Постанова № 75280442, 10.07.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15469/16 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Федотова І.В.,

суддів: Літвіної Н.М. та Сорочка Є.О.,

за участю секретаря Часник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві та Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 (далі - позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - ГУ МВС України в м. Києві, відповідач - 1) №26 о/с від 16 вересня 2016 року про звільнення капітана міліції ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебував у розпорядженні ГУ МВС України в м. Києві;

- поновити ОСОБА_3 на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, а в разі її зайняття (або відсутності посади) на іншій атестованій посаді.

Обґрунтовуючи позов позивач посилався на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року його поновлено на попередній роботі з 26 серпня 2015 року. Тому вважав наступне звільнення через скорочення штатів з 16 вересня 2016 року протиправним, таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, і порушує конституційні права на працю.

Рішенням Окружного адміністративного суду від 23 березня 20178 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач -1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи неправильно застосував норми матеріального права. Вказував про відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, оскільки ОСОБА_3 не подавав рапорт про його намір проходження служби в Національній поліції України.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч.4 ст.229, ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року у справі №826/21809/15 визнано протиправними та скасовано накази ГУ МВС України в м. Києві від 18 серпня 2015 року № 546 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району» в частині щодо накладення на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України та від 26 серпня 2015 року №731 о/с в частині звільнення ОСОБА_3 з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України. Зобов'язано ГУ МВС України в м. Києві поновити позивача на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів дорожньо-транспортних пригод відділу Державної автомобільної інспекції з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого ГУ МВС України в м. Києві, з 26 серпня 2015 року. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 24024,00 грн.

На виконання вказаного судового рішення наказом ГУ МВС України в місті Києві № 24 о/с від 15 вересня 2016 року позивача поновлено на посаді з 26 серпня 2015 року.

Надалі, наказом Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в місті Києві №26 о/с від 16 вересня 2016 року «Щодо особового складу» позивача з 6 листопада 2015 року звільнено з вказаної посади на підставі пункту 64 підпункту «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114) (через скорочення штатів) та згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580).

Не погоджуючись з таким наказом позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність звільнення позивача з роботи через скорочення штатів, оскільки ОСОБА_3 у період з 26 серпня 2015 року (до набрання чинності Закону № 580-VІІІ) до 15 вересня 2016 року фактично був звільнений з посади старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та був позбавлений можливості до 6 листопада 2015 року реалізувати своє право і висловити намір про продовження його служби в лавах Нацполіції.

З таким висновком погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України (у редакції після 15 грудня 2017 року) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 5 статті 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України i є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням № 114.

Згідно з пунктом 64 «г» Положення №114, за яким звільнено позивача, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

2 липня 2015 року прийнято Закон № 580-VIІI. В розділі ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII зазначено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім окремих його положень. Закон опубліковано 6 серпня 2015 року в газеті «Голос України», тому він набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Виходячи із зазначеного, тримісячний строк попередження про майбутнє звільнення через скорочення штатів закінчувався 6 листопада 2015 року.

На підставі пункту 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Отже, за змістом пунктів 9 і 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VIII однією з необхідних умов для служби в поліції є бажання і згода працівника міліції на проходження такої служби, а для звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів протягом трьох місяців з моменту попередження - відмова від проходження служби в поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом ГУ МВС України в м. Києві від 26 серпня 2015 року №731 о/с, до набрання чинності Закону № 580-VІІІ, позивача було звільнено з органів внутрішніх справ у запас згідно пп «є» (за порушення дисципліни) п. 64 Положення № 114.

Вказаний наказ скасовано судом, а ОСОБА_3 поновлено на займаній посаді з 26 серпня 2015 року тільки наказом ГУ МВС України в місті Києві № 24 о/с від 15 вересня 2016 року.

Тобто, з урахуванням звільнення позивача з роботи 26 серпня 2015 року останній був позбавлений можливості реалізувати своє право до 6 листопада 2015 року та подати відповідний рапорт про намір проходження подальшої служби, відповідно до п. 9 розділу ХІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 580-VІІІ.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 березня 2016 року позивачем, на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2016 року подано до Головного управління Національної поліції у місті Києві заяву про вжиття заходів щодо належного виконання ним функціональних обов'язків відповідно займаної посади.

Проте, відповідач не обґрунтувавши підстави неможливості подальшого використання позивача на службі за заявою від 28 березня 2016 року, та не перевіривши можливості реалізації його права на прийняття до служби в поліції, за умови поновлення ОСОБА_3 на раніше займаній посаді на підставі рішення суду від 16 березня 2016 року прийняв наказ від 16 вересня 2016 року про звільнення ОСОБА_3 з роботи через скорочення штатів.

Тому, з урахуванням встановлених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 64 підпункту «г» Положення № 114, оскільки трудові гарантії позивача були порушені, а ОСОБА_3 до 6 листопада 2015 року включно був позбавлений можливості звернувся з відповідним рапортом і лише після поновлення його на служби за судовим рішенням, виявив бажання продовжувати службу в нацполіції шляхом подання заяви від 28 березня 2016 року про вжиття заходів щодо належного виконання ним функціональних обов'язків відповідно займаної посади.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід врахувати положень статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, - колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на посаді старшого інспектора сектору оформлення матеріалів ДТП відділу ДАІ з обслуговування Деснянського району, підпорядкованого Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з 6 листопада 2015 року.

Доводи апеляційної скарги щодо неподання ОСОБА_3 рапорту про його намір проходження служби в Національній поліції України є безпідставними, оскільки позивач виявив бажання продовжувати службу в нацполіції шляхом подання відповідної заяви після поновлення його на попередній посаді за рішенням суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, повно дослідив докази по справі та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 229, 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329, 331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: