Постанова № 75278372, 11.07.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/457/2018(м)

222/1733/17

Категорія 11

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2018 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 222/1733/17

Номер провадження 22-ц/775/457/2018(м)

Апеляційний суд Донецької області у складі суддів Кочегарової Л.М., Попової С.А., Ткаченко Т.Б.,

секретар судового засідання Сидельнікова А.В.

сторони :

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Нова Нива»

представник відповідача - ОСОБА_5

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Володарського районного суду Донецької області від 02 квітня 2018 року, у складі судді Подліпенця Є.О., повний текст рішення складений 11 квітня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Нива» (далі ТОВ «Нова Нива») про визнання договору про встановлення права користування земельною ділянкою недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ДН № 115768 від 06 жовтня 2004 року належить земельна ділянка площею 8,3943 га, кадастровий номер 1421785000:05:000:0697, що розташована на території Новокраснівської сільської ради Нікольського району Донецької області, цільове призначення якої – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 18 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Нова Нива» укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), згідно з яким вона передала земельну ділянку відповідачу. Вказаний договір є незаконним, оскільки договір укладений на строк 99 років, що не передбачено законом про оренду землі; договір є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, а саме договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладення якого не допускається згідно п. 15 Перехідних положень Земельного Кодексу України. Просив визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 18 березня 2013 року щодо земельної ділянки площею 8,3943 га, кадастровий номер № 1421785000:05:000:0697.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 02 квітня 2018 року у задоволені позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу директор ТОВ «Нова Нива» ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу відхилити та судове рішення залишити без змін. Вважає, що наведені представником позивача доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 при укладенні договору користування її земельною ділянкою допущено не було.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, який підтримав скаргу, заперечення представника ТОВ «Нова Нива» ОСОБА_5, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 06 жовтня 2004 року ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 8,3943 га, кадастровий номер 1421785000:05:000:0697, що розташована на території Новокраснівської сільської ради Нікольського (Володарського) району Донецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що також не заперечується сторонами.

18 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Нова Нива» було укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). За умовами договору ОСОБА_1 передала ТОВ «Нова Нива» право володіння та право цільового використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Новокраснівської сільської ради Нікольського (Володарського) району Донецької області, площею 8,3943 га, кадастровий номер 1421785000:05:000:0697, зберігаючи за собою право розпорядження нею.

Відповідно до п.п. 1.4, 1.5 Договору земельна ділянка передається емфітевту з метою виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення відповідної виробничої інфраструктури. За емфітевтом на період дії цього Договору закріплюється право повного і виключного володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно п.2.1 Договору емфітевт сплачує власнику плату за користування емфітевтичним правом завчасно за 99 років в розмірі 70000 грн.

Відповідно до п.3.1 Договору сторони домовились про те, що емфітевтичне право за цим Договором встановлюється на строк 99 років.

Даний договір було зареєстровано у Реєстраційній службі Володарського районного управління юстиції Донецької області 01 квітня 2013 року за № 686187, що підтверджується копією Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2510678 від 17 квітня 2013 року.

Згідно видаткового касового ордеру від 23 квітня 2013 року ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Нова Нива» за користування емфітевтичним правом грошові кошти в сумі 70 000 грн.

Звертаючись до суду позивач, в особі свого представника, вважала, що укладений між нею та ТОВ «Нова Нива» договір встановлення емфітевзису земельної ділянки не відповідає вимогам частини першої статті 203 ЦК України, оскільки він фактично прикривав укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та не відповідав положенням договору про оренду землі.

Ухвалюючи рішення про відмову ОСОБА_1 у позові, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «Нова Нива» є підприємством, яке займається сільськогосподарським товаро-виробництвом; при укладенні договору сторони діяли вільно та і позивач розуміла значення укладеного договору; договір зареєстровано в установленому законом порядку; строк користування земельною ділянкою узгоджено сторонами; доказів того, що при укладенні договору сторони мали на

увазі договір оренди, або мали на меті приховати договір купівлі-продажу, суду позивачем не представлено.

З висновками суду не можна не погодитися.

З 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, статтею 182 якого передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість і підстави відмови в ній установлюються законом.

Як вбачається зі справи, укладений між сторонами письмовий договір емфітевзису від 18 березня 2013 року, як того вимагали положення статей 3, 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зареєстрований 01 квітня 2013 року (а.с.13-15,56).

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним можуть бути заявлені як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно з частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Згідно ч.1 ст. 102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.ст.407, 408 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором.

Згідно із роз’ясненнями, викладеними в п.40 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час вирішення спорів щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій) суди мають виходити з того, що згідно зі статтею 1021 ЗК право на таке

користування виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися нею для сільськогосподарських потреб або для забудови відповідно до ЦК. Підставою для виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови може також бути заповіт. З урахуванням вимог ЗК укладення таких договорів, їх умови, строки та права і обов’язки сторін за ними, а також підстави припинення регулюються главами 33 і 34 ЦК. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови може бути припинено за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Зі змісту договору емфітевзис вбачається, що договір має відомості про те, що власник земельної ділянки - ОСОБА_1, виявила бажання передати ТОВ «Нова Нива» у користування земельну ділянку для сільськогосподарських потреб, а товариство погодилося прийняти цю земельну ділянку для використання з метою виробництва сільськогосподарської продукції та розміщення відповідної виробничої інфраструктури. За погодженням сторін договір укладений на 99 років. При цьому емфітевт (ТОВ «Нова Нива») сплачує власнику плату за користування емфітевтичним правом завчасно 70 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду про відмову у позові про визнання вказаного договору недійсним представник позивача в апеляційній скарзі вказує на те, що договір емфітевзису підлягає розірванню, оскільки відповідно до п. 3.1. договору емфітевтичне право встановлено строком на 99 років, тоді як згідно ч.4 ст.93 Земельного кодексу України та ст.19 Закону України «Про оренду землі» строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років.

Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Частиною четвертою ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Як вбачається зі справи, сторони договору - ОСОБА_1 та ТОВ «Нова Нива», договір оренди землі не укладали, оскільки 18 березня 2013 року мало місце укладення між ними договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому твердження представника позивача про те, що строк цього договору не відповідає положенням Закону України «Про оренду землі», є безпідставними.

Згідно п.9.1 договору від 18 березня 2013 року про користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), сторони домовилися про те, що цей договір набуває чинності після його підписання сторонами, за наступною державною реєстрацією, і діє до виконання сторонами його умов.

Тому, доводи скарги про те, що строк дії договору не відповідає вимогам закону є безпідставними.

Посилання у скарзі на те, що рішення суду є неправильним, оскільки укладення договору емфітевзису строком 99 років є невигідним для позивача, що договір укладено без урахування індексації грошових коштів, отриманих ОСОБА_1, що відбулося відчуження права власності на земельну ділянку позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки умови укладеного договору були узгоджені між сторонами про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 на договорі.

Що стосується доводів апеляційної скарги про порушення при укладенні договору його форми та відсутність реальності настання наслідків (право користування земельною ділянкою), то ці доводи є неспроможними.

За положеннями ст.6, ч.1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (ст.639 ЦК України).

Статею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається зі справи сторони договору від 18 березня 2013 року досягли згоди про його укладення в письмовій формі. При цьому, договір складений і підписаний у трьох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких зберігається у справах Реєстраційної служби Володарського районного управління юстиції, інші у кожної із сторін (п.9.2).

Отже встановлено, що сторони дотрималися письмової форма договору та здійснили його державну реєстрацію згідно умов договору 01 квітня 2013 року (а.с.56). Крім того, з часу укладення договору і до грудня 2017 року ОСОБА_1 визнавала умови договору та виконувала їх без застережень.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач посилався на сплив строків позовної давності для звернення ОСОБА_1 до суду до уваги не приймаються, оскільки як вбачається з рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у позові у зв’язку з тим, що вимоги представника ОСОБА_1У, викладені у позові, визнані безпідставними. Мотиви відхилення доводів ТОВ «Нова Нива» про пропуск строку позовної давності наведені в рішенні суду.

Таким чином, з урахуванням обставин справи та норм матеріального права колегія вважає, що вирішуючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Такого висновку апеляційний суд дійшов з урахуванням позиції Верховного суду, викладеній у постанові від 18 квітня 2018 року (справа № 311/4089/15-ц, провадження № 61-4623св18).

Відповідно до ст.375 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 02 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено 13 липня 2018 року.

Судді: Л.М. Кочегарова

ОСОБА_7

ОСОБА_8