Рішення № 75263834, 02.07.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4015/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 року м. Черкаси

Суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Позарецька С.М., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати при звільненні.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що з 11.09.2008 року по 12.10.2017 року працював на ПАТ «Азот». Згідно наказу № 794вк від 10.10.2017 його було звільнено з роботи за власним бажання. Загальна сума заборгованість ПАТ «Азот» перед ним по заробітній платі становить 13271грн. 35коп., тобто: за лютий – 1871,86грн., березень – 3289,32грн., квітень 3813,96грн., травень – 4296,21грн., що підтверджується довідкою від 10.05.2018р. вих. №466.

На вимоги здійснити виплату зарплати, відповідач повідомляв, що немає коштів для проведення розрахунку у зв»язку з чим, 18.05.2018р. до суду подана заява про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми зарплати.

Відповідно до даних довідки від 10.05.2018р. №365 середньоденна зарплата позивача становить 417грн. 88коп. Вважає, що відповідач по справі зобов»язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки виплати зарплати при звільненні за період з 13.10.2017р. по 18.05.2018р. в сумі 62264грн. 12коп. (період, за який не виплачено зарплату - 149 робочих дні х 417,88грн. середньоденна зарплата = 62264,12грн.).

Таким чином, позивач просить суд, - стягнути з ПАТ «Азот» на його користь середній заробіток за час затримки 62264грн. 12коп.

Ухвалою суду від 21.05.2018 у справі відкрито провадження для розгляду у спрощеному позовному (письмовому) провадженні без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки, згідно з положеннями процесуального закону, справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, як передбачено ч. 4 ст. 19, п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України. Проти такого порядку розгляду справи учасники справи не заперечували.

11.06.2018р. представником відповідача за довіреністю ОСОБА_2, в межах строку, встановленого ухвалою суду від 21.05.2018р. та на виконання вимог ст. 278 ЦПК України, надано до суду письмовий відзив на позовну заяву та докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову. Просить у задоволенні позову відмовити, оскільки невиплата належних сум при звільненні позивачу сталась не з вини ПАТ «Азот», а через відсутність об’єктивної можливості здійснити таку виплату. Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.05.2017 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ПАТ «Азот» в межах суми стягнення 611 872 475 грн. 30 коп. Крім того, постановами державного виконавця від 26.09.2017, 17.11.2017 було арештовано всі грошові кошти на банківських рахунках ПАТ «Азот». При цьому, жодному з рахунків ПАТ «Азот» ані чинним законодавством, ані постановою державного виконавця не було надано статусу «захищеного», що унеможливило виплату заробітної плати з цих рахунків. Оскільки вина ПАТ «Азот» щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 при звільненні відсутня, то і його позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.

Відповідно до строку, визначеному ухвалою суду від 21.05.2018р., представником позивача за договором – адвокатом ОСОБА_3 надано відповідь на відзив, за яким зазначено, що наведені у відзиві заперечення є необґрунтованими. Заборгованість по зарплаті утворилась за період з лютого по травень 2017р., а право на своєчасне отримання винагороди за працю, захищається Конституцією України та нормами КЗпП України. Також вважає, що застосування принципу співмірності при визначенні суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є неможливим, оскільки таке не передбачено діючим законодавством, що встановлює відповідальність роботодавця за порушення строків розрахунку по зарплаті.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у справі, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об’єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків:

в судовому засіданні встановлено, що наказом № 794вк, від 10.10.2017 ОСОБА_1 звільнено 12.10.2017 з ПАТ «Азот» за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 116 КЗпП України, ПАТ «Азот», у день звільнення позивача не здійснив виплату нарахованої заробітної плати.

Як вказав позивач у своїй позовній заяві, на момент звернення до суду із вказаним позовом, заборгованість по заробітній платі відповідачем не виплачена, що змусило його звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу. Крім того, на час розгляду справи, відповідачем не спростована інформація позивача щодо нездійснення з ним розрахунку по заробітній платі.

Як вбачається з довідки № 466 від 10.05.2018, виданої керівником ПАТ «Азот», заборгованість підприємства по заробітній платі перед ОСОБА_1 станом на 07.05.2018 складає – 13271 грн. 35коп. З таким розміром заборгованості погодився і позивач.

На вимоги здійснити виплату заробітної плати відповідач повідомляв, що у нього відсутні кошти для проведення розрахунку, що підтверджено і відзивом на позов.

Станом на час розгляду справи, встановлено, що ПАТ «Азот» (код ЄДРПОУ: 00203826) не ліквідоване.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов’язків.

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці» кожна людина має право на заробітну плату за виконану роботу та її своєчасне одержання в повному обсязі.

Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені КЗпП України.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», та інш.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та інш. нормативно-правовими актами (ст. 94 КЗпП України).

Частиною першою ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позивачем не порушені строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП України (позовна заява надійшла до суду 18.05.2018) з врахуванням положень рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 по справі №4-рп/2012 та тієї обставини, що заборгованість по зарплаті ОСОБА_1 не виплачена.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком (ст. 238 КЗпП України).

Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України).

Як передбачено ст. 116 згаданого Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Між тим, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що розрахунок з позивачем при звільненні не був проведений не з вини підприємства, а через накладений державним виконавцем арешт на банківські рахунки підприємства, що унеможливило проведення будь-яких банківських операцій.

При цьому, сам по собі факт відсутності коштів на підприємстві чи блокування (арешт) рахунків не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При розгляді справи судом не встановлено і вини ОСОБА_1, як працівника підприємства, у виникненні становища, яке призвело до затримки розрахунку по заробітній платі.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Крім того, відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред’явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Слід зазначити, що, як вказав ВСУ у постанові від 11.10.2017р. по справі № 6-1638цс17, - у разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.

Отже, в даному випадку сторони по справі погодились із розміром заборгованості, який становить 13271грн. 35коп., а тому доводи представника відповідача про те, що розмір заявленої до стягнення позивачем суми середнього заробітку значно перевищує розмір самої заборгованості по зарплаті, є безпідставними.

Абзацом другим п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 передбачено, що після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюються нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчисляється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Відповідно до абзацу третього п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Пунктом п’ятим розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом восьмого розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2017 по 18.05.2018 суд виходить з наступного:

згідно із даними довідки ПАТ «Азот» № 465 від 10.05.2018 розмір заробітної плати ОСОБА_1 за два місяці, які передували звільненню, становить: серпень 2017 року – 6177грн. 98 коп. за 15 робочих днів; вересень 2017 року – 8865грн. 84 коп. за 21 робочий день.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 417грн. 88 коп., з чим погодився позивач.

За період з 13.10.2017 по 18.05.2018 (в межах позовних вимог) час затримки становить 149 робочих дні, а саме: за жовтень 2017 року (з 13.10.17р.) - 13 робочих днів, за листопад 2017 року – 22 робочих дні, за грудень 2017 року– 20 робочих днів, за січень 2018 року - 21 робочий день, за лютий 2018 року – 20 робочих дні, за березень 2018 року - 21 робочий день, за квітень 2018 року - 19 робочих днів, за травень 2018 року (до 18.05.18р.) – 13 робочих днів.

При визначенні кількості робочих днів суд виходить із п’ятиденного робочого тижня ОСОБА_1 та даних, викладених у листі Мінсоцполітики України від 05.08.2016 № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та листі Мінсоцполітики України від 19.10.2017 №224/0/103-17/214.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.10.2017 по 18.05.2018 становить 62264 грн. 12 коп. (із розрахунку 417 грн. 88 коп. х 149 днів).

Згідно з підпунктом 3.9 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, яка є чинною і на час розгляду справи, не належать до фонду оплати праці суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, як на думку суду, відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку із відрахуванням (утриманням) при виплаті податків та обов’язкових платежів, передбачених законодавством України. В даному випадку, посилання представника відповідача, викладені у відзиві про необхідність застосування такого відрахування, суперечать нормам законодавства.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача ПАТ «Азот» слід стягнути на користь позивача судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп., що сплачений при подачі позову за квитанцією від 18.05.2018р.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», ст.ст. 4, 47, 94, 115-117, 232, 233, 238 КЗпП України, правовими позиціями ВСУ, рішенням КСУ від 15 жовтня 2013 року № 9- рп/2013, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 141, 258, 259, 263-265, 267, 279, 353, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азот» (код ЄДРПОУ 00203826, ІПН 002038223013, місцезнаходження: вул. ОСОБА_4 яру, буд. № 72, м. Черкаси, 18014) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НЕ номер 005306, РНОКПП: НОМЕР_1, місце реєстрації: с.Вергуни,, вул. Перемоги, 170, Черкаського району, Черкаської області) середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати звільненому працівнику за період з 13.10.2017 по 18.05.2018 в сумі – 62264грн. 12коп. без відрахування при виплаті податків, зборів та обов’язкових платежів, передбачених законодавством України.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Азот» (код ЄДРПОУ 00203826, ІПН 002038223013, місцезнаходження: вул. ОСОБА_4 яру, буд. № 72, м. Черкаси, 18014) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НЕ номер 005306, РНОКПП: НОМЕР_1, місце реєстрації: с.Вергуни,, вул. Перемоги, 170, Черкаського району, Черкаської області) судовий збір у сумі 704 гривні 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 02 липня 2018 року.

Головуючий: ОСОБА_5