Постанова № 75281288, 12.07.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 753/19164/17 № апеляційного провадження:22-ц/796/3885/2018 Головуючий у суді першої інстанції: Леонтюк Л.К. Доповідач у суді апеляційної інстанції:Семенюк Т.А.

12 липня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Прокопчук Н.О., Стрижеуса А.М.,

при секретарі - Сербін Т.І.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 24 липня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № SKCASHSTG.145473/001, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення , строковості, платності грошові кошти в сумі 39 150 грн., зі строком повернення до 23 липня 2016 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% від суми кредиту щомісячно.

Зазначив, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, у зв'язку з чим 20 вересня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 240 515 54 грн., яка складається з основної суми заборгованості у розмірі 35 885 57 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 19 984 грн., заборгованості за комісіями у розмірі 41 107, 50 грн. та пені у розмірі 143 538, 47 грн.

У зв'язку із викладеним просив суд стягнути зазначену суму з відповідача на користь Банку.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 9 січня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк Розвитку» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 152 846, 64 грн., яка складається з основної заборгованості у розмірі 35 884, 57 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 19 984 грн., заборгованості за комісіями у розмірі 41 107,50 грн. та пені у розмірі 55 869,57 грн.

Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати в частині зменшення стягуваної суми на суму розміру пені , а саме на 55 869,57 грн. із залишенням позову без розгляду у відповідній частині, з підстав передбачених ст. 257 ЦПК України посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, ч. 4 ст. 147 та п.3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Сторони в судове засідання не з'явилися, колегія суддів, розглянувши клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі у зв'язку з довготривалим відрядженням відповідачки, не знайшла підстав для задоволення даного клопотання, оскільки стороною не надано документів про перебування її у довгостроковому відрядженні, як то: наказу про відрядження, договору з ГО «Поліцейська спілка» по надання юридичних послуг тощо.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Як вбачається з матеріалів справи 24 липня 2013 року між ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № SKCASHSTG.145473/001, відповідно до умов якого Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення , строковості, платності грошові кошти в сумі 39 150 грн., зі строком повернення до 23 липня 2016 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% від суми кредиту щомісячно.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань у відповідача виникла заборгованість перед Банком.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем та перевіреного судом, станом на 20 вересня 2016 року заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором становить 35 885, 57 грн., 19 984 грн. - сума відсотків за користування кредитними коштами та 41 107, 50 грн. - сума комісії.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем ) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 6.1 кредитного договору встановлено, що за порушення строків погашення заборгованості за користування кредитом банк нараховує позичальнику відсотки в розмірі 36 % річних від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.

За ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. А відповідно до ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. А згідно з ч. 3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6. 3 кредитного договору встановлено, що за порушення строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісії банк нараховує позичальнику пеню в розмірі 0, 5 % від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконала свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку із чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Банку.

Проте з таким висновком суду першої інстанції повною мірою погодитися не можна з огляд на наступне.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи,договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, Банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу,

Відтак, колегія суддів вважає недоведеними вимоги позивача про стягнення комісійної винагороди у розмірі 41107 грн. 50 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають скасуванню.

Проте колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто суму пені у розмірі 55 869,57 грн., тоді як вона повинна бути зменшена до сумі основної заборгованості - 35 885 57 грн., оскільки з рішення суду вбачається, що до даних правовідносин судом вже застосовано положення ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшено суму пені до 55 869, 57 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь Банку суму заборгованості за кредитним договором та розміром пені, рішення суду в частині стягнення комісії підлягає скасуванню, у зв'язку із чим підлягає зменшенню і розмір загальної заборгованості відповідачки з 152 846, 64 грн. до 111739,14 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 9 січня 2018 року в частині стягнення комісії скасувати, в частині визначення розміру заборгованості змінити та викласти резолютивну частину судового рішення в наступній редакції.

Позов Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк Розвитку» заборгованість за кредитним договором у розмірі 111739,14 грн., яка складається з основної заборгованості у розмірі 35 884, 57 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 19 984 грн., та пені у розмірі 55 869,57 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає чинності з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді