Рішення № 75277408, 12.07.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/3022/18

2/212/1805/18

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Зіміна М.В.,

секретаря судового засідання – Косенкової А.О.,

за участю представника позивача – адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» ( надалі – ТОВ «Максус Лізинг»), в якому просить визнати договір Фінансового лізингу №01121 від 21.03.2018 (надалі – Договір) недійсним, стягнути з Відповідача на його користь сплачені кошти в розмірі 30 000,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він мав намір придбати автомобіль маки Chevrolet Aveo вартістю 150 000,00 грн. за договором лізингу, укладеним між ним та ТОВ «Максус Лізинг». Ним 21.03.2018 було сплачено в рахунок виконання договору до ТОВ «Максус Лізинг» 30000,00 грн. 28.03.2018 позивач звернувся до ТОВ «Максус Лізинг» із заявою про розірвання вказаного Договору. Вважає, що Договір містить несправедливі умови, що порушують його права як споживача, а також Договір нотаріально не посвідчений, а тому просить визнати його недійсним та стягнути з Відповідача сплачені ним грошові кошти в рахунок авансового платежу за транспортний засіб в сумі 30000,00грн.

Ухвалою суду від 14 травня 2018 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд на 13 червня 2018 року.

13 червня 2018 року у зв’язку з неявкою сторін судовий розгляд справи відкладено на 12 липня 2018 року.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та просив їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що знаходить підтвердження в матеріалах справи. Письмового відзиву на позовну заяву до суду не надавав.

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, з урахуванням згоди представника позивача на проведення заочного розгляду справи, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів. У зв’язку із зазначеним, 12.07.2018 року судом постановлена ухвала про розгляд справи у заочному порядку.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні. вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтвер джено, що 21 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Максус Лізинг» укладено договір №01121 фінансового лізингу, відповідно до якого предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб, вартістю 16662,92 долара США, що еквівалентно 284700,00 грн., що визначено у п. 1.1 статті 1 та п. 8.2 статті 8 вищевказаного договору (а.с. 5-12).

21 березня 2018 року ОСОБА_2 надав заяву ТОВ «Максус Лізинг» на підставі п. 9.6 ст. 9 Договору № 01121 від 21.03.2018 просив йому надати транспортний засіб Chevrolet Aveo, 2015 року випуску за поточною ціною 150000,00 грн. за сплаченим авансовим платежем 30000,00 грн. (а.с. 13).

ОСОБА_2 21 березня 2018 року сплатив на рахунок Відповідача авансовий платіж за Договором в сумі 30000,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.993909041.1 від 21.03.2018 (а.с.14).

28 березня 2018 року ОСОБА_2 звернувся із письмовою заявою до ТОВ «Максус Лізинг» про розірвання Договору № 01121 та повернення сплаченого авансового платежу в розмірі 30000,00 грн. (а.с. 16).

У відповідності до виписки ПАТ КБ «ПриватБанк» за картковим рахунком ОСОБА_2, останньому станом на 20.06.2018 грошові кошти від ТОВ «Максус Лізинг» не надходили. (а.с.33-36 )

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Умовами даного Договору передбачена комісія за організацію Договору, яка визначається як першочерговий єдиноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що має бути сплачений Лізингоодержувачем на користь Лізингодавця за організацію Договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов’язані з укладенням Договору, в тому числі, що пов’язані з пошуком Предмету Лізингу Лізингоодержувачу. Розмір Комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку №1 до Договору, та становить 10% від вартості Предмета Лізингу.

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 даного договору.

Пунктом 9.1 ст. 9 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно п. 9.2 ст. 9 Договору авансовий платіж складає частину від вартості Предмета Лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Крім того, п.12.1 ст. 12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та /або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

Відносини, виникли у зв’язку із укладенням договору лізингу для придбання транспортного засобу, а тому вказані правовідносини між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законами України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів».

Так, стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч. 1 ст.807 ЦК України, предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст. 799 ЦК не було нотаріально посвідчено. Окрім цього сторонами всупереч ч. 1 ст. 807 ЦК України у Договорі № 01121 не визначено предмету лізингу, оскільки п.1.1. ст. 1 цього Договору є незаповненим. За таких обставин суд вважає, що Договір № 01121, в силу положень ст.220 ЦК України, є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2–4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним Договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання – 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності Відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2, 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем під час розгляду справи доведено, що умови Договору № 01121 є несправедливими, сторонами не визначено у Договорі №01121 істотних умов щодо предмету лізингу та вказаний договір не було нотаріально посвідчено, що у своїй сукупності вказує на недійсність Договору № 01121. У зв’язку з наведеним позовні вимоги з визнання недійсним Договору №01121 підлягають задоволенню та з відповідача підлягає стягненню сплачений ОСОБА_2 авансовий платіж в розмірі 30 000 гривень, як наслідок його недійсності.

У відповідності до положень ст. 141 ЦПК України у зв’язку із задоволенням позовних вимог, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 1409,60 грн. (виходячи з такого розрахунку: за вимоги немайнового характеру з приводу визнання договору недійсним - 704,80 грн.; за вимогами майнового характеру з приводу стягнення грошових коштів - 704,80грн.).

На підставі ст.ст. 23,215, 216, 220, 628, 638, 799, 806, 807 ЦК України, Законами України «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст.4,11,12,13,76-81,141,247,259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати договір Фінансового лізингу № 01121 від 21 березня 2018 року укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» та ОСОБА_2 недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А офіс 404-3 код ЄДРПОУ 41597671) на користь ОСОБА_2 (50029, м. Кривий Ріг, вул. Коротченка, 1-б гурт. 735, 737, код РНОКПП НОМЕР_1) сплачені за договором лізингу № 01121 від 21 березня 2018 року платежі в розмірі 30000 (тридцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А офіс 404-3 код ЄДРПОУ 41597671) на користь держави судовий збір в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев’ять) гривень 60 копійок.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Повне рішення складено та підписано 13 липня 2018 року.

Суддя: М. В. Зімін