Ухвала суду № 75254930, 12.07.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН № 332/3751/17

пр. № 2/336/1987/2018

УХВАЛА

Іменем України

12 липня 2018 року м. Запоріжжя

Суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Дацюк О.І., розглянувши позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості не облікованої електроенергії,—

ВСТАНОВИВ:

До Шевченківського районного суду м. Запоріжжя за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ПАТ «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію відповідно до ухвали Заводського районного суду м. Запоріжжя.

З матеріалів справи вбачається, що 14.12.2017 року ПАТ «Запоріжжяоблегнерго» направило до Заводського районного суду м. Запоріжжя позов до ОСОБА_1, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача вартість не облікованої електроенергії в сумі 3466,40 гривень.

Ухвалою суду від 22.06.2018 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Зокрема, судом зазначено про необхідність позивачеві подати оригінал довіреності та оригінали або нотаріально засвідчені копії документів, які підтверджують повноваження особи, яка видала довіреність представнику позивача (наказ про призначення на посаду, витяг з ЄДРПОУ, свідоцтво про реєстрацію юридичної особи, Статут підприємства), сплатити судовий збір та надати платіжний документ на підтвердження сплати судового збору.

Стаття 177 ч. 7 ЦПК України імперативно встановлює обов’язок надання саме довіреності (оригіналу), а не копії, про що судом і було зазначено позивачеві в ухвалі від 22.06.2018 року.

У разі неможливості додання до матеріалів справ оригіналів вказаних документів суд роз’яснив можливість надання їх оригіналів одночасно з копіями для засвідчення судом та долучення засвідчених судом копій до матеріалів справи, після чого оригінали документів можуть бути повернуті представнику.

Також роз’яснено можливість надання довіреності, яка уповноважує представника позивача на представлення інтересів позивача по конкретній справі, враховуючи, що довіреність не має нотаріальної форми.

07.07.2018 року позивач направив до суду заяву про усунення недоліків, водночас недоліки, про які зазначав суд в ухвалі, не усунув.

Так, відповідно до заяви, позивачем не надано оригіналу або належним чином засвідченої копії документів, які підтверджують повноваження представника позивача на підписання та подання позовної заяви.

Як зазначалось судом в ухвалі про залишення позовної заяви без руху статтею 177 ч. 7 визначений обов’язок позивача надати до позовної заяви, підписаної представником позивача, довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

ЦПК України не передбачено право надання копій документів, що посвідчують повноваження особа, яка підписує та подає позовну заяву.

Засвідчувати своїм підписом відповідність копії документу оригіналу учасник провадження може лише щодо письмових доказів.

Однак, такого права не надано ЦПК України для посвідчення копії довіреності представника позивача.

Вірність копії довіреності може бути посвідчена нотаріусом або іншою особою, якій таке право надане законом.

При цьому судом також вказувалось і на те, що довіреності, копії яких направлені до суду, не є нотаріально посвідченими, тож для підтвердження повноважень представника до такої довіреності мають також додаватись і документи, які підтверджують посаду та повноваження посадової особи, яка наділяє повіреного відповідними повноваженнями, тобто наказ про призначення особи виконуючим обов’язки генерального директора підприємства та Статуту підприємства.

Також судом роз’яснювалась можливість звернутись до суду для посвідчення вірності копії довіреності оригіналу з наданням оригіналу такої довіреності, однак, позивач не скористався і такою можливістю.

Також судом вказувалось на те, що позивачем не сплачено судовий збір за подання до суду позову.

Так, судом зазначалось, що судовий збір має бути сплачений позивачем за місцем розгляду справи, про що прямо вказує норма Закону України «Про судовий збір», а на суди покладено обов’язок перевірки зарахування судового збору, сплаченого за місцем розгляду справи, до спеціального фонду Державного бюджету України.

При цьому при сплаті судового збору позивачем має бути вказано за подання якого саме позову чи заяви такий судовий збір сплачується, що також прямо визначено положеннями Закону України «Про судовий збір».

Суд позбавлений можливості не виконувати прямі вказівки Закону України, оскільки у відповідності до положень ст. 2 ЦПК України діє з урахуванням основних засад цивільного судочинства, зокрема такого як верховенство права.

При багаторазовій перевірці надходження судового збору за місцем розгляду справи судом вкотре було встановлено, що судовий збір до спеціального фонду Державного бюджету України не надходив та не зараховувався.

Суд звертає увагу також і на те, що будь-які відмітки на платіжному дорученні працівників банку не є підтвердженням зарахування суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, а перевірка надходження судового збору та зарахування його здійснюється за відомостями Державної казначейської служби у відповідності до положень чинного законодавства за допомогою Інформаційних судових систем «Д-3».

Надана позивачем копія довідки Управління ДКС України у Шевченківському районі м. Запоріжжя не засвідчена печаткою, а до того ж відомості, зазначені у цій довідці, взагалі викликають сумніви у їх дійсності, адже не можливо зрозуміти як кошти, які згідно з платіжним дорученням сплачувались 14.11.2017 року до УДКСУ у Заводському районі могли бути зараховані до державного бюджету Шевченківського району, якого взагалі не існує , адже державний бюджет є бюджетом України, а аж ніяк не бюджетом Шевченківського району.

Суд також звертає увагу і на те, що відповідно із довідкою зараховані до бюджету кошти були сплачені за платіжним дорученням № 57382, натомість як позивачем до позову надане платіжне доручення № 57388, відомості про зарахування коштів за яким відсутні взагалі.

Сталою практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі Трух проти України) визначено, що положення стосовно сплати державного мита слугує меті забезпечення належного адміністрування правосуддя та не обмежує заявника у доступі до правосуддя.

При цьому також судом було роз’яснено, що позивач має сплатити судовий збір саме за місцем розгляду справи, а у разі сплати судового збору при поданні позову до іншого суду, має право звернутись до такого суду з заявою про повернення судового збору.

Враховуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що позивачем не сплачений судовий збір за звернення до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, який є місцем розгляду справи, з позовом до ОСОБА_1, а також не виконані прямі вказівки ЦПК України щодо надання документів, які підтверджують повноваження представника позивача на підписання та подання позовної заяви.

При цьому в позовній заяві не зазначено і посадове становище особи, яка подала позовну заяву, що є окремою підставою для повернення позовної заяви позивачеві у відповідності до ст. 185 ч. 4 п. 1 ЦПК України.

За ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо заявник не усунув недоліки заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається заявникові.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем недоліки, які вказані в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху, не усунуті, судовий збір не сплачений, документів, на підтвердження наявності у представника повноважень на підписання та подання позовної заяви не надано, а посадове становище особи, яка підписала та подала позовну заяву до суду, не зазначено, у зв'язку з чим позовна заява підлягає поверненню.

Відповідно до ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України, —

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» до ОСОБА_1 про стягнення вартості не облікованої електроенергії вважати неподаною та повернути позивачеві.

Надіслати копію ухвали позивачеві.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

З урахуванням положень п. 15.5 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її постановлення через суд першої інстанції.

Суддя О.І. Дацюк