Постанова № 75267298, 05.07.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 163/2260/17 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С.С. Провадження № 22-ц/773/592/18 Категорія: 43 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Здрилюк О.І.,

суддів Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання – Галицька І.П.,

з участю позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод для здійснення права власності шляхом визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_4 на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 06 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_3 в інтересах на той час неповнолітньої ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що на підставі договору дарування від 21 серпня 2017 року ОСОБА_1 являється власником квартири АДРЕСА_1, але користуватися квартирою не може, оскільки у ній зареєстрована та проживає відповідач ОСОБА_4, яка не є власником чи наймачем даної квартири, не є членом її сім’ї і добровільно звільнити житло відмовляється, а тому просила усунути перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування спірною квартирою.

Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 06 березня 2018 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою № 8 у будинку № 60в по вул.Незалежності у місті Любомлі Волинської області.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 640 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове – про відмову в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1, посилаючись на її безпідставність, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні позивач та її представник апеляційну скаргу не визнали та просять її відхилити.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з’явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Крім того, представник відповідача надіслав письмове клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Заслухавши позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 150 Житлового кодексу України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Отже, закон встановлює пріорітет прав власника житла над правами інших осіб щодо нього.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 р. у справі N 6-709цс16).

Судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 21 серпня 2017 року ОСОБА_1 являється власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.16-17).

10 жовтня 2017 року ОСОБА_1 досягла повноліття.

Відповідач ОСОБА_4 не являється членом сім’ї ОСОБА_1 та не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом з нею і ведуть з нею спільне господарство.

Посилання відповідача на те, що вона має право користуватися спірною квартирою, як член сім’ї колишнього власника – відхиляються апеляційним судом, оскільки не ґрунтуються на нормах закону.

Судом встановлено, що колишні власники спірної квартири також не являються членами сім’ї ОСОБА_1 і до неї, як до нового власника житла не переходять будь-які обов’язки попередніх власників цього житла щодо надання права користування квартирою відповідачу.

Позбавлення права власності, складовою якої є у тому числі і право користування, автоматично позбавляє і право користування будь-якого члена сім’ї колишнього власника.

Звідси слідує, що ОСОБА_1, як власник спірної квартири має право вимагати усунення будь-яких порушень її права власності у відповідача ОСОБА_4, яка не являється членом її сім'ї, не відноситься до кола осіб, які б мали право користування квартирою і договору найму між сторонами не укладалося.

Створювані відповідачем перешкоди полягають у тому, що її проживання у квартирі позбавляє позивача, як власника, права вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном, тобто спірною квартирою, а тому з моменту переходу права власності до позивача відповідач втратила своє право користування даним житлом.

Посилання скаржника на те, що вона з 2008 року постійно проживає у спірній квартирі зі згоди бувших співвласників квартири, не впливають на правильність оскаржуваного рішення та спростовуються вище наведеними обставинами справи.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції на підставі встановлених у судовому засіданні фактів, що підтверджуються належними доказами, правильно визначено правовідносини між сторонами і застосовано норми матеріального права, що регулюють ці правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Любомльського районного суду Волинської області від 06 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: