Постанова № 75281104, 11.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 193/2000/16-ц 22-ц/774/896/К/18А

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року м. Кривий Ріг

Справа № 193/2000/16-ц

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання – Кислиця І.В.

сторони:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»,

відповідач - ОСОБА_1,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року, яке ухвалено суддею Кащук Д.А. в селищі Софіївка Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 19 грудня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 02.07.2009 року між банком та відповідачем був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 400,00 грн. на кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві. Внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, станом на 06.11.2016 року, утворилась заборгованість у розмірі 21 657,65 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 рокупозовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором в розмірі 17702 гривні 65 копійок за кредитним договором б/н від 02.07.2009 року, яка складається з наступного: 230,42 грн. – заборгованість за кредитом; 16202,82 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 250,00 грн. – штраф (фіксована частина); 1019,41 грн. – штраф (процентна складова).

В решті суми позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» судовий збір в сумі 1307 гривень 84 копійки.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про стягнення з неї 230,42 грн. боргу за кредитом та 305,87 грн. заборгованості за відсотками, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та неповне з’ясування обставин справи. Зокрема, відповідач вважає, що строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення штрафів сплив через рік після того, як вона прострочила виконання зобов’язань, а тому суд мав би відмовити у задоволені цих позовних вимог з урахуванням того, що відповідачем було заявлено клопотання про застосування позовної давності. Також, відповідач вважає, що позивач не надав належного та обґрунтованого розрахунку заборгованості за відсотками, а суд не провів перевірку наданого позивачем розрахунку та не взяв до уваги, що надані банком відомості містять протиріччя та заявлені після спливу позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за пенею та комісією в апеляційному порядку не оскаржується, а тому колегією суддів не перевіряється законність та обґрунтованість рішення суду в цій частині, оскільки, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.

Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_2.

Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_1, яка підтримала доводи апеляційної скарги та наполягала на її задоволенні, представника позивача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - ОСОБА_3, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України, в редакції від 18.03.2004 року, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ст. 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст.ст.526,527,530 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Судом встановлено та сторонами не оспорюється, що 02 липня 2009 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 400,00 грн. на кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Кредитний договір складають заява, підписана відповідачем, Умови і Правила надання банківських послуг, Пам’ятка клієнта та ОСОБА_4.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором, станом на 06.11.2016 року відповідач має заборгованість перед позивачем у розмірі 21657,65 грн., яка складається із наступного: 230,42 грн. – заборгованість за кредитом; 16202,82 грн.– заборгованість по процентам за користування кредитом; 3955,00 грн.- заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. – штраф (фіксована частина), 1019,41 грн. – штраф (процентна частина) (а.с.4-5).

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не виконувала умови договору в повному обсязі і суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про стягнення на користь позивача з відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитом у сумі 230,42 грн., розмір якої останньою не оскаржувався.

При цьому, колегією суддів перевірено висновки суду першої інстанції в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та з’ясовано, що він визначений у відповідності із умовами кредитного договору б/н від 02 липня 2009 року, який підписано сторонами та чинність якого не оскаржується.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 щодо її незгоди з висновками суду першої інстанції в частині визначеного розміру заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами, колегія суддів встановила наступне.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с.4-5) вбачається, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з 01.09.2014 року підвищив розмір процентної ставки до 34,80%, а 01.04.2015 року підвищив вказаний розмір ще раз, до 43,20% річних.

Відповідно до ч.1, 3, 4 ст.1056-1 ЦК України (в редакції, яка була дійсна на момент укладення договору) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

У разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.

В правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі за №6-1374цс17, суд вищої інстанції дійшов висновку про те, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В матеріалах справи відсутні докази того, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», в визначений ст.1056-1 ЦК України спосіб, належним чином, письмово повідомило позичальника про зміну процентної ставки, а також доказів отримання відповідачем вказаного листа, про зміну умов договору, під розписку в матеріалах справи немає.

Суд не приймає до уваги посилання ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на Умови та Правила надання банківських послуг, згідно яких, боржник зобов’язаний самостійно отримувати виписки про стан картрахунків, у тому числі відслідковувати розмір процентної ставки, оскільки вказані умови договору, щодо повідомлення протирічать визначеному Законом порядку та є нікчемними.

Згідно із ст. ст.525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений законом строк.

Враховуючи, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» підвищило процентну ставку за користування кредитом без належного повідомлення про це відповідача, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню лише в межах попередньої відсоткової ставки, яка узгоджена сторонами під час укладення кредитного договору.

Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Отже, суд зобов’язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку – розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв’язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково – зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року.

За таких обставин судом було проведено перерахунок заборгованості за користування кредитом з застосуванням попередньої відсоткової ставки (36% річних) та визначено, що заборгованість за відсотками у період з 04.07.2009 року по 06.11.2016 року становить 608,03 грн. (а.с. 196).

Виходячи з того, що нараховані ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»відсотки за користування кредитними коштами, отриманими за договором, не відповідають умовам укладеного міх сторонами договору, колегія суддів дійшла висновку, що на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК»підлягають до стягнення із ОСОБА_1 відсотки за користування кредитними коштами за кредитним договором № б/н від 02.07.2009 року в сумі 608,03 грн.

Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, а саме п. 2.1.1.7.6 передбачено, що при порушенні клієнтом строків платежів по будь якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний уплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків та комісій.

Оскільки, сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 02.07.2009 року станом на 06.11.2016 року становить 838,45 грн. (заборгованість по кредиту у розмірі 230,42 грн. + заборгованість за відсотками у розмірі 608,03 грн.), то процентна складова штрафу у розмірі 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків, становить 41,92 грн. і саме в цьому розмірі штраф підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а не у розмірі 1 019,41 грн., як помилково вважав суд першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду – зміні в частині визначеного судом розміру відсотків та процентної складової штрафу, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, у зв’язку з чим змінює рішення суду й у частині загального розміру заборгованості, який стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», зменшуючи його до 1 130,37 грн.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права та зміні чи скасуванню не підлягає.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено позовну давність до вимог про стягнення штрафів є необґрунтованими.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014р. у справі № 6-14 цс 14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Відповідно до п. 3.1.1 Умов і Правил користування платіжною карткою строк дії картки вказується на лицевій стороні картки (місяць і рік). Картка дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Пунктом 3.1.3 Умов і Правил користування платіжною встановлено, що після закінчення строку дії відповідна картка продовжується ОСОБА_4 на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії картки) не надійшла письмова заява держателя картки щодо закриття карткового рахунку, а також за умови наявності грошових коштів на картковому рахунку для оплати послуг з виконання операцій по картковому рахунку, та при дотриманні інших умов продовження, передбачених договором.

Зі змісту п. 5.4 Умов і Правил користування платіжною вбачається, що строк погашення кредиту у повному обсязі здійснюється не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці у полі «місяць».

Відповідно до змісту позову відповідач отримала кредит з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, яким згідно відомостей наданих представником позивача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є березень 2014 року (а.с. 78-зворот).

Оскільки умовами договору передбачено строк погашення кредиту у повному обсязі і таким строком є останній день місяця, вказаного на картці, а саме – березень 2014 року, тобто з 01 квітня 2014 року розпочався перебіг позовної давності, який закінчується 01 квітня 2017 року. Позивач звернувся до суду із відповідним позовом про захист свого порушеного права лише 22 листопада 2016 року, тобто в межах позовної давності, а тому має право на стягнення штрафних санкцій за порушення позичальником умов кредитного договору.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Керуючись ст. ст.. 367, 369, 374, п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1– задовольнити частково.

Рішення Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 рокузмінити.

Зменшити розмір заборгованості по процентам за користування кредитом, які стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», з 16 202,82 грн. до 608 (шістсот восьми) гривень 03 (трьох) копійок.

Зменшити розмір процентної складової штрафу, який стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», з 1019,41 грн. до 41 (сорока однієї) гривні 92 (дев’яносто двох) копійок.

Зменшити загальний розмір заборгованості за кредитним договором б/н від 02.07.2009 року, яка стягнута з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», з 17702,60 грн. до 1 130 (однієї тисячі сто тридцяти) гривень 37 (тридцяти семи) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 13 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: