Постанова № 75280156, 02.07.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 305/151/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 липня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ОСОБА_1

при секретарі ВОЛОЩУК В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 305/151/18 за позовом ОСОБА_2 до Рахівської районної лікарні про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рахівського районного суду від 5 березня 2018 року, повний текст якого складено 12 березня 2018 року, головуючий суддя Тулик І.І., -

встановив:

ОСОБА_2 29.01.2018 звернулася до суду із зазначеним позовом до Рахівської районної лікарні мотивуючи таким. Наказом головного лікаря Рахівської районної лікарні ОСОБА_3 від 24.01.2018 № 36 позивача з 25.01.2018 було звільнено з посади фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії Рахівської районної лікарні на підставі ст. 40 ч. 1 п. 3 КЗпП України – у зв’язку з систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку. Звільнення є незаконним виходячи з наступного.

Позивач працював на своїй посаді з 1991 року, має вищу категорію лаборанта бактеріологічної лабораторії, не мав дисциплінарних стягнень, періодично виконував безоплатно роботу інших працівників, через що вимушений був затримуватися на робочому місці. Для застосування як підстави для звільнення систематичного порушення правил внутрішнього трудового розпорядку адміністрацією лікарні були сфальшовані догани позивачу від 27.12.2017 і від 10.01.2018. Такі дії головного лікаря та голови профспілкової організації призвели до того, що позивач залишився без засобів до існування, хоча понад 26 років сумлінно пропрацював у лікарні. Позивач займає активну позицію, яку неодноразово висловлював головному лікарю, про тотальні побори медичними працівниками громадян за надання медичних послуг. Це, очевидно, і послужило причиною звільнення.

Діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, розмір якої визначити важко. Головний лікар неодноразово принижував, ображав, погрожував, навіть штовхав та виганяв позивача зі свого кабінету, коли позивач інформував про відсутність у бактеріологічній лабораторії санітарки, роботу якої він змушений був виконувати. Компенсацію моральної шкоди позивач оцінює у 30000,00 грн.

Посилаючись на ці обставини, позивач ОСОБА_2 просила: зобов’язати головного лікаря Рахівської районної лікарні ОСОБА_3 скасувати наказ від 24.01.2018 № 36 про звільнення з роботи та поновити її на роботі; зобов’язати Рахівську районну лікарню оплатити вимушений прогул позивача та стягнути на його користь із лікарні у рахунок відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн.

Рішенням Рахівського районного суду від 05.03.2018 у позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 рішення суду оскаржила як незаконне та необґрунтоване. Доводи, що зводяться до таких.

Суддя Тулик І.І. зобов’язаний був заявити самовідвід, оскільки його дружина працює в Рахівському державному лісомисливському підприємстві, де директором є ОСОБА_4, який, у свою чергу, є тестем головного лікаря лікарні ОСОБА_3 Дії головного лікаря позивач оскаржує. Суддя самовідвід не заявив.

Суд необґрунтовано відмовив позивачу у прийнятті доказів, обмежившись лише тими, що були подані відповідачем.

Лікарня лише орендує приміщення для свого бактеріологічного підрозділу у філії ДУ «Закарпатський обласний лабораторний центр МОЗ України», директором якої є ОСОБА_5, а працівниками – ОСОБА_6 і ОСОБА_7 Ці особи не можуть втручатися у функціональні обов’язки позивача і направляти щодо нього доповідні записки головному лікарю лікарні, що, насправді, робили. Саме ці особи заважали позивачу виконувати трудові обов’язки.

Доповідні записки і скарги були організовані у грудні 2017 року – січні 2018 року, що підтверджує їх замовний характер. Вони не відображають дійсних обставин і не мають стосунку до позивача, який за 26 років роботи не мав дисциплінарних стягнень, а тут раптом вони з’явились. Їх організували особи, яким позивач заважав отримувати з громадян незаконну винагороду.

Суд необ’єктивно оцінив доводи позивача та надані ним докази, зокрема, щодо психологічного тиску на нього, замовного характеру дій адміністрації лікарні, тоді як позивач обґрунтовано з відповідних приводів звертався у правоохоронні органи.

Суд невірно витлумачив питання про неприязні стосунки позивача з колегами, позаяк з 2012 року він у таких стосунках перебуває не з усіма, а займає активну позицію щодо викорінення корупції у клініко-діагностичній лабораторії.

Не було враховано й те, що за усними вказівками керівництва лікарні позивач безоплатно виконував і роботу санітарки, тому мав більше навантаження по роботі.

Стосовно кримінальних правопорушень, то такі заяви подавав і позивач щодо ряду посадових осіб лікарні, за ними теж відкриті кримінальні провадження.

Просить рішення суду скасувати, позов – задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, апеляційний суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із наявності у роботодавця обґрунтованих підстав для звільнення працівника, до якого раніше були застосовані заходи дисциплінарного стягнення, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку. Рішення суду відповідає вимогам закону, обставинам справи та ґрунтується на її матеріалах і доказах, яким дано правильну оцінку.

Встановлено, що ОСОБА_2 працювала у Рахівській районній лікарні на посаді фельдшера-лаборанта клініко-діагностичної лабораторії і наказом головного лікаря від 24.01.2018 № 36 була з 25.01.2018 звільнена з роботи на підставі ст. 40 ч. 1 п. 3 КЗпП України – у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених на неї правилами внутрішнього трудового розпорядку (а.с. 6).

Підставами для констатації факту порушення трудової дисципліни та звільнення у наказі наведені:

факти, які вказують на те, що: 15.01.2018 ОСОБА_2 на своєму робочому місці погрожувала іншим працівникам і обливала їх невідомою речовиною, внаслідок чого була вимушено припинена робота; з 03.01. по 16.01.2018 ОСОБА_2 у порушення нормативного акту щодо безпеки роботи в лабораторії мікробіологічного профілю не давала змоги працівникам належно зачинити і опечатати приміщення лабораторії; до цього мали місце інші порушення трудової дисципліни, а 27.12.2017 і 10.01.2018 до ОСОБА_2 застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення;

документи: доповідні записки: директора Рахівської районної філії ДУ «ЗОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_5 від 03.01.2018 і від 16.01.2018; зав. мікробіологічною лабораторією філії ДУ «ЗОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_6, лікаря-бактеріолога КДЛ Рахівської РЛ ОСОБА_8, фельдшера-лаборанта філії ДУ «ЗОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_7 від 15.01.2018; зав. мікробіологічною лабораторією філії ДУ «ЗОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_6, лікаря-бактеріолога КДЛ Рахівської РЛ ОСОБА_8, бактеріолога КДЛ Рахівської РЛ ОСОБА_9 від 04.01.2018; акт про відмову від пояснення; накази від 27.12.2017 і від 10.01.2018 про застосування щодо ОСОБА_2 дисциплінарних стягнень; згода профспілкового органу від 22.01.2018 на звільнення працівника.

У справі містяться копії наказів головного лікаря Рахівської РЛ про застосування щодо ОСОБА_2 дисциплінарних стягнень (доган) за порушення трудової дисципліни:

від 27.12.2017 № 105-0, виданого у зв’язку з надходженням на працівника численних скарг, підставами для висновку про порушення трудової дисципліни наведені факти про те, що: 01.12.2017 ОСОБА_2 порушувала режим роботи лабораторії, допустила грубу поведінку на робочому місці, де штовхнула гр-ку ОСОБА_10, через що остання впала, були викликані «швидка допомога» і поліція, про це надійшли доповідна записка, а також скарга гр-ки ОСОБА_10; 05.12.2017 надійшла скарга директора Рахівської районної філії ДУ «ЗОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_5 на те, що ОСОБА_2 поводилася грубо, принижувала працівників лабораторії та погрожувала їм електрошокером, через що була викликана поліція; 06.12.2017 надійшла скарга директора Рахівської районної філії ДУ «ЗОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_5 на те, що ОСОБА_2 при інкубуванні матеріалу в термостаті при температурі 32 градуси перенесла досліджуваний матеріал у термостат із температурою 82,9 градуси; 12.12.2017 надійшла доповідна записка завідувача КДЛ Рахівської РЛ ОСОБА_11 і скарга директора Рахівської районної філії ДУ «ЗОЛЦ МОЗ України» ОСОБА_5 про те, що в цей день після чергової сварки ОСОБА_2 намагалася застосувати в лабораторії спеціальний засіб – ліхтарик із електрошокером, після чого всі працівники з остраху за своє здоров’я залишили робочі місця; від надання пояснення з приводу скарг і доповідних записок ОСОБА_2 відмовилася (а.с. 26-27);

від 10.01.2018 № 7-0, виданого у зв’язку з надходженням на працівника доповідної записки і скарги про те, що: ОСОБА_2 грубо поводилася, ображала і вдарила старшого лаборанта КДЛ Рахівської РЛ ОСОБА_12 (доповідна записка ОСОБА_12 від 02.01.2018); ОСОБА_2 грубо поводилася на робочому місці та неналежно виконувала свої функціональні обов’язки (надала неналежну кількість пробірок, що унеможливило забір матеріалу (скарга молодшої медсестри хірургічного відділення Рахівської РЛ ОСОБА_13 від 03.01.2018); від надання пояснення з приводу скарг і доповідних записок ОСОБА_2 відмовилася (а.с. 38).

Накази про застосування до ОСОБА_2 чинні, даних про їх оскарження працівником немає. У справі містяться копії документів, якими обґрунтовувалися вищевказані накази, включно з витягом із протоколу від 22.01.2018 № 2 засідання профкому Рахівської РЛ щодо надання згоди на розірвання трудового договору зів ОСОБА_2 на підставі ст. 40 ч. 1 п. 3 КЗпП України (а.с. 28-37, 39-50).

Правилами внутрішнього трудового розпорядку Рахівської районної лікарні, затвердженими загальними зборами трудового колективу 28.11.2008 і погодженими Рахівською районною організацією профспілки працівників охорони здоров’я України 28.11.2008, передбачено, зокрема, що:

обов’язком працівника є добросовісна праця та дотримання трудової дисципліни (п. 2);

працівник зобов’язаний: працювати чесно і сумлінно; додержуватись трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці; використовувати весь робочий час для продуктивної праці, утримуватись від дій, що заважають іншим працівникам виконувати їх трудові обов’язки; дотримуватись професійних обов’язків медичних працівників, зокрема, щодо вимог професійної етики; співпрацювати з головним лікарем у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров’ю або людей, які його оточують (п. 13);

порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов’язків (п. 27), за що до працівника застосовуються дисциплінарні стягнення у вигляді догани або звільнення (п. 28) (а.с. 18-25).

Відповідно до ст. 40 ч. 1 п. 3, ст.ст. 43, 147, 149 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний роботодавцем за попередньою згодою виборного органу, первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; прийняттю рішення про звільнення працівника, застосування до нього дисциплінарного стягнення повинна передує перевірка відповідних фактів, установлення ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, врахування особи працівника, його попередньої роботи, вини тощо. Статтею 150 КЗпП України встановлено, що якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.

Обираючи вид дисциплінарного стягнення щодо ОСОБА_2, застосованого наказом від 24.01.2018 № 36, роботодавець зобов’язаний був враховувати, зокрема, попередню роботу працівника, факти застосування до нього дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни у межах року до видання наказу, що не втратили чинності та не були зняті, а відтак мають правове значення, а також обставини, за яких було вчинено проступок, і особу працівника. З огляду на обставини справи, слід констатувати, що як порушення трудової дисципліни, що слугували підставою для звільнення, так і попередні порушення трудової дисципліни, стягнення за які на момент звільнення були чинними, мали місце на робочому місці, тягли дезорганізацію роботи клініко-діагностичної лабораторії лікарні, порушували безпеку лабораторії, порушували права працівників лікарні, інших осіб, створювали перешкоди для лікувального процесу та загрозу пацієнтам тощо.

Роботодавець правильно виходив із неприпустимості таких дій як з точки зору організації лікувального процесу та забезпечення безпеки пацієнтів і працівників, так і з точки зору істотного порушення етики медичного працівника та заподіяння шкоди репутації лікувального закладу. Відповідачем були враховані обставини, що мали значення при застосуванні дисциплінарного стягнення, в тому числі, продовження порушень попри попереднє накладення стягнень за аналогічні чи подібні порушення, а відтак – систематичність порушень працівником трудової дисципліни, тяжкість і обставини вчинення проступку, особу працівника. Стягнення було накладене з урахуванням норм КЗпП України та положень Правил внутрішнього трудового розпорядку Рахівської районної лікарні.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права при вирішенні спору, дотримався і вимог цивільного процесуального закону, вірно відмовив у вимозі про поновлення на роботі та у похідній вимозі про відшкодування моральної шкоди, для задоволення яких передбачених законом підстав не мав. Доводи апеляції правильності по суті, законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції не спростовують. Позивач залишає поза увагою, що правове значення в справі мають передусім саме її дії, конкретні підстави для звільнення та факти застосування щодо неї дисциплінарних стягнень у межах одного року до моменту звільнення, що їх законність вона не оспорювала. Обґрунтованих по суті доводів, які б спростовували зазначені факти і обставини, позивач не навів, відповідних доказів – не надав, приєднані до апеляційної скарги документи і матеріали (а.с. 96-108), які позивач не надав місцевому суду, що підтверджується актом канцелярії суду від 21.02.2018 (а.с. 60), теж не є такими доказами і не спростовують вищевикладеного. Те саме стосується міркувань позивача щодо конфліктної ситуації з керівництвом лікарні, психологічного тиску на позивача, начебто штучного створення підстав для звільнення, зустрічних претензій, обвинувачень і подібних.

Питання виконання додаткової роботи позивачем, якщо така встановленим порядком мала місце, теж не має правового значення в контексті підстав і предмету позову. З матеріалів справи випливає, що стосовно дій ОСОБА_2 до керівництва лікарні зверталися працівники лікарні, посадові особи, які безпосередньо стикалися з позивачем на робочому місці, а також відвідувач лікарні. Жодна особа за наявності для того підстав не може бути позбавлена права звернутися до роботодавця зі скаргою на дії працівника, рівно як і роботодавець не вправі ігнорувати таке звернення. Тому твердження позивача про відсутність у певних осіб права ставити перед роботодавцем питання щодо її дій і поведінки на робочому місці, які стосуються цих осіб, безпідставні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України), тоді як стосовно обставин, що в дійсності мають значення в даній справі, доводи позивача мають характер припущень.

Ухвалою судді Рахівського районного суду від 05.02.2018 вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (ст. 274 ч. 1 п. 2, ст. 277 ч. 1 ЦПК України) (а.с. 10). Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позов, а позивач – правом на подання відповіді на відзив (ст.ст. 178, 179, 191, 199, 278 ЦПК України) (а.с. 11-15, 54-59). Позивач, діючи у процесі та розпоряджаючись процесуальними правами на власний розсуд, до початку судового засідання не заявляв клопотання про розгляд справи за загальними правилами позовного провадження, а також не заявляв відвід головуючому в справі судді Тулику І.І. (ст.ст. 12, 13, 39, 43, 182, ст. 277 ч. 6 ЦПК України). Тож міркування в апеляційній скарзі про порушення головуючим у суді першої інстанції вимог цивільного процесуального закону щодо відводу (самовідводу) безпідставні. Посилання на те, що дружина судді працює в Рахівському державному лісомисливському підприємстві, де директором є ОСОБА_4, який, у свою чергу, є тестем головного лікаря лікарні ОСОБА_3, якого позивач оскаржує, а тому суддя повинен був заявити самовідвід, по-перше, цілком надумані та необґрунтовані, по-друге, цілком бездоказові.

Виходячи з наведеного, на підставі ст. 375 ЦПК України необґрунтовану та недоведену апеляцію слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 1, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Рахівського районного суду від 5 березня 2018 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 12 липня 2018 року.

Судді