Рішення № 75280086, 09.07.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 24/166/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2018 Справа № 908/2497/17

м. Запоріжжя, Запорізька область

Суддя Господарського суду Запорізької області (вул. Гетьманська,4, м. Запоріжжя, 69001) Азізбекян Тетяна Анатоліївна, при секретарі судового засідання Вака В.С., розглянувши господарську справу № 908/2497/17

за позовом приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, буд. 23 оф. 916, код ЄДРПОУ 37396151) в інтересах:

позивача: товариство з обмеженою відповідальністю "Мун Рекордс" (03087, м. Київ, вул. Іскрівська/Міцкевича, буд. 9/9, код ЄДРПОУ 36883133)

до відповідача: фізичної особи-підприємця Нікогосян Армена Дживановича (АДРЕСА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1)

про виплату компенсації за порушення майнових авторських прав в сумі 32 000 грн.

За участю представників сторін:

від заявника та позивача - не з'явився;

від відповідача - Кузнецов І.С., довіреність № 334 від 07.02.2018

СУТНІСТЬ СПОРУ:

12.12.2017 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "Мун Рекордс" до фізичної особи-підприємця Нікогосян Армена Дживановича про виплату компенсації за порушення майнових авторських прав в сумі 32 000, 00 грн.

Ухвалою від 12.12.2017 порушено провадження у справі № 908/2497/17, присвоєно справі номер провадження 24/166/17, розгляд справи призначений на 29.01.2018.

В судовому засіданні 29.01.2018 суд перейшов до розгляду справи за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції з 15.12.2017. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 29.01.2018 почато підготовче провадження. Відкрито підготовче судове засідання та відкладено на 26.02.2018.

Відповідач надав відзив на позов, згідно якого просить відмовити в позові у повному обсязі. Посилається на те, що заявник не довів факт використання спірного твору саме відповідачем. Відповідач заперечує факт такого виконання. Також вказує, що заявник протиправно здійснив відеозйомку в кафе, а з наданого відеозапису не вбачається, що він здійснений уповноваженим представником заявника Завгородньою О.Г., оскільки з наданого відеозапису неможливо ідентифікувати особу, яка здійснювала запис. Також відповідач вважає, що заявником не підтверджено наявності у нього авторського права на спірний твір. Також зауважує, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту прав, оскільки за договором не визначено прав позивача на стягнення компенсації за неправомірне використання творів, а лише визначено право на отримання винагороди за використання творів. Крім того, відповідач вважає, що заявлена сума компенсації є завищеною, оскільки вона має обраховуватись із розміру заробітної плати 1600,00 грн. а не 3200,00 грн., як зазначено в позові.

Заявник позову надав відповідь на відзив, в якій зауважує, що відповідно до ст. ст. 614, 1166 Цивільного кодексу України діє презумпція винного заподіяння шкоди і на відповідача покладається обов'язок спростувати доводи заявника, а також підтвердити правомірність використання ним спірного музичного твору. Стосовно права на звернення до суду з позовом заявник відзначив, що передані йому позивачем майнові права є виключними, а тому право заявника на звернення до суду для їх захисту не може бути обмежено. Щодо надання правовстановлюючих документів на спірний твір заявник зауважив, що законодавство не містить такого визначення, а обсяг повноважень заявника на управління майновими правами щодо спірного твору підтверджується наданими у справу доказами.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив заявника, в яких зазначив, що обов'язок доведення правомірності використання спірного твору покладається на відповідача лише у випадку доведеності ним факту використання цього втору, втім заявником цього не доведено. Також відзначив, що відеозйомка проводилась у прихований спосіб, без дозволу відповідача. На відеозаписі не зафіксовані будь-які приладі передачі звуку, окрім телевізора, який є вимкненим, а сприйняття цього відеозапису «на слух» не дозволяє беззаперечно ідентифікувати виконання саме спірного твору. Тому надані заявником акт фіксації та відеозапис відповідач вважає неналежними доказами на підтвердження факту публічного виконання спірного твору.

Ухвалою від 26.02.2018 продовжено підготовче провадження на тридцять днів, судове засідання призначити на 12.03.2018.

Підготовче засідання відкладалося на 10.04.2018 та на 10.05.2018.

Ухвалою від 10.05.2018 закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті на 06.06.2018.

В судовому засіданні 06.06.2018 оголошено перерву до 02.07.2018, про що судом винесено ухвалу.

В судове засідання 02.07.2018 представники сторін не прибули.

Відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України, враховуючи неявку представників сторін, фіксування судового засідання 10.05.2018 не здійснювалося.

З метою всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, ухвалою суду від 02.07.2018 відкладено розгляд справи по суті на 09.07.2018.

В судовому засіданні 09.07.2018 був присутній тільки представник відповідача, здійснювалася фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу: програмно-апаратного комплексу «Оберіг».

Представник відповідача проти позову заперечив у повному обсязі, просив у позові відмовити.

Судом були досліджені записи на наданих позивачем носіях, доданих позивачем до позову. По закінченні судового засідання 09.07.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши в судових засіданнях пояснення представників заявника позову та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

12.11.2016 представником приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (заявник позову) Завгородньою О.Г. була проведена фіксація фактів комерційного використання музичних творів способом публічного виконання в кафе «Ани» за адресою: м. Запоріжжя, вул. Іванова, буд. 45, в якому господарську діяльність здійснює фізична особа-підприємець Нікогосян Армен Дживанович (відповідач у справі).

За результатами проведеної фіксації було складено акт фіксації комерційного використання музичних творів способом публічного виконання №2/1211/2016 від 12.11.2016 з додатком, в якому відображено факт публічного виконання музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" (виконавець - ОСОБА_6) шляхом розповсюдження звукової хвилі за допомогою працюючих побутових пристроїв для подання звукової хвилі, якими обладнаний заклад. Акт підписаний представником приватної організації "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" Завгородньою О.Г. З боку відповідача акт не підписаний. В акті зазначено, що представник закладу відмовився від отримання примірника даного акту. До позову додано два оптичні диски із відео-звукозаписом факту публічного виконання, які, як зазначає позивач, є додатками до вказаного акту фіксації.

Майнові права щодо зазначеного музичного твору належать товариству з обмеженою відповідальністю "Мун Рекордс" (за текстом договору - видавник, позивач у справі) на підставі договору №17052012/01 від 17.05.2012, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Мун Рекордс" та приватною організацією "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" (за текстом договору - організація).

Відповідно до п. 9.1 договору з урахуванням додаткових угод до договору від 12.12.2013, 12.12.2014, 22.12.2015, 01.12.2016, №19 від 01.12.2017 строк дії договору встановлено до 31.12.2018.

Доказів припинення дії цього договору суду не надано. Отже, договір є діючим на момент розгляду даної справи судом.

Відповідно до п. 4.1.2 договору в редакції додаткової угоди від 22.12.2015 видавник зобов'язаний декларувати відповідно до правил організації (для цілей розподілення зібраної винагороди) твори, права на які передаються в управління організації, за формою, наведеною в додатку 1 до договору.

В декларації об'єктів авторського права (музичних творів) ТОВ «Мун Рекордс» задекларовані 100% майнові авторські права на публічне виконання музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" (виконавець - ОСОБА_6) за договором про передачу авторських та суміжних прав № 17052012/01 26.04.2012, укладеним між ТОВ «Мун Рекордс» та гр. ОСОБА_5, із додатком №15 від 06.08.2014, в якому зазначений строк дії прав 06.08.2014 по 06.08.2017.

За умовами п. 2.1 цього договору в редакції додаткової угоди від 22.12.2015 (яка діяла на момент фіксації 12.11.2016) видавник доручає організації здійснювати управління на колективній основі його майновими авторськими правами на твори, майнові авторські права на які належать або протягом дії цього договору будуть належати видавнику, а саме: дозволяти від імені видавника використання творів користувачами, а також збирати винагороду (роялті) за їх використання способами, передбаченими п. 2.2 даного договору.

Серед способів використання творів у п. 2.2 договору значиться також публічне виконання.

Згідно з п. 3.2.7 договору організація має право здійснювати фіксацію фактів порушення вищезазначених прав і неправомірного використання творів з каталогу.

За умовами п. 3.2.6 договору організація має право вчиняти дії, передбачені чинним законодавством України, необхідні для захисту майнових прав, управління якими здійснює організація, відповідно до статутних повноважень та цього договору.

Посилаючись на те, що відповідач використовував спірний музичний твір без дозволу правовласника та без сплати відповідної винагороди, а також не підтвердив факт наявності в нього авторського права або суміжних прав щодо спірного музичного твору, приватна організація "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" звернулася до господарського суду Запорізької області з позовом в інтересах позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Мун Рекордс" про стягнення з відповідача: фізичної особи-підприємця фізичної особи-підприємця Нікогосян Армена Дживановича компенсації за порушення майнових авторських прав на підставі п. «г» ч. 2 ст. 52 Закону України «Про авторське право та суміжні права» в мінімальному розмірі - 32 000,00 грн.

Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, у задоволенні яких слід відмовити, з урахуванням наступного:

Спірні правовідносини сторін виникли з приводу використання об'єкту інтелектуальної власності - музичного твору "ІНФОРМАЦІЯ_1" (виконавець - ОСОБА_6).

Спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини сторін, є Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права».

В ч. 1 ст. 11 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що первинним суб'єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 15 даного Закону до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями статті 31 цього Закону, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

Відповідно до ст. 1 даного закону:

автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір;

виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

В абз. 1, 2 п. 41 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» роз'яснено, що використанням твору в силу статті 441 ЦК України вважається, серед іншого, його публічне використання різними способами, як-от публічний показ, публічне виконання - як у реальному часі ("наживо"), так і з допомогою технічних засобів, публічне сповіщення (радіо, телебачення), а також публічна демонстрація аудіовізуального твору (зі звуковим супроводом чи без такого) у місці, відкритому для публічного відвідування, або в іншому місці (приміщенні), де присутні особи, які не належать до кола однієї сім'ї чи близьких знайомих цієї сім'ї, - незалежно від того, чи сприймається твір публікою безпосередньо у місці його публічної демонстрації (публічного показу), чи в іншому місці одночасно з такою демонстрацією (показом). Відповідальність за публічне виконання твору (в тому числі при його виконанні в реальному часі - "наживо") несе фізична чи юридична особа, яка бере на себе ініціативу і відповідальність за проведення відповідного заходу.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» публічне виконання - подання за згодою суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Виходячи з цього, сповіщення спірного твору за допомогою технічних пристроїв для передачі звуку в місці здійснення господарської діяльності, де може бути присутнім невизначене коло осіб (в даному випадку - кафе) вважається публічним виконанням твору.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 52 Закону України від 23.12.1993 №3792-XII «Про авторське право і суміжні права» за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

Згідно з підпунктом «г» абзацу 1 частини 1 та підпунктом «г» абзацу 6 частини 2 статті 52 даного Закону при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови до суду про виплату компенсацій. Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Згідно з п. «в» ч. 1 ст. 45 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами через організацію колективного управління.

У ст. 1 даного закону визначено, що організацією колективного управління (організація колективного управління майновими правами) є організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 47 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами організаціям колективного управління. Організації колективного управління створюються суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав та мають статус юридичної особи згідно із законом.

В абз. 2 ч. 1 ст. 48 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» зазначено, що організації колективного управління діють на основі статутів, що затверджуються в установленому порядку і в межах повноважень, одержаних від суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Зокрема, відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 49 Закону України від 23.12.1993 № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і на основі одержаних від них повноважень такі функції: вчиняти дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для захисту прав, управління якими здійснює організація, в тому числі звертатися до суду за захистом прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до статутних повноважень та доручення цих суб'єктів.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

В п. 29 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначено, що з огляду на приписи статті 33 ГПК щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об'єктів даних прав відповідачем. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов'язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача;

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами.

У прийнятті судового рішення зі спору, пов'язаного з порушенням авторського права та/або суміжних прав, не є достатнім загальне посилання суду на використання твору та/або об'єкта суміжних прав позивачем: мають бути з'ясовані конкретні форма і спосіб використання кожного об'єкта такого права.

Належність майнових прав на спірний твір позивачу підтверджується договором №17052012/01 від 17.05.2012 про управління майновими авторськими правами, укладеним між приватною організацію "Організація колективного управління авторськими та суміжними правами" та товариством з обмеженою відповідальністю «Мун Рекордс», з додатковими угодами №10 від 12.12.2013, №14 12.12.2014, №15 від 22.12.2015, №17 від 01.12.2016, №19 від 01.12.2017 до нього, декларацію об'єктів авторського права (музичних творів) ТОВ «Мун Рекордс», договором про передачу авторських та суміжних прав №26/04/12 від 26.04.2012, укладений між ТОВ «Мун Рекордс» та гр. ОСОБА_5, з додатком №15 від 06.08.2014 до нього.

З огляду на наявність у заявника виключних майнових прав на використання спірного твору та права на збір винагороди за таке використання, виходячи із загальних приписів ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, заявник має право на захист у судовому прядку належних йому майнових прав. У зв'язку з цим суд відхиляє заперечення відповідача щодо права заявника на звернення до суду із позовом у даній справі.

Разом із цим, за висновком суду, факт використання відповідачем спірного твору позивачем не доведений.

Подані заявником докази на підтвердження факту використання твору відповідачем визнані судом неналежними та не допустимими, виходячи з наступного.

Так, акт фіксації порушення складений заявником в односторонньому порядку, одним тільки представником позивача. Будь-які незаінтересовані особи для складання акту не запрошувались. Представником відповідача даний акт не підписаний, в акті зазначено про відмову представника відповідача від підпису акту. При цьому в акті не зазначено особу, якій пропонувалося його підписати, її ідентифікуючі дані, як то ПІБ, посадове становище тощо, не вказано.

Факт використання спірного твору відповідачем не визнаний.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень пунктів 3, 6 постанови Кабінету Міністрів України №71 від 18.01.2003 "Про затвердження розміру, порядку та умов виплати винагороди (роялті) за комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань" до юридичних і фізичних осіб, які здійснюють комерційне використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, належать суб'єкти господарювання, що є власниками, а також володіють, користають та розпоряджаються на праві господарського відання або оренди барами, кафе, ресторанами та інших підприємств громадського харчування. Суб'єкти комерційного використання повинні, зокрема, не перешкоджати представникам уповноважених організацій колективного управління фіксувати факти прямого чи опосередкованого комерційного використання опублікованих з комерційною метою фонограм, відеограм, їх примірників та зафіксованих у них виконань, зокрема, за допомогою технічних засобів і (або) шляхом складення відповідного акта фіксації.

Суд зазначає, що враховуючи специфіку виявлення та доказування обставин, на підставі яких встановлюється наявність фактів, що мають суттєве значення при розгляді даної категорії справ щодо порушення авторських прав і (або) суміжних прав на об'єкти інтелектуальної власності, до яких відносяться музичні твори, та необхідності їх відновлення, докази, що надаються, повинні бути беззаперечними у взаємному зв'язку. Кожен з доводів, на які посилається заявник, повинен бути підтверджений належними та допустимими доказами. Так, в даному випадку заявник зобов'язаний забезпечити таку якість відео та аудіозапису фіксації зазначеного виду правопорушення, що надає змогу чітко встановити та співставити наявність певних реальних подій та не повинен викликати жодних сумнівів щодо монтажу зображення та звуку.

Як вбачається із наданого відео, фіксація проводилась у скритий спосіб і на відео не зафіксовано, за допомогою якого саме джерела (пристрою) відбувалося публічне виконання спірних творів.

З проглянутого судом відео, наданого на носіях, доданих позивачем до позову, вбачається лише зовнішній вид кафе, не ідентифікуюча у якому саме місті зйомка та наявність певного шуму.

В акті фіксації від 12.11.2016 також не відображено, за допомогою якого пристрою відбувалось поширення звуку. Також в акті відсутнє посилання на оптичні диски, які додані до позову, як на додатки до акту фіксації, а з відеозапису не вбачається, що запис здійснений уповноваженим представником заявника Завгородньою О.Г.

З наданих суду доказів не вбачається, що пристрій як джерело походження звуку належав саме відповідачу.

Слід зазначити, що порушень прав відповідача або інших присутніх у кафе фізичних осіб у зв'язку зі здійсненням відео зйомки, про які вказує відповідач, останнім не доведено та судом не встановлено. При цьому, слід враховувати, що відеозапис здійснювався з певною метою, не призначався для його подальшого транслювання та оприлюднення. В даному випадку, вказаний доказ відхиляється судом з тих підстав, що він не підтверджує зазначених у позові обставин, на які посилається позивач як на підставу позову, а не у зв'язку із його отриманням із порушенням закону, як то зазначив відповідач.

Наданий заявником фіскальний чек № 4669 від 12.11.2016 не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України на підтвердження факту використання спірного твору відповідачем, а є лише доказом здійснення покупки в кафе «Ани». За своїми властивостями зазначений чек може підтверджувати тільки факт здійснення операції купівлі-продажу в кафе «Ани» 12.11.2016. Жодної іншої інформації даний чек не містить, у тому числі й інформації щодо конкретного часу здійснення покупки та здійснення такої покупки представником заявника. У будь-якому разі, така інформація не дозволяла б підтвердити саме факт публічного виконання спірного твору, оскільки чек не є доказом фіксації факту аудіовиконання твору.

Сам по собі факт здійснення відповідачем господарської діяльності у кафе «Ани» не свідчить про використання відповідачем спірного твору.

Належних доказів на підтвердження факту використання спірного твору саме відповідачем суду не надано.

Оцінивши в сукупності надані заявником докази, суд, з урахуванням вищевикладеного, дійшов до висновку, що вони не можуть бути прийняті судом як належні, допустимі та достатні, оскільки вони не дають змогу достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані.

В пунктах 3, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначено, що відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у вигляді відшкодування шкоди, завданої суб'єктові відповідного права, може наставати лише за одночасної наявності таких умов:

1) факту протиправної поведінки відповідача (зокрема, недодержання умов авторського, ліцензійного договорів, використання об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу правовласника);

2) шкоди, завданої суб'єктові права інтелектуальної власності;

3) причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Доказування наявності перших трьох умов покладається на позивача.

При цьому судом застосовується презумпція вини особи, яка завдала шкоду: така особа вважається винною, поки не буде доведено інше.

Відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності (у вигляді відшкодування збитків, шкоди, сплати компенсації) настає лише за наявності вини.

З огляду на те, що заявником не доведено сам факт використання відповідачем спірного твору, на відповідача не може покладатися обов'язок із доведення факту правомірного використання цього твору, виходячи з презумпції винного заподіяння шкоди (ст. ст. 614, 1166 Цивільного кодексу України), оскільки така презумпція підлягає застосуванню судом лише у разі підтвердження позивачем факту завдання шкоди (в даному випадку - в разі підтвердження факту неправомірного використання твору). Крім того, суд враховує, що відеофіксація здійснювалась у прихований спосіб, і здійснена без участі представника відповідача, тому відповідач фактично позбавлений можливості надати

Оскільки склад цивільного правопорушення, необхідний для покладення на відповідача відповідальності у вигляді сплати компенсації, позивачем не доведений, суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

При цьому суд також зазначає, що використання твору без дозволу суб'єкта авторського права є порушенням авторського права, передбаченим пунктом "а" статті 50 Закону, за яке пунктом "г" частини другої статті 52 цього ж Закону передбачено можливість притягнення винної особи до відповідальності у вигляді сплати компенсації в розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат. При визначенні розміру відповідної компенсації слід виходити з приписів пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та застосовувати розрахункову величину у розмірі 1600 грн.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 грн. покладаються на позивача, оскільки позов пред'явлено необґрунтовано і у його задоволенні відмовлено повністю.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1600,00 грн. покласти на позивача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 13.07.2018.

Суддя Т.А. Азізбекян