Рішення № 75277529, 10.07.2018, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/2777/18

Провадженя№ 2-о/266/207/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого - судді Федотової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Шишханової К.Р.

за участю представника заявниці ОСОБА_1 – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1,яка є внутрішньо переміщеною особою і проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1, яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 , 11 вересня 2011року народження, яка є внутрішньо переміщеною особою і проживає: ІНФОРМАЦІЯ_1 , заінтересовані особи Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_4 Федерація про встановлення факту , що має юридичне значення, суд

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до суду із заявою, в обґрунтування якої зазначила, що вона народилася в м. Костянтинівка Донецької області, проживала та була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2. Від шлюбу із ОСОБА_5 є неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3. Так, навесні 2014 року на території Донецької області змінилася ситуація, розпочались проросійські мітинги, яки супроводжувалися проявом агресії з боку проросійсько-налаштованих активістів, у місті з’явилися невідомі озброєні особи, одягнені у військову форму без розпізнавальних знаків, які брали участь у захопленні адміністративних будівель, встановлення прапорів ОСОБА_4 Федерації та окупаційної адміністрації РФ. З появою в місті збройних формувань РФ, почастішали випадки пограбування, викрадення проукраїнськи налаштованих людей, примусове вилучення приватного майна, згодом вулицями почала пересуватися російська військова техніка, з’явилися блокпости, де вибірково могли зупинити і перевірити документи, що лякало і змушувало заявницю перебувати в постійному страху за власне життя та життя дитини. До того ж заявниця зазначила, що боялась вільно ходити по вулиці та висловлювати свою думку або демонструвати будь-яку прихильність до України. ОСОБА_6 цього, погіршилась економічна ситуація в регіоні, припинили роботу банківські установи, населення залишилося без зарплат, стипендій, пенсійного забезпечення та інших соціальних виплат. Все це призвело до неможливості подальшого проживання на окупованій території, тому в грудні 2015 року, внаслідок воєнних дій ОСОБА_4 Федерації проти України, заявник була змушена переїхати з тимчасово окупованої території Донецької області разом із малолітньою дитиною. Під час переїзду транспортний засіб, в якому знаходилась вона та її донька ОСОБА_3 було зупинено на блокпосту особами, одягненими в російську військову форму, після чого їх відвезли до с.Широкине, де намагалися допитати про розташування українських військових та їх озброєння. Оскільки чоловік заявниці був працівником правоохоронних органів окупанти вважали, що заявник може надати їм таку інформацію. Так через деяких час її із донькою відпустили, проте вони дуже сильно перенервували, а донька ще довго не могла спокійно спати, пережите спровокувало психічні розлади у неї. Також заявник зазначила, що після російської збройної окупації Донецької області, вона втратила не лише рідний дім, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, можливість планувати своє життя, а й душевний спокій. Вважає, що внаслідок саме військової агресії ОСОБА_4 Федерації на території Донецької області було порушено цілу низку її прав і свобод, передбачених Конвенцією "Про захист прав людини та основоположних свобод", Протоколом Першим до цієї Конвенції та Протоколом Чотири Конвенції, зокрема право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії.

Також зазначила, що вона отримала довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, проте дана форма не передбачає внесення відомостей про конкретну причину (підставу), яка змусила залишити або покинути своє місце проживання внутрішньо переміщену особу. Тобто вказана довідка лише посвідчує факт вимушеного переселення проте не містить зазначення причин такого переселення. ОСОБА_6 цього зазначила, що має на меті визначити свій статус та статус малолітньої дитини, в інтересах якої вони діє, як осіб які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви – потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. Іншого порядку встановлення факту того, що вимушене переселення з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_4 Федерації проти України та окупації ОСОБА_4 Федерацією частини території Донецької області України, чинним діючим законодавством України не передбачено, а тому вона вимушена була звернутись до суду із вказаним позовом. Просила суд встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 разом із малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, в грудні 2015 року з окупованої території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_4 Федерації проти України та окупації ОСОБА_4 Федерацією частини території Донецької області України.

В судовому засідання заявник ОСОБА_1, яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 вказала, що до початку збройної агресії ОСОБА_4 Федерації та подальшої окупації частини території Донецької області вона була повноцінною громадянкою держави Україна, де людина, її життя і здоров'я, честь, гідність і недоторканість, визнаються найвищою соціальною цінністю, мала налагоджений побут, та можливість вести повноцінний спосіб життя. Повідомляє, що з початком весни 2014 року соціально-політична та гуманітарна ситуація в Донецькій області змінилась. Так, внаслідок злочинної діяльності озброєних проросійських найманців та російських регулярних військ були захоплені органи державної влади України. В результаті їх дій, перебування на вулицях міста стало небезпечним. Влітку 2014 року місто повністю перейшло під контроль проросійських бойовиків. Були зняті українські прапори та встановлені прапори РФ і так званої «ДНР». Також була запроваджена комендантська година, під час якої людей затримували та перевіряли документи. В місті закрилися банки, магазини, спостерігався продуктовий дефіцит. Було значно ускладнено отримання заробітних плат, пенсій, виникли проблеми з медичними препаратами, нестабільно ходив громадський транспорт, а бензозаправки стали працювати на забезпечення пальним військової техніки проросійських бойовиків. Відчуваючи реальну небезпеку за власне життя та життя малолітньої дитини, в грудні 2015 року заявниця вирішила покинути тимчасово окуповане місто Новоазовськ Донецької області та переміститися до міста Маріуполь Донецької області. Після свого вимушеного переселення заявниці довелось прилаштовуватись до нових життєвих умов. В результаті збройної агресії ОСОБА_4 Федерації і, як наслідок, вимушеного переселення, заявниця втратила житло, надію на повернення додому, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, а отже і можливість планувати своє життя. В подальшому надала заяву про розгляд справи без її участі.

Представник заявниці ОСОБА_1 – ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, в судовому засідання підтримав заяву з підстав та обґрунтувань зазначених у ній.

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Заінтересована особа - представник ОСОБА_4 Федерації, в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, заперечення на заяву не подав.

Всебічно дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, матеріали справи, а також з урахуванням пояснень заявника та її представника, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, починаючи з 24.09.2011 року, що підтверджується відповідними відомостями в паспорті заявника. (а.с.28-29)

Згідно свідоцтва про шлюб 1-НО № 213080, виданого виконкомом Сєдовської селищної ради Новоазовського району Донецької області, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, який укладено 22.08.2009 року, актовий запис № 5. (а.с.30)

Від шлюбу подружжя має малолітню дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження 1-НО № 415279, видане виконкомом Сєдовської селищної ради Новоазовського району Донецької області. (а.с.31)

З довідки від 23.12.2015 року за № НОМЕР_1 слід, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4 прибула разом із малолітньою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, як внутрішньо переміщені особи з місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_7 на фактичне місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_8. (а.с.32)

Згідно зі статтею 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У частині першій статті 4, частині першій статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1цього Закону. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Встановлена форма довідки не передбачає внесення відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного приживання.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_7 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_7 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_4 Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_7 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_4 Федерації та подолання її наслідків».

З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_4 Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил ОСОБА_4 Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_4 Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту ОСОБА_4 Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

Разом з тим, заява Верховної ОСОБА_7 України свідчить, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_4 Федерації захопили будівлі ОСОБА_7 Міністрів та Верховної Ради Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_4 Федерації, а Чорноморський флот ОСОБА_4 Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_9 проголосив себе головою ОСОБА_7 Міністрів Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6 та закликав президента ОСОБА_4 Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент ОСОБА_4 Федерації, звернувся до ОСОБА_7 Федерації Федеральних зборів ОСОБА_4 Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил ОСОБА_4 Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невідємної частини України - Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6 та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6 до складу ОСОБА_4 Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_4 Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної ОСОБА_7 ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».

17 березня 2014 року Верховна ОСОБА_7 Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6, розпущена постановою Верховної ОСОБА_7 України, всупереч цьому проголосила ОСОБА_6 незалежною державою. 18 березня 2014 року самоназвані представники Верховної ОСОБА_7 Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6 підписали з президентом ОСОБА_4 Федерації Путіним «Договір про прийняття до ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_8 ОСОБА_6 і створення у складі ОСОБА_4 Федерації нових суб'єктів».

21 березня 2014 року владою ОСОБА_4 Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики ОСОБА_6 и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики ОСОБА_6 и города федерального значения Севастополя».

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року №685-VІІІ ОСОБА_8 ОСОБА_6 та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши ОСОБА_8 ОСОБА_6, ОСОБА_4 Федерація продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_4 Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян ОСОБА_4 Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_4 Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_4 Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся так званий референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Донецької Народної ОСОБА_8» та «Луганської Народної ОСОБА_8». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна ОСОБА_8» та «Донецька Народна ОСОБА_8» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази. Зокрема, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. Прес-секретар Держдепартаменту США заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки». Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо її результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю».

Підтвердженням окупації ОСОБА_4 Федерації, як країною - агресором, частини території Донецької і Луганської області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ ОСОБА_4 Федерації.

На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.

Так, згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 11.03.2014 року, в ніч з 10 на 11.03.2014 року співробітником Служби безпеки України у взаємодії із міліцією попередили у Донецькій області диверсію проти українських громадян та затримали 37-річного громадянина ОСОБА_4 Федерації, який займався створенням озброєної диверсійно-підривної групи для дестабілізації ситуації в Україні. Затриманий пояснив, що організував діяльність низки екстремістських груп, у тому числі забезпечував їх озброєнням та вибухівкою. Співробітникам СБУ стало відомо, що він мав досвід служби в гарячих точках ОСОБА_4 Федерації. (ОСОБА_10, Осетії тощо)

Згідно з даними прес-центру Служби безпеки України від 16.06.2014 року, станом на 14.06.2014 року в Краматорську Донецької області співробітниками СБУ спільно з військовослужбовцями Збройних Сил України було затримано громадянина ОСОБА_4 Федерації, одного з учасників незаконного збройного формування ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_9, колишнього курсанта Краснодарського вищого військового авіаційного училища. Під час затримання у ОСОБА_11 вилучено стрілецьку зброю, 7 тисяч гривень і, так звану "летную книжку" – персональний звітний документ обліку підготовки пілота. З його пояснень слідує, що він прибув до Слов'янська взяти участь у бойових діях на стороні представників окупаційної адміністрації РФ, за що йому координатори пообіцяли грошову винагороду – одну тисячу доларів США не день.

Також, згідно повідомлення прес-центру Служби безпеки України від 17.06.2014 року, співробітниками СБУ спільно з військовослужбовцями ЗС України було припинено терористичну діяльність громадянина РФ, який у складі озброєного злочинного угрупування воював на сході України. 15.06.2014 року ОСОБА_12, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_10, разом зі своїм спільником у стані алкогольного сп’яніння обстріляли українських військових на блокпосту поблизу м. Слов'янськ. У ході бою одного з нападників було вбито, а російського бойовика захоплено. У нападників вилучено автоматичну зброю, пістолет та набої до них. Зі слів затриманого слід, що він приїхав до Слов'янська на початку травня та був завербований представником терористичної організації "ДНР", а за вбивство українських солдат йому запропоновано тисячу доларів США. Вказане повідомлення, підтверджується також і переглянутим судом відеозаписом із поясненнями ОСОБА_12

За повідомлення прес-центру Служби безпеки України від 19.09.2014 року, станом на 17.09.2014 року у м. Костянтинівка Донецької області співробітниками контррозвідки СБУ було затримано громадянина ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_11. Під час перевірки було встановлено, що протягом липня-вересня 2014 року затриманий збирав та передавав представникам окупаційної адміністрації РФ розвідувальну інформацію щодо місць дислокації, чисельності особового складу, кількості та видів озброєння, а також переміщення територією міста Костянтинівка Донецької області, підрозділів та формувань Збройних Сил України, Національної гвардії та добровольчих батальйонів, які задіяні у визволення окупованих територій України від окупантів.

З серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил ОСОБА_4 Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил ОСОБА_4 Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил ОСОБА_4 Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії ОСОБА_4 Федерації, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_7 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, її військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 Постанови Верховної ОСОБА_7 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_7 України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_4 Федерації та керівниками незаконних збройних формувань «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_4 Федерації та підтримуваних нею найманців, під час якої було анексовано ОСОБА_8 ОСОБА_6 та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також, Парламентська асамблея ОСОБА_7 Європи 12.10.2016 року прийняла дві резолюції по Україні, в яких російсько-український конфлікт визначений як "російська агресія" і міститься заклик до РФ вивести свої війська з Донбасу.

Також резолюцією Генеральної асамблеї ООН від 19.12.2016 року підтримано резолюцію Третього комітету Генеральної ОСОБА_7 ООН "Ситуація з правами людини в Автономній ОСОБА_8 ОСОБА_6 та місті Севастополь(Україна)" та визнано ОСОБА_4 Федерацію державою – окупантом.

Також Постановою Верховної ОСОБА_7 України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_7 Європи, Парламентської ОСОБА_7 НАТО, Парламентської ОСОБА_7 ОБСЕ, Парламентської ОСОБА_7 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_4 Федерації державою-агресором.

ОСОБА_6 того, військові дії ОСОБА_4 Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку проросійських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати її брати участь у політичному процесі».

Резолюція Парламентської ОСОБА_7 Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони ОСОБА_4 Федерації.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії ОСОБА_4 Федерації стала окупація частини території Донецької та Луганських областей України.

При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_4 Федерації відносно України, окупації частини території Донецької та Луганських областей України, Україна є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ст. 82 ЦПК України.

ОСОБА_6 визнання окупації ОСОБА_4 Федерацією частини території Донецької області України міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.

Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».

Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.

З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює її виконання.

Здійснення ОСОБА_4 Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської області, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.

Інтернет-порталом "segodnya.ua" опублікована стаття "ОСОБА_4 війська на Донбасі: Матіос озвучив кількість і види озброєнь" від 02.10.2017 року, в якій зі слів головного військового прокурора А.Матіос повідомляється, що техніка ворога на Донбасі нараховує: танки 650 шт., бойові броньовані машини – 1310 шт., артилерія різних калібрів (в тому числі великокаліберна, заборонена Мінськими угодами), майже 500 стволів, реактивні системи залпового вогню – майже 260 од., зенітно-ракетні комплекси – до 100 од., та майже три тисячі чоловік в складі двох батальйонно-тактичних груп, однієї ротно-тактичної групи, на озброєнні яких, крім перерахованих вище одиниць, майже 200 танків, 400 бойових броньованих машин, 140 одиниць артилерії і новітні зразки зенітно-ракетних комплексів.

Відповідно до статті "ОСОБА_14 розкрив чисельність російських військ і техніки на Донбасі (інфографіка)" від 28.11.2017 року, що опублікована в Інтернет-виданні "unian.net", управління збройними формуваннями РФ на Донбасі здійснює Оперативне командування ОСОБА_15 військового округу ЗС РФ, створене на базі штабу 8-ї ОСОБА_15 військового округу РФ (Новочеркаськ). Відзначається, що під виглядом воєнізованих формувань "ЛНР/ДНР" працює оперативне угрупування російських окупаційних військ, до складу якої входить перший (Донецьк) і другий (Луганськ) російські армійські корпуси. Корпуси посилені підрозділами зі складу округів, видів, родів військ ЗС РФ, що діють на ротаційних засадах. Вони є першим ешелоном військ на цьому напрямку. Другий ешелон за словами міністра, складають підрозділи 8-ї армії. Загальна чисельність першого і другого російського армійського корпусу – 35,5 тисяч, танків – 478, бронемашин – 848, систем залпового вогню до 208, мінометів до 750, протитанкових засобів 3, 478 танків і 800 БТР.

10.11.2016 року главою "ДНР" ОСОБА_14 було видано розпорядження "О создании Межведомственной комиссии" № 178, відповідно до якого створена Міжвідомча комісія, яка мала на меті розробити пропозиції щодо реформування і оптимізації системи охорони здоров’я. Разом з тим, згідно додатку до вищевказаного розпорядження головою Міжвідомчої комісії було призначено ОСОБА_10 – заступника голови ОСОБА_7 Міністрів "ДНР".

Як повідомляє Інтернет-портал "briz.if.ua" у статті під назвою "Генштаб: У полон під Дебальцево потрапили 90 бійців, 82 зникли безвісті" від 19.02.2015 року, понад 90 військовослужбовців Збройний Сил України потрапили у полон, вступивши в бій з нерівними силами супротивника на одній з ділянок фронту на Дебальцевському плацдармі.

В статті "Бойовики захопили будівлю УБОЗ у Горлівці" від 03.05.2014 року, розміщеної на інтернет-порталі "24 канал", у м. Горлівка Донецької області озброєні російські найманці захопили будівлю Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України, а над входом встановили прапор окупаційної адміністрації РФ на тимчасово окупованій території Донецької області.

25.05.2014 року ОСОБА_7 Міністрів "ДНР" було прийнято постанову "Про введення на території Донецької Народної ОСОБА_8 воєнного стану" № 6-5, відповідно до якої з 26.05.2014 року на всій території "ДНР" вводиться воєнний стан, а всі функції органів державної влади в галузі оборони, забезпечення громадського порядку і державної безпеки на місцях перейшли представникам ОСОБА_7 Безпеки "ДНР".

ОСОБА_6 того, преамбулою Закону України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганських областях" від 18.01.2018 року визначено, що окупаційна адміністрація ОСОБА_4 Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасового окупованими територіями України, та підконтрольними ОСОБА_4 Федерації самопроголошені органи, узурпувала виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявниці, що ОСОБА_4 Федерація здійснює ефективний контроль частини Донецької та Луганської області, Україна, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Донецької та Луганської області окупованою ОСОБА_4 Федерацією

Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення заявниці з окупованої ОСОБА_4 Федерацією частини території Донецької області України, то суд виходить з наступного.

Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для ОСОБА_4 Федерації з 10 травня 1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.

У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.

Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв'язків між членами розлучених сімей.

За правилом ст. З IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.

Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.

Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати її, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.

Однак, всупереч норм вказаної Конвенції, ОСОБА_4 Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, як право на життя, право на свободу, повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної ОСОБА_7 України Про Заяву Верховної ОСОБА_7 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_4 Федерації та подолання її наслідків».

Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, яку наводить заявниця, вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку ОСОБА_4 Федерації.

Зі змісту статті "На Донеччині проросійськи активісти готують референдум" від 24.04.2014 року, що була опублікована Інтернет-порталом "ОСОБА_7 свобода" вбачається, що проросійські активісти на Донеччині не відмовились від ідеї проведення референдуму, а створили власну "Центральну виборчу комісію" і планують провести референдум 11.05.2014 року. Також повідомлялося, що після появи окупантів на Донбасі значно погіршилася криміногенна ситуація – вони грабують місцеві магазини, є факти мародерства. У російських найманців залишилась зброя, викрадена з будівель Служби безпеки, а також 4 бойові машини десанту.

Згідно інформацій, опублікованих Інтернет-порталом "112.ua" 02.10.2014 року, в статті "У Донецькій області без світла залишаються мешканці 62 населених пунктів, - ДТЕК", в результаті регулярних обстрілів з боку збройних формувань РФ та через негоду у Донецькій області залишаються знеструмленими 62 населених пункти, з них через бойові дії – 51 (у тому числі частково і повністю): Піски, Водяне, Семенівка, Грабське, Багатопілля, Агрономчне, Леперське, Полтава, Зелене, Федорівка, Романів Яр, Старомихайлівка (Сторомихайлівка), Славне, Гранітне, Старомар'ївка, Покровка, Виноградне, Третяки, Зорька, Кожевні, Дубрівка, Передерієве, Пересипне, Зрубне, Маринівка, Степанівка, Саурівка, Тарани, Латишева, Кам'янка, Данилівка, Польове, Нікішине, Круглик, ОСОБА_13, Кумшацький, Тимофіївка, Стрюкове, Димитрове, Розсипне, Малоорлівка, Комишатка, Шевченка, ОСОБА_16, ОСОБА_13, Спартак, Новогригорівка, ОСОБА_6, Василівка, ОСОБА_17, Верхньоторецьке.

На сторінках Інтернет-порталу "Сегодня" міститься стаття "Рік війни 2014-й: яким він був у Донецьку" від 02.01.2015 року, де висвітлюються, в яких змушена були жити донеччани у 2014 році. Зокрема у червні 2014 року в підконтрольному окупантам Донецьку почали закривати магазини і банки, почалися перебої з виплатами пенсії і допомоги, зі страшною швидкість рідшали ряди автомобілів на міських дорогах, оскільки російські найманці конфісковували транспортні засоби громадян. Також у статті повідомляється, що в липні 2014 року відбувся один з найбільших обстрілів Донецька, внаслідок чого снаряди долітали до центру міста й у шахтарській столиці раз за разом спалахували пожежі. Як наслідок, найбільше постраждали райони, прилеглі до аеропорту.

Як зазначає Інформаційний портал Харківської правозахисної групи "Права людини в Україні" у статті "Оцінка подій в зоні АТО з позицій прав людини" від 21.05.2015 року, у Новоазовському районі Донецької області неодноразово було зафіксовано випадки викрадення людей організованими збройними формуваннями. Наприклад, 29.09.2014 року озброєними людьми на позашляховику із символікою "ДНР" з території пансіонату "Бірюса" біля с. Безімене Новоазовського району був викрадений директор пансіонату ОСОБА_18, який останні місяці на волонтерських засадах надавав притулок переселенцям із окупованих територій. ОСОБА_6 того, більше кількох десятків журналістів були взяті в заручники протягом 2014 року. Деяким з них пропонували знімати пропагандистські сюжети для російських телеканалів в обмін на звільнення. Таким чином, на підконтрольних організованими збройними формуваннями територіях була створена організована система масових викрадень та катувань цивільних осіб.

На сторінках Інтернет-портал "24tv" опублікована стаття "Бойовики джерело рабської робочої сили" від 01.08.2015 року, у якій повідомляється, що у м. Новоазовськ Донецької області окупанти відправляють місцевих жителів на виправні роботи за порушення комендантської години. Зокрема у статті зазначається, що з 23 год. 00 хвил., у в місті діє комендантська година, за порушення якої всіх чоловіків, без винятку, забирають на риття окопів або примусові роботи. Термін виправних робіт може коливатися від декількох діб до двох тижнів. Озброєні поліцаї, або так звані "ополченці ДНР", самі визначають – "виправився" затриманий, чи ні. Таким чином, окупанти вирішують питання з безкоштовною робочою силою. Також місцеві мешканці розповідають, що наприкінці липня 2015 року на трасі, що сполучає Новоазовськ з курортним селищем Сєдово, з’явилися "загороджувальні загони", що складаються з представників так званого "Міністерства держбезпеки" окупантів, які зупиняють всіх людей, що пересуваються дорогою. Так, після обшуку людина, яка не сподобалася, потрапляє у вантажний "Урал" для подальшого допиту. Кому пощастить, тих забирають родичі, інші безслідно зникають або, знову ж таки, риють окопи.

Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6 понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської ОСОБА_7 Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27 січня 2015 року.

Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими проросійськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії ОСОБА_4 Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.

ОСОБА_6 цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.

Щодо порушень прав заявниці ОСОБА_1, яка діє від власного імені та він імені своєї малолітньої доньки, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі порушення підтверджуються як її власними поясненнями та поданими нею доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбувалися на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що внаслідок саме збройної агресії ОСОБА_4 Федерації на частині території Донецької області було порушено низку конституційних прав заявника та її малолітньої дитини, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.

Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що ОСОБА_4 Федерація здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме ОСОБА_8 ОСОБА_6, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_4 Федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що ОСОБА_4 Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні її зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що ОСОБА_4 Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують її зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.

Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_4 Федерацією, Договір між Україною і ОСОБА_4 Федерацією про українсько-російський державний кордон ОСОБА_4 Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) вказано, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Навіть з урахуванням внесених змін до Конституції України Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», вказане Рішення Конституційного Суду України не втратило свого значення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) вказано, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Відповідно до ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України: Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку її встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку її встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» порядок підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини внутрішнього переміщення.

Частиною четвертою статті 2 Закону України від 18 січня 2018 року «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено, що відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії ОСОБА_4 Федерації, покладається на ОСОБА_4 Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули вказаного Закону датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної ОСОБА_8 ОСОБА_6 та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», а саме: 20 лютого 2014 року.

Отже, вказаний Закон і передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, про який просить заявник.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року по справі № 759/759/17, від 14 березня 2018 року по справі № 363/2981/16-ц, від 06 червня 2018 року по справі № 428/13977/16-ц, які в розумінні ст. ст. 411,417 ЦПК України є обов’язковими для судів першої інстанції.

З урахуванням викладеного, суд вбачає, що встановлення факту, що має юридичне значення щодо вимушеного переселення заявника разом із малолітньою дитиною з окупованої території Донецької області, відбулось унаслідок збройної агресії ОСОБА_4 Федерації та окупації ОСОБА_4 Федерацією частини території Донецької області, можливе лише у судовому порядку, оскільки законодавець не визначив іншого, позасудового способу встановлення причинно-наслідкового зв'язку між переселенням осіб із зони проведення бойових дій на сході України та військовою агресією ОСОБА_4 Федерації.

Також суд вважає, що незважаючи на те, що в якості однієї із заінтересованих осіб у даній справі визначено іноземну державу, правило про застосування щодо неї судового імунітету, передбачене частиною першою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 року, не порушено, з огляду на наступне.

По-перше, вказана норма визначає імунітет від пред'явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи. Натомість, у даному випадку ОСОБА_4 Федерація бере участь як заінтересована особа у справі окремого провадження, а не виступає із вимогами як сторона чи третя особа у справі позовного провадження.

По-друге, підставою подання громадянами України заяви про встановлення відповідного факту є тимчасова окупація ОСОБА_4 Федерацією частини території України. Як зазначено в абзаці 15 преамбули Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», дії ОСОБА_4 Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки ОСОБА_6 та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.

Частина четверта статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» вказує на ті випадки, коли Україна може застосувати реторсію - правомірні обмежувальні заходи у відповідь на аналогічні заходи іншої держави. Так, якщо в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права. На необхідності врахування вказаних приписів закону наголошується у пункті 19 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2014 року № 13 «Про застосування судами міжнародних договорів України при здійсненні правосуддя».

З метою здійснення справедливого судового розгляду, дотримання принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін, з метою належного повідомлення про час та місце розгляду справи на адресу Посольства ОСОБА_4 Федерації в Україні були направлені відповідні листи. Відповідно до змісту рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, наявного у матеріалах справи, було вручено особі, уповноваженій адресатом на одержання пошти, 29.05.2018 року. Натомість, ОСОБА_4 Федерація у судових засіданнях участі не брала, жодних заяв, у тому числі щодо невизнання юрисдикції українських судів на вирішення даної справи, не заявляла.

Враховуючи викладене, а також те, що заявник ОСОБА_1 разом із малолітньою донько ОСОБА_3 переселилися з окупованої території Донецької області з метою збереження життя, здоров'я, свободи, поваги до честі і гідності, права на особисту недоторканість, права на повагу до приватного і сімейного життя, права на свободу думки, совісті і релігії в результаті збройної агресії ОСОБА_4 Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявниці необхідно для визначення її статусу як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), суд вважає, що подана заява підлягає задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст., -2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, ч.1 ст. 223, ч.2 ст. 247, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 , яка діє від власного імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_3 про встановлення факту , що має юридичне значення - задовольнити .

Встановити факт , що вимушене переселення ОСОБА_1 , 13 червня 1987року народження, разом з малолітньою донькою ОСОБА_3, 11 вересня 2011року

народження в грудні 2015року , з окупованої території Донецької області України відбулось внаслідок збройної агресії ОСОБА_4 Федерації проти України та окупації ОСОБА_4 Федерацією частини території Донецької області України.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області через Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: Федотова В. М.