Рішення № 75280365, 11.07.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повне)

11 липня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/2111/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тихоненко О.М.,

за участю секретаря Якуш І.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

та представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Платінум” до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство “Виробничо-комерційна фірма “Платінум” (далі – ПП ВКФ «Платінум», позивач) звернулося до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі – ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.02.2018 № 00000591400 та № 00000601400.

Позовні вимоги мотивовані тим, що прийняті за результатами перевірки оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки у підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивача (ТОВ «Дронт» та ТОВ «Конверс Компані») останнім надавались податковому органу копії відповідних первинних документів, що містять відомості про такі операції, зокрема: видаткові накладні; товарно-транспортні накладні. Посилання відповідача на порушення контрагентом вимог податкового законодавства щодо декларування сум податкових зобов’язань є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для скаржника (позивача), оскільки ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів, як наслідок оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

11.06.2018 ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

25.06.2018 відповідачем подано відзив, в якому останній просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки в матеріалах справи щодо контрагента позивача – ТОВ «Дронт» наявний вирок Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2017, яким засновника та директора ТОВ «Дронт» визнано винною у вчиненні кримінального злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України. Щодо господарських відносин позивача з контрагентом ТОВ «Конверс Компані» зазначає, що згідно пояснень керівника, засновника даного підприємства ОСОБА_3, останній зазначив, що відношення до створення та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Конверс Компані» не має та ніколи не мав, реєстраційні документи не складав, не підписував та нікого на це не уповноважував, банківські рахунки не відкривав. В зв’язку з тим, що особи на які зареєстровано ТОВ «Дронт» та ТОВ «Конверс Компані» не мають жодного відношення до діяльності підприємств та досліджуваних в ході перевірки спірних операцій всі первинні документи, зокрема (договори, акти, рахунки, податкові накладні, тощо) на яких міститься їх ПІБ та підписи у відповідності до вимог чинного законодавства вважаються оформленими з порушеннями і є нікчемні, як наслідок оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними та такими, що скасуванню не підлягають.

04.07.2018 позивачем надано відповідь на відзив, в якій викладено обставини, зазначені в позові.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити посилаючись на обставини, викладені у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ПП ВКФ «Платінум» зареєстрований в якості юридичної особи 29.03.2010 виконавчим комітетом Чернігівської міської ради та перебуває на обліку в контролюючих органах з 30.03.2010 за № 10307, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі направлення від 18.01.2018 № 89, вимог п.п. 20.1.4 ст.20, пп. 78.1.4 п.78.1 ст.78 та ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (далі – ПК України) та відповідно до наказу від 17.01.2018 № 70 ГУ ДФС у Чернігівській області проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП ВКФ «Платінум» щодо правомірності формування податкової звітності з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Дронт» за грудень 2016 року та з ТОВ «Конверс Компані» за червень 2017 року відповідно до затвердженого плану документальної перевірки.

За результатами перевірки складено акт від 31.01.2018 № 44/14/37022077, яким встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201. 1 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2016 року на суму 52655 грн; завищено від’ємне значення податку на додану вартість за червень 2017 року на суму 106122 грн (а.с.14-37 том № 1).

На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДФС у Чернігівській області 19.02.2018 прийнято податкові повідомлення-рішення, а саме:

№ 00000601400, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 106122,00 грн (а.с.12 том № 1);

№ 00000591400, яким збільшено суму грошового зобов’язання податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 65818,75 грн (а.с.13 том № 1).

Не погоджуюсь з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем 27.02.2018 подано скаргу № 09 до Державної фіскальної служби України (а.с.38-42 том № 1), однак рішенням від 23.04.2018 № 14171/6/99-99-11-01-01-25 Державною фіскальною службою України оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача – без задоволення (а.с.43-46 том № 1), в зв’язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Як вбачається з матеріалів справи 02.06.2017 між позивачем (Покупець) та ТОВ «Конверс Компані» (Продавець) укладено договір поставки № 02-06/2017, відповідно до якого в порядку і на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець в порядку і на умовах, визначених цим Договором зобов’язується сплатити за товари народного споживання, асортимент і кількість яких вказуються в накладних на товар, що є невід’ємною частиною цього Договору (а.с.47-49 том № 1).

На виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткову накладну № 1 від 03.06.2017 на суму 636 730,74 грн; товарно-транспортну накладну № 3 від 03.06.2017; податкову накладну від 03.06.2017 № 1 на суму 636 730,74 грн та квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, прибуткову накладну № 69 від 03.06.2017 на суму 636730,74 грн (а.с.50-51, 54-55, 102 том № 1).

Оплата позивачем проведена на загальну суму 636 730,74 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 422 від 22.06.2017 та № 427 від 30.06.2017 (а.с.52-53 том № 1).

Крім того, в матеріалах справи наявні підтверджуючі документи подальшої реалізації, придбаного у ТОВ «Конверс Компані» товару (а.с.103-131 том № 1).

Надаючи правову оцінку обставина справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Згідно ст. 4 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контроля та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зокрема: документи, що підтверджують факт отримання товару та послуги від іншої особи та документи, що підтверджують зв'язок понесених витрат з господарською діяльністю платника податку.

Суд зазначає, що всі зазначені вище первинні бухгалтерські документи оформлені сторонами у відповідності до ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, та відображають проведення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Конверс Компані».

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Згідно із пп. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в редакції, що діяла в періоді, який перевірявся, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні. Наявність податкових накладних, була встановлена і під час проведення перевірки, і в судовому засіданні, тому у позивача були підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Як вбачається з акту перевірки та заперечень представника податкового органу основною підставою для висновку ГУ ДФС у Чернігівській області про неправомірне формування податкового кредиту по операціям з ТОВ «Конверс Компані» стало пояснення, відібране оперативним управлінням ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві у громадянина ОСОБА_3, який в період з 20.03.2017 по 10.11.2017 одноосібно значився керівником та засновником ТОВ «Конверс Компані» щодо його непричетності до створення та ведення фінансово-господарської діяльності даного підприємства, зокрема повідомив наступне: «Я, ОСОБА_3, жодного відношення до створення та ведення фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ «Конверс Компані» не маю та ніколи не мав. Реєстраційні документи ТОВ «Конверс Компані» не складав, не підписував та нікого на це не уповноважував. Договір з ДПІ про електронний документообіг не складав, не підписував та нікого на це не уповноважував. Документи податкової звітності, угоди, контракти, договора та інші від імені ТОВ «Конверс Компані» не укладав та не підписував. Банківські рахунки не відкривав та нікого на це не уповноважував. Договори, контракти, угоди, інвойси, специфікації та інші документи зовнішньо-економічної діяльності від імені ТОВ «Конверс Компані» не укладав, не підписував та нікого на це не уповноважував. Товарно-матеріальні цінності від країн-нерезидентів не очікую, не замовляв і контракти не підписував» (а.с.86 том № 1).

Однак, надаючи аналіз вказаному факту суд зазначає, що він є необґрунтованим, оскільки не є доказом протиправного формування податкового кредиту в розумінні ч.3 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, вказані пояснення ОСОБА_3 не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов’язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб’єктами господарської діяльності.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт відібрання пояснень оперативним управлінням ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві у громадянина ОСОБА_3, який в період з 20.03.2017 по 10.11.2017 одноосібно значився керівником та засновником ТОВ «Конверс Компані» не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваної господарської операції та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 809/1139/17 (адміністративне провадження № К/9901/40809/18) та від 26.06.2018 у справі 808/2360/17 (адміністративне провадження № К/9901/47560/18).

Частиною п’ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В судовому засіданні досліджено первинні документи, які згідно п.44.1 ст. 44 ПК України є підставою для податкового обліку, зокрема такі як видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, податкова накладна, платіжні доручення, прибуткова накладна. Встановлено також і подальшу реалізацію та використання поставленого товару, що підтверджується матеріалами справи.

Вказані документи, містять відомості які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Крім того, суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договору.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладеного договору та специфіку поставлених товарів, суд приходить до висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформленні первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з контрагентом – ТОВ «Конверс Компані», натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов’язання за господарською операцією з ТОВ «Конверс Компані» сформовано безпідставно за господарською операцією, яка не виконувалась, як наслідок податкове повідомлення-рішення від 19.02.2018 № 00000601400 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2018 № 00000591400, суд вважає, що останні задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 12.01.2015 між позивачем (Покупець) та ТОВ «Дронт» (Продавець) укладено договір постачання товару № б/н, відповідно до якого на умовах даного договору Продавець зобов’язується передати у власність Покупцеві певний товар, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити цей товар. Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що є предметом поставки за цим Договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), передбачається у накладній, яка додається до кожної поставки (а.с.56-58 том № 1).

На виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткову накладну № РН-0000001 від 29.12.2016 на суму 315927,36 грн; товарно-транспортну накладну № 23 від 29.12.2016; податкову накладну від 29.12.2016 № 219 на суму 315927,36 грн та квитанцію про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, прибуткову накладну № 151 від 29.12.2016 на суму 315927,36 грн (а.с.59-62, 132 том № 1).

Також надані документи подальшої реалізації придбаного у ТОВ «Дронт» товару.

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 07.12.2017 по справі № 757/23664/17-к засновника та директора ТОВ «Дронт» ОСОБА_4 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України. Вказаним вироком встановлено, що після перереєстрації ТОВ «ДРОНТ» на ім'я ОСОБА_4, виступивши засновником, директором та головним бухгалтером товариства, остання самостійно підприємницьку діяльність не здійснювала, не укладала будь-яких угод з суб'єктами господарювання - резидентами України, з якими у ТОВ «ДРОНТ» були розрахунки, не користувалась печаткою підприємства, не використовувала банківських рахунків підприємства, не здійснювала перерахування безготівкових грошових коштів по рахункам Товариства, не призначала та не звільняла з посад працівників, а реєстраційні та установчі документи зазначеного Товариства передала невстановленій досудовим слідством особі.

Надання ОСОБА_4, особистих даних, підписання документів на купівлю та перереєстрацію ТОВ «ДРОНТ» надало змогу невстановленим слідством особам здійснювати незаконну діяльність, в тому числі: укладати угоди з суб'єктами господарювання - резидентами України, з якими у ТОВ «ДРОНТ» були розрахунки,які в свою чергу не мали на меті настання реальних наслідків, користуватися печаткою підприємства, використовувати банківські рахунки підприємства, здійснювати перерахування безготівкових грошових коштів по рахункам підприємства, формувати податковий кредит та валові витрати підприємствам реального сектору економіки, та здійснювати інші дії з метою прикриття незаконної діяльності.

Чим ОСОБА_4 вчинила пособництво фіктивному підприємству, тобто сприяла іншим співучасникам у купівлі суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, тобто вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205 КК України (а.с.83-85 том № 1).

Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Верховний Суд України в постанові від 05.03.2012 по справі № 21-421а11, від 22.09.2015 № 810/5645/14, від 29.03.2017 №21-1615а16 зробив висновок, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

При цьому, наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту.

Зазначені висновки Верховного Суду України знаходять своє відображення у аналогічних рішеннях Верховного Суду, зокрема від 16.01.2018 №К/9901/1478/1 від 16.02.2018 № 2а-7075/12/2670.

Підпункт 4.1.4 Податкового кодексу України встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом вказаної норми податковий кредит вважається сформованим платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Частиною п’ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином враховуючи вищевикладене позивачем, незважаючи на оформлення первинних документів, не підтверджено реальність здійснення господарських взаємовідносин із ТОВ «Дронт», а тому нарахування позивачем за наслідками вказаних операцій собі податкового кредиту є неправомірним, як наслідок податкове повідомлення-рішення від 19.02.2018 № 00000591400 є правомірним, як наслідок позовні вимоги в даній частині – задоволенню не підлягають.

У відповідності до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Тому, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Платінум” підлягають стягненню здійснені документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1591,83 грн.

Керуючись статтями 139, 227, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Платінум” (вул. І. Мазепи, 66/5, м. Чернігів, 14014, код ЄДРПОУ 37022077) до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ код ЄДРПОУ 39392183) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.02.2018 № 00000601400.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ39392183) на користь Приватного підприємства “Виробничо-комерційна фірма “Платінум” (вул. І. Мазепи, 66/5, м. Чернігів, 14014, код ЄДРПОУ 37022077) понесені судові витрати у розмірі 1591 (одна тисяча п’ятсот дев’яносто одна) грн. 83 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.М. Тихоненко

Повний текст рішення складено 13.07.2018.