Рішення № 75278199, 13.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1429/17

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду звернулась з адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області, в якому позивач просила суд:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Рубіжанського міського суду Луганської області Мирошниковій Олені Шаміліївні суддівської винагороди за серпень 2017 року, виходячи з посадового окладу у 16 000,00 гривень;

- зобов’язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснити донарахування та виплату судді Рубіжанського міського суду Луганської області Мирошниковій Олені Шаміліївні суддівської винагороди за серпень 2017 року, виходячи з посадового окладу у 32 000,00 гривень та допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу у 32 000,00 грн., з урахування раніше сплачених сум.

- допустити рішення суду до негайного виконання у межах стягнення за один місяць (а.с.2-8).

В обґрунтування позовних вимог зазначила наступне.

Позивача ОСОБА_2 Президента України від 23.08.2012 № 484/2012 “Про призначення суддів” призначено на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області строком на 5 років.

Наказом голови Рубіжанського міського суду Луганської області від 27.09.2012 № 41- ОС ОСОБА_1 прийнято до штату вказаного суду на посаду судді з 01.10.2012.

Згідно довідки територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 01.08.2017 розмір суддівської винагороди позивача за серпень 2017 року нарахований, виходячи з розміру посадового окладу у 16000,00 грн.

Згідно з листом від 15.09.2017 № 1532/17вих територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснює нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу з січня 2017 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 грн., на підставі положень чинного законодавства та роз’яснень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, а саме: пункту 23 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII “Про судоустрій і статус суддів”; пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”; листа Державної судової адміністрації України від 20.03.2017 № 11-2306/17 “Про оплату праці”.

Позивач не погоджується з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за серпень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу у 16000,00 грн., та вважає ці дії відповідача протиправними з тих підстав, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат (частина третя статті 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”№ 2453), що дорівнює 32 000,00 грн.

ОСОБА_3 Законом № 1774 не внесено змін до Закону № 1402 чи Закону № 2453 в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому, зважаючи на приписи частини першої статті 135 Закону № 1402 та частини першої статті 133 Закону № 2453, відсутні законодавчі підстави враховувати пункт 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774 при нарахуванні суддівської винагороди.

З цих підстав позивач наполягає, що застосування відповідачем при виплаті їй суддівської винагороди пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774 та не виконання пункту 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402 порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.

На підставі викладеного, ОСОБА_4 просила суд задовольнити вимоги в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнав, до канцелярії суду 23.10.2017 надав заперечення, в яких зазначив наступне (а.с.37-40).

Відповідно до статті 149 Закону № 1402 суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Згідно з частиною третьою статті 148 Закону № 1402 функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції здійснює Державна судова адміністрація України. Територіальні управління є територіальними органами Державної судової адміністрації України та їй підпорядковуються. Відповідач як державний орган зобов’язаний діяти виключно в межах діючого законодавства.

Відповідно до пункту 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453, а саме: посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат. Регіональні коефіцієнти до посадового окладу не застосовуються. Згідно із статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” з 01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн. Пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774 установлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується на 2017 рік у розмірі 1600 гривень.

Враховуючи викладене, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснило нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за серпень 2017 року виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 гривень, на підставі положень чинного законодавства України та відповідних роз’яснень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів.

На підставі викладеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовні вимог в повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.10.2017 відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні (а.с.1).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 24.10.2017 зупинено провадження в адміністративній справі № 812/1429/17 до набрання законної сили судового рішення касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 в адміністративній справі №812/796/17 за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії (а.с.53-54).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05.07.2018 у зв’язку з набрання законної сили постанови Верховного Суду по справі №812/796/17, провадження по адміністративній справі № 812/1429/17 поновлено та призначено до розгляду на 13.07.2018 (а.с.64).

Позивач в судове засідання не прибула, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надала заяву про розгляд справи за її відсутності та зазначила, що повністю підтримує позовні вимоги (а.с.67).

Представник відповідача в судове засідання також не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.71).

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79, 90 КАС України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_2 Президента України від 23.08.2012 № 484/2012 ОСОБА_1 відповідно до статті 127 та частини першої статті 128 Конституції України призначено строком на п’ять років на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області (а.с.11-13).

Наказом Рубіжанського міського суду Луганської області від 27.09.2012 № 41-ОС позивачу наказано приступити до виконання обов’язків судді Рубіжанського міського суду Луганської області з окладом згідно штатного розпису з 01.10.2012 (а.с.14).

Згідно з штатним розписом Рубіжанського міського суду Луганської області на 2017 рік посадовий оклад судді складає 16000,00 грн. (а.с.16).

Згідно з довідкою територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 13.09.2017 № 1515/17-вих, суддівська винагорода за серпень 2017 року складає: оклад – 16000,00 грн., вислуга років – 1865,14 грн., індексація – 326,70 грн., разом нараховано – 18191,84 грн. (а.с.17).

Листом від 15.09.2017 №1532/17вих відповідач на звернення ОСОБА_1 від 11.09.2017 повідомив останню про те, що територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області здійснило нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за серпень 2017 року, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 гривень, на підставі положень чинного законодавства України та відповідних роз’яснень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів (а.с.18,19-20).

Надаючи правову оцінку виниклим між сторонам правовідносинам, суд зазначає таке.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (ідентифікаційний код 26297948) є органом державної влади та зареєстровано юридичною особою, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 12.07.2018 за №1004199152 (а.с.68-70).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості бюджетної системи України.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття «щомісячне довічне грошове утримання», що міститься у підпункті «е» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012).

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону № 1402.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402 (в редакції, яка діє з 01.01.2017) встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас абзацом 1 пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Натомість пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., №№ 41-45, ст. 529; 2015 р., №№ 18-20, ст. 132 із наступними змінами).

Так, згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

В розрізі здійсненого аналізу норм чинного законодавства, чітко вбачається, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, визначається відповідно до розміру, встановленого частиною третьою статті 133 Закону № 2453.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 призначена на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області до набрання чинності Законом № 1402 та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що у своїй сукупності є підставою для обрахунку її посадового окладу з огляду на розмір, визначений частиною третьою статті 133 Закону № 2453.

Статтею 8 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

Згідно із статтею 7 Закону України від 21.12.2016 № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Суд зазначає, що саме Законом № 1774 законодавець змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, вніс відповідні зміни до Закону № 1402.

При цьому зміни з цього приводу до Закону № 2453 дійсно внесені не були.

Відтак, має місце колізія норм права, що стала підставою для виникнення цього спору.

Суд підкреслює, що відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, і саме до виключних повноважень останньої належить прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України).

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На сьогодні положення Закону № 1774, у тому числі пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

ОСОБА_3 № 1774 не визнаний неконституційним, тому підлягає застосуванню. Крім того, саме цей закон прийнятий пізніше у часі за норми статті 133 Закону № 2453, тому при подоланні колізій положень нормативно-правового(их) акту(ів) рівної юридичної сили слід надавати перевагу тому, що прийнятий пізніше, тобто, Закону № 1774.

Про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774 додатково свідчить також і пряма вказівка законодавця, висловлена ним у пункті 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону: до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16000,00 грн, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду, який неодноразово вже висловлював свою позицію з приводу вказаних правовідносин (наприклад справа № 812/796/17 постанова ВС від 30.05.2018).

Відповідно до частини п’ятої статті 262 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

ОСОБА_3 в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позову є необґрунтованими, а відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, довів суду відсутність протиправної бездіяльності та підстав для зобов’язання вчинити певні дії, у задоволенні адміністративного позову належить відмовити повністю.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_5