Рішення № 75275881, 22.06.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року м. Житомир справа № 806/2192/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Липи В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій неправомірними, скасування протоколу, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просить:

- визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як військовослужбовцю, якому з 05.12.2017 встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975;

- скасувати протокол засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 23.03.2018 №31 в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, як військовослужбовцю, якому з 05.12.2017 встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, після звільнення з військової служби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні та виплаті йому вищевказаної одноразової грошової допомоги всупереч нормам Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 № 975 у зв'язку з тим, що позивачу інвалідність було встановлено понад 3-місячний строк після звільнення з служби, групу інвалідності змінено понад дворічний термін, не надано документ, що свідчить про обставини поранення. Вважаючи своє право на соціальний захист порушеним, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

Ухвала від 22.05.2018 року вважається врученою сторонам у відповідності до ст. 124 КАС України, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 262-263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач проти позову заперечує з мотивів, викладених у письмовому відзиві на позов.

В обґрунтування якого зазначив, що оскільки встановлення інвалідності позивача відбулося понад термін встановлений Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (три місяці після звільнення зі служби) та Порядку №499, то він не має право на призначення одноразової грошової допомоги. На підставі вказаного, в задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 30.04.1986р. по 21.05.1988р. проходив військову службу на території Республіки Афганістан.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №2004 від 16.10.2012 встановлено, що отримані ОСОБА_1 поранення, контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах де велись бойові дії (а.с. 13).

Згідно з висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи від 11.10.2012 № 1089/ж наявні у позивача рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитись внаслідок осколкових поранень, отриманих у 1987 році. (а.с.18)

З довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 26.12.2012 (серії 10 ААБ) вбачається, що позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з 18.12.2012, яка настала внаслідок поранення та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії (а.с.14).

З довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії від 26.12.2017 (серії 12 ААБ) вбачається, що позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності з 05.12.2017, яка настала внаслідок поранення та захворювань пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії (а.с.15).

Позивач з метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, звернувся до Житомирського обласного військового комісаріату із відповідною заявою та копіями необхідних документів, які в подальшому були направленні останнім до Міністерства оборони України.

23.03.2018 відповідно до протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги молодшому сержанту в запасі ОСОБА_1 (Житомирський ОВК), якого звільнено зі строкової військової служби, а 05.12.2017 визнано інвалідом II групи внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, відповідно до довідки МСЕК серія 12 ААБ №025960 від 26.12.2017, оскільки інвалідність встановлено понад 3-мсячний термін, групу інвалідності змінено понад дворічний термін.

Вважаючи рішення комісії Міністерства оборони України протиправним, позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.1, ч. 4 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2232-XII) військовослужбовці - особи, які проходять військову службу до якої належить і строкова військова служба.

Відповідно до пункту 2 частини 1 ст. 3 ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (в редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2011-XII), дія цього закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим законом мають право на її отримання.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Судом встановлено, що позивач у зв'язку із встановленням йому інвалідності другої групи з 05.12.2017 за отриманням одноразової допомоги не звертався, названа допомога йому не виплачувалась.

На дату звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової допомоги, як інваліду другої групи, питання призначення та виплати обумовленої грошової допомоги врегульовано Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок №975), який набрав чинності з 24.01.2014.

Згідно п.3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як зазначалось, у довідці да акта огляду МСЕК 12 ААБ № 025960 від 26.12.2017, позивачу встановлено з 05.12.2017 другу групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії довічно, тобто право на отримання одноразової грошової допомоги виникло у позивача з 05.12.2017.

Згідно з частиною шостою статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.6 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Таким чином, на Міністерство оборони України покладений обов'язок нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності (05.12.2017).

Стосовно ж доводів відповідача з приводу того, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби, внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, то суд зазначає наступне.

Статтею 16 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент встановлення 2 групи довічно) закріплено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Як зазначалось раніше, частиною другою наведеної норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

Тобто, станом на 05.12.2017 редакція ст.16 Закону №2011-XII не передбачала будь-яких виключень щодо військовослужбовців строкової служби та вимоги щодо строку (трьох місяців) встановлення інвалідності після звільнення зі служби, як на цьому наголошує відповідач, а тому заперечення в цій частині не враховуються судом.

Крім того, Верховний Суд України неодноразово усував розбіжності у застосуванні норм статті 16 Закону №2011-ХІІ, висловивши правовий висновок, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності та часу звільнення.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в тому числі й частини шостої, пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року по справі №К/9901/2190/17, яка в силу статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII є обов’язковою для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права та згідно із ч.5 ст.242 КАС України враховується судом.

Враховуючи вищевикладене, заперечення відповідача в цій частині не враховуються судом.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Варто вказати, що Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб як військовослужбовцю, якому з 05.12.2017 встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходження військової служби, після звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Міністерством оборони України не доведено правомірності своїх дій, які полягають у відмові нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб як військовослужбовцю, якому з 05.12.2017 встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходження військової служби, після звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 263, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати неправомірними дії Міністерства оборони України, які полягають у відмові ОСОБА_1 в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Скасувати рішення, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 23.03.2018 №31, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, Київ 168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (вул. Богдана Хмельницького, 25, смт. Пулини, Житомирська обл., 12001, і.н. НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб як військовослужбовцю, якому з 05.12.2017 встановлено інвалідність ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходження військової служби, після звільнення з військової служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В.А. Липа