Ухвала суду № 75277267, 13.07.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про забезпечення позову

13 липня 2018 рокум. Ужгород№ 807/726/18

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Плеханова З.Б., розглянувши клопотання про забезпечення позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, яким просить:

1.Відкрити провадження у адміністративній справі.

2.Ухвалити рішення суду, яким визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК/188/218/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-75 від 07.06.2018р., винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_2, згідно якої на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 558 450,00 (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят) грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України.

3.Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Закарпатській області (88018, м. Ужгород, вул. Минайська,16, Закарпатської області, код ЄДРПОУ: 39795035) на користь ФОП ОСОБА_1 (90561, с. Бедевля, вул. Заріка,5, Тячівського району Закарпатської області реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у сумі 2290 грн. 60 коп.

Разом з адміністративним позовом позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК/188/218/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-75 від 07.06.2018р., винесеної першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_2, згідно якої на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 558 450,00 (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят) грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України.

Дана заява обґрунтована тим, що посадовою особою відповідача відносно позивача ФОП ОСОБА_1 винесено постанову №ЗК/188/218/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-75 від 07.06.2018р. про накладення штрафу у розмірі 558 450,00 (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят) грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України. Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що вона набрала законної сили з 07 червня 2018 року, сума штрафу підлягає сплаті протягом одного місяця з дня прийняття постанови, строк пред'явлення постанови до виконання до 07 вересня 2018 року. Оскільки факт оскарження постанови відповідача у судовому порядку не зупиняє її дії та не зупиняє її виконання, така постанова, незважаючи на наявність судового спору, може бути пред'явлена відповідачем до примусового виконання. Виходячи з цього, позивач зазначає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі. Також зауважує, що для відновлення прав та інтересів позивача у випадку їх порушення при подальшій дії оскаржуваної постанови необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, оскільки сума штрафу яка підлягає стягненню за оскаржуваною постановою, є значною. Окрім того очевидними є ознаки протиправності оскаржуваної постанови.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши необхідні для розгляду заяви матеріали адміністративної справи, суд приходить до наступного висновку .

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд виходить із того, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Згідно із п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Аналіз наведеної правової норми свідчить на користь висновку, що законодавець встановив наступні підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; захист прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності. Забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.

У контексті наведеного суд наголошує, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.

Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ’я сторін.

Відтак, під час вирішення питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Так, судом встановлено, що посадовою особою відповідача відносно позивача ФОП ОСОБА_1 винесено постанову №ЗК/188/218/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-75 від 07.06.2018р. про накладення штрафу у розмірі 558 450,00 (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят) грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України. Дана сума штрафу складає більше як півмільйона гривень, що є великою грошовою сумою .

Наведені фактичні обставини дають суду підстави для висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, оскільки, зі змісту зазначеної постанови вбачається, що вона набрала законної сили з 07 червня 2018 року, сума штрафу підлягає сплаті протягом одного місяця з дня прийняття постанови, строк пред'явлення постанови до виконання до 07 вересня 2018 року.

Згідно із п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення (ч. 1 ст. 26).

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» від 17.07.2013 року №509 передбачено, що не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.38 якого суд повторює, що стаття 1 Першого протоколу ( 994_535 ), по суті, гарантує право власності і містить три окремі норми: перша норма, що сформульована у першому реченні частини першої та має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння своїм майном; друга, що міститься в другому реченні частини першої цієї статті, стосується позбавлення особи її майна і певним чином це обумовлює; третя норма, зазначена в частині другій, стосується, зокрема, права держави регулювати питання користування майном. Однак ці три норми не можна розглядати як "окремі", тобто не пов'язані між собою: друга і третя норми стосуються певних випадків втручання у право на мирне володіння майном і, отже, мають тлумачитись у світлі загального принципу, проголошеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства" (Lithgow and Others v. the United Kingdom) від 8 липня 1986 року, п. 106, серія A, N 102). Відповідно до п. 39. Будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I). Згідно п. 40. Вимога законності, яка випливає з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права

Щодо посилання позивача в обгрунтування заявленого клопотання на очевидні ознаки протиправності оскаржуваної постанови, то суд критично оцінює дане твердження позивача, оскільки протиправність або непротиправність оскаржуваної постанови суд встановить після судового розгляду справи по суті та під час винесення судового рішення у нарадчій кімнаті.

Суд зазначає,що заходи забезпечення адміністративного позову відповідають предмету адміністративного позову та, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті.

Оскільки, позивач на даний час оскаржує постанову №ЗК/188/218/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-75 від 07.06.2018р. про накладення штрафу у розмірі 558 450,00 грн., суд вважає, що на даний час існує очевидна небезпека заподіяння правам та інтересам позивача, до ухвалення рішення у справі, а для відновлення його прав необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а саме: повернути своє майно (кошти), на яке може бути звернуто стягнення у разі примусового виконання цієї постанови.

Окрім того, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Так як, з аналізу законодавчих норм, а саме Порядку №509 та ст.34 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено зупинення дії та виконання постанов органів Держпраці про накладення штрафів у разі оскарження останніх у судовому порядку, тому, суд приходить до висновку, що клопотання про забезпечення позову є підставним та обґрунтованим, а тому підлягає до задоволення.

Відтак, з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до переконання, що заяву про забезпечення позову слід задовольнити.

У відповідності до вимог ст. 156 КАСУ ухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.2. Примірник ухвали про забезпечення позову негайно надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також, залежно від виду вжитих заходів, направляється судом для негайного виконання державним та іншим органам для вжиття відповідних заходів.

Керуючись ст. ст. 150-156, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

1.Заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.

2.Вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЗК/188/218/АВ/П/ПТ-ТД-ФС-75 від 07.06.2018р., винесеної першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_2І.( код ЄДРПОУ 39795035, , м. Ужгород, вул. Минайська, 16) ,згідно якої на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.Бедевля, вул. Заріка,5, Тячівський р-н, Закарпатська обл., 90561, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) накладено штраф у розмірі 558 450,00 (п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч чотириста п'ятдесят) грн. на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу Законів про працю України - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення.

Ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя ОСОБА_3