Рішення № 75279534, 09.07.2018, Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 191/2115/17

Провадження № 2/191/1108/17

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2018 року м. Синельникове

Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Кухар Д.О.

за участю секретаря – Яніної О.В.

розглянувши згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Синельникове цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції ,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до відповідача ТОВ «Єврокар Україна» з позовом про визнання правочину недійсним та застосування реституції, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13 травня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» було укладено Договір фінансового лізингу № 2143, предметом якого є надання Партнеру послуг, спрямованих на придбання автомобіля марки Skoda модель Octavia на суму 15 504,63 доларів США, що еквівалентно 411 648,00 гривень .

Таким чином, предметом оскаржуваного Договору № 2143 фінансового лізингу є надання особі предмета лізингу - автомобіля марки Skoda моделі Octavia.

Отже, з метою отримання автомобіля марки Skoda модель Octavia на суму 15 504,63 доларів США, що еквівалентно 411 648,00 грн., позивач загалом перерахував відповідачу 41 164 гривень 80 копійок.

Згідно ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у

письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи

підлягає нотаріальному посвідченню.

Враховуючи те, що ОСОБА_1, як одна із сторін договору фінансового лізингу є фізичною особою, то цей договір повинен бути обов'язково нотаріально посвідченим. Договір фінансового лізингу від 11.05.2017 року № 2143 нотаріально не посвідчувався.

Таким чином, оскільки договір фінансового лізингу між сторонами нотаріально не був посвідчений, він у відповідності до ст. ст. 220, 236 ЦК України є нікчемним з моменту його вчинення 11.05. 2017 року.

Позивач вважає, що укладений 11.05.2017 року Договір № 2143 з відповідачем, був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, вважає, що він отримав не чітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного Договору. Дії відповідача є забороненими і що при умові належного роз'яснення йому усіх умов та наслідків даного Договору, позивач не погодився б на його укладення.

Вважає укладений Договір таким, що не відповідає чинному законодавству України, грубо порушує права позивача як громадянина України. Договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення Договору та на даний час, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Вказані умови Договору суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п.4 ч.3 ст.18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Враховуючи вищевказане, вважає доведеним факт того, що невідповідність обставин дійсності виникла через умисні дії відповідача, щодо бажання ввести позивача в оману, а факти (обставини), що не відповідають дійсності, є істотними для вчинення ними правочину.

Уточнивши позовні вимоги просить суд, визнати договір Фінансового лізингу № 2143 від 11.05.2017 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» – недійсним; Застосувати реституцію, стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» ( ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1 грошові кошти загальною сумою 41 164 гривні 80 копійок, як незаконно отриманні за наслідками укладення Договору фінансового лізингу № 2143 від 11.05.2017 року. Судовий збір стягнути з відповідача.

Позивача у судове засідання не з’явився, але надав суду заяву, зазначив про можливість розгляду справи без його присутності. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином. Відповідно до ст. 187 виклик відповідача, також здійснювався через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд вважає за необхідне ухвалити заочне рішення у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши докази, викладені в письмових матеріалах справи, давши їм належну оцінку, прийшов до наступного.

Встановлено, що 11 травня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» як лізингодавцем та ОСОБА_1 як лізингоодержувачем, було укладено договір фінансового лізингу № 2143, предметом якого є транспортний засіб «Skoda» модифікація Octavia active, об’єм двигуна 1,6 тип КПП МТ 5-МТ.

Лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу у власність та передати у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. 1.3 Договору).

Пунктом1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, сам предмет лізингу може бути змінений на інший предмет лізингу до моменту купівлі предмета лізингу.

Згідно п. 1.7, предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві не пізніше 90 календарних днів з моменту сплати на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст.9 Договору.

З аналізу змісту розділу Договору «Визначення термінів» слідує, що комісія за організацію Договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію Договору, для його оформлення незалежно від назви платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням Договору, в тому числі витрати, що пов'язані з пошуком предмету лізингу лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображується у доданому Договорі та становить 10 % від вартості предмета лізингу.

На виконання вимог Договору 11 травня 2017 року позивачем було сплачено на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» авансовий платіж за автомобіль ««Skoda» модифікація Octavia active» у сумі 41 164 грн. 80 коп.

Стаття 807 ЦК України зазначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

Відповідно до статті 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту договору № 2143 від 11 травня 2017 року встановлено, що предмет фінансового лізингу у даному випадку чітко не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.

Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.

Згідно з пунктом 4.1 договору лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: - комісія за організацію Договору; - авансового платежу; - комісії за передачу предмета лізингу; - у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного Договору, з урахування умов викладених у п.1.7 ст.1 даного Договору.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було сплачено 41 164 грн. 80 коп. за договором, які відповідачем було зараховано в рахунок сплати авансу у відповідності до умов п. 9.2 договору.

Лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу у власність та передати у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. 1.3 Договору).

За правилами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не має права включати в договір умови, які є несправедливими.

Однак в укладеному договорі наявні несправедливі умови в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом ч. 5 цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 цього Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.(пункт 13).

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 11 травня 2016 року № 6-3020цс15, яка є обов'язковою для врахування при розгляді справи судами.

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.3 статті 1 договору).

Повернення чи зарахування внесених платежів в разі зменшення вартості предметі лізингу договір не передбачає.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що лізингодавець не несе відповідальності за будь-яке пошкодження та /або втрату предмета лізингу, які можуть виникнути прямо або опосередковано в результаті невиконання лізингоодержувачем будь-яких умов Договору.

Згідно з пунктом 3.4.5 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем, за умови сплати не лише лізингових платежів, але й пені, штрафу, тощо.

Отже, аналіз змісту спірного договору, укладеного між сторонами, дає підстави вважати, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; договором передбачена сплата або утримання з внесених лізингоодержувачем платежів штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають.

Таким чином суд констатує, що оспорюваний договір є несправедливим, порушує принципи добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, а тому є підстави для застосування реституції та повернення сторін договору до попереднього становища шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачеві передані за недійсним договором кошти (ст. 216 ЦК України).

Крім того, в силу положень ч. 2 ст. 806 ЦК України оскаржуваний договір підлягав нотаріальному посвідченню.

За змістом статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Відтак, договір фінансового лізингу від 11 травня 2017 року, укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 потребував нотаріального посвідчення, однак цього зроблено не було.

Таким чином, враховуючи те, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, цей договір в силу вимог ст. 799 ЦК України та положення ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним, тому загальна сума у розмірі 41 164 грн. 80 коп. підлягає поверненню позивачу за положенням ст. 216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Судові витрати з підстав положень ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», на підставі ст. ст. 184, 216, 220, 509, 799, 806, 807 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 280, 282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним та застосування реституції задовольнити.

Договір фінансового лізингу № 2143, укладений 11 травня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» таОСОБА_1 визнати недійсним.

Застосувати реституцію, стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» ( ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_1 грошові кошти загальною сумою 41 164 (сорок одна тисяча сто шістдесят чотири) гривні 80 копійок, як незаконно отриманні за наслідками укладення Договору фінансового лізингу № 2143 від 11.05.2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь держави в особі : Стягувач : Державна судова адміністрація України, Отримувач коштів : ГУК у м.Києві/м. Київ/22030106, Код за ЄДРПОУ : 37993783, Банк отримувача : Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО) : 899998, Рахунок отримувача : 31211256026001, Код класифікації доходів бюджету : 22030106, судовий збір у сумі 704 ( сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, якщо не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: ОСОБА_2