Постанова № 75272223, 10.07.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 380/308/18 Головуючий у І інстанції Косович Т. П.Провадження № 22-ц/780/2555/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 10.07.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Журби С.О., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тетіївського районного суду Київської області у складі судді Косович Т.П., ухвалене в м. Тетіїв 06 квітня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В березні 2018 року позивач ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, просив стягнути із ОСОБА_2 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 18949,34 грн. та судові витрати.

Заявлені вимоги мотивував тим, що відповідно до договору від 27 липня 2007 року б/н ОСОБА_2 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 3600 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак у порушення умов договору свої зобов’язання не виконала, внаслідок чого станом на 31 січня 2018 року має заборгованість в розмірі 18949,34 грн., з яких 3217,82 грн. – заборгованість за кредитом, 10878,81 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом, 3474,17 грн. – заборгованість за пенею та комісією, 500 грн. – штраф (фіксована частина), 878,54 грн. – штраф (процентна складова).

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто із ОСОБА_2 на користь банку заборгованість в розмірі 18949,34 грн. та судові витрати.

Відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що судом порушено її право на подання відзиву на позовну заяву вже під час призначення справи до розгляду на 06 квітня 2018 року ухвалою від 27 березня 2018 року, яку вона отримала 03 квітня 2018 року.

Із змісту оскаржуваного рішення вбачається, що позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд позбавив відповідача права подати свої заперечення на позовну заяву і ухвалив рішення всупереч процесуальним вимогам чинного законодавства. Позовну заяву вважає необґрунтованою, оскільки у заяві не зазначено умов надання кредиту, розміру кредиту, умов його надання та погашення. Надана банком довідка про умови кредитування не містить підпису позичальника, а тому не може вважатися доказом на підтвердження умов надання кредиту. Вважає, що анкета-заява від 27 липня 2007 року не може вважатися доказом укладення кредитного договору та передання кредитних коштів відповідачу.

Вказує, що останній платіж нею здійснено 12 грудня 2008 року в період дії картки, більше ніяких оплат вона не здійснювала, оплата в розмірі 33,45 грн. була здійснена не нею. В зв’язку з тим, що суд позбавив її права на подання заяви про застосування строків позовної давності, заявляє про їх застосування в апеляційному суді.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що на а. с. 10 міститься анкета-заява ОСОБА_2 від 27 липня 2007 року про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Своїм підписом в анкеті-заяви ОСОБА_2 підтвердила, що вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Своїм підписом вона підтверджує факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку, а також його місцезнаходження, та виражає згоду з тим, що ця заява разом з Пам’яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_2 обрано платіжну картку «Універсальна», кредитний ліміт у сумі 3600 грн. та базову відсоткову ставку за кредитним лімітом на момент підписання договору 3 % на місяць із розрахунку 360 днів у році. Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії платіжної картки. Сплата заборгованості за кредитними лімітом може здійснюватися як шляхом внесення коштів на картку клієнтом, так і списанням банком коштів з платіжної картки.

Своїм підписом ОСОБА_2 підтвердила, що нею одержано платіжну картку № 4149605368545992 та ПІН-код.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до укладеного договору від 27 лютого 2007 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 3600 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками відповідно до умов договору, таким чином, у порушення умов кредитного договору відповідач зобов’язання за вказаним договором не виконала і заборгованість в розмірі 18949,34 грн. підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Із такими висновками суду першої інстанції не можна повністю погодитися, виходячи із наступного.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що позичальник не виконує свої зобов’язання за договором, у зв’язку з чим утворилася заборгованість.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначав, що сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, підписавши заяву-анкету. Умови та Правила надання банківських послуг, а також ОСОБА_1 банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку.

Однак, такі доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт ознайомлення позичальника з усіма істотними умовами договору.

Відсутність підпису відповідача на умовах надання споживчого кредиту фактично надає можливість банку надавати умови в будь-якій редакції та стверджувати, що зазначені умови погоджені з відповідачем.

Зазначення в заяві на видачу кредиту про ознайомлення відповідача з умовами надання кредиту, без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк.

Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника.

Зазначена правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 22 березня 2017 року (справа № 6-2320цс16).

Отже, позивачем не доведено, що між сторонами досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування кредитом, пені, комісії та штрафу, а отже вимоги банку про стягнення зазначених складових заборгованості є безпідставними і задоволені бути не можуть.

