Постанова № 7527234, 27.10.2006, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м.Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" жовтня 2006 р. Справа № 7/329-АП-06

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., у відкритому судовому засіданні розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автосервісного підприємства "Оксамит"

до Нововоронцовської міжрайонної державної податкової інспекції

за участю представників:

позивача –Сізова В.Ю. (представник за дорученням),

відповідача –Попович О.В. (державний податковий інспектор), Каліновська В.П. (головний державний податковий ревізор-інспектор),

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000202801/0, № 0000092301/0 та № 0000251701/0 від 18 липня 2006 року, відповідно до яких позивачу визначена сума податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 3470,33 грн. основного платежу та 113897,02 грн. штрафних санкцій за першим повідомленням-рішенням, застосовані штрафні санкції за порушення щодо обігу готівки в сумі 21697 грн. –за другим повідомленням-рішенням та визначена сума податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1074,58 грн. основного платежу і 2149,06 грн. штрафних санкцій –за третім повідомленням-рішенням,

                                         в с т а н о в и в:

Провадження у даній справі порушено ухвалою судді Задорожної Н.О. 7 серпня 2006 року та справа була прийнята нею до розгляду. В подальшому за розпорядження голови господарського суду Херсонської області № 204 від 4 вересня 2006 року у зв’язку з хворобою судді справа передана на розгляд судді Закуріну М.К. Безпосередній подальший розгляд справи проведено в засіданнях, що відбулися 7 вересня з відкладенням до 19 жовтня та оголошенням перерви для прийняття рішення до 27 жовтня поточного року.

Згідно до положень статті 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. У зв’язку з тим, що за пунктом 1 вказаних Прикінцевих положень КАС України набрав чинності з 1 вересня 2005 року, судове рішення за даною справою винесено з дотриманням вимог КАС України, тобто винесення за результатами розгляду справи відповідної постанови суду.

Відповідно до позовної заяви вимоги ґрунтуються на невідповідності оспорюваних актів з підстав невідповідності їх чинному законодавству.

Зокрема, позивач вважає, що по-перше, сума податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 3470,33 грн. основного платежу та 113897,02 грн. штрафних санкцій за першим повідомленням-рішенням визначені не у відповідності з положеннями пункту 11.29. статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість”, оскільки за цією нормою відсутня відповідальність за неперерахування залишку податкових зобов’язань з поточного рахунку на окремий рахунок. Така відповідальність встановлена лише Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 „Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини”, яка, на його думку, не може бути застосована, оскільки підзаконний нормативний акт не може встановлювати юридичної відповідальності, а також це суперечить безпосередньо положенням Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який будучи спеціальним законом з питань сплати штрафних санкцій не містить відповідальності за неперерахування коштів на окремий рахунок сільгоспвиробника у випадку наявності податкової пільги, встановленої пунктом 11.29. статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість”.

По-друге, на його думку, ним не порушувались положення підпункту 2.11. пункту 2, підпункту 3.3. пункту 3, підпунктів 7.43., 7.50. пункту 7 „Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні”, затвердженої Постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637, у зв’язку з чим безпідставно застосовано статтю 1 Указу Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12 червня 1995 року № 436. Так, позивач вказує, що штрафна санкція в розмірі 875 грн., яка застосована за видачу під звіт працівнику 3500 грн. без звітування за раніше отриману під звіт суму, є неправомірною, оскільки за змістом частини 2 підпункту 2.11. пункту 2 „Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні” підприємство зобов’язане звітувати про закупівлю сільськогосподарської продукції (на відміну від іншої мети закупівлі) впродовж 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, отже до закінчення цього терміну підзвітна особа не зобов’язана звітувати про отримання попередньої готівки перед отриманням наступної. В свою чергу, з позиції позивача щодо нарахування 20822 грн. штрафної санкції за відсутність розрахункового документа в підтвердження сплати вартості придбаних мінеральних добрив за накладною № 20 від 27 листопада 2005 року, слідує, що ним зосереджено увагу на неправомірності застосування штрафу, оскільки пунктом 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436 передбачена відповідальність за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документу, що підтверджував їх сплату, а не навпаки, тобто в даному випадку позивач не є одержувачем коштів, а тому застосування цього пункту є безпідставним.

По-третє, визначення відповідачем податкового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1074,58 грн. основного платежу та 2149,06 грн. штрафних санкцій у зв’язку з оплатою навчання громадянки Кот Л.О. в сумі 8266 грн. з посиланням на допущені порушення пункту 4.3.20. статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” є помилковим, так як за цією нормою регулюється оподаткування сплачених сум за навчання працівника платника податків, а також отримання додаткових благ звільнених працівників. Проте, позивач стверджує, що зазначена сума ним виплачена не працівнику, оскільки громадянка Кот Л.О. не перебуває та не перебувала з ним у трудових відносинах.

Відповідачем зазначені вимоги не визнаються з посиланням на їх необґрунтованість, що пов’язується ним із законністю прийнятих спірних актів.

Крім викладеного з матеріалів справи вбачається, що 11 липня 2006 року Нововоронцовською міжрайонною державною податковою інспекцією за результатами проведеної комплексної планової документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства складено акт перевірки № 23-23-30960086, в якому зафіксовані допущені Товариством з обмеженою відповідальністю Автосервісним підприємством „Оксамит” порушення податкового законодавства, а саме: 1) в порушення пункту 11.29. статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість” позивачем не перераховано на спеціальний рахунок в установлені строки в період з 1 жовтня 2004 року по 31 травня 2006 року 112161,85 грн., а тому вони визначені як використані за нецільовим призначенням; 2) в порушення пункту 2.11. статті „ „Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні” видано під звіт працівнику підприємства Мінській С.А. 3500 грн. без попереднього звітування за раніше отриману під звіт суму згідно видаткового касового ордеру № 213; 3) в порушення пункту 3.3. статті 3, пунктів 7.43. і 7.50. статті 7 „Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні” в звіті про використання підзвітної суми на придбання від ТОВ „Фірми „Тіса” мінеральних добрив за накладною № 20 від 27.11.2005 р. на суму 20822 грн. відсутній розрахунковий документ, що підтверджує оплату за використані підзвітні суми; 4) в порушення пункту 4.3.20. статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” підприємством не утримано податок з доходу Кот Н.М. з оплати підприємством навчання Кот Любов Олексіївни в сумі 8266 грн., які сплачені підприємством, у зв’язку з чим донараховано 1074,58 грн. податку на доходи фізичних осіб; 5) в порушення підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” підприємством віднесено до складу податкового кредиту 3470,33 грн. податку на додану вартість за спеціальною декларацією з ПДВ, при тому, що воно не є платником ПДВ, у зв’язку з чим завищено податковий кредит на 3470,33 грн.

На підставі цього акту відповідачем прийняті та направлені позивачу податкові повідомлення-рішення № 0000202801/0, № 0000092301/0 та № 0000251701/0 від 18 липня 2006 року, згідно до яких останньому визначена сума податкових зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 3470,33 грн. основного платежу та 113897,02 грн. штрафних санкцій відповідно за першим повідомленням-рішенням, застосовані штрафні санкції за порушення щодо обігу готівки в сумі 21697 грн. –за другим повідомленням-рішенням та визначена сума податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 1074,58 грн. основного платежу і 2149,06 грн. штрафних санкцій –за третім повідомленням-рішенням.

Аналіз викладених обставин дає підстави стверджувати, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

1. Щодо повідомлення-рішення № 0000202801/0.

Законом України „Про податок на додану вартість” визначено перелік платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Пунктом 11.29. статті 11 цього Закону встановлено спеціальний режим оподаткування, зокрема до 1 січня 2007 року (з урахуванням внесених змін і доповнень) зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку. Порядок акумуляції та використання зазначених коштів визначається Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу такий порядок визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1999 року № 271 „Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками –платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини”. Так її пунктом 4 встановлено, що на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарський товаровиробник складає декларацію з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, крім операцій з продажу переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, і в терміни, передбачені законодавством для звітності, подають її до органів державної податкової служби. Одночасно з декларацією з податку на додану вартість за відповідний звітний період сільськогосподарські товаровиробники подають до органу державної податкової служби за місцем реєстрації довідку про цільове використання сум податку на додану вартість за попередній звітний період, форма та зміст якої визначається Державною податковою адміністрацією за погодженням із Міністерством аграрної політики. Залишок податкових зобов'язань відповідно до декларації з податку на додану вартість з реалізованої продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, тобто різниця між сумою податку на додану вартість, одержаною сільськогосподарськими товаровиробниками від покупців, та сумою податку на додану вартість, сплаченою ними постачальникам, перераховується сільськогосподарськими товаровиробниками з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Не перераховані на окремий рахунок зазначені кошти вважаються такими, що використовуються не за цільовим призначенням, і підлягають стягненню до державного бюджету у безспірному порядку.

Як слідує з викладеного за Законом України „Про податок на додану вартість” з урахуванням наданого вказаною Постановою КМУ України від 26.02.1999 р. № 271 визначення поняття „нецільового використання” таких коштів передбачена відповідальність платників податків у вигляді стягнення до Державного бюджету України в безспірному порядку акумульованих коштів у разі їх нецільового використання.

Отже, пунктом 11.29 ст. 11 Закону України „Про податок на додану вартість” передбачена спеціальна норма, суть якої полягає в тому, що суми ПДВ, отримані за операції з продажу продукції власного виробництва, що здійснюються сільгоспвиробниками, залишаються в розпорядженні таких сільгосптоваровиробників і перераховуються ними з поточного рахунка на окремий рахунок у терміни, передбачені для перерахування суми ПДВ, з правом використання коштів на придбання МТР виробничого призначення.

Листом Державної податкової адміністрації України від 23 липня 2002 року № 11410/7/23-1017 „Що застосування штрафних санкцій за нецільове використання сум акумульованих коштів податку на додану вартість, які залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників” на органи державної податкової служби покладено контроль за виконанням платниками податків вимог вказаного вище Порядку акумуляції та використання коштів.

Зокрема, в ньому зазначено, що з метою забезпечення єдиного підходу державних податкових органів при проведенні перевірок цільового використання акумульованих коштів податку на додану вартість, які залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, своєчасності та повноти перерахування на окремий рахунок Державна податкова адміністрація України вважає за необхідне дотримуватися такого порядку.

У разі встановлення органами державної податкової служби під час здійснення документальних перевірок фактів нецільового використання сум акумульованих коштів податку на додану вартість, які залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників або фактів неперерахування на окремий рахунок зазначених коштів, відповідно до пункту 11.29 статті 11 Закону України „Про податок на додану вартість” та Порядку акумуляції, в акті перевірки відображаються встановлені порушення з обов'язковим посиланням на вищезазначені законодавчі та нормативні акти.

За результатами розгляду матеріалів документальних перевірок, якими встановлені порушення, відповідно до Закону України від 21.12.2000 р. N 2181 „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 р. N 253, застосовуються штрафні санкції в розмірі сум використаних не за цільовим призначенням акумульованих коштів податку на додану вартість, які залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників, або не перерахованих на окремий рахунок та складається податкове повідомлення - рішення за формою „Р”.

Процедура реєстрації, надсилання (вручення) та обліку вищезазначеного податкового повідомлення-рішення здійснюється згідно з Порядком направлення податкових повідомлень.

Стягнення сум застосованих штрафних санкцій здійснюється відповідно до вимог Закону України від 21.12.2000 р. N 2181.

Таким чином слід дійти до висновку про те, що визначення відповідачем суми в розмірі 112161,85 грн. як штрафної санкції відповідає вимогам вказаного законодавства, у зв’язку з чим власна позиція позивача щодо тлумачення тих же норм судом сприймається як помилкова.

Що стосується основного платежу в сумі 3470,33 грн. та нарахованої у зв’язку з його несплатою штрафної санкції в сумі 1735,17 грн. слід зазначити, що відповідачем ці суми донараховані, як вказано вище, у зв’язку із завищенням податкового кредиту, який був відображений у спеціальній декларації з ПДВ. Так, відповідачем було встановлено, що позивач по розрахунках з ТОВ „Фірма Тіса” завищив податковий кредит в сумі 3470,33 грн., оскільки остання не являється платником ПДВ, а тому за листопад 2004 року ним занижено податкове зобов’язання за спеціальною декларацією з ПДВ та яке на розрахунковий рахунок не перераховано.

Донарахування цієї суми та застосування штрафної санкції відповідає положенням пункту 7.4.5. статті 7 Закону країни „Про податок на додану вартість”, за яким не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

2. Щодо повідомлення-рішення № 0000092301/0.

Визначення порядку ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою встановлені Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637.

Безпосередньо відповідальність за порушення норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України встановлена Указом Президента України „Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” № 436 від 12.06.1995 р.

Відповідачем при перевірці було встановлено, що позивачем в порушення пункту 2.11. статті Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні видано під звіт працівнику підприємства Мінській С.А. грошову суму в розмірі 3500 грн без попереднього звітування за раніше отриману під звіт суму згідно видаткового касового ордеру № 213.

Так, за пунктом 2.11. Положення видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Отже, за цими положеннями в імперативному порядку встановлено, що видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми в незалежності від цілей отримання таких коштів (мається на увазі для закупівлі сільськогосподарської продукції чи іншої).

Оскільки позивачем були допущені порушення цих норм, відповідачем правомірно застосовано положення пункту 1 Указу Президента України № 436 від 12.06.1995 р., за якими встановлено, що за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів до юридичної особи застосовуються штрафні санкції у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум, у зв’язку з чим правомірно нараховано 875 грн. штрафної санкції з розрахунку 3500 грн. х 25% = 875 грн.

За спірним повідомленням-рішенням відповідачем також нарахована штрафна санкція в розмірі 20822 грн. за відсутність розрахункового документа, що підтверджувала б сплату позивачем вартості придбаних ним мінеральних добрив за накладною № 20 від 27 листопада 2005 року.

Як зазначено вище, відповідно до пункту 2.11. Положення звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України. За змістом пункту 1.2. розрахунковим документом визначається документ встановлених форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", і зареєстрований у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або заповнений вручну.

Відповідачем встановлено, що 27 листопада 2004 року підприємством його керівнику було видано 21822 грн. за видатковим касовим ордером № 308 від 27.11.2004 р., проте розрахункового документу, який би підтверджував сплату цієї суми за придбані по накладній № 20 від 27 листопада 2005 року мінеральні добрива, в бухгалтерському обліку позивача відсутній, що не оспорюється і ним самим.

За таких обставин відповідачем правомірно застосовано положення пункту 1 Указу Президента України № 436 від 12.06.1995 р., за якими встановлено, що за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (товарного або касового чека, квитанції до прибуткового ордера, іншого письмового документа), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу у розмірі сплачених коштів. При цьому слід зазначити, судом „одержувач” коштів сприймається як особа, що одержала кошти в касі підприємства під звіт, а „покупець” –та ж сама особа після придбання товару.

3. Щодо повідомлення-рішення № 0000251701/0.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб передбачений Законом України „Про податок з доходів фізичних осіб”.

Зокрема, згідно до пункту 1.2. статті 1 Закону визначено, що дохід це - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Під час проведеної відповідачем перевірки та прийнятого за її результатами повідомлення рішення встановлено порушення позивачем пункту 4.3.20. статті 4 названого Закону.

Так, за змістом цього пункту Закону до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються серед іншого сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку - найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця, але не вище розміру суми, визначеної у підпункті 6.5.1 пункту 6.5 статті 6 цього Закону, у розрахунку на кожний повний чи неповний місяць підготовки чи перепідготовки такої найманої особи. Якщо така наймана особа припиняє трудові відносини з таким працедавцем впродовж такого навчання або до закінчення другого календарного року від року, в якому закінчується таке навчання, то сума, сплачена у компенсацію вартості такого навчання, прирівнюється до додаткового блага, наданого такій найманій особі протягом року, на який припадає таке припинення трудових відносин, та підлягає оподаткуванню у загальному порядку.

Отже, зазначена норма регулює надання додаткових благ платнику податків-найманій особі підприємства, яка знаходиться у трудових відносинах з ним, а також звільненим працівникам.

Проте, в даному випадку, як слідує зі штатного розпису позивача Кот Любов Олексіївна, навчання якої було оплачено позивачем, не перебуває у трудових відносинах з останнім, а тому застосування відповідачем саме цієї норми для донарахування податку і застосування штрафних санкцій є безпідставним.

Пунктом 6.1. статті 6 Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” визначено, що у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Таким чином, дане податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням згаданих норм, оскільки в ньому здійснена посилка на порушення норми податкового законодавства, яка позивачем не порушена.

За пунктом 1 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову серед іншого про скасування або визнання нечинним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме шляхом визнання нечинним повідомлення-рішення № 0000251701/0 від 18 липня 2006 року. В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Приймаючи до уваги той факт, що позовні вимоги задоволені частково частина судового збору в розмірі 3,4 грн., яка сплачена позивачем, підлягає компенсації йому з Державного бюджету України. В іншій частині сплачений судовий збір відноситься на позивача.

На підставі зазначених правових норм і керуючись статтями 158-163, пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень КАС України,

п о с т а н о в и в :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000251701/0 від 18 липня 2006 року щодо донарахування Нововоронцовською міжрайонною державною податковою інспекцією Товариству з обмеженою відповідальністю Автосервісному підприємству „Оксамит” 1074,58 грн. основного платежу та 2149,06 грн. штрафних санкцій з податку з доходів фізичних осіб.

3. В іншій частині позову в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України (уповноважений територіальний орган –Управління Державного казначейства у Херсонській області, що знаходиться за адресою: м. Херсон, вул. Комсомольська, буд. 21, код ЄДРПОУ 24104230) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Автосервісного підприємства „Оксамит” (розташованого за адресою: Херсонська область, смт. В. Олександрівка, провулок Підстанційний, буд. 1; код ЄДРПОУ 30960086, розрахунковий рахунк260096034 в ХОД АППБ „Аваль”, МФО 352093) компенсації по сплаті судового збору в розмірі 3 грн. 40 коп.

Роз’яснити сторонам, що дана постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Заява про апеляційне оскарження постанови суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.          

Суддя М.К. Закурін