрована в автоматизованій системі загального діловодства Держгеокадастру; закон не встановлює форми угоди сторін про припинення трудового договору, тому така згода може бути вираженою як в усній, так і в письмовій формі; не зазначення позивачем у заяви дати звільнення свідчить про його згоду на визначення відповідачем як роботодавцем остаточної дати звільнення шляхом видання відповідного наказу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши доводи апелянтів та вивчивши матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд дійшов переконання, що подана апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних мотивів.

Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 01.09.2016 № 1119-то «Про призначення ОСОБА_1М.» позивача призначено на посаду заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, як таку, що пройшла конкурсний відбір на цю посаду.

Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.11.2017 №815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.», позивача звільнено з посади заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області відповідно до п. 3 ч. 1 ст.83 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст.36 Кодексу законів про працю України - за угодою сторін.

Підставою звільнення у наказі від 03.11.2017 №815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.» вказана, зокрема, заява ОСОБА_1

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.11.2017 №433-к «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 03.11.2017 №815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.» оголошено наказ Держгеокадастру від 03.11.2017 №815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.» з посади заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з 03 листопада 2017 року.

Вважаючи зазначені вище накази протиправними, позивач оскаржила їх до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, керувався тим, що наказ Держгеокадастру від 03.11.2017 №815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.» винесений за відсутності досягнення угоди сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, без погодження дати звільнення, що свідчить про його протиправність та наявність підстав для скасування наказу. Беручи до уваги незаконність звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03.11.2017.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889 (далі Закон № 889), який набрав чинності з 01.05.2016 року, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону № 889 державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

Статтею 86 Закону № 889 визначено умови припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін та встановлено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Такий випадок передбачений пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), згідно якого однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до частини першої статті 21 вказаного Кодексу трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як зазначено в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року № 9, при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді на це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згоді власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП України).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов’язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстав для висновку про наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за угодою сторін.

З огляду на вказане, обґрунтованим вважає колегія суддів висновок суду першої інстанції про те, що визначення дати звільнення є обов'язковою умовою досягнення взаємної домовленості з суб'єктом призначення, оскільки при наявності лише заяви про звільнення та у випадку недосягнення взаємної домовленості щодо дати звільнення, державний службовець підлягає звільненню на підставі ч. 1 ст. 86 Закону України «Про державну службу» (за власним бажанням).

З наявної у матеріалах справи заяви ОСОБА_1 про звільнення її із займаної посади за угодою сторін слідує, що така не містить ні дати її написання, ні вказівки на дату звільнення позивача, ні дати резолюції та належної резолюції керівника державного органу. А тому, як правильно вказав суд першої інстанції, така заява не може бути належним доказом на підтвердження досягнення між працівником та роботодавцем взаємної згоди по всім істотним питанням звільнення, бо дата, з якої працівник має бути звільнений є суттєвим та обов’язковим елементом такої угоди сторін, в той час як жодний реквізит зазначеної заяви не надає змоги це встановити.

Будь-які докази на підтвердження прагнення позивача бути звільненою саме 03.11.2017 в матеріалах справи відсутні, що свідчить про недосягнення сторонами згоди за такою істотною умовою звільнення за згодою сторін як дата припинення трудового договору.

Щодо мотивів апеляційної скарги Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру про те, що не зазначення позивачем у заяві про звільнення дати звільнення свідчить про згоду ОСОБА_1 на визначення Держгеокадастром, як роботодавцем, остаточної дати звільнення шляхом видання відповідного наказу, а також про бажання позивача звільнитися негайно, колегія суддів зазначає, що наведенні твердження самі по собі свідчать про відсутність угоди між працівником та роботодавцем з цього питання, оскільки визначення дати звільнення трактувалося роботодавцем самостійно на власний розсуд, що суперечить істотним умовам, визначеним ст. 36 КЗпП України щодо звільнення за угодою сторін.

Не знайшли свого підтвердження належними доказами аргументи апелянта 1 про доведеність факту подання саме позивачем чи її представником заяви про звільнення через скриньку інформаційних запитів та звернень громадян. Натомість судами отримано пояснення позивача про написання такої заяви ще у вересні 2016 року, в якості умови при прийнятті її на посаду заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області. Також відповідно до табелю обліку робочого часу за жовтень 2017, наявного в матеріалах справи, 23.10.2017 позивач перебувала на робочому місці.

Крім того, в судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка було допитано ОСОБА_5, яка працює на посаді начальника управління персоналом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області пояснила, що їй нічого не було відомо про можливі наміри ОСОБА_1 звільнитися за угодою сторін та з інших підстав.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на положення ч. 2 ст. 77 КАС України та п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», саме суб’єкт призначення, який є роботодавцем, повинен довести, що звільнення працівника відбулося без порушення законодавства про працю.

У постанові від 26.10.2016 у справі № 6-1269цс16 Верховний Суд України висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за угодою сторін, суди повинні з’ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою та чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення.

З наявних матеріалів справи та пояснень представників відповідачів неможливо встановити дату та спосіб досягнення між позивачем та суб’єктом призначення взаємної домовленості про звільнення в певний строк.

В свою чергу, позивач заперечила наявність такої домовленості щодо її звільнення з займаної посади з 03.11.2017 за угодою сторін.

Беручи до уваги викладене вище, колегія суддів вважає підставним висновок суду першої інстанції про обґрунтованість доводів позивача про те, що між ОСОБА_1 та Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру, як суб’єктом призначення, не було досягнуто взаємної домовленості щодо звільнення її на підставі п.3 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін, зокрема, не узгоджено дати такого звільнення. Вказане, в свою чергу, позбавляло права Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру на звільнення позивача в порядку п. 3 ч. 1 ст.83 Закону України «Про державну службу» та п. 1 ст.36 Кодексу законів про працю України.

Відтак, обґрунтованим вважає колегія суддів висновок, що зазначена вище заява ОСОБА_1 не може вважатися такою, що відображає дійсне волевиявлення позивача розірвати трудовий договір на підставі п. 1 ст.36 КЗпП України та погоджується з доводами позивача щодо відсутності його волевиявлення з цього приводу, у зв’язку з чим вимога щодо скасування наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.11.2017 № 815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.» є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи ту обставину, що суд визнав протиправним та скасував наказ Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.11.2017 №815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.», визнанню протиправним та скасуванню підлягає також наказ Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 03.11.2017 №433-к «Про оголошення наказу Держгеокадастру від 03.11.2017 № 815-то «Про звільнення ОСОБА_1М.», як такий, що прийнятий на виконання попереднього наказу.

Разом з тим, правильно вирішивши спір у вищевказаній частині, судом першої інстанції допущено помилкове застосування норм процесуального права в частині визначення дати поновлення позивача на посаді.

Так, у відповідності до п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб’єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов’язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Також, відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Згідно з п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. № 58 днем звільнення вважається останній день роботи.

Позивач згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області № 433-к від 03.11.2017 звільнена з 03.11.2017, отже, 03.11.2017 є останнім робочим днем ОСОБА_1, відтак така підлягає поновленню з 04.11.207.

Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то такий розраховано правильно, за час вимушеного прогулу саме з 04.11.2017 по 04.12.2017.

У додаткових поясненнях до апеляційної скарги ГУ Держгеокадастру у Волинській області вказує про наявність двох листків непрацездатності, відповідно до яких позивач перебувала на лікарняному з 06.11.2017 по 23.11.2017 та з 24.11.2017 по 08.12.2017, що є додатковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки при здійсненні середньоденного розрахунку заробітної плати позивача не враховано факту її тимчасової непрацездатності колегія суддів зазначає наступне.

Проте такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки при розрахунку застосовано показники заробітної плати ОСОБА_1 за вересень і жовтень 2017 року.

Необґрунтованою вважає колегія суддів і вимогу відповідача 2 у додаткових поясненнях до апеляційної скарги про стягнення з ОСОБА_1 на користь Головного управління Держгеокадастру у Волинській області коштів у розмірі 21581,07 грн, сплачених на виконання рішення суду.

Аналізуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та вирішив спір по суті, однак з помилковим застосуванням норм процесуального права, що є безумовною підставою для зміни постанови суду першої інстанції.

Згідно з абз.2 ч.2 ст. 317 КАС України порушення норм процесуального права є підставою для скасування або зміни рішення.

Відповідно до ч.4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Керуючись ст. ст. 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційні скарги Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру задовольнити частково.

Змінити пункт четвертий резолютивної частини постанови Волинського окружного адміністративного суду від 05.12.2017 в справі №803/1560/17, виклавши його в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області з 04 листопада 2017 року».

В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_6 судді ОСОБА_7 ОСОБА_8 Повне судове рішення складено 13.07.2018 року