Постанова № 75280961, 10.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/17770/17 Головуючий у 1 інстанції: Васильченко І.П.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Баглай О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2018 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Набоки Олени Володимирівни, третя особа - ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

- визнати протиправними та скасувати реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно індексний номер: 38683579 від 12.12.2017, приватним нотаріусом Набока Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, яке було сформоване на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:2189, виданий 12.12.2017 приватним нотаріусом Набока Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, укладений між громадянкою ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «РАЙТ ПАРТНЕР», код ЄДРПОУ: 39201162.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2018 закрито провадження по справі № 826/17770/17 за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Набоки Олени Володимирівни, третя особа: ОСОБА_4 про визнання протиправним та скасування рішення.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що даний позов не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір про реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно випливає із договірних відносин, а тому має вирішуватися судом за правилами ЦПК.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства, оскільки фактично обмежив право позивача на захист своїх прав у судовому порядку, що є підставою для її скасування.

Колегія суддів не погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У той же час, згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Змістом ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. &l ;…&?н; фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Колегія суддів звертає увагу, що вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до ч. 1 та абз. 2 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Звертаючись до суду з позовом про визнання протиправною та скасування реєстраційної дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно індексний номер: 38683579 від 12.12.2017, позивач послалась на ту обставину, що такі рішення відповідача є незаконними, порушують її права та інтереси.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, предметом даного адміністративного позову є реєстраційні дії у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно індексний номер: 38683579 від 12.12.2017, приватним нотаріусом Набока Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, яке було сформоване на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:2189, виданий 12.12.2017 приватним нотаріусом Набока Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, укладений між громадянкою ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «РАЙТ ПАРТНЕР», код ЄДРПОУ: 39201162.

Так, у позовній заяві позивач вказує на порушення відповідачем вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015.

Зокрема, як на підставу для задоволення позовних вимог, позивач посилається на те, що при вчиненні реєстраційної дії приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Набокою Оленою Володимирівною не були перевірені подані ТОВ «Центр Аграрних Систем» документи, подання яких в неповному обсязі є підставою для відмови в реєстрації права власності на нерухоме майно, крім того зазначено, що була порушена процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Колегія суддів звертає увагу на те, що право власності на нежилі приміщення (групи приміщень № 60, загальною площею106, 8 кв.м.) щодо яких здійснені спірні реєстраційні дії, у даній справі сторонами не оскаржується.

Так, звернення позивача до суду направлене на встановлення відповідності вимогам чинного законодавства України реєстраційних дій при здійсненні у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно індексний номер: 38683579 від 12.12.2017, приватним нотаріусом Набока Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, яке було сформоване на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер:2189, виданий 12.12.2017 приватним нотаріусом Набока Олена Володимирівна, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ, укладений між громадянкою ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «РАЙТ ПАРТНЕР», код ЄДРПОУ: 39201162.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не здійснювалось жодних нотаріальних дій з позивачем, а було здійснено тільки реєстраційні дії щодо реєстрації прав та їх обтяжень.

Отже, даний спір по своїй суті є публічно-правовим та підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Щодо посилання апелянта на позицію Верховного суду України, що викладена у постанові від 14.06.2016 у справі № 826/4858/15 (21-41а16) за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України Молдованової Галини Миколаївни, державного реєстратора реєстраційної служби Головного управління юстиції в місті Києві Сипчу Крістіни Миколаївни, Державної реєстраційної служби України, Головного управління юстиції в м. Києві, за участю третіх осіб - ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Сол-Істейт», про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, відповідно до якої спір між сторонами випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає.

Як вже зазначалось вище, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, спір набуває ознак публічно-правового за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, які виконують владні управлінські функції.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

У постанові від 14.06.2016 Верховний Суд України дійшов висновку, що спір у справі не є публічно-правовим, так як спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди.

Однак, у межах спірних правовідносин питання виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди (договору іпотеки) не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду.

Як свідчить зміст позовної заяви, позивач оскаржує дії (рішення) приватного нотаріуса про реєстрацію прав та їх обтяжень з мотивів відсутності правових підстав для реєстрації права обтяження на підставі договору іпотеки.

Доводи позивача ґрунтуються на протиправності дій відповідача щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно з посиланням, зокрема, на порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Таким чином, у даній справі дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії щодо державної реєстрації права власності, прийняті/вчинені відповідачем як суб'єктом владних повноважень.

Наявність у справі серед інших доказів договору іпотеки, не свідчить про пов'язаність спірних правовідносин із невиконанням умов цивільно-правової угоди, оскільки такий договір відповідно до норм статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», може розглядатись як підстава для державної реєстрації прав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України справа № 816/1774/15 від 25.04.2017.

Так, в зазначеній постанові Верховний Суд України зазначив, що виконання чи невиконання умов цивільно-правової угоди не є безпосередньою підставою для звернення до адміністративного суду, тоді як позовні вимоги ґрунтуються на протиправності дій держреєстратора як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у зв'язку з недотриманням ним вимог Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто, у цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії держреєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Враховуючи викладене, оскільки даний спір виник у зв'язку зі здійсненням відповідачем, як державним реєстратором функцій, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», колегія суддів приходить до висновку, то він є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт надав до суду належні докази, які підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.

В свою чергу, відповідно до п. 4 ч. ст. 320 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 312, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2018 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 12.07.2018.