Постанова № 75264181, 10.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1112/18Головуючий по 1 інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2 Категорія: 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі колегії суддів:

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

секретар: Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_5;

відповідачі – Державна казначейська служба України, Міністерство юстиції України, ліквідаційна комісія УМВС України у Черкаській області;

третя особа - прокуратура Черкаської області;

особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_5;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 травня 2018 року, у складі судді Фролова О.Л., повний текст рішення складений 11 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, ліквідаційної комісії УМВС України у Черкаській області, третя особа: прокуратура Черкаської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, - :

в с т а н о в и в :

У травні 2016 року ОСОБА_5 звернувся в суд з позовом до Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, ліквідаційної комісії УМВС України у Черкаській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 09 червня 2003 року начальником слідчого відділення Тальнівського РВ УМВС України в Черкаській області за заявою ОСОБА_6 відносно нього була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, за фактом заподіяння ним 27 травня 2003 року в с. Кобринова Гребля, Тальнівського району на грунті особистих неприязних відносин ОСОБА_6 тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості. 21 червня 2003 року відносно нього було обрано міру запобіжного заходу підписку про невиїзд. 25 червня 2003 року, 24 березня 2004 року та 04 квітня 2006 року слідчим йому пред’являлось обвинувачення за ч. 1 ст. 122 КК України та допитано в якості обвинуваченого.

18 грудня 2003 року постановою слідчого було накладено арешт на його майно.

Досудове слідство у справі неодноразово зупинялось постановами слідчого від 30 січня 2007 року, від 27 березня 2007 року, від 06 грудня 2007 року. Також справа двічі закривалася постановами слідчого у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. Але постанови про закриття скасовувались та досудове слідство поновлювалось.

18 листопада 2012 року справу відносно нього постановою старшого слідчого Тальнівського РВ УМВС України в Черкаській області провадженням було закрито в зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину, міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд скасовано.

Про прийняте в справі рішення він дізнався лише 07 травня 2013 року, а копію постанови йому було надано слідчим Тальнівського РВ УМВС України в Черкаській області 27 травня 2013 року.

Вважає, що незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури йому заподіяно моральної шкоди через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне пред’явлення обвинувачення, застосування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та накладення арешту на майно, яку він оцінив в 225 000 грн.

Щодо визнання ним на початку розслідування справи своєї вини, то воно було вимушеним, бо він бажав якнайшвидшого закриття кримінальної справи, а слідчий йому пояснив, що таке можливо лише у разі коли він визнає себе винним, а судимості він мати не буде.

14 березня 2018 року позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просив суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на його користь у рахунок відшкодування завданої йому незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури моральної шкоди в розмірі 416 976 грн.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 13 липня 2016 року залучено до участі у справі Міністерство юстиції України, в якості співвідповідача.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 26 жовтня 2016 року залучено до участі у справі голову ліквідаційної комісії Тальнівського РВ УМВС України у Черкаській області, в якості співвідповідача.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2016 року замінено співвідповідача голову ліквідаційної комісії Тальнівського РВ УМВС України у Черкаській області на належного відповідача ліквідаційну комісію УМВС України в Черкаській області.

Ухвалою Тальнівського районного суду Черкаської області від 11 листопада 2016 року залучено до участі у справі прокурату Черкаської області, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 залишено без задоволення.

Відмовляючи позивачу в задоволенні його позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що право на відшкодування шкоди у позивача відсутнє, оскільки останній на початку досудового слідства та під час судового розгляду давав покази на підтвердження своєї вини, тобто шляхом самообмови, яка буда добровільною, завідомо неправдивою перешкоджав з»ясуванню істини у справі чим сприяв прийняттю рішень та здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбаченні ч. 1 ст. 1176 ЦК України.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції не були повно з’ясовані обставини справи, що мають значення для справи, невірно надано оцінку доказам, порушено норми матеріального та процесуального права, а тому просив його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт в обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, що на початку досудового слідства та при розгляді справи в суді ОСОБА_5 визнавав вину у вчиненні кримінального правопорушення, в результаті чого вдався до самообмови, яка була добровільною, завідомо неправдивою та мала на меті перешкодити з’ясуванню істини у справі.

Вказує, що до незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності призвело не те, що він помилково себе обмовив, а поведінка слідчих, а саме слідчої ОСОБА_7, яка виявилась безграмотним юристом та задля притягнення його до кримінальної відповідальності вдалася до відвертої фальсифікації доказів у справі, спонукавши свідка ОСОБА_8 його обмовити. Також вказує, що він став жертвою обставин з вини потерпілого ОСОБА_6, який також його обмовив, оскільки він ОСОБА_6 а не ОСОБА_5 повідомив про вчинений ним злочин. Також вказує що у нього умислу на самообмову не було, визнання ним своєї вини було викликано певними обставинами, а суд на його думку припустився спрощеного тлумачення самого поняття самообмови.

Суд у рішенні не навів жодного факту про те, що позивач неправдиво визнавав свою вину у вчиненні злочину, адже насправді ознаки злочину мали місце.

Також, вказує, що судом було порушено норми процесуального права, оскільки залучивши ухвалою суду від 11 листопада 2016 року прокуратуру Черкаської області в якості третьої особи, надалі безпідставно у своєму рішенні без прийняття будь – якого процесуального документу надав їй статусу відповідача у справі. Суд ніяким чином не відреагував на факт накладення досудовим слідством арешту на його майно, який до цього часу не знято, хоча в своїй позовній заяві ним було вказано на це, як на одну з підстав позову.

Прокуратура Черкаської області направила відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що не зважаючи на наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, позивачу має бути відмовлено в задоволенні позову з підстав викладених в ч. 4 ст. 1176 ЦК України. Доводи ОСОБА_5 щодо дачі проти себе показів з метою швидкого завершення ситуації, що виникла, на їх думку доводить лише визнання ним умислу на самообмову. Вважають , що судом першої інстанції було вірно встановлено, що обмова ОСОБА_5 була добровільна, завідомо неправдива, мала на меті перешкодити з»ясуванню істини і є зафіксованою у матеріалах кримінальної справи. На їх думку добровільна обмова ОСОБА_5 сприяла незаконному притягненню його до кримінальної відповідальності.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ “Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Заслухавши осіб, які з’явились в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_5 своїми діями перешкоджав з'ясуванню істини у справі, шляхом самообмови, яка була добровільна та завідомо неправдива і цим сприяв прийняттю рішень та здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а тому право на відшкодування шкоди у позивача відсутнє.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 09 червня 2003 року СВ Тальнівського РВ УМВС України в Черкаській області відносно ОСОБА_5 порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 122 КК України. 21 червня 2003 року щодо ОСОБА_5 обрано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

25 червня 2003 року ОСОБА_5 було пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров»я (а.с. 76).

Постановами від 01 грудня 2003 року та від 15 грудня 2003 року було накладено арешт на будинок та інше майно ОСОБА_5

Кримінальна справа двічі направлялась до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності з різних підстав, також направлялась до суду з обвинувальним висновком, але справа щоразу поверталась до Тальнівського РВ УМВС України для проведення додаткового розслідування.

Провадження у справі неодноразово закривалось: 18 січня 2009 року - за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; 26 липня 2010 року та 08 вересня 2010 року за відсутністю складу злочину. Однак, постановами прокурора району та області (відповідно 22 травня 2009 року, 02 серпня 2010 року та 10 листопада 2011 року) постанови про закриття кримінальної справи були скасовані і ОСОБА_5 не оскаржувались.

18 листопада 2012 року старшим слідчим СВ Тальнівського РВ УМВС України в Черкаській області кримінальну справу, відносно ОСОБА_5 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, закрито за відсутністю в його діях складу злочину. Відносно ОСОБА_5 скасовано міру запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Згідно постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення від кримінальної відповідальності від 26 червня 2003 року ОСОБА_5 допитаний в якості обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України вину свою визнав повністю у скоєному розкаявся (а.с. 81-82).

Із постанови Тальнівського районного суду Черкаської області від 05 листопада 2003 року вбачається, що будучи допитаним в судовому засіданні 5 листопада 2003 року підсудний ОСОБА_5 свою вину у вчиненому злочині також визнав повністю, щиро розкаявся і не заперечував проти закриття справи в зв’язку із зміною обстановки (а.с. 83).

Із оглянутого в ході розгляду справи судом першої інстанції протоколу допиту обвинуваченого ОСОБА_5 від 25 червня 2003 року ОСОБА_5 ознайомившись з постановою про притягнення його, як обвинуваченого у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України заявив, що винним себе у пред’явленому обвинуваченні він визнає повністю.

Судом встановлено, що під час досудового слідства та розгляду справи в суді ОСОБА_5 повністю визнавав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України , що підтверджується наведеними вище матеріалами кримінальної справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом ( ч.2 ст. 1176 ЦК України).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадках зазначених у статті 2 цього Закону, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно ч. 4 ст. 1176 ЦК України, фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

Суди мають враховувати причини, які спонукали особу до самообмови, оскільки у статті фактично йдеться про умисел на самообмову. Проте самообмова, яка стала наслідком застосування до громадянина насильства, погроз чи інших незаконних заходів, не перешкоджає відшкодуванню шкоди. При цьому факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з'ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Тобто, якщо особа перешкоджала з'ясуванню істини шляхом самообмови і цим сприяла прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК України, ця особа не отримує права на відшкодування шкоди. При цьому термін «самообмова» має тлумачитись як дача показань чи інші дії, що здійснені свідомо з метою перешкодити встановленню істини. Якщо ж особа здійснила самообмову не власною волею, а під погрозою чи в результаті насильства, такі дії не можуть кваліфікуватись як самообмова.

Позицію позивача щодо здійснення на нього тиску працівниками внутрішніх справ, суд оцінює критично оскільки факт насильства, погроз та інших незаконних заходів має бути встановлений слідчими органами, прокурором чи судом. Однак в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач ОСОБА_5 звертався до органів прокуратури чи суду щодо неправомірних дій працівників міліції при розслідуванні даної кримінальної справи, та у подальшому кримінальному провадженні, що вказує на те, що позивач добровільно вчинив самообмову, яка перешкоджала з'ясуванню істини та сприяла незаконному притягненню його до кримінальної відповідальності. Також відсутні в матеріалах справи докази того, що ОСОБА_5 звертався із скаргами на дії слідчої ОСОБА_7Г, щодо вчинення відносно нього неправомірних дій, фальсифікації доказів у справі та спонукання свідка до обмови його у вчиненні злочину, на що вказує останній в апеляційній скарзі.

Колегія суддів також вважає надуманими твердження викладені в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_5 обмовив також і потерпілий, оскільки докази вказаних обставин в матеріалах справи також відсутні.

Колегія суддів не може прийняти до уваги твердження апелянта про те, що в рішенні суду не наведено жодного факту того, що ОСОБА_5 неправдиво визнавав свою вину у вчиненому злочині, так як ознаки злочину в його діях були, оскільки оцінка його показам у кримінальній справі була дана органами досудового слідства саме в ході розслідування кримінальної справи і саме в ході розслідування кримінальної справи та розгляду ї в суді останній визнавав себе винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, а постанова про закриття кримінальної справи відносно нього в зв»язку з відсутністю в його діях складу злочину ним не оскаржувалась.

Посилання ОСОБА_5 на порушення судом норм процесуального права, на переконання колегії суддів, на законність ухваленого рішення не впливають, оскільки прокуратура Черкаської області була залучена до участі у справі саме в якості третьої особи, що підтверджується ухвалою суду від 11 листопада 2016 року (а.с. 57).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ОСОБА_5В на початку досудового слідства та під час судового розгляду давав покази на підтвердження своєї вини. При цьому дана самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована у матеріалах кримінальної справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 і не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 02 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Державної казначейської служби України, Міністерства юстиції України, ліквідаційної комісії УМВС України у Черкаській області, третя особа: прокуратура Черкаської області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Судді Н.І. Гончар

ОСОБА_3

ОСОБА_4

Повний текст постанови складений 12 липня 2018 року.