Постанова № 75266985, 10.07.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 341/628/17

Провадження № 22-ц/779/609/2018

Категорія 49

Головуючий у 1 інстанції Максимчин Ю. Д.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду, ухвалене головуючим суддею Максимчиним Ю.Д. 05 березня 2018 року,

в с т а н о в и в:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_3 з позовом про розірвання шлюбу. Позовні вимоги були мотивовані тим, що 01 серпня 2013 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб. В шлюбі народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання якого позивач просила визначити разом з нею. Позивач вказала, що їхня з відповідачем сім'я фактично розпалась, оскільки між ними відсутнє взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства. Також позивач зазначила, що протягом тривалого часу не підтримує подружні відносини з ОСОБА_3, проживають близько року окремо.

Ухвалою Галицького районного суду від 14 грудня 2017 року сторонам надано строк для примирення 2 місяці з метою збереження сім'ї (т.1 а.с.181).

Рішенням Галицького районного суду від 05 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, який зареєстровано 01 серпня 2013 року у Центральному відділі державної реєстрації шлюбів Головного управління юстиції у м. Києві, актовий запис № 1680. Після розірвання шлюбу відновлено позивачці дошлюбне прізвище «ОСОБА_7». Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що позивачем не було обґрунтовано вимог щодо визначення місця проживання дитини, не залучено орган опіки та піклування та не оплачено вказану вимогу судовим збором. На думку апелянта, вказана справа належить до територіальної юрисдикції іншого суду, оскільки реєстрація місця проживання дитини у Галицькому районні була незаконною. З даного приводу триває досудове розслідування у кримінальному провадженні. Крім того, судом встановлено, що позивач проживає у м. Івано-Франківську, однак позов подано до Галицького районного суду. Апелянт зазначає, що він постійно проживає у місті Києві, а тому вказана справа підсудна Солом'янському районному суду м. Києва. Посилаючись на вищевказане, просив оскаржене рішення скасувати та в частині позовних вимог про розірвання шлюбу направити до суду першої інстанції за підсудністю, а в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини - залишити без розгляду відповідно до ст. 377 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 вказує на те, що оскаржене рішення суду є законним та обґрунтованим. Позивач зазначає, що питання визначення підсудності у даній справі вирішувалося судом та залишено без змін ухвалою Апеляційного суду від 01.11.2017. Крім того, факт реєстрації позивача в с. Дубівці Галицького району підтверджується копією паспорта з відповідною відміткою, факт проживання з нею малолітнього сина ОСОБА_3 підтверджується довідкою Дубівецької сільської ради. Також ОСОБА_2 зазначила, що судом вирішено питання визначення місця проживання дитини одночасно з вимогою про розірвання шлюбу відповідно до закону, який регулює ці правовідносини. Враховуючи вказане, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_5 у судове засідання не з'явилися з невідомих причин, хоча судові повідомлення про час та місце судового засідання їм направлялись у визначеному законом порядку, крім того представника було повідомлено телефонограмою та за допомогою sms-повідомлення (т.2 а.с.134, 135). Поважних причин для повторного відкладення розгляду даної справи немає. Отже, є правові підстави для розгляду справи у відсутності відповідача та його представника.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 проти доводів апеляційної скарги заперечила, просила її відхилити. Крім цього пояснила, що не чинить перешкод у спілкуванні відповідача з їхнім малолітнім сином, а також не заперечує проти його участі у вихованні дитини. Зауважила, що ОСОБА_3 періодично приїжджає, і тоді відбуваються його зустрічі з дитиною, спілкування.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи,

апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 01.08.2013 між сторонами було укладено шлюб, який зареєстрований Центральним відділом державної реєстрації шлюбів ГУ юстиції в м. Києві (т.1 а.с.4).

У сторін по справі народився син ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно копії Свідоцтва про народження (т.1 а.с.5).

Судом також встановлено, що сім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 фактично розпалася, оскільки протягом тривалого часу сторони не підтримують подружні відносини, не ведуть спільного господарства.

Згідно відповіді Служби у справах дітей Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 1-02 від 09.02.2018 р. ОСОБА_2 разом з сином ОСОБА_3 винаймає квартиру в м. Івано-Франківську, умови проживання задовільні. Малолітній ОСОБА_3 відвідує дитячий садок «Віночок» № 36 в м. Івано-Франківську. ОСОБА_2 працевлаштована. На обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах служби у справах дітей Галицької райдержадміністрації та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_3 не перебуває (т.2 а.с.5)

Відповідно до статті 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Частинами третьою, четвертою статті 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно з частиною другою статті 104, частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

За змістом частини третьої статті 109 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі чоловіка та дружини і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рішення суду у справі про розірвання шлюбу повинно відповідати вимогам статті 215 ЦПК України. У ньому, зокрема, має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, час та причини фактичного його припинення, мотиви, з яких суд визнав збереження сім'ї можливим чи неможливим, обґрунтовані висновки з приводу інших заявлених вимог. У резолютивній частині рішення слід навести відомості, необхідні для реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Пунктом 14 названої постанови визначено, що у випадку коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, про порядок та розмір виплати коштів на утримання дітей, дружини (чоловіка), а також про поділ спільного майна подружжя, або буде встановлено, що такої згоди досягнуто, але вона порушує інтереси дітей чи одного з подружжя, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

Встановивши, що шлюб між сторонами фактично розпався, збереження шлюбу неможливе, воно буде суперечити інтересам сторін, суд першої інстанції з висновками якого погоджується апеляційний суд, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Крім того, суд першої інстанції на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, та той факт, що малолітня дитина постійно проживає з матір'ю у звичній для неї обстановці та оточенні, відвідує дошкільний навчальний заклад, дійшов до обґрунтованого висновку про зазначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю.

ОСОБА_3, батько дитини, не позбавлений батьківських прав стосовно дитини та має право на безперешкодне з нею (дитиною) спілкування та участь у її вихованні, а мати дитини не перешкоджає відповідачу у спілкуванні з сином та у його вихованні.

Що стосується доводів апеляційної скарги про скасування рішення в частині щодо розірвання шлюбу та направлення справи за підсудністю, то апеляційний суд їх відхиляє, оскільки питання визначення підсудності в даній справі переглядалося судом апеляційної інстанції (т.1 а.с.160-161). Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 було відхилено, а ухвалу Галицького районного суду від 12 липня 2017 року про відкриття провадження в даній справі залишено без змін.

При вирішенні іншого питання судом першої інстанції, в контексті першочергового врахування інтересів саме дитини, які переважають над інтересами батьків, правильно було враховано відсутність обставин, які б унеможливлювали проживання дитини разом із матір'ю, а також те, що ОСОБА_3 позову про встановлення місця проживання малолітньої дитини з ним до суду не пред'являв.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 з приводу незаконної реєстрації місця проживання малолітнього ОСОБА_3 без згоди батька, то колегія суддів вважає їх безпідставними та такими, що не можуть вважатися істотним при вирішенні цієї справи, оскільки у даному випадку ключовим питанням є встановлення особи одного із батьків, з яким залишається проживати дитина. При цьому, слід виходити з того, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає (частина четверта статті 29 ЦК України).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 05 березня 2018 року в даній справі без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Повний текст постанови виготовлено 11 липня 2018 року.

Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський

Судді: Л.В. Василишин

В.Д. Фединяк