Вищевикладене не було належним чином прийняте до уваги судом першої інстанції та безпідставно визнано позов ПАТ КБ «ПриватБанк» доведеним в судовому засіданні.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на грубе порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідно до ст. ст. 174, 178 ЦПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Відповідно до ст. 258 ЦПК України відзив подається протягом п’ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відкриваючи провадження у справі ухвалою від 27 березня 2018 року, суд першої інстанції призначив розгляд справи на 06 квітня 2018 року та одночасно роз’яснив відповідачу право подавати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалюючи рішення 06 квітня 2018 року, суд першої інстанції не звернув уваги, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження, не переконався у її обізнаності щодо можливості реалізації своїх процесуальних прав у даній справі, та що від дати постановлення ухвали про відкриття провадження до постановлення рішення пройшло лише десять днів, що є навіть меншим від строку для подання відзиву відповідачем.

Таким чином, рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року не можна вважати законним та обґрунтованим.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, із порушенням вимог матеріального та процесуального права, а тому не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

Вирішуючи по суті вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, апеляційний суд враховує, що відповідач отримала кредитні кошти в розмірі 3600 грн. і вказана обставина ніким не заперечується, а отже позовні вимоги банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в даному розмірі знайшли своє підтвердження.

Апеляційний суд також враховує, що ОСОБА_2 в апеляційній скарзі визнавався факт отримання за допомогою картки ПАТ КБ «ПриватБанк» грошових коштів та їх погашення.

Разом із тим, відповідачем в апеляційній скарзі подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, яку вона мотивувала тим, що нею не погашувалася заборгованість із 12 грудня 2008 року (а. с. 44).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз частини третьої статті 267 ЦК України свідчить, що застосування позовної давності не розглядається як вимога сторони у спорі. Це пов’язано з тим, що її застосування відбувається за заявою сторони, а не за її вимогою. Це має важливе значення, оскільки в інших нормах глави 19 ЦК вказується саме про заяву, а не про вимогу. Тому розглядати заяву про застосування позовної давності як вимогу, яка є межею розгляду справи в апеляційному порядку, у контексті частини першої статті 367 ЦПК України немає достатніх підстав.

В ЦК України не встановлено імперативних вимог до заяви сторони про застосування позовної давності щодо її форми чи порядку викладення. Тому допускається викладення такої заяви і в усній формі, і в окремому документі, і в запереченнях на позов. У зв’язку із цим письмові заперечення, у яких міститься заява про застосування позовної давності, можуть розцінюватись як матеріально-правова вимога.

Така заява може бути подана до винесення судом рішення. При цьому потрібно враховувати, що рішення по суті позовних вимог може бути ухвалене й апеляційним судом. Тому положення частини 3 статті 267 ЦК стосуються також і рішень апеляційного суду. У тих ситуаціях, коли відповідна сторона була позбавлена можливості заявити про застосування позовної давності у суді першої інстанції (внаслідок ухвалення заочного рішення), її не можна позбавляти цього права у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд враховує, що відповідач була позбавлена можливості подати заяву про застосування позовної давності до суду першої інстанції в зв’язку із порушенням судом першої інстанції процесуальних норм щодо порядку розгляду справи, зокрема в частині надання ОСОБА_2 строку для відзиву та належного повідомлення її про час та місце розгляду справи.

Верховним Судом України в постановах від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та 3 червня 2015 року № 6-31цс15 роз’яснено, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Проте, як вже було встановлено, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що саме ці Умови і правила надання банківських послуг розумів відповідач, підписуючи заяву, а отже і що сторони дійшли згоди щодо строку дії картки та повернення кредиту.

Виходячи із вищевикладене, при вирішенні питання щодо застосування позовної давності апеляційний суд виходить із загальних підстав, передбачених ЦК України.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та 3 червня 2015 року № 6-31цс15.

Таким чином, оскільки останній платіж на поповнення картки відповідачем здійснено 12 грудня 2008 року, що підтверджується також наданим позивачем розрахунком заборгованості, а позов подано 28 лютого 2018 року, строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за кредитом вважається пропущеним і заява про застосування наслідків його спливу підлягає задоволенню, а отже у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

При цьому суд критично ставиться до сплати відповідачем 28 липня 2015 року 33,45 грн., оскільки така сплата була проведена після закінчення строку дії платіжної картки і заперечується відповідачем, а відтак і не може свідчити про переривання відповідачем строку позовної давності.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування із прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує із позивача на користь відповідача судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 2643 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 06 квітня 2018 року скасувати та прийняти нову постанову.

Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити в позові до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути із Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпро вул. Набережна Перемоги 50, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) на користь ОСОБА_2 (Київська область, Тетіївський район, с. П’ятигори, вул. Садова, 4, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати в розмірі 2643 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлений 12 липня 2018 року.

Головуючий : Кашперська Т.Ц.

Судді : Журба С.О.

ОСОБА_3