Постанова № 75270300, 09.07.2018, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

09.07.2018 справа №908/67/18

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (судді-доповідача): суддів: при секретарі судового засідання: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: не з'явився; не з'явився; розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя На рішення господарського суду Запорізької областівід 08.05.2018р. (повний текст підписано 18.05.2018р.)у справі №908/67/18 (суддя Корсун В.Л.)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Техноекотрейдінг”, м. Київ до Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя простягнення 365 815,34 грн. В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Техноекотрейдінг”, м. Київ (далі – Позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя (далі – Відповідач) про стягнення грошових коштів у сумі 365 815,34 грн., а саме: 287 040,00 грн. – заборгованості за фактично поставлений товар, 10 594,59 грн. – пені, 56 087,62 грн. –інфляційних втрат та 12 093,13 грн. – 3 % річних за користування чужими коштами.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 08.05.2018 позовні вимоги задоволені частково: з Відповідача на користь Позивача стягнуто 287 040,00 грн. –заборгованості, 1 431,27 грн. – пені, 56 079,92грн. – інфляційних втрат, 12 046,07 грн. – 3 % річних та 5 348,95 грн. – судового збору.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зокрема, скаржник вважає, що строк виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару на момент подання позову не настав, оскільки сторонами не складались акти приймання – передачі товару з підписанням яких пов’язаний початок відліку строку для виконання зобов’язання та Позивачем не надавався рахунок на оплату товару. Також, Відповідач зазначав, що суд першої інстанції помилково посилався у рішенні на вимоги щодо обов’язку складання актів, передбаченого Інструкціями П-6 та П-7, оскільки акти передбачені цими Інструкціями не відповідають підставам складання та змісту актів приймання – передачі, передбачених умовами п. 4.2. Договору.

Учасники справи в судове засідання 09.07.2018р. не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, у зв’язку з чим судова колегія вважає за можливе закінчити розгляд справи у їх відсутності.

Відзиву на апеляційну скаргу від Позивача не надійшло.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи, встановлені наступні обставини:

– укладення 11.06.15р. між сторонами Договору поставки № 150119, відповідно до умов п.1.1 якого (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 31.12.15) Позивач зобов'язується у 2015-2016 роках поставити (передати у власність) замовникові товари, зазначені в специфікації (ях) - додатку(ах) до цього Договору, а Відповідач – прийняти і оплатити такі товари на умовах цього Договору;

– підписання специфікації № 1 (яка є додатком №1 до Договору) в якій сторони погодили поставку товару (конденсаторів) у кількості 300 штук на загальну суму 1 604 700,00 грн.;

– виставлення Відповідачем Позивачу рахунку від 23.03.2016р. №23 на оплату товару в розмірі 287 040,00грн.

– здійснення поставки товару Відповідачу та прийняття останнім поставленного товару за видатковою накладною від 23.03.16 № 20 на загальну суму 287 040,00 грн.

– відображення здійсненої господарської операції за вказаним Договором на суму 287 040,00 грн. у податковому обліку за податковою накладною від 23.03.16 на загальну суму 287 040,00 грн.;

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався на неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором в частині своєчасної поставки товару, у зв’язку з чим просив суд стягнути з Відповідача на користь Позивача суму заборгованості у розмірі 287 040,00грн. Враховуючи умови Договору та приписи діючого законодавства, Позивачем на суму заборгованості нараховано 3% річних, пеню та інфляційні втрати.

Відповідач у суді першої інстанції проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначав про те, що строк оплати у відповідності до п. 4.2. Договору не настав, оскільки акти приймання – передачі товару сторонами не підписувались. Крім того, Відповідач просив суд застосувати позовну давність до вимог Позивача про стягнення пені.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з мотивів доведеності факту прострочення виконання обов’язку з оплати вартості поставленого товару, наявності підстав для стягнення суми заборгованості, 3 % річних, пені, інфляційних втрат. Крім того, оскільки Позивач звернувся до суду з позовом 09.01.18, тобто поза межами річного строку, установленого законом для вимог про стягнення пені, а Відповідачем до ухвалення рішення в справі було заявлено про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову відмову у задоволенні позову в частині пені у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками господарського суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За твердженням Відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що 90-денний строк виконання зобов’язання з оплати вартості поставленого товару передбаченого п. 4.2. договору не настав з причин відсутності складання та направлення постачальником замовнику акту приймання-передачі товару. Крім того, Відповідач вважав помилковим висновок суду про застосування до спірних правовідносин сторін положень Інструкції № П-6 від 15.06.65р., зазначав, що суд першої інстанції безпідставно посилався у рішенні на вимоги щодо обов’язку складання актів, передбаченого Інструкціями П-6 та П-7, оскільки акти передбачені цими Інструкціями не відповідають підставам складання та змісту актів приймання – передачі, передбачених умовами п. 4.2. Договору.

Наведені обставини покладені Відповідачем в основу апеляційної скарги, оскільки ненастання/настання строку виконання зобов’язання з оплати вартості поставленного товару має важливе значення для вирішення спору по суті.

Судом першої інстанції, з чим погоджується судова колегія, встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України та статей 264-271 ГК України.

Згідно з ч.1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України регламентовано, що у разі якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п.1 ч.1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Відхиляючи твердження Відповідача про ненастання передбаченого п.4.2 договору 90-денного строку оплати товару з причин відсутності складання та направлення постачальником замовнику актів приймання-передачі товару і рахунку-фактури, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що оскільки Договором поставки не регламентовано порядок складання актів приймання-передачі товару, то згідно п.5.8 договору в цій частині застосовуються положення Інструкції №П-6 від 15.06.1965р., з пункту 26 якої випливає покладення саме на замовника обов'язку складання та затвердження актів приймання-передачі товару. Відтак, перебіг строку оплати продукції, отриманої за видатковою накладною від 23.03.16 № 20 розпочався 25.03.16 і закінчився 04.08.16 включно. Тобто, на момент звернення постачальника з позовом, його право на отримання оплати за поставлений товар було порушено.

Крім того, колегія суддів зауважує, що рахунок (рахунок-фактура) є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, і не є первинним бухгалтерським документом.

Договір, укладений між сторонами, містить умови щодо строку та порядку оплати, а також необхідні реквізити сторін, що свідчить про можливість виконання зобов’язання відповідачем.

Ненадання рахунку (рахунку-фактури) не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє Відповідача від обов’язку з оплати поставленого товару в порядку, передбаченому Договором.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договорів, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін видаткової накладної та відсутності у замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару. У разі наявності у Замовника зауважень щодо якості, комплектності та асортименту товару, право власності на товар, зазначений у специфікаціях - додатках до договорів, переходить до замовника з моменту підписання сторонами/представниками сторін акту приймання-передачі товару.

Виходячи з системного аналізу змісту п.п.4.2,4.3,5.5,5.8 Договору поставки №150119 від 11.06.2015р. в їх сукупності, колегія суддів вважає, що обов'язок постачальника направити замовнику акт приймання-передачі наступає лише у разі виникнення у останнього зауважень чи претензій щодо якості, комплектності та асортименту товару під час його прийняття. В усіх інших випадках обов'язок скласти відповідний акт покладається на замовника при прийнятті продукції, доставленої постачальником.

Наразі, факт прийняття Відповідачем товару без зауважень і претензій, підтверджений матеріалами справи, про що свідчить підписана замовником видаткова та накладна.

Наведеним спростовується твердження скаржника про ненастання 90-денного строку виконання ним грошового зобов'язання щодо оплати товару за видатковими накладними, встановленого п.4.2 договору поставки, у зв'язку з невиконанням Позивачем свого обов'язку зі складання та направлення замовнику актів приймання-передачі товару і оригіналу рахунку на оплату, оскільки сплив строку для оплати поставленого товару залежить від підписання цих актів.

Зазначені доводи скаржника є припущенням, не відповідають змісту п.26 Інструкції №П-6 та ґрунтуються на вибірковому довільному тлумаченні п.25 цієї Інструкції.

За таких обставин, враховуючи невиконання Відповідачем зобов'язань за Договором стосовно здійснення оплати вартості поставленого товару, наявність підстав для стягнення суми основної заборгованості у розмірі 287 040,00грн., 3% річних у розмірі 12 046, 07грн., інфляційних втрат у розмірі 56 079,92грн. та пені у розмірі 1 431,27грн., висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову в цій частині є правомірним.

Також, законним є висновок суду першої інстанції про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені за період з 03.08.16 до 09.01.17р.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 08.05.2018 у справі № 908/67/18 ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Керуючись ст.ст. 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 08.05.2018 у справі № 908/67/18 – залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв’язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції – покласти на Приватного акціонерного товариства “Запорізький електровозоремонтний завод”, м. Запоріжжя.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 10.07.2018.

Головуючий (суддя-доповідач): О.В. Стойка

Судді: Д.О. Попков

ОСОБА_3