
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
13 липня 2018 року № 810/2304/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В. розглянув у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області, у якому позивач просить суд:
- визнати бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області протиправною в частині недонарахування та недовиплати Позивачу ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інвалідам війни 2-ї групи у відповідності до ст. 13 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (№ 3551-ХІІ);
- стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на користь Позивача ОСОБА_1 недоплачену щорічну одноразову грошову допомогу до 5 травня як інвалідам війни 2-ї групи за 2017 рік в сумі 7396,00 грн. (сім тисяч триста дев’яносто шість гривень) кожному відповідно до ст. 13 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (№ 3551-ХІІ).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання.
У позовній заяві позивач просить суд поновити строк звернення до суду про захист прав згідно ч.3 ст.122, ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши вказане клопотання, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка була чинна до 15.12.2017) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України встановлений шестимісячний строк, який є загальним строком, для звернення особи до суду для захисту порушених прав, свобод та інтересів.
Як вбачається з позовної заяви, предметом позову є, зокрема, вимога про визнання бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області протиправною в частині недонарахування та недовиплати Позивачу ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 2-ї групи у відповідності до ст.13 ЗУ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (№ 3551-ХІІ);
У позовній заяві позивач зазначив про те, що 21.04.2017 Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області було виплачено ОСОБА_1 щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 3100,00 грн.
Вказана обставина підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Отже, звернувшись до Київського окружного адміністративного суду 07.05.2018 з позовною заявою, позивачем було пропущено встановлений Кодексом адміністративного судочинства України шестимісячний строк.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку подачі адміністративного позову, позивач зазначив про те, що про бездіяльність з боку відповідача ОСОБА_1 дізнався лише 15.12.2017 з постанови Лисичанського міського суду Луганської області від 13.12.2017 у справі №415/6060/17, з якої йому стало відомо про те, що нарахування інвалідам війни у 2017 році щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 3100,00 грн. є протиправним, оскільки суперечить вимогам ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач наголосив на тому, що він часто хворіє, а тому не мав можливості звернутись до суду з позовною заявою раніше.
Крім того, позивач наголосив на тому, що заявлені ним у позовній заяві вимоги не обмежуються строком давності в силу ч.1 ст.76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив про помилковість позиції позивача про те, що вимога про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров’ю особи, не обмежується строком давності.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Відповідно до довідки Обласної спеціалізованої МСЕК сер. КИО-І №039167 від 20.11.1996, позивачу з 20.11.1996 року встановлена друга група інвалідності.
28.01.1997 ФЕУ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області було видано позивачу посвідчення ветерана війни серії Б №095529.
Судом встановлено, що 07.12.2016 Київська обласна державна адміністрація видала позивачу посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 серії А №307784 С.
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії Амбулаторії лікарні (з поліклінікою) Державної установи «Територіальне медичне об’єднання МВС України по Київській області №27 від 03.05.2018 ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні у період з 13.10.2017 по 27.10.2017.
Згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії Амбулаторії лікарні (з поліклінікою) Державної установи «Територіальне медичне об’єднання МВС України по Київській області №17 від 30.03.2018 ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному лікуванні у період з 03.11.2017 по 17.11.2017.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на предмет здійснення йому доплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, нарахованої у 2017 році. Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області у листі від 27.03.2018 №2812 повідомило позивачу про те, що у 2017 році щорічна разова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 №223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» у розмірі 3100,00 грн., що відповідає вимогам чинного законодавства.
Отже, позивачем вчинялись дії щодо захисту порушеного права у позасудовому порядку.
Вказані обставини, на думку суду, свідчать про наявність у позивача поважних причин, з яких строк на звернення до суду був пропущений.
Разом з тим, суд не приймає до уваги посилання позивача на положення ст.76 Закону України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08.02.1995 № 39/95-ВР, відповідно до якої не обмежується строком давності право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди (шкоди, спричиненої Чорнобильською катастрофою), заподіяної життю і здоров’ю особи, оскільки, у даному випадку, позивач не порушує питання про відшкодування шкоди, а просить суд стягнути щорічну одноразову грошову допомогу.
Принцип юридичної визначеності та “право на суд” заявника, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97, полягає в тому, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним та підлягає дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, й щодо строків звернення до суду за захистом порушеного права. Норми, що регулюють строки подачі адміністративного позову, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту, в тому числі й у разі наявності певних обставин, які зумовили порушення встановлених процесуальних строків.
Така позиція була зазначена Європейським судом з прав людини у справі “Пономарьов проти України” від 03.04.2008.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Bellet v. France зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У той же час, як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Аналізуючи в сукупності вищевикладене та з метою недопущення обмеження права позивача на судовий захист, суд визнає поважними причини пропуску строку на звернення до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії.
Керуючись статтями ст.ст.121, 122, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в :
1.Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії.
2. Копію ухвали надіслати (видати) особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення та оскарженню окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.
Судове рішення № 75276762, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 13.07.2018. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 810/2304/18. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: