Ухвала суду № 75272030, 19.06.2018, Вишгородський районний суд Київської області

"19" червня 2018 р. Справа № 363/2528/16-к

УХВАЛА

Іменем України

19 червня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Рудюка О.Д., за участю секретаря – Підкурганної І.В., прокурора – Пархоменка В.В., захисника – ОСОБА_1, обвинуваченого – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода, щодо можливості призначення судового розгляду кримінального провадження на підставі обвинувачених актів у кримінальних провадженнях №№ 12015000000000479, 22015000000000113 відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, проживаючого та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України

В С Т А Н О В И В:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшов обвинувальний акт складений у кримінальному провадженні № 12015000000000479 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Генеральної прокуратури України ОСОБА_3

Крім того, до Вишгородського районного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 22015000000000113 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28.11.2016 року на підставі статті 334 КПК України об’єднано в одне провадження та присвоєно справі № 363/2528/16-к.

Під час підготовчого судового засідання прокурор висловив думку, за можливе призначити судовий розгляд на підставі обвинувальних актів, судовий розгляд слід здійснювати у відкритому судовому засіданні.

Захисник висловив свою позицію про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки не відповідає процесуальним нормам кодексу.

Обвинувачений підтримав позицію свого захисника та зазначив, що не розуміє в чому він обвинувачується.

Прокурор відносно заявлених клопотань сторони захисту зазначив, що підстав для повернення обвинувального акту не має, оскільки обвинувальний акт відповідає нормам КПК.

Суд, заслухавши думку учасників підготовчого судового засідання, вивчивши обвинувальні акти та долучені до них документи у відповідності до положень ст. 314 КПК України, яка регламентує порядок та межі підготовчого судового засідання, приходить до наступного висновку.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Так, згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Частинами 1, 2 статті 91 КПК України встановлюють обов’язкові обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Формулювання обвинувачення повинно складатися з обставин, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету його вчинення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення тощо.

Правова кваліфікація дій обвинуваченого в обвинувальному акті повинна містити не тільки посилання на окрему статтю і частину цієї статті кримінального закону, а й точне формулювання у тому числі об’єктивної сторони, умислу.

А тому формулювання обвинувачення має містити дані щодо події злочину із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких, відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України, можна встановити наявність в діях обвинуваченого складу злочину.

При дослідженні обвинувального акту у кримінальному провадженні № 12015000000000479 судом встановлено, що згідно змісту обвинувального акту, фактичні обставини кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими за ч. 2 ст. 366 КК України, викладені поверхово, не конкретно, формулювання обвинувачення в цілому є неконкретним і не містить обставин, що підлягають доказуванню відповідно до статті 91 КПК України, взагалі не визначено даних про подію правопорушення, зокрема час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення.

Отже, відсутність вказаних обставин є недостатньо визначеним з точки зору вищевказаних вимог Закону і свідчить про неналежне встановлення події злочину.

Крім того, при дослідженні обвинувального акту у кримінальному провадженні № 22015000000000113 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчинені кримінальних правопорушень за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України, судом встановлено, що обвинувальний акт не містить у собі належним чином сформульованого обвинувачення. В обвинувальному акті виклад фактичних обставин по даному провадженню є неконкретним та суперечливим, в обвинувальному акті нечітко викладені фактичні обставини кримінального правопорушення та взагалі не зазначено мотивів вчинення кримінального правопорушення, що є обов’язковою обставиною, яка підлягає доказуванню у кримінальному провадженні. Формулювання «з протиправною метою» є загальним поняттям не визначаючим мотиву скоєння злочину.

Відповідно до змісту статті 366 КК України визначено, що службове підроблення, це складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів, а за частиною 2 даної статі, ті самі дії, якщо вони спричинили тяжкі наслідки.

У той же час, в обвинувальному акті обвинувачення стосовно ОСОБА_2 сформульовано, як умисні дії, які виразились у службовому підроблені, тобто у складанні і видачі завідомо неправдивих документів.

Тобто, прокурором при складанні обвинувального акту визначено нове поняття як «завідомо неправдивий документ», у той час як статтею 366 КК України передбачено відповідальність за складання, видачу, інше підроблення завідомо неправдивих офіційних документів, тобто предметом даного злочину є офіційний документ.

У зв’язку із чим, не передбачено діючим законодавством такого складу злочину як підписання неправдивого офіційного документу, а це є складовою його складання.

Також, прокурор кваліфікує умисні дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 364 КК України, що виразились у закінченому замаху на зловживання службовим становищем, тобто умисному, в інтересах третіх осіб використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам, але в самому обвинуваченні не вказано, які тяжкі наслідки спричинено державним інтересам.

Крім того, в частині формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України прокурор кваліфікує умисні дії ОСОБА_2, що виразилися у службовому підробленні, тобто складанні і видачі завідомо неправдивих документів, а потім вказую, що ОСОБА_2 підозрюється у службовому підробленні, тобто складанні і видачі завідомо неправдивих документів, що в свою чергу не відповідає вимогам статті 291 КПК України.

Всі викладені вище обставини складають об’єктивну й суб’єктивну сторону злочину, підлягають обов’язковому доказуванню в ході кримінального провадження.

Відповідно до статтею 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті.

Справедливість під час провадження у справі необхідно оцінювати, беручи до уваги розгляд справи в цілому (рішення від 01.03.2001 року у справі «Даллос проти Угорщини» п. 47). Крім того, право бути поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «Ь» п. 3 ст. 6 Конвенції (рішення у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 54, а також «Даллос проти Угорщини», п. 47).

Відсутність в обвинувальному акті вказаних фактичних обставин або даних про неможливість їх встановити позбавляє суд прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, виходячи навіть з того, що є неможливим з огляду на зміст даного обвинувального акта вирішити питання про визначення ступеня відповідальності обвинуваченого, а будь-яке конкретне уточнення з цього приводу у подальшому виходитиме за межі такого поверхового і неконкретного обвинувачення. Така неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов’язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі що регламентовано статтею 22 КПК України.

Отже, без висунутого конкретизованого обвинувачення щодо ОСОБА_2, у випадку постановлення судом будь-якого виду вироку за результатами розгляду обвинувальних актів у даному кримінальному провадженні у тому вигляді, в якому вони подані до суду, зазначені дії призведуть до порушення гарантованих законом процесуальних прав обвинуваченого, зокрема права на захист, а ухвалення судового рішення буде незаконним у зв’язку із істотним порушенням вимог процесуального права.

Крім того, положеннями п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК України передбачено, що до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування, який є його невід’ємним додатком та, відповідно до вимог статті 109 КПК України, має відповідати вимогам щодо змісту та форми, визначеним в законі, зокрема повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

В порушення вимог статті 109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні не відображає повних відомостей про прийняті процесуальні дії та рішення під час досудового розслідування.

Зокрема, в ньому відсутня дата надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, прізвище, ім'я, по-батькові заявника, як це передбачено ч. 5 ст. 214 КПК України.

Враховуючи вище зазначене та беручи до уваги, що органами досудового розслідування не дотримано вимог кримінально процесуального закону при направленні до суду обвинувальних актів, суд вважає що обвинувальні акти підлягають поверненню прокурору в порядку п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України.

Керуючись ст. 314, 376 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Обвинувальні акти у кримінальних провадженнях №№ 12015000000000479, 22015000000000113 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 366 КК України повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області через Вишгородський районний суд Київської області протягом семи днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою, у той же строк з моменту вручення їй копії судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а у разі подання апеляційної скарги, якщо її не скасовано, після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя О.Д. Рудюк