Ухвала суду № 75277019, 10.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

12.2

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

10 липня 2018 року СєвєродонецькСправа № 812/1541/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Басової Н.М.

при секретарі судового засідання: Солошенка П.В.,

за участю:

представника відповідача: ОСОБА_1,

позивач не прибув,

розглянувши у підготовчому засіданні заяву ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04 червня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому позивач просила суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні по день фактичних виплат у розмірі 208 862,00 грн., а саме: за час затримки в період з 30.05.2016 по 18.07.2016 виплати по грошової допомоги при звільненні розмір 17 435,00 грн. та за час затримки в період 30.05.2016 по 09.11.2017 виплати з винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 19.01.2016 у розмірі 191 427,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні по день фактичних виплат у розмірі 208 862,00 грн., а саме: за час затримки в період з 30.05.2016 по 18.07.2016 виплати грошової допомоги при звільненні у розмірі 17 435,00 грн. та за час затримки в період з 30.05.2016 по 09.11.2017 виплати за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 19.01.2016 у розмірі 191 427,00 грн.;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті компенсації за невикористані дні відпустки при звільнені за 2014 рік y кількості 33 доби, за 2015 рік (з 07.11.2015 по 31.12.2015) у кількості 7 діб, а всього у кількості 40 діб, у розмірі 14529,60 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні за 2014 рік у кількості 33 доби за 2015 рік (з 07.11.2015 по 31.12.2015) у кількості 7 діб, а всього у кількості 40 діб, у розмірі 14 529,60 грн.;

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті безпідставно стягнутого військового збору у розмірі l,5 % в сумі 1 420,00 грн. при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в сумі 77 357,39 грн. при звільнені зі служби та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 19.01.2016 в сумі 17 318,99 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно утриманий військовий збір у розмірі 1,5% в сумі 1 420,00 грн. при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги в сумі 77 357,39 грн. при звільнені зі служби та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з 07.11.2015 по 19.01.2016 в сумі 17 318,99 грн. (а.с.3-9).

Одночасно позивачем була подана заява про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначила про те, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Про невідповідність проведення розрахунку при звільненні зі служби в поліції вимогам Конституції України та інших законодавчих актів вона дізналася у квітні 2018 року від колишнього колеги (на теперішній час також пенсіонера Національної поліції), за позовною заявою якого до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, із аналогічного предмету спору, 17.05.2018 року Луганським окружним адміністративним судом Луганської області прийнята постанова по справі №812/389/18.

Позивач не могла передбачити, що Головне управління Національної поліції в Луганській області, яке повинно здійснювати соціальний захист поліцейських, захищати права та законні інтереси працівників поліції, може ці права порушувати, а тому була впевнена у правомірності дій відповідача при здійсненні розрахунку при звільненні зі служби в поліції.

19.04.2018 року вона звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату компенсації за затримку розрахунку при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, а також виплату (повернення) безпідставно стягнутого військового збору у розмір 1,5% в сумі 1420 грн. 00 коп.

Згідно довідки від 18.05.2018 року за № 2706/111/22/05-2018 відповідач, розглянувши її заяву, відмовив у здійсненні нарахування та виплати компенсації розрахунку при звільненні з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та виплати винагороди за участь в АТО за період з 07.11.2015 по 19.01.2016, компенсації за невикористану відпустку та повернути, безпідставно стягнутий військовий збір після виключення її, згідно наказу Першого заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ, із сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь в АТО.

Перебіг строку звернення до суду позивач пов’язує з днем отримання нею відповіді відповідача – 18.05.2018, при цьому звернення до відповідача з заявою від 19.04.2018 розцінює як досудове врегулювання спору, у зв’язку з чим строк звернення до суду повинен згідно ч.4 ст.122 КАС України встановлюватися в три місяці з дня вручення їй рішення за результатами розгляду її заяви.

Також позивач вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосувати частини другу статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно якої у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

На думку позивача, оскільки відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, особи, які перебувають на публічній службі (пункт 15 частини першої статті 3 КАС України), на підставі частини другої статті 233 КЗпП України мають право звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком. У даному випадку необмежений строк звернення до адміністративного суду, встановлений спеціальним законом, тобто положення КЗпП України, узгоджується з положенням частини першої статті 99 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017) та рішенням від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та №9-рп/2013 Конституційного Суду України.

Позивач також зазначає, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати час доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Вищезазначені аргументи дають позивачу підстави звернутися до суду з вказаною заявою про поновлення строку звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів, у зв’язку з чим просила суд визнати причини пропуску строку для звернення до суд поважними та поновити його (а.с.10-11).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.06.2018 позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження по справі. Призначено підготовче засідання з зазначенням про те, що клопотання про поновлення строку звернення до суду залишається відкритим та буде вирішено у підготовчому засіданні (а.с.1-2).

20.06.2018 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв’язку з необґрунтованістю (а.с.41-50). Також було подано клопотання про залишення без розгляду адміністративного позову в частині нарахування та виплати компенсації середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні по день фактичних виплат у розмірі 208 862,00 грн. (а.с.81-83).

Своє клопотання обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 наказом начальника ГУНП в Луганській області від 30.05.2016 року № 341 о/с відповідно ст.77 ч.1 п.2 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліції» було звільнено зі служби в поліції з 30.05.2016. відповідно до наказу ГУНП в Луганській області № 688 о/с від 29.09.2017.

Виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, на загальну суму 291850,77 грн., позивачу було перераховано відповідно платіжного доручення від 18.07.2016 року №1463.

В свою чергу на виконання постанови ВП № 54934027 (виконавче провадження) позивачу платіжним дорученням № 3621 від 08.11.2017 року було перераховано винагороду за участь в АТО за спірний період на загальну суму 17058,79 грн.

До суду позивач звернулася лише 04.06.2018, відповідно до ухвали суду від 06.06.2018, тобто з часу коли позивачу стало відомо про порушення своїх прав минуло майже сім місяців.

Відповідно заяви позивача від 04.06.2018 року про поновлення строку звернення до суду, остання причину строку зазначає тим, що 18.05.2018 року отримала від відповідача листа № 2706/111/22/05-2018, яким було відмовлено у нарахуванні та сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому відповідач зазначив, що у даному випадку законодавством не передбачений порядок досудового врегулювання спору, а крім того зазначені доводи позивача про початок перебігу строку на звернення до суду суперечать висновку Конституційного Суду України в рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 щодо початку перебігу строку давнини.

На підставі вищевикладеного відповідач просив залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_2 до ГУНП в Луганській області в частині нарахування та виплати компенсації середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні по день фактичних виплат у розмірі 208 862,00 грн., оскільки позивачем пропущений місячний строк звернення до суду.

Позивач в підготовче засідання не прибув, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином (а.с.89,). Надав суду заяву, в якій просив судове засідання проводити за його відсутністю (а.с.36). У відповіді на відзив просив суд справу розглядати без його участі (а.с.90-94).

Представник відповідача в підготовчому засіданні просив суд відмовити у задоволенні заяви про поновлення строків звернення до суду, залишити позовну заяву без розгляду з підстав зазначених у їх клопотанні, також зазначила, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати місячний строк, оскільки всі вони пов’язані з проходженням та звільненням з публічної служби.

Розглянувши у підготовчому засіданні заяву ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду, вислухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви і залишення без розгляду адміністративного позову з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п’ятою ст.122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Пунктом 17 частини першої ст.4 КАС України передбачено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

В Статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Таким чином служба в органах Національної поліції України є публічною службою.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер про Бельгії» виходить з того, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визначення причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві або у заяві про поновлення строку звернення до суду причин, підтверджених відповідними засобами доказування та доданими до них матеріалами.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов’язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Судом встановлено і це не оскаржується сторонами, що ОСОБА_2 наказом начальника ГУНП в Луганській області від 30.05.2016 року № 341 о/с за ст.77 ч.1 п.2 Закону України «Про Національну поліції» (через хворобу) було звільнено зі служби в поліції з 30.05.2016, що підтверджується копією витягу з наказу ГУНП в Луганській області від 30.05.2016 року № 341 о/с (а.с.18,77).

У наказі також зазначено, що вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні складає 22 роки 09 місяців 27 днів, у пільговому обчисленні: 26 років 05 місяців 16 днів, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 15 діб.

Витяг з наказу та трудову книжку позивач отримала того ж дня - 30.05.2016, про що свідчить її підпис на послужному списку №М-031262 (а.с.78).

З позивачем проведений розрахунок при звільненні та нараховано за травень 2016 посадовий оклад у розмірі 2950,00грн., оклад за військовим званням – 2000,00грн., надбавка за вислугу років 2227,50грн., інші премії АТ 2070,00грн., винагорода за безпосередню участь в АТО – 619,00грн. та компенсація за невикористану відпустку у розмірі 3588,74грн.

Вказані обставини підтверджуються довідкою про грошове забезпечення по видам доходу за період проходження служби в Старобільському ВП ГУНП України в Луганській області від 18.07.2016 №1272/111/22-2011 (а.с.20).

30.05.2016 ОСОБА_2 подала заяву на ім’я в.о. начальника ГУНП України в Луганській області про перерахування грошової допомоги при звільненні з органів ГУНП України в Луганській області на відповідний картковий рахунок в АТ «Ощадбанк» (а.с.65).

Виплату по вказаній грошовій допомозі відповідач перерахував 18.07.2018, що підтверджується зведеною відомістю для зарахування на картрахунки одноразової грошової винагороди при звільненні ГУНП в Луганській області (а.с.67), а проплата відбулась 19.07.2016, що підтверджується копією платіжного доручення №1463 від 18.07.2016 (а.с.66).

Оскільки зарахування на картковий рахунок позивача вказаної одноразової грошової допомоги відбулось 19.07.2016, саме з цієї дати позивачу достеменно стало про це відомо, а тому саме з цієї дати починає перебіг строку зверненням до суду з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та щодо утриманого військового збору з цієї допомоги.

Також судом встановлено, що позивачу за час проходження служби не була виплачена винагорода за безпосередню участь в АТО за період з 07.11.2015 по 19.01.2016. З цього приводу вона звернулась до суду з адміністративним позовом і постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.11.2016 по справі №812/1063/16 позовні вимоги задоволено частково, зобов’язано ГУНП в Луганській області провести нарахування та виплату ОСОБА_2 винагороду за безпосередню участь в АТО за період з 07.11.2015 по 19.01.2016 у розмірі 17318,57грн. з відрахуванням податків та обов’язкових платежів до бюджетів всіх рівнів. В решті позовних вимог відмовлено (а.с.71-73).

Вказане судове рішення набрало законної сили 05.10.2017, виконано відповідачем, оплата відбулась 10.11.2017 у розмірі 17058,79 грн. (а.с.70,74,75).

Таким чином, саме з 10.11.2017 ОСОБА_2 стало достеменно відомо про те, що відповідачем сплачена сума не 17318,57грн., як зазначено в резолютивній частині рішення, а 17058,79грн., з цієї дати розпочинається відлік строку звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні виплати винагороди за безпосередню участь в АТО та щодо утриманого військового збору з цієї винагороди.

Що стосується вимог про компенсацію за невикористані дні відпустки при звільненні за 2014 та 2015 роки, то позивачу ще до звільнення було відомо про те, що нею за 2014 рік не використано 33 доби відпустки, а за 2015 рік – 7 діб, що підтверджується довідками №115/111/43-2016 від 08.01.2016, від 20.04.2016 №2321/111/43-2016 та від 27.04.2016 №2508/111/43-2016, виданими Старобільським відділом поліції ГУНП в Луганській області (а.с.21,22,23).

За таких обставин, отримавши остаточний розрахунок при звільненні та витяг з наказу про звільнення 30.05.2016, позивачу стало достеменно відомо, що їй виплачена компенсація за невикористану відпустку лише за 2016 рік у кількості 15 діб. Саме з цього часу у позивача починає перебіг строку звернення до суду за вказаними позовними вимогами.

При цьому, строк звернення до суду по всім позовним вимогам позивача встановлюється в 1 місяць, оскільки всі вони пов’язані з проходженням та звільненням з публічної служби.

Що стосується вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплати компенсації: середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні по день фактичних виплат; за невикористані дні відпустки при звільненні за 2014 та 2015 роки; безпідставно стягнутого військового збору у розмірі 1,5 % при нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та винагороди за безпосередню участь в АТО за період з 07.11.2015 по 19.01.2016,- то вони є другорядними і пов’язаними безпосередньо з вимогами про стягнення вказаних компенсацій та виплат, у зв’язку з цим суд вважає, що строки звернення за цими вимогами також відліковуються з моменту фактичного отримання позивачем вказаних вище виплат та з дня звільнення позивача зі служби.

З адміністративним позовом до суду ОСОБА_2 звернулась лише 04.06.2018 (а.с.3-9).

Зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду, а саме: що про порушення її прав стало відомо лише у квітні 2018 року, а відлік строку звернення взагалі необхідно застосовувати з дати отримання відповіді відповідача від 18.05.2018, - є безпідставними по вище викладеним мотивам, а крім того в матеріалах справи міститься відповідь ГУНП в Луганській області від 05.12.2017 №728/14/22-2017, з якої вбачається, що ще наприкінці 2017 року позивачу вже було офіційно відомо про дати і суми виплат та про стягнуті податки, що ще раз доводить факт обізнаності позивача раніше аніж квітень-травень 2018 року (а.с.19).

Що стосується посилання позивача на те, що вона скористалась досудовим врегулюванням спору, у зв’язку з чим необхідно застосовувати тримісячний строк з моменту отримання відповіді 18.05.2018 на її звернення від 19.04.2018, то суд вважає їх помилковими, оскільки застосувати положення частини четвертої ст.122 КАС України можливо лише в тому випадку, коли саме законом, який регулює спірні правовідносини, передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов’язковість досудового порядку вирішення спору.

Діючим законодавством, що регулює спірні правовідносини, не передбачено процедуру досудового врегулювання вирішення таких спорів, а також не містить в собі вказівку про обов’язковість досудового порядку вирішення спору.

Таким чином, звернення ОСОБА_2 від 19.04.2018 до начальника Головного управління Національної поліції в Луганській області, не може розцінюватись як досудове врегулювання спору.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 та №9-рп/2013, суд вважає неприйнятними, оскільки при зверненні осіб до суду в порядку адміністративного судочинства необхідно керуватись ч.1 ст.122 КАС України, згідно з якою позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Виплати, з приводу яких виник спір, регулюються спеціальними законами (Закон України «Про Національну поліцію», Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Податковий Кодекс України), які не містять в собі строків звернення до суду, а тому єдиним нормативно-правовим актом, яким необхідно керуватись при визначенні строків звернення до суду з даними позовними вимогами є КАС України – ч.5 ст.122 КАС України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, про те, що зазначені ОСОБА_2 причини пропуску строку звернення до суду є неповажними.

Належних доказів на підтвердження існування обставин, які є об’єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов’язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду, позивач суду не надала.

Згідно частини третьої ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Право на постановлення ухвали про залишення позовної заяви без розгляду за результатами підготовчого засідання закріплені в пункті першому частини 2 ст.183 КАС України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви позивача щодо поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом, у зв’язку з цим адміністративний позов підлягає залишенню без розгляду на стадії підготовчого провадження.

Керуючись ст.ст.122,123,181,255,294,295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії .

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення строку звернення до суду відмовити.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – залишити без розгляду.

Роз’яснити позивачу, що після усунення підстав, з яких заява була залишена без розгляду, вона має право звернутись до адміністративного суду в загальному порядку.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст повного судового рішення складено 13 липня 2018 року.

СуддяОСОБА_3