Рішення № 75280594, 05.07.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.07.2018Справа № 910/4490/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючий суддя Бондаренко Г. П.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/4490/18

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Булава Транс" (45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, б-р Шевченка, 3, кв. 24; 03028, м. Київ, вул. Стратегічне шосе, 16, офіс 209)

до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д)

про стягнення грошових коштів

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Булава Транс" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "ПРИВАТБАНК" (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав на те, що у зв'язку з тривалим невиконанням відповідачем рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/2474/15 від 12.08.2018 в період з 18.04.2014 до 30.01.2018 позивач був позбавлений можливості користуватися та вільно розпоряджатися своїми коштами, а тому просить стягнути з відповідача 68 582, 07 грн, з яких 4 922, 39 грн пені, 10 963, 35 грн 3 % річних та 49 696, 33 грн інфляційних втрат. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані зі сплатою судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Булава Транс" без руху, встановлено позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали шляхом подання заяви з попереднім орієнтовним розрахунком судових витрат по справі, які позивач поніс та з яких сум складаються вказані витрати; подання до суду письмової заяви з доданням до неї доказів відповідно до ст. 91 ГПК України.

02.05.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява з додатками на виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 17.04.2018, якою останній усунув недоліки, зазначені у даній ухвалі.

Врахувавши, що позивачем були усунені недоліки допущені при складанні позовної заяви, Суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/4490/18, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін.

У строк визначений судом, а саме 23.05.2018, від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі. Поданий відповідачем відзив на позов мотивований неправомірністю заявлених позовних вимог. На думку відповідача, (1) до застосування в даному випадку підлягає лише норма ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, (2) положення ст. 266, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до господарських санкцій не застосовуються, (3) зобов'язання з повернення безпідставно списаних коштів на рахунок позивача не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, (4) спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення і до них не можуть застосовуватися норми ст. 625 Цивільного кодексу України.

04.06.2018 від позивача через відділ канцелярії Суду надійшла відповідь на відзив на позов, в якій позивач не погодився з доводами викладеними у відзиві на позов. На думку позивача, спеціальні правила відповідальності при здійсненні переказу не виключають застосування ст. 625 Цивільного кодексу України. Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог стягувача (кредитора), якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє стягувача (кредитора) права на отримання передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України сум.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Булава Транс", як клієнтом та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", як банком укладено договір №V020XQ банківського рахунку від 27.02.2008 (далі - договір), відповідно до умов якого клієнт відкриває поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) рахунки зі спеціальним режимом використання) та здійснює його (їх) розрахункове та касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України (далі НБУ) та умов цього договору (п. 1.1 договору).

15.08.2014 та 18.08.2014 з поточного рахунку позивача № 26000054300727, що відкрито на виконання договору, відповідач зробив на користь іншого клієнта перерахування, всього на загальну суму 161 471,27 грн, розпоряджень на перерахування якої позивач не надавав. У зв'язку з тим, що кошти вибули з володіння позивача поза його волею, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2015 позов було задоволено частково та стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ТОВ "Булава Транс" 161 471,27 грн, пеню в розмірі 5 126, 27 грн за період прострочення з 15.08.2014 по 30.06.2015 та суму судового збору в розмірі 3 331, 95 грн. Вказане рішення набрало законної сили 28.08.2015.

Господарським судом Дніпропетровської області на виконання вказаного рішення 26.09.2016 було видано відповідний наказ № 904/2474/15, який був пред'явлений позивачем до примусового виконання (виконавче провадження № 52944270).

Виконавче провадження № 52944270 було закінчено у зв'язку з його фактичним виконанням, оскільки за платіжним дорученням Соборного відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на виконання рішення суду на рахунок позивача було зараховано кошти: 13.11.2017 в розмірі 124 048,53 грн; 30.01.2018 в розмірі 45 880,96 грн.

Позивач стверджує що, у зв'язку із неправомірними діями відповідача (здійснення переказу, невиконання рішення суду), він був позбавлений можливості користуватися та вільно розпоряджатися своїми коштами більше ніж три роки, з 18.08.2014 по 30.01.2018.

Пунктом 5.3. договору банківського рахунку сторони встановили, що у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунку, банк зобов'язується переказати (повернути) клієнту списану суму коштів і сплатити Клієнту пеню у розмірі 0,01% від суми переказу за кожен день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу.

На підставі наведеного пункту договору та враховуючи фактичну дату повернення безпідставно списаних коштів, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 0, 01 % від суми переказу за загальний період прострочення з 20.03.2017 по 30.01.2018 в сумі 4 922, 39 грн (161 471, 27 /0,01% *287 днів (з по 30.01.2017 13.11.2017) = 4 634, 23 грн; 37 422,74 (161 471, 27 - 124 048, 53)/0,01% *77 днів (з 14.11.2017 по 30.01.2018) = 288, 16 грн).

Також на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України позивач за прострочення повернення йому відповідачем грошових коштів в розмірі 161471, 27 грн нарахував 10 963, 35 грн 3 % річних та 65 582, 07 грн інфляційних втрат за період прострочення з 28.08.2015 по 30.01.2018.

Предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 922, 39 грн пені в розмірі 0, 01 % від суми переказу у відповідності до п. 5.3. договору за загальний період прострочення з 20.03.2017 по 30.01.2018, 10 963, 35 грн 3 % річних та 65 582, 07 грн інфляційних втрат за період прострочення з 28.08.2015 по 30.01.2018.

Укладений між сторонами договір №V020XQ банківського рахунку від 27.02.2008 є договором банківського рахунку, а відтак у відповідній частині між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 72 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ЦК України), ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження (ст. 1071 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1073 Цивільного кодексу України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» внормовано, що банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов'язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів (п. 32.1.). У разі помилкового переказу з рахунка неналежного платника, що стався з вини банку, цей банк зобов'язаний переказати відповідну за рахунок власних коштів суму переказу на рахунок неналежного платника, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу на рахунок неналежного платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором (п. 32.3.2).

Як встановлено судом, пунктом 5.3. договору сторони визначити іншу відповідальність, ніж передбачена п. 32.3.2. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». За умовами договору у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунку банк зобов'язується переказати (повернути) клієнту списану суму коштів і сплатити Клієнту пеню у розмірі 0,01% від суми переказу за кожен день, починаючи від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України внормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

В п. 5.3. договору сторони чітко визначили що пеня нараховується від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу, відповідно договором передбачено більшу тривалість періоду нарахування пені, ніж встановлено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Відтак положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України до правовідносин сторін не застосовуються.

Період від дня помилкового переказу до дня повернення суми переказу складається з 15.08.2014 по 30.01.2018. За рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.08.2015 з відповідача стягнуто на користь позивача пеню згідно з п. 5.3. договору в розмірі 5 126, 27 грн за період прострочення з 15.08.2014 по 30.06.2015.

Оскільки до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України), позивач з посиланням на положення ст. 258 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 20.03.2017 по 30.01.2018. Таким чином, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені за період прострочення менший, ніж фактичний період прострочення, що не заборонено чинним законодавством.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 4 922, 39 грн у відповідності до п. 5.3. договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання його зобов'язання по поверненню безпідставно списаних коштів з банківського рахунку позивача. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 5.3. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.

Суд відхиляє доводи відповідача, стосовного того, що до застосування в даному випадку підлягає лише норма ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з підстав викладених вище, зокрема вказана норма до правовідносин сторін, з огляду на визначення ними в договорі інших умов, не застосовується.

Щодо посилань відповідача, що положення ст. 266 та ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду в межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовуються.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Статтею 258 Цивільного кодексу визначено, що до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність строком в один рік. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За змістом ст. 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (ч. 3 ст. 267 ЦК України).

У даній справі відповідачем не було заявлено ніяких клопотань про застосування позовної давності, відтак відповідні положення цивільного законодавства щодо позовної давності не застосовуються до правовідносин сторін.

Згідно зі ст. 229 Господарського кодексу України та ст. 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що згадану статтю 625 Цивільного кодексу України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм ст. 625 Цивільного кодексу України, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/21962/15-ц від 16.05.2018 (п. 43-45).

Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог стягувача (кредитора), якщо таке рішення не виконане в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє стягувача (кредитора) права на отримання передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України сум. Відповідні роз'яснення надані господарським судам в п. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

В період з 28.08.2015 по 30.01.2018 судове рішення про стягнення з відповідача коштів фактично (в повному обсязі) виконане не було, відповідно позивач вправі вимагати стягнення з відповідача сум інфляційних нарахувань та процентів річних за період не охоплений рішенням суду, аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача індексу інфляції нарахованого на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України) і не охоплюють період за який питання про їх нарахування було вирішено, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання (рішення суду), позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу (161 471, 27 грн, та з урахуванням частково оплати 37 422, 74 грн) підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Доводи позивача що зобов'язання з повернення безпідставно списаних коштів на рахунок позивача не є грошовим зобов'язанням в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України, відхиляються судом оскільки відповідні доводи суперечать положенням ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України та правовим висновкам, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 686/21962/15-ц від 16.05.2018 (п. 43-45).

З тих же підстав Суд відхиляє доводи відповідача, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з виконанням судового рішення і до них не можуть застосовуватися норми ст. 625 Цивільного кодексу України.

Попереднє, до подання позову до господарського суду, звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних не передбачено законом і тому не є обов'язковим. Отже, неподання позивачем (кредитором) доказів такого звернення не тягне за собою відмови в задоволенні відповідних позовних вимог.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги або свідчили про відсутність у відповідача обов'язку сплати заборгованості у заявленому позивачем розмірі.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені в судовому засіданні, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 4 922, 39 грн пені в розмірі 0, 01 % від суми переказу у відповідності до п. 5.3. договору за загальний період прострочення з 20.03.2017 по 30.01.2018, 10 963, 35 грн 3 % річних та 65 582, 07 грн інфляційних втрат за період прострочення з 28.08.2015 по 30.01.2018.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Булава Транс" до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" про стягнення грошових коштів задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Булава Транс" (45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, б-р Шевченка, 3, кв. 24; 03028, м. Київ, вул. Стратегічне шосе, 16, офіс 209; ідентифікаційний код 35671867) 4 922 (чотири тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн 39 коп. пені, 10 963 (десять тисяч дев'ятсот шістдесят три) грн 35 коп. 3 % річних, 49 696 (сорок дев'ять тисяч шістсот дев'яносто шість) грн 33 коп. інфляційних втрат та 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 10.07.2018.

Суддя Г.П. Бондаренко