Рішення № 75276743, 02.07.2018, Київський окружний адміністративний суд

з

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 року № 810/590/18

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лисенко В.І.,

за участі: секретаря судового засідання Приходько Н.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - ОСОБА_4 про скасування наказу,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до Державної фіскальної служби України (відповідач-1), Головного управління ДФС у Київській області (відповідач-2), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог просить:

- скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 24.01.2018 № 130-о "Про виконання судового рішення";

- поновити позивача на посаді начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області Головного управління ДФС Київської області;

- у разі відсутності посади начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області Головного управління ДФС Київської області, поновити на посаді начальника відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області Головного управління ДФС Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення підполковника податкової поліції ОСОБА_3 з посади начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області Головного управління ДФС у Київській області відбулось з порушенням норм чинного законодавства.

Позивач вважає, що наказ Державної фіскальної служби України від 24.01.2018 №130-о є протиправним, оскільки його було прийнято у той час, коли він перебував на лікарняному, а його зміст не містить посилань на підстави звільнення позивача з посади. Крім того, ОСОБА_3 вважає, що у даному випадку відповідач був зобов`язаний призначити його на рівнозначну посаду. А тому, вважає, що його незаконно звільнено.

Відповідачі з позовом не погодились, свої заперечення висловили у письмовому відзиві на позовну заяву. Зазначили, що ОСОБА_3 був звільнений із займаної посади у зв`язку із поновленням на цій посаді іншого працівника у судовому порядку.

При цьому, позивача було звільнено з посади, шляхом зарахування у розпорядження Державної фіскальної служби України терміном до двох місяців, що не є звільненням позивача зі служби та не припиняє його трудові відносини з відповідачем.

Ухвалою суду від 08.02.2018 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.

Протокольною ухвалою від 12.04.2018 у зв`язку із зміною позовних вимог та залученням співвідповідача і третьої особи, судом продовжено процесуальний строк підготовчого провадження.

У судове засідання, призначене на 02.07.2018 прибули представник позивача та представник відповідачів. Третя особа - ОСОБА_4, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи - не з`явився.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити, представник відповідачів з позовом не погодився, проти його задоволення заперечував.

Заслухавши сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, наказом ДФС України від 07.09.2017 №591 "Про внесення змін до наказу ДФС від 11.01.2016 №17" введено в дію зміни структур, зокрема, головних управлінь ДФС в областях. Пунктом третім вказаного наказу зобов`язано керівників головних управлінь ДФС в областях невідкладно забезпечити надання на затвердження переліків змін до організації структури та штатного розпису підпорядкованих органів.

Наказом ГУ ДФС у Київській області від 14.09.2017 №1660 введено в дію перелік змін №7 до штатного розпису на 2017 рік, одночасно з переліком змін №5 до організаційної структури (т.1 а.с.126).

У подальшому, наказом Державної фіскальної служби України від 07 вересня 2017 року №2083-о, ОСОБА_3 призначено на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області Головного управління ДФС Київської області, шляхом звільнення з посади заступника начальника першого відділу другого управління Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України (т.1 а.с.11).

У той же день, наказом Державної фіскальної служби України від 07 вересня 2017 року №2093-0, ОСОБА_4 (третя особа) звільнено з посади начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області Головного управління ДФС Київської області (т.1 а.с. 12).

Не погоджуючись із наказом Державної фіскальної служби України від 07.09.2017 №2093-0, третя особа звернулась з позовом до Харківського окружного адміністративного суду, у якому просила його скасувати.

За результатами розгляду справи, Харківський окружний адміністративний суд прийняв постанову від 23.10.2017 в адміністративній справі №820/4173/17 (а.с. 16-23), якою:

1. Адміністративний позов задоволено.

2. Визнано незаконним та скасовано наказ В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017 №2093-о «По особовому складу» про звільнення 15 вересня 2017 року полковника податкової міліції ОСОБА_4 з посади начальника управління внутрішньої безпеки Головного управління ДФС у Київській області, зарахувавши у розпорядження Головного управління ДФС у Київській області.

3. Визнано незаконним та скасовано наказ В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017 №2083-о «Про призначення ОСОБА_3В.» про призначення 15 вересня 2017 року майора податкової міліції ОСОБА_3 (М-144508) на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області, звільнивши з посади заступника начальника першого відділу другого управління Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України, встановивши посадовий оклад згідно із штатним розписом.

4. Поновлено полковника податкової міліції ОСОБА_4 (А-027176) на посаді начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області ГУ ДФС у Київській області.

За результатами апеляційного розгляду вищезазначеної справи, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.10.2017 в адміністративній справі №820/4173/17, було скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу В.о. Голови ДФС України ОСОБА_5 від 07.09.2017 №2083-о "Про призначення ОСОБА_3В." про призначення 15 вересня 2017 року майора податкової міліції ОСОБА_3 (М-144508) на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області, звільнивши з посади заступника начальника першого відділу другого управління Головного управління внутрішньої безпеки ДФС України, встановивши посадовий оклад згідно із штатним розписом.

Позивач, не погоджуючись з такими рішеннями суду, подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Верховний Суд своєю ухвалою від 10.01.2018 відкрив касаційне провадження та витребував справу №820/4173/17 у Харківського окружного адміністративного суду.

У подальшому, виконуючи судові рішення у справі №820/4173/17, відповідачем прийнято наказ від 24.01.2018 №130-о, відповідно до якого: 1) скасовано наказ ДФС від 07.09.2017 №2093-о "По особовому складу" у частині звільнення 15 вересня 2017 року полковника податкової міліції ОСОБА_4 з посади начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області; 2) поновлено полковника податкової міліції ОСОБА_4 на посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області; 3) звільнено підполковника податкової міліції ОСОБА_3 з посади начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області, зарахувавши у розпорядження Державної фіскальної служби України терміном до двох місяців (а.с.15).

Вважаючи наказ Державної служби України від 07.09.2017 №2093-о "По особовому складу" протиправним та таким, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ врегульований Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №144 (далі - Положення №144).

Відповідно до пункут 10 Постанови №144, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно із п. 39 цього ж положення, посади, що підлягають заміщенню особами рядового, молодшого, середнього і старшого начальницького складу, і відповідні цим посадам спеціальні звання визначаються переліками, затверджуваними Міністром внутрішніх справ.

За приписами пункту 40 Положення №144, призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується таке: а) при призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а при необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю призначенню має передувати відповідна перепідготовка; б) безперервний строк тимчасового виконання обов'язків за вакантною посадою не повинен перевищувати двох місяців, а за невакантною - чотирьох місяців; в) при здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу можуть зараховуватися в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб.

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ. До цього строку не зараховуються періоди перебування в установлених цим Положенням відпустках /крім відпусток по вагітності, родах і догляду за дитиною/, на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах; г) переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу має здійснюватися, як правило, без зарахування їх у розпорядження відповідного органу внутрішніх справ; призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні відповідного органу, провадиться в найкоротший строк, але не пізніше двох місяців із дня звільнення їх з посади; д) при необхідності термінового заміщення вакантної посади дозволяється прямому начальникові - від начальника відділу внутрішніх справ району, йому рівних і вище, з дозволу начальника, який користується правом призначення на цю посаду, тимчасово призначити особу начальницького складу на -вакантну посаду на строк не більше одного місяця; є) необхідність і терміновість переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, що не досягли встановленого пунктом 7 цього Положення віку, на інші посади, на яких вони можуть виконувати обов'язки з урахуванням стану здоров'я, підготовки і досвіду служби, мають визначатися відповідними прямими начальниками на підставі висновку військово-лікарської комісії; ж) переміщення по службі в іншу місцевість у межах республіки осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли встановленого пунктами 5 і 7 цього Положення віку, визнані здатними до військової служби або здатними до нестройової служби в мирний час, але потребують за станом свого здоров'я чи здоров'я членів їх сімей зміни місця служби (проживання), провадиться за рішенням відповідного начальника на підставі висновку військово-лікарської комісії; з) особи рядового і начальницького складу не можуть перебувати з близькими особами, до яких належать особи, зазначені в абзаці четвертому частини першої статті 1 Закону України “Про запобігання корупції”, у відносинах прямої організаційної та правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням.

Переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу провадиться: а) на вищі посади - в порядку просування по службі; б) на рівнозначні посади - у разі службової необхідності, проведення планової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для доцільнішого використання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров'я, віку та підготовки за новою спеціальністю; в) у зв'язку з початком навчання у закладах Міністерства внутрішніх справ - при звільненні зі штатної посади, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання; г) на нижчі посади - за підставами, передбаченими пунктом 45 цього Положення.

Рішення про переміщення по службі осіб середнього, старшого або вищого начальницького складу приймається відповідним начальником з урахуванням думки їх прямих начальників і колективу працівників.

На вимогу пункту 43 Положення №144, просування по службі осіб рядового і начальницького складу провадиться, як правило, на конкурсній основі з урахуванням їх ділових і особистих якостей, результатів роботи і проявленої здатності виконання обов'язків на вищій посаді, а також висновків атестації.

Порядок і умови проведення конкурсу на заміщення вищої посади визначаються Міністром внутрішніх справ.

Так, відповідно до пункту 45 цього положення, Переміщення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу з вищих посад на нижчі провадиться: а) при скороченні штатів; б) за станом здоров"я згідно з висновком військово-лікарської комісії; в) за особистим проханням; г) за службовою невідповідністю, виходячи з професійних моральних і особистих якостей; д) у порядку дисциплінарного стягнення відповідно до Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ або за клопотанням товариського суду честі середнього і старшого начальницького складу.

Приписами пункту 24 цього ж Положення, закріплено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов’язків, але не більш як за один рік.

Аналізуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що спеціальними нормами у сфері трудових відносин працівників податкової міліції, не передбачено чітких дій щодо займаних посад та осіб, що їх займають, у випадку поновлення на цій посаді іншого працівника. У той же час, передбачено лише обов`язок роботодавця щодо поновлення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ, у разі незаконного її звільнення.

У цьому контексті, суд зазначає, що оскаржуваний наказ Державної фіскальної служби України від 24.01.2018 № 130-о було прийнято у порядку виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Судове рішення, яке набрало законної сили, у відповідності до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Обов’язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Частиною четвертою цієї ж статті закріплено, що невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

За таких обставин, доводи позивача щодо відсутності зазначення підстав звільнення в оскаржуваному наказі є необґрунтованими, оскільки при його прийнятті відповідач не мав права вибору поведінки, а дотримувався норм чинного законодавства та виконував приписи судового рішення, яким звільнення третьої особи визнано незаконним.

Окрім того, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача із рапортом від 08.02.2018, у якому просив надати інформацію щодо наявності вакантних посад начальницького складу у підрозділах внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС в областях, місті Києві та підрозділів Офісу великих платників податків ДФС (т.1 а.с.61).

У відповідь на вищезазначене звернення, ДФС України оформило лист "Про розгляд рапорту" від 12.02.2018 №2088/Г/99-99-22-07-14, у якому зазначило, що кількість вакантних посад осіб начальницького становить 32 штатні одиниці у підрозділах внутрішньої безпеки управлінь ДФС у Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Запорізькій, Київській, Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Харківській та Херсонській областях (а.с.64).

При цьому, відповідач у судовому засіданні пояснив, що вирішення питання про призначення на посади осіб, які перебувають у розпорядженні органів ДФС, з урахуванням їх досвіду роботи та відповідної кваліфікації, а також інші питання щодо кадрового забезпечення здійснюється на засіданнях атестаційної комісії Головного управління внутрішньої безпеки ДФС, що передбачено Положенням про атестаційну комісію Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України, затвердженим наказом ДФС від 01.09.2017 №578 (т.1а.с. 138).

Однак, відповідач звернув увагу, що з аналізу табелів обліку робочого часу за січень, лютий 2018 року убачається, що позивач у період з 15.01.2018 по 16.02.2018 перебував у стані тимчасової непрацездатності, а у період з 19.02.2018 по 16.03.2018 перебував у черговій відпустці, що стало підставою невирішеного питання щодо призначення позивача, оскільки засідання атестаційної комісії припадало на цей період (т.1а.с.128).

До того ж, у ході розгляду справи, суд з`ясовував наявність бажання позивача щодо можливого його призначення на одну з вакантних посад, які числяться у штаті управлінь Державної фіскальної служби в областях України.

На вказане питання суду, представником позивача висловлено незгоду із призначенням ОСОБА_3 на будь-яку іншу посаду, нижчу за посаду начальника управління внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області, у тому числі, в територіальних органах ДФС поза межами Київської області.

У зв`язку із цим, ухвалою суду, у відповідача було витребувано інформацію про наявність вакантних посад керівного начальницького складу у підрозділах внутрішньої безпеки Головних управлінь ДФС у областях, у м. Києві та Офісі великих платників.

Проаналізувавши надану на вимогу суду інформацію про наявність вакантних місць, судом було встановлено, що у підрозділах внутрішньої безпеки Головних управлінь ДФС, підвідомчість яких розповсюджується на Київську область, відсутня вакантна посада, яка була б рівнозначною щодо посади, яку займав позивач (т. 1 а.с. 158-161).

Така обставина свідчить про неможливість забезпечення позивача посадою у Київській області, яка б за номенклатурою посад була рівнозначною щодо його попередньої.

Також, в обґрунтування своїх вимог позивачем було зазначено, що оспорюваний наказ суперечить нормам чинного законодавства, оскільки його було прийнято під час тимчасової непрацездатності ОСОБА_3

Мотивуючи таку позицію, позивач наводить норми КЗпП України, а саме частину четверту статті 40, де зазначено, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівниці у відпустці.

Суд безумовно погоджується з тим, що звільнення працівника без його згоди у період перебування на лікарняному або у відпустці не допускається, однак звертає увагу позивача на те, що процитована норма права не підлягає застосуванню до обставин та правовідносин, які виникли між ним та відповідачем, пояснюючи це наступним.

З матеріалів справи, а саме - листка непрацездатності серії АДІ №073737 (т.1 а.с. 65), встановлюється, що позивач з 15.01.2018 по 16.02.2018 дійсно був звільнений від роботи та перебував на лікарняному (амбулаторний режим).

Як убачається з наказу Державної фіскальної служби України від 24.01.2018 № 130-о "Про виконання судового рішення", ОСОБА_3 звільнено з посади та зараховано у розпорядження Державної фіскальної служби України терміном до двох місяців.

У відповідності до пункту 62 Положення №144, звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов’язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби (із зняттям з військового обліку).

Враховуючи той факт, що звільнення осіб зі служби може відбутися у вичерпних (двох) варіаціях - у запас та у відставку, зарахування позивача у розпорядження, у розрізі спеціального трудового законодавства не вважається його звільненням. Трудові відносини та несення служби позивача не припиняються, припиняється лише виконання ним посадових обов`язків, виконуваних до зарахування у розпорядження.

Окрім того, зарахування у розпорядження не може бути ототожненим із звільненням, оскільки працівник продовжує отримувати грошове забезпечення, що суперечить юридичній природі явища "звільнення".

Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи той факт, що оскаржуваний наказ прийнятий на виконання рішення суду, посада на яку претендує позивач є займаною поновленою на ній особою, а номенклатура посад територіальних органів ДФС у Київській області не містить вакантної посади начальника відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Київській області Головного управління ДФС Київської області, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки позовні вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, надали до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довели правомірність своїх рішень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову- відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата складення і підписання повного тексту рішення - 12 липня 2018 р.