Рішення № 75276169, 11.07.2018, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/749/18

провадження №2/176/591/18

РІШЕННЯ

Іменем України

11 липня 2018 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Гусейнова К.А.,

за участю секретаря с/з ОСОБА_1,

Представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовті Води цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь банку 10605,94 грн. заборгованості за кредитним договором б/н від 16.11.2011 року та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 03.11.2008 року ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 11000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому, погодили, що кредитний ліміт ОСОБА_5 має право зменшити або збільшити в будь-який момент. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає між нею та Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві. 15.05.2016 року позичальник, ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 16.05.2016 року. 19 лютого 2017 року до спадкоємця ОСОБА_3 було направлено лист-претензію, згідно яких Позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій не було виконано. Частиною 1 статті 1282 ЦК України встановлено, що: Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, що відповідає його частці у спадщині. Відповідно до ч. 2 ст. 1282 ЦК - Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Згідно абзацу 2 ч. 2 ст. 1282 ЦК - У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. Станом на дату смерті заборгованість Позичальника перед Банком за кредитним договором № б/н від 16.11.2011 року становить — 10605,94 гри., яка складається з наступного: 6380,07 гри. - заборгованість за кредитом; 4225,87 гри. - заборгованість за відсотками.

Позивачем ПАТ КБ "ПриватБанк" в позовній заяві зазначено про розгляд справи без участі представника позивача та про відсутність заперечень проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, натомість надіслав на адресу суду відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав у повному обсязі, мотивуючи тим, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що спадкодавцю за життя належало будь-яке (рухоме, нерухоме) майно чи право на таке майно, що він отримав у спадщину та може за його рахунок задовольнити вимоги Позивача. Також просив проводити судовий розгляд за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд повно, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, вважає що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 16.11.2011 року між позивачем та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № б/н у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, відповідно умов якого банк надав відповідачу кредит в загальному розмірі 11000 грн. з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому, сторони погодили, що кредитний ліміт ОСОБА_5 має право зменшити або збільшити в будь-який момент. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua складає між ним та Банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві (а.с.14).

15 травня 2016 року позичальник ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 17.03.2010 року Жовтоводським відділом ДРАЦС Жовтоводського Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області, актовий запис № 232 (а.с.51).

Згідно позовної заяви, станом на дату смерті заборгованість позичальника перед банком за кредитним договором № б/н від 16.11.2011 року становить — 10605,94 гри., яка складається з наступного: 6380,07 гри. - заборгованість за кредитом; 4225,87 гри. - заборгованість за відсотками (а.с.7-13).

З листа ПАТ КБ «Приватбанк» за вих. № SAMDN50000053074912 від 07.10.2016 року ОСОБА_5 повідомляє Жовтоводську державну нотаріальну контору про те, що йому відомо, про смерть ОСОБА_4, який помер 15.05.2018 року (а.с.55).

Таким чином, на дату складення даного листа, тобто 07.10.2016 року позивач достовірно знав про факт та дату смерті ОСОБА_4, який помер 15.05.2018 року.

Згідно листа від 26.12.2016 року №1027/01-16 Жовтоводська державна нотаріальна контора, повідомила, що спадкоємці померлого ОСОБА_4, після його смерті 15.05.2016 року із заявами про прийняття чи відмову від спадщини до нотаріальної контори не звертались та спадкова справа після смерті спадкодавця не заводилась, оскільки претензія кредитора була подана після спливу шестимісячного строку (а.с.56).

Відповідно до листа-претензії № SAMDN50000053074912 від 15.02.2017 року, адресованого Банком до спадкоємця ОСОБА_3, ОСОБА_5 повідомив відповідача про наявність заборгованості в сумі 10605,94 грн. з вимогою звернутись до відділення банку та сплатити заборгованість по договору (а.с.57).

Отже, строк, передбачений ч.2 ст.1281 ЦК України кредитором не порушено, оскільки 07.10.2016 року він достовірно знав про факт та дату смерті боржника ОСОБА_4, а з вимогою до спадкодавця банк звернувся листом від 15.02.2017 року.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК - спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України - спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем па час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу (6 місяців від дня відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї.

Виходячи із вищенаведеного, спадкоємці ОСОБА_4 мали право подати заву про прийняття або про відмову від спадщини у строк з 15-05-2016 року по 15.11.2016 року.

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права й обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за винятком прав і обов’язків, зазначених у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 цього Кодексу).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно із частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 цього Кодексу «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п’ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоч отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов’язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови в задоволенні вимог кредитора.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов’язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредиту входять до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту чи сплати його частинами не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статті 1282 ЦК України щодо обов’язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому частиною другою цієї норми.

Саме на підставі норм ч.2 ст. 1281, ст. 1282 ЦК України кредитор заявив вимоги до спадкоємців.

Так, згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов’язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у п. 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» №5 від 30 березня 2012 року з урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальником за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Однак, позивач не надав суду належних та допустимих доказів того, що спадкодавцю за життя належало будь-яке (рухоме, нерухоме) майно чи право на таке майно, та що відповідач ОСОБА_3 отримав його у спадщину та може за його рахунок задовольнити вимоги позивача. В іншому випадку відповідач повинен за власні кошти погасити вимоги кредитора до спадкоємця, що суперечить дослідженим вище положенням ст.1282 ЦК України.

Крім того, статтею 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи є житло в якому вона проживає постійно або тимчасово. Частиною 6 ст.29 ЦК України встановлено, що фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» визначено, що реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

Відповідно до п.10 ст.6 даного Закону, реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

З зазначеного слідує, що адреса проживання та адреса реєстрації в особи можуть бути різними.

Позивачем не надано жодного доказу, що відповідач ОСОБА_3 проживав разом з ОСОБА_4М, до дня його смерті.

Крім цього, реєстрація місця проживання відповідача та померлого ОСОБА_4 за однією адресою не є безумовним доказом того, що відповідач проживав разом з померлим ОСОБА_4 та що він є особою, яка відповідно до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України прийняла спадщину, оскільки положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не ставить місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації. Місцем проживання особи може бути будь-яке жиле приміщення, у якому особа проживає постійно або тимчасово, яке належить цій особі на праві власності або праві користування, що визнається власником жилого приміщення.

Отже, місце реєстрації будь-якої особи зі спадкодавцем не є безумовним підтвердженням того, що ця особа є спадкоємцем померлого.

У зв'язку з цим посилання позивача на такі докази як копії паспорта позичальника та відповідача не приймаються судом як доказ постійного проживання спадкодавця з спадкоемцем.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1268, 1269, 1270, 1281, 1282, 1296, 1297, ЦК України та згідно ст.ст. 131, 141, 247, 263-265, 273, 280-282, 287, 288, 354-355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу кредитором спадкодавця – відмовити.

Повне найменування та ім’я сторін: позивач - Публічне акціонерне товариство ОСОБА_5 "ПриватБанк", розташоване за адресою: місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50, ЄДРПОУ 14360570; відповідач: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований 52207АДРЕСА_1, НОМЕР_1.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до або через суд першої інстанції, а матеріали справи надсилаються судом за правилами, що діяли до набрання чинності діючої редакції ЦПК України.

Суддя Жовтоводського

міського суду ОСОБА_6