Постанова № 75264142, 12.07.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1145/18Головуючий по 1 інстанції - ОСОБА_1 Категорія: 19 Головуючий (суддя – доповідач) в апеляційній інстанції - ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі:

суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М., Храпка В.Д.

за участю секретаря Матюхи В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и в :

У липні 2014 року позивач звернулася до суду з даним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказувала, що 09 червня 2011 року між нею та ОСОБА_3 був укладений попередній договір купівлі-продажу будинку згідно п. 1.1. якого сторони зобов’язувалися в майбутньому укласти та належним чином оформити договір купівлі-продажу будинку, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Червона Слобода, вул. Нова, 16, який розташований на земельній ділянці площею 0,1497 га, який є невід’ємною частиною даного домоволодіння та на який видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №572784 від 10 січня 2006 року.

Сторони обумовили вартість вказаного будинку в розмірі 70 000 дол. США, що на момент підписання договору складало 558 110 грн. за офіційним курсом НБУ. Крім того, на підтвердження виконання зобов’язання покупець ОСОБА_5 передала продавцю ОСОБА_3 завдаток в сумі 20 000 дол. США, що становило на момент підписання договору 159 460 грн.

Сторонами було обумовлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання, передання покупцем продавцеві суми завдатку і діє до виконання ними усіх зобов’язань, але не пізніше 10.06.2014 року.

Позивач зазначає, що нею було передано відповідачу кошти в розмірі 46 000 дол. США, що станом на 10 липня 2014 року становило 538 200 грн., проте відповідач не виконала зобов’язання за договором, в обумовлений строк не уклала основного договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки.

Вважає, що попередній договір купівлі-продажу від 09.06.2011 року є нікчемним так як вчинений у формі, що не відповідає вимогам закону (не посвідчений нотаріально та не зареєстрований), а кошти, які нею були передані на виконання даного нікчемного договору підлягають поверненню в повному обсязі.

12 серпня 2014 року ОСОБА_5 збільшила позовні та вказала, що за час виконання зобов’язання за нікчемним договором – попереднім договором купівлі-продажу будинку, її сином ОСОБА_6 в рахунок закінчення будівництва житлового будинку за придбання будівельних матеріалів передано відповідачу кошти в сумі 171 300 грн., що підтверджується розпискою.

На підставі викладеного ОСОБА_5 просила суд застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину – попереднього договору купівлі-продажу будинку від 09 червня 2011 року підписаного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а саме повернути сторони в попередній стан, стягнувши з відповідача кошти в розмірі 709 500 грн. сплачені за даним нікчемним правочином.

Заочним рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 14 жовтня 2014 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 заборгованість у сумі 709 500 грн. та судові витрати в сумі 3654 грн.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 08 травня 2018 року заяву ОСОБА_4, представника за довіреністю ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Суд першої інстанції задовольняючи позов прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані, при цьому судом було взято до уваги розписки про отримання ОСОБА_3 від позивачки ОСОБА_5 в рахунок оплати за будинок грошових коштів в сумі 538 200 грн. та 171 300 грн., які були витрачені на ремонт даного будинку.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, а також зважаючи на те, що ті обставини, які суд визнав встановленими не підтверджуються належними та допустимими доказами, просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_3 194 680 грн. та ухвалити нове, яким відмовити в цій частині позовних вимог.

При цьому в апеляційній скарзі вказує, що відповідно до умов розписки від 14.12.2011 року позивач та скаржник чітко встановили, що кошти в сумі 171 300 грн. витрачені ОСОБА_6 жодного відношення до виконання умов попереднього договору не мають, оскільки були надані для закінчення будівництва житлового будинку та не входять у вартість домоволодіння визначену у попередньому договорі, а тому суд безпідставно стягнув їх із апелянта.

Крім того, вказує, що розписки від 12.09.2013 року на суму 1000 дол. США та від 24.09.2013 року на суму 1000 дол. США не містять жодного посилання на виконання умов попереднього договору, а тому є такими, які неналежним чином досліджені та оцінені судом при застосуванні наслідків недійсності нікчемного правочину.

З огляду на викладене ОСОБА_3 вважає, що з неї безпідставно стягнуто 194 680 грн., з яких 171 300 грн. відповідно до розписки від 14.12.2011 року та 23 380 грн., що становить 2000 дол. США в розрахунку, за офіційним курсом НБУ станом на момент пред’явлення позову 10.07.2014 року за 1 долар США – 11, 69 грн. відповідно до розписки від 12.09.2013 року та розписки від 24.09.2013 року.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не в повній мірі відповідає даним вимогам закону.

Під час розгляду справи суд встановив, що 09 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений у простій письмовій формі попередній договір купівлі-продажу будинку, відповідно до умов якого сторони зобов’язалися в майбутньому укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу будинку, що знаходиться за адресою: Черкаська область, Черкаський район, с. Червона Слобода, вул. Нова, 16, який розташований на земельній ділянці площею 0,1497 га, яка є невід’ємною частиною даного домоволодіння та на яку видано Державний акт направо власності на земельну ділянку серії ЯБ №572784 від 10 січня 2006 року на умовах і в порядку, визначених цим Договором (а.с. 54-55).

Відповідно до пункту 1.2 попереднього договору купівлі-продажу будинку від 09 червня 2011 року сторони домовились, що продаж майна, вказаного у п. 1.1 цього договору буде вчинено за ціною, еквівалентною 70 000 дол. США, що на момент підписання договору складало 558 110 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 09.06.2011 року.

На виконання умов попереднього договору продавець отримав суму завдатку у розмірі 20 000 дол. США, що станом на 09.06.2011 року складало 159 460 грн. за офіційним курсом НБУ.

Пунктом 1.6. визначено, що розмір залишку від вартості нерухомого майна за цим договором, покупець зобов’язується сплатити продавцеві не пізніше 10.06.2014 року.

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_5 як на одну з підставу для застосування наслідків недійсності нікчемного правочину зазначала те, що попередній договір купівлі-продажу будинку повинен укладатися у письмовій формі, підлягати нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, проте у порушення вимог законодавства договір не був нотаріально посвідчений та зареєстрований, а тому просила застосувати наслідки недійсності правочину та повернути їй суму перераховану нею на виконання спірного договору.

Статтею 657 ЦК України, у редакції, чинній на час укладання спірного договору, було встановлено, що Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частина перша статті 210 ЦК України передбачає, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до статті 635 ЦК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Таким чином при розгляді спору судом встановлено, що попередній договір купівлі-продажу будинку від 09 червня 2011 року підлягав обов'язковому нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а тому через відсутність його державної реєстрації такий договір не визнається укладеним.

Як юридичний факт попередній договір купівлі-продажу будинку від 09 червня 2011 року не відбувся, а документ, який сторони оформили у вигляді договору, не породжує для його сторін цивільних прав та обов'язків, на досягнення яких було спрямовано їх волевиявлення при його підписанні.

Відповідно до роз’яснень, які містяться в пунктах 5, 10 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

В матеріалах справи місяться розписки ОСОБА_3 від 27.09.2011 року, 14.12.2011 року, 12.03.2012 року, 11.06.2012 року, 12.09.2012 року, 07.11.2012 року, 11.03.2013 року, 11.06.2013 року про отримання нею коштів від ОСОБА_5 в рахунок оплати за будинок. Отримання коштів за вказаними розписками апелянтом не оспорюється.

Разом з тим ОСОБА_3 вказує, що розписки від 12.09.2013 року та 24.09.2013 року не є належними доказами у справі, оскільки не містять посилань на виконання умов попереднього договору.

Зі змісту розписки від 12.09.2013 року видно, що ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_6 1000 дол. США (а.с. 67). Відповідно до розписки від 24.09.2013 року ОСОБА_3 отримала від ОСОБА_6 1000 дол. США в рахунок оплати за будинок (а.с. 68).

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1, 3 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши вказані розписки написані ОСОБА_3 колегія суддів приходить до висновку, що вони не являються належними та допустимими доказами у справі, які б свідчили про отримання відповідачем коштів в рахунок оплати за попереднім договором купівлі-продажу будинку, оскільки з їх змісту вказаного не вбачається, а доказування у справі не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів приходить до висновку про неналежність вказаних розписок як доказів у справі, оскільки по-перше з їх змісту не можливо встановити за яким саме правочином відбувається сплата коштів, а посилання в розписці від 24.09.2013 року про те, що сплата відбувається за будинок не є конкретизованим, а тому судом апеляційної інстанції оцінюється критично, а по-друге при досліджені розписок, які передували тим, що оспорюються чітко видно на виконання якого договору відбувається сплата коштів.

Щодо грошових коштів в сумі 171 300 грн. отриманих ОСОБА_3 від сина ОСОБА_5 – ОСОБА_6 призначених для закінчення будівництва житлового будинку, то у розписці від 14.12.2011 року вказано, що дані кошти не входять у вартість домоволодіння визначеного при укладенні попереднього договору від 09.06.2011 року. Вказана сума може бути повернута тільки після продажу будинку третій стороні. При інших обставинах розірвання попереднього договору від 09.06.2011 року дана сума коштів не повертається до продажу будинку (а.с. 26).

Таким чином зі змісту розписки від 14.12.2011 року вбачається, що вона не має відношення до виконання сторонами зобов’язань за попереднім договором від 09.06.2011 року, а тому і стягненню з відповідача у справі не підлягає. Крім того в розписці чітко визначений порядок повернення зазначених коштів в разі розірвання договору.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість апеляційної скарги та безпідставність стягнення з ОСОБА_3 коштів в сумі 194 680 грн., з яких 171 300 грн. кошти за розпискою від 14.12.2011 року та 2 000 доларів США за розписками від 12.09.2013 року та 24.09.2013 року, що за офіційним курсом НБУ станом на 10.07.2014 року становить 23 380 грн.

Згідно з вимогами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, з неповним з’ясуванням обставин у справі, а тому підлягає скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача коштів в сумі 194 680 грн., з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 задовольнити.

Заочне рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 жовтня 2014 року змінити, скасувавши в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 коштів в сумі 194 680 грн.

Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судовий збір в сумі 2651, 37 грн.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 5481 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 12.07.2018 року.

Судді: Б.Б. Вініченко

ОСОБА_7

ОСОБА_8