Постанова № 75280887, 12.07.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/3880/17 22-ц/774/1497/К/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/3880/2017

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

сторони:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо -збагачувальний комбінат",

розглянув у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 травня 2018 року, яке ухвалено суддею Пустовітом О.Г. о 14 годині 53 хвилини у місті Кривому Розі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ОСОБА_3 «ЦГЗК») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначив, що він тривалий період працював на ОСОБА_3 «ЦГЗК» та звільнений за власним бажанням у зв’язку з виходом на пенсію. При звільненні з ним не був проведений розрахунок, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з позовом.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 квітня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 6193,80 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 23436 грн. за період з 09.07.2013 року по 09.01.2014 року.

Посилаючись на те, що, на момент звернення до суду з даним позовом, вихідну допомогу в розмірі 6193,80 грн. йому не виплачено, просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 13 950,00 грн. за період з 11.04.2017 року по 30.06.2017 року.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути середній заробіток у розмірі 12 555,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 травня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2017 року по 30 червня 2017 року в розмірі 12 555,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів.

Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 «ЦГЗК», посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що у 2016 році державним виконавцем, у порядку виконання кількох різних виконавчих проваджень, з розрахункового рахунку ОСОБА_3 «ЦГЗК» було стягнуто грошові кошти у розмірі 1 722 320,28 грн., які він міг би розподілити та перерахувати безпосередньо позивачеві, у зв’язку з чим ОСОБА_3 «ЦГЗК» не вбачає своєї вини у затримці розрахунку виплати позивачеві всіх належних йому при звільненні сум. Крім того, вважає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки порядок виконання рішення суду має забезпечуватися в рамках Закону України «Про виконавче провадження», а не згідно норм КЗпП України.

Також, зазначає, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні є єдиноразовою виплатою, тобто санкцією, та в даному випадку позивач фактично ставить питання про стягнення сум за невиконане рішення суду. До того ж, на думку представника відповідача, суд безпідставно послався на постанову Верховного Суду України від 29.01.2014 року та ст. 360-1 ЦПК України, яка на час розгляду справи була нечинною.

Крім того, відповідач вважає, що суд неправомірно в резолютивній частині рішення, окрім визначеної судом суми середнього заробітку, не вказав про виплату цієї суми з обов’язковим утриманням з неї податків та інших обов’язкових платежів, передбачених законодавством.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 червня 2018 року відкрито апеляційне провадження по даній цивільній справи та визначено, що, відповідно до Указу Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року, пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України, справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 у період з 20.02.1984 року по 08.07.2013 року перебував у трудових відносинах з ОСОБА_3 «ЦГЗК» та працював електрослюсарем та підземним гірничоробітником шахти «Орджонікідзе» (а.с.6-10).

Згідно наказу №272 від 08 липня 2013 року ОСОБА_1 звільнений у зв’язку із виходом на пенсію ( а.с.10).

Згідно розрахункового листа від 08.07.2013 року ОСОБА_1 при звільненні виплачена допомога при виході на пенсію у розмірі 3096,90 грн. (а.с.11).

Відповідно до довідки ОСОБА_3 «ЦГЗК» за № 267 від 16.02.2017 року, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за два останні місяці перед звільненням травень- червень 2013 року склала: 3096,90 грн., середньогодинна заробітна плата за останні два місяці перед звільненням склала 23,25 грн. (а.с.37).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 квітня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 6193,80 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 23436 грн. за період з 09.07.2013 року по 09.01.2014 року.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що наявні правові підстави для застосування ст.ст. 116, 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2017 року по 30 червня 2017 року в розмірі 12 555,00 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 квітня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 червня 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 6193,80 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 23436 грн. за період з 09.07.2013 року по 09.01.2014 року.

Рішення суду в частині стягнення 6193,80грн. вихідної допомоги станом на 30 червня 2017 року відповідачем не виконане.

Доводи апеляційної скарги про те, що вина відповідача у невиплаті позивачу всіх належних йому при звільненні сум відсутня, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, адже ОСОБА_3 «ЦГЗК» не надало суду жодного доказу щодо виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 6193,80 грн.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі – наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно взяв до уваги те, що рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 квітня 2017 рокустосувалось періоду затримки розрахунку при звільненні з 09.07.2013 року по 09.01.2014 року.

При цьому, саме по собі ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, при його невиконанні, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі ст. 117 КЗпП України. Таке роз’яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Так, Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов’язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день фактичної виплати всіх належних йому до сплати сум, а, оскільки на момент звернення до суду з даним позовом ці суми йому виплачено не було, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2017 року по 30 червня 2017 року, тобто в межах заявлених позовних вимог, що відповідає нормам ч.ч. 1,3 ст. 13 ЦПК України.

Відповідно до абз. 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі – Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, якою пов’язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється з виплат за попередні два місяці. Час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

Згідно п. 5 Порядку нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Середньоденний заробіток ОСОБА_1 становить 167,40 грн., що встановлено рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 квітня 2017 року тане оспорюється сторонами, а тому згідно ч.ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України вважається таким, що не потребує додаткового доведення.

Колегія суддів перевірила розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 квітня 2017 року по 30 червня 2017 року та дійшла висновку, про те, що судом першої інстанції вірно визначено його у розмірі 12 555,00 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного посилання судом першої інстанції на правові норми, які на час розгляду справи втратили чинність, є прийнятними, однак таке порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення спору та не є обов’язковою підставою для скасування рішення суду (ч.ч. 2,3 ст. 376 ЦПК України), а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасуванні рішення суду з цих підстав.

Доводи апеляційної скарги відповідача про справляння податків і зборів при стягненні середнього заробітку на увагу не заслуговують.

Так, нормами п.171.1 ст.171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст. 7 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є суб’єктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Відповідно до роз’яснень, даних в абз. п'ятому п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 11 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 12 липня 2018 року.

Головуючий:

Судді